Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №260/4848/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 серпня 2026 року м. Ужгород№ 260/4848/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

07 липня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яким просить суд: « 1. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку з набранням законної сили рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду, яким визнано протиправним та скасовано наказ про його призов на військову службу під час мобілізації. 2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів військового забезпечення як особу, яка була незаконно мобілізована. 3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь Позивача понесені судові витрати».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи.

В обґрунтування позову указано, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року, що ухвалене в адміністративній справі №380/2204/25 адміністративний позов було задоволено частково. Судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент мобілізації мав законне право на відстрочку та не підлягав призову. У зв`язку із цим суд визнав протиправним та скасував наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 листопада 2024 року за № 998 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу. Зазначене рішення набрало законної сили 12 грудня 2025 року та відповідно до статті 129-1 Конституції України, статей 14, 255, 370 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади, їх посадовими особами та військовими частинами. Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено юридичний факт незаконності мобілізації позивача. Після набрання рішенням адміністративного суду законної сили Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань у місті Львові кримінальне провадження №62025140110000460 від 07 лютого 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, що перебачений статтею 407 частиною 5 КК України було закрито на підставі статті 284 частини 1 пункту 2 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. 12 червня 2026 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу. У зазначеному рапорті Позивач просив: невідкладно виконати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду та видати наказ про його звільнення з військової служби; виключити його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; привести кадрові та службові документи у відповідність до судового рішення; повідомити про результати розгляду рапорту. Однак, листом військової частини НОМЕР_1 від 24 червня 2026 року за №1099 позивачу було відмовлено у задоволенні рапорту.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позову у повному обсязі та вказує, що його поведінка є відповідною до законодавства. Порядок і підстави звільнення військовослужбовця з військової служби встановлено статтею 26 Закону України № 2232-XII. Пунктом 2 частини 4 зазначеної статті встановлено підстави для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. У позові позивач (представник позивача) посилається на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року, що ухвалене у справі № 380/2204/25 як на підставу для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби. Зазначене рішення ніяким чином не зобов`язує відповідача вчинити дії щодо звільнення позивача зі служби. Також стаття 26 Закону України № 2232-XII не містить такої підстави для звільнення, про яку заявляє позивач.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 , яким просив: 1. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення його для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 . 2. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення його для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 . 3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з виключенням його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2005 року, що ухвалене і адміністративній справі № 380/2204/25, адміністративний позов ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 листопада 2024 року № 998 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації в частині призову ОСОБА_1 на військову службу. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Судом у зазначеному рішенні суду вказано, що поряд з основними вимогами до відповідача 1 (щодо оскарження дій та скасування наказу про призов на військову службу за мобілізацією) позивач також об`єднав в позовній заяві від 04 лютого 2025 року похідні за своїм характером позовні вимоги до відповідача 2, про зобов`язання звільнити ОСОБА_1 з військової служби з виключенням його зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 листопада 2024 року № 327, відповідно до мобілізаційного розпорядження за мобілізаційним планом солдата ОСОБА_1 , такелажника евакуаційної обслуги ремонтного взводу ремонтної роти військової частини НОМЕР_1 , з 11 листопада 2024 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення. Справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків. Підстава: поіменний список, мобілізаційне розпорядження, рапорт солдата ОСОБА_1 від 11 листопада 2024 року за вх. № 13725.

Так, позивач оскаржує наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08 листопада 2024 року № 998 Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації в частині його призову на військову службу та направлення для проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_1 , а також, просить зобов`язати в/ч НОМЕР_1 звільнити його з військової служби з виключенням його зі списків особового складу в/ч, як такого, що був протиправно призваний на військову службу.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 в частині вимог щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з виключенням його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Закарпатський окружний адміністративний суд вказав наступне. Зокрема, звернув увагу, що згідно з п.п. 122, 144-1 Положення №1153/2008 усунення військовослужбовців від виконання службових обов`язків здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Відповідно до пункту 144-2 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України. Матеріалами справи підтверджено, що позивач є особою, яка самовільно залишила військову частину та з 07 лютого 2025 року його військова служба у Збройних Силах України призупинена, він не входить до складу Збройних Сил України та стосовно нього не прийнятий виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або не закрито кримінальне провадження, наказ про продовження ним військової служби командиром військової частини не приймався.

Постановою від 15 червня 2026 року Старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, кримінальне провадження № 62025140110000460 від 07 лютого 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 частиною 5 КК України було закрито на підставі статті 284 частини 1 пункту 2 КПК України у зв`язку із встановленням відсутності в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (а.с.а.с. 30-32)

19 червня 2026 року позивач звернувся до відповідача із рапортом від 12 червня 2026 року, з аналізу якого виснується, що у зв`язку з протиправною мобілізацією, яка встановлена рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 380/2204/25 вимагав виключити його із списків особового складу (а.с.а.с. 33, 34).

Листом від 24 червня 2026 року відповідач відмовив позивачеві у задоволенні його рапорту, що отриманий відповідачем 19 червня 2026 року. Зазначив, що рішення суду не є самостійною підставою для звільнення з військової служби. Зазначено, що позивачем порушено встановлений порядок реалізації права на звільнення (а.с. а.с. 35, 36).

За таких обставин, не погоджуючись із поведінкою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (далі по тексту – Закон України № 2232-XII).

Згідно із статтею 1 частиною 1 Закону України № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Статті 1 частина 2 Закону України № 2232-XII передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до статті 1 частини 3 цього Закону військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом статті 1 частини 9 Закону України № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно із статтею 1 частиною 5 Закону України № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

У зв`язку з введенням Указом Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану, з метою запровадженням та виконанням заходів вказаного правового режиму, направлених на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, та на виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобіліхацію» здійснюється призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до статті 17 частини 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням суду у справі Рисовський проти України ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Суд зазначає, що питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів, проте зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Таке зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного; протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

В контексті наведеного необхідно звернути увагу і на доктрину плодів отруйного дерева (Fruit of the Poisonous Tree), яка була сформована у судовій практиці США та у подальшому знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справахаfgen v. Germany,de Castro v. Portugal, Шабельник проти України (№2), Балицький проти України, Нечипорук і Йонкало проти України, Яременко проти України.

Суть доктрини плодів отруйного дерева полягає у тому, що, якщо доказове дерево є отруйним, то те ж саме стосується і його плода. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них.

Іншими словами, неправомірні діяння, не можуть породжувати правомірний результат (наслідок).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року, що ухвалене у справі № 380/2204//25, підтверджується, що саме протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_1 стали наслідком мобілізації позивача, винесення наказу щодо призову позивача на військову службу та включення його до наказу командира військової частини щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В той же час, оскільки судом встановлено, що позивача протиправно мобілізовано на військову службу, а чинним законодавством щодо проходження військової служби не передбачено, що скасування документів з оформлення процедури мобілізації має наслідком скасування наказу про зарахування особи до складу військової частини та виключення такої особи зі складу військової частини, куди її направлено відповідним районним ТЦК та СП, то наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 листопада 2024 року № 327 в частині зарахування позивача до списків особового складу даної військової частини також є протиправним, незважаючи на те, що командир військової частини безпосередньо і фактично не вчиняв протиправної поведінки при прийнятті такого наказу.

Варто вказати, що після видання наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 листопада 2024 року № 998 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу та направлення позивача для проходження військової служби Військової частини НОМЕР_1 , стосовно позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України № 2232-XII.

Статтею 26 частиною 4 пунктом 2 Закону України №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Вказаним законом не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування відповідних наказів щодо мобілізації. Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 листопада 2024 року № 327 вже реалізовано, а тому скасування таких наказів без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

На переконання суду, відсутність у статті 26 Закону України № 2232-XII такої підстави для звільнення з військової служби як скасування наказів на призов особи на військову службу є виключно свідченням того, що законодавець при прийнятті зазначеної норми виключав можливість проходження військової служби особою, яка мобілізована до складу Збройних Сил України з порушенням вимог законодавства.

Вказана стаття встановлює ті випадки та підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби, які виникають після призову громадян на військову службу, а сам призов особи на військову службу під час мобілізації проведено у відповідності до вимог закону (інакше кажучи, процедура призову не ставиться під сумнів на предмет її законності та легітимності).

У даному ж випадку, звернувшись до суду, позивач зазначив та судом встановлено, що позивач оскаржував правомірність його призову на військову службу під час мобілізації і протиправність призову на військову службу під час мобілізації встановлена судом у справі № 380/2204/25, зокрема, за результатами розгляду зазначеної справи суд дійшов висновку про протиправність наказу щодо призову позивача на військову службу.

Таким чином, як вказувалося вище, як наслідок, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 листопада 2024 року № 327 про зарахування позивача до особового складу такої військової частини є протиправним.

В абзаці третьому підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 Про судове рішення в адміністративній справі зазначено, що скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Відтак, правовим наслідком скасування наказу щодо мобілізації позивача є те, що вказаний наказ не породжує правових наслідків від моменту його прийняття, а правовідносини повинні бути приведені до попереднього стану.

При цьому суд враховує, що Верховним Судом в постанові 11.04.2024 у справі №520/7954/22 підтверджено можливість звільнення особи з військової служби, у зв`язку із визнанням протиправним та скасуванням наказів про мобілізацію.

Протилежні ж висновки призвели б до неможливості відновлення порушеного права незаконно мобілізованих осіб.

При цьому, висновки Верховного суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковим, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК.

Таким чином обрані позивачем способи судового захисту є ефективними, належними та спрямованими на повне і остаточне відновлення порушених з боку суб`єкта владних повноважень прав та законних інтересів.

Разом із тим, суд не позбавлений можливості відновити порушені права та захистити інтереси особи, послуговуючись принципом верховенства права та спираючись на статтю 129 Конституції України, яка визначає, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Обираючи такий спосіб захисту прав позивача, суду враховує, що відповідно до статті 2 частини 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 частиною 2 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Конституційний Суд України в Рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Стосовно вимоги позивача в частині зобов`язання Військової частину НОМЕР_5 звільнити позивача з військової служби з подальшим виключенням його з списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає, що порушення прав позивача відбулося внаслідок видання протиправного наказу про призов на військову службу під час мобілізації від 08 листопада 2024 року № 998 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації в частині призову ОСОБА_1 .

Протиправна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.

Хоч, Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення буде зобов`язання військової частини ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу.

Також необхідно зазначити, що чинне законодавство не містить положень, які б дозволяли суб`єкту владних повноважень діяти на власний розсуд, видати акти індивідуальної дії, які є очевидно протиправними, не дозволяють мобілізовувати працівника, який має відстрочку від проходження військової служби та направляти його до військової частини.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають захисту і шляхом необхідності зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко