Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №300/7778/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2026 р. справа № 300/7778/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – відповідач-2), за змістом якого просить суд:

- ухвалити рішення, яким визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування при призначенні пенсії по інвалідності, стажу роботи за періоди з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007 зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 заповненій 02.12.1985;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до загального стажу роботи періоди: з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007 зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 заповненій 02.12.1985, починаючи з 26.08.2025.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 12.08.2025 встановлено другу групу інвалідності (онкологія), що підтверджується копіє Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 253/25/3509/В від 26.08.2025. У зв`язку із наведеним, позивачу 12.08.2025 призначено пенсію по інвалідності. Водночас, як стверджує позивач, при призначенні пенсії відповідачами не зараховані до загального стажу роботи періоди роботи: з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007 зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.12.1985. Позивач вважає, що відповідачем протиправно не враховано вказані періоди роботи, чим грубо порушено право позивача на належний рівень соціального забезпечення у зв`язку із втратою працездатності.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.26).

17.11.2025 від представника Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області на адресу суду надійшли витребувані матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с.35-74).

Відповідач-1 скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 20.11.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що, враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії по інвалідності здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та прийнято рішення № 092850030861 про призначення пенсії з 12.08.2025. Водночас, представник відповідача-1 зазначила, що до страхового стажу не зараховані періоди роботи з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 02.12.1985, оскільки на титульній сторінці трудової книжки наявне виправлення в році народження і не завірено належним чином; періоди роботи в громадському господарстві з 14.03.1989 по 31.10.1989 та з 06.05.1991 по 24.09.1991, оскільки в трудовій книжці відсутні дані про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, довідка з даними про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві відсутня; період роботи з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007, оскільки робота в росії (а.с.75-78).

Заяв чи клопотань відповідач-2 суду не подав, правом на подання відзиву на позов, у встановлений судом строк, не скористався. Також відповідачем не повідомлено суд про поважність причин ненадання такого відзиву.

Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 08.09.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності (а.с.45-46).

Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яким прийнято рішення про призначення пенсії від 16.09.2025 за №092850030861 (а.с.36-37).

Згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 20 років 06 місяців 08 днів: 01.09.1983 – 17.07.1984 – навчання у вищих/середн. ВНЗ, 24.05.1986 – 30.06.1988 – військова служба (строкова), 22.06.2004 – 31.12.2004, 21.01.2008 – 31.01.2008, 20.02.2008 – 29.02.2008, 21.03.2008 – 31.03.2008, 21.04.2008 – 30.04.2008, 21.05.2008 – 31.05.2008, 21.06.2008 – 30.06.2008, 21.07.2008 – 31.07.2008, 21.08.2008 – 31.08.2008, 21.09.2008 – 30.9.2008, 22.10.2008 – 31.10.2008, 21.11.2008 – 30.11.2008, 23.12.2008 – 29.02.2020, 01.03.2020 – 31.05.2020 – ФОП (карантин 01.03-31.05.2020) ЗУ № 533-ІХ, 01.06.2020 – 21.08.2025 (а.с.38).

На думку позивача, при призначенні пенсії відповідачами не зараховані до загального стажу роботи періоди роботи: з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007 зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.12.1985, внаслідок чого, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія по інвалідності.

За правилами частини першої статті 30 Закону № 1058-ІV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 1058-ІV група інвалідності, її причина, час настання та строк встановлюються за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного функціонування особи - для повнолітніх осіб.

Норми частини першої статті 33 Закону № 1058-ІV визначають, що пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.

Згідно статей 44, 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

В ході розгляду справи судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 12.08.2025 встановлено ІІ групу інвалідності (онкологія), що підтверджується копією Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 253/25/3509/В від 26.08.2025 (а.с.21-22).

Позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та з 08.09.2025 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 1058-ІV (а.с.36-37).

При цьому, на думку позивача, при призначенні пенсії пенсійним органом не зараховані до загального стажу роботи періоди роботи: з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007 зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.12.1985, внаслідок чого, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Водночас, за змістом відзиву на позовну заяву відповідачем-1 вказано, що до страхового стажу не зараховані періоди роботи з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 02.12.1985, оскільки на титульній сторінці трудової книжки наявне виправлення в році народження і не завірено належним чином; періоди роботи в громадському господарстві з 14.03.1989 по 31.10.1989 та з 06.05.1991 по 24.09.1991, оскільки в трудовій книжці відсутні дані про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, довідка з даними про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві відсутня; період роботи з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007, оскільки робота в росії.

Надаючи оцінку підставам не врахування оскаржуваних періодів до страхового стажу позивача, суд зазначає наступне.

Щодо можливості зарахування до страхового стажу періоди роботи з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 02.12.1985.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно положень пункту 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (із змінами, далі Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.

Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17.

Отже, неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Згідно пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 (далі – Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Судом встановлено, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.53-60), яка наявна у матеріалах справи, на першій (титульній) сторінці зазначено прізвище, ім`я та по батькові позивача, дата заповнення 02.12.1985, його підпис і підпис відповідальної особи за заповнення трудової книжки та стоїть печатка відповідного підприємства та в даній трудовій книжці позивача містяться відомості про те, що він: з 08.08.1985 по 15.04.1986 – працював на посаді слюсаря ІІІ розряду по ремонту апаратного обладнання ремонтно-механічного цеху виготовлення хлору і каустики, з 26.01.1989 по 07.03.1989 – працював на роботі в Калуському лісовому господарстві, з 24.11.1989 по 20.11.1990 – працював на посаді будівельника, з 02.01.1991 по 30.03.1991 – працював на посаді робочого ІІ розряду, з 13.04.1992 по 20.04.1994 – працював на посаді слюсаря четвертого розряду.

Як зазначено вище, підставою для відмови у врахуванні трудового стажу позивача згідно поданої трудової книжки стало виправлення не завірене належним чином.

Згідно пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Відтак, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним для вирішення питання про призначення пенсії є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Також суд враховує, що відповідач не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивача, а вказує на окремі недоліки під час заповнення трудової книжки.

Таким чином, зазначені відповідачем недоліки щодо виправлення не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.

Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, на переконання суду, записи трудової книжки відповідають періодам трудової діяльності позивача, а тому посилання на те, що в даті наказу про зарахування є виправлення не завірене належним чином уповноваженою особою, яка внесла запис є достатньою підставою для не врахування періодів трудової діяльності позивача до його стажу чи не врахування записів трудової книжки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Суд вказує, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо оскаржуваних періодів роботи відповідачем до суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при зарахування періодів роботи позивача до страхового стажу.

Слід також зазначити, що позивач не несе відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, у тому числі через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, а наявність недоліків у трудовій книжці, на які посилається пенсійний орган як на підставу неврахування періодів до стажу, не може бути підставою для не зарахування до трудового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, внаслідок чого, позов підлягає задоволенню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області врахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994.

Щодо можливості зарахування до страхового стажу періоди роботи з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007.

Так, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.53-60) позивач в період з 10.05.1994 по 10.01.1995 працював на посаді водія, з 31.01.1995 по 31.10.2007 працював на посаді водія ІІІ класу.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у вказані періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку та вкладку до неї, в яких містяться всі відповідні записи про період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, внаслідок чого, останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при призначення пенсії.

Водночас, підставою не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу відповідач в відзиві на позовну заяву вказав єдиною причиною – припинення Угоди про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення, однак, суд критично оцінює такі мотиви з огляду на таке.

Позивач в спірний період працював на підприємстві, яке знаходилося на території російської федерації, внаслідок чого, питання щодо можливості зарахування таких періодів роботи до пільгового стажу необхідно розглядати відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода).

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн” від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачу належить трудова книжка, яка надавалася останнім відповідачу для розгляду питання про врахування до стажу періодів роботи в рф. Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.

Таким чином, суд не виявив достатніх підстав для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача до його страхового стажу, внаслідок чого, дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів є протиправними.

Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі рф в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Крім того, суд зазначає, що надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією рф припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення / перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Таким чином, позивачем ще при первинному зверненні було подано усі документи для підтвердження стажу роботи на території іншої держави - російської федерації, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів.

Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.

Таким чином, припинення участі України та російської федерації в Угоді не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж набутий ним до 01.01.2023, внаслідок чого, не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи із з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007 є протиправною.

Щодо можливості зарахування до страхового стажу періоду роботи з 14.03.1989 по 31.10.1989 та з 06.05.1991 по 24.09.1991.

Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за № 310 (далі – Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться

- відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;

- відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи;

- відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Встановлений взірець трудової книжки колгоспника, містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних Положень).

Як зазначалось судом вище, порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (надалі, також - Порядок № 637).

Так, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач в з 14.03.1989 по 31.10.1989 працював в колгоспі «Іскра» на посаді водія, з 06.05.1991 по 24.09.1991 працював в колгоспі «росія».

Записи про період трудової діяльності виконані з дотримання вимог щодо заповнення трудових книжок та містять інформацію про дату прийняття/звільнення з роботи, посилання на накази, підпис та печатку підприємства. Жодних зауважень щодо відомостей з трудової книжки за вказані періоди відповідачем висловлено не було.

Водночас, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до страхового стажу не зарахований вказаний період з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 06.05.1991 по 24.09.1991, оскільки в трудовій книжці відсутні дані про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, довідка з даними про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві відсутня.

Слід зазначити, що трудова книжка позивача не містить записів про встановлений у вказаному колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання чи не виконання позивачем річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

При цьому, суд ще наголошує, що стаття 56 Закону № 1788 визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.

У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання позивачем під час роботи в колгоспах встановленого мінімуму трудової участі, в тому числі без поважних причин.

Суд зазначає, що недотримання роботодавцем правил заповнення/ведення трудової книжки, як і недотримання порядку реєстрації роботодавцем платників збору, сплати платежів до Пенсійного фонду, тощо, не може спричиняти негативних наслідків для позивача, в тому числі й щодо реалізації гарантованого права на пенсію.

Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періодів його роботи період з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 06.05.1991 по 24.09.1991, при цьому, відповідачем-1, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність рішення про відмову у зарахуванні до страхового стажу вказаного періоду роботи, а також того, що позивач у спірні періоди роботи не працював в зазначених підприємствах, суд дійшов висновку, що не зарахування до страхового стажу позивача вказаних періодів роботи, є протиправною.

Щодо позовної вимоги в частині ухвалення рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо не зарахування при призначенні пенсії по інвалідності стажу роботи, суд зазначає таке.

Аналізом матеріалів пенсійної справи встановлено, що відповідач-2 не здійснював жодних дій у межах розгляду питання призначення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , зокрема не приймав рішень та не вчиняв процесуальних дій щодо визначення чи обчислення страхового стажу позивача.

За таких обставин відсутній сам факт бездіяльності відповідача-2 у спірних правовідносинах, що виключає можливість визнання такої бездіяльності протиправною, у зв`язку з чим заявлена позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Оскільки саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснювало розгляд заяви позивача про призначення пенсії по інвалідності, проводило оцінку наданих документів та приймало рішення щодо призначення пенсії, саме на цей орган покладається обов`язок усунути допущене порушення.

Враховуючи вищевказані висновки суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007, починаючи з 26.08.2025.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів в повному об`ємі правомірності своїх дій.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України “Про судовий збір”, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії по інвалідності періоди роботи з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007, починаючи з 26.08.2025.

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).

Відповідачі:

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003).

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.