Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №240/8544/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/8544/26

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі -відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №063550007824 від 05.01.2026 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплачувати з 29 грудня 2025 року ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звертався до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням відповідача йому було відмовлено у призначенні пенсії з підстав непідтвердження трирічного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Зокрема підставою для відмови слугувало незарахування до періоду проживання період навчання у Вінницькому технікумі електронних приладів з 1986 по 1990 року, оскільки м.Вінниця не відноситься до зони радіоактивного забруднення. Натомість позивач наполягає, що він не проживав постійно у м.Вінниця, а під час канікул проживав без реєстрації у батьків в селі Левковицький Млинок Коростенського (Овруцького) району Житомирської області, у спірний період в цьому ж селі одружився та у цьому ж селі у нього народився син. На переконання позивача, вказане повністю підтверджує строк його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 більше трьох років. Вказана відмова слугувала підставою для звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що період проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 02 роки 10 місяців 16 днів. До періоду постійного проживання (роботи) позивача в зоні посиленого радіологічного контролю у Житомирській області, Овруцького району, с. Левковицький Млинок не зараховано період з 01.09.1986 по 09.11.1986 згідно довідки № 530, оскільки у період навчання з 01.09.1986 по 20.06.1990 заявник проживав у м. Вінниця, яке згідно "Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, не відноситься до зони радіоактивного забруднення. Відповідач вважає, що, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі та в межах своїх повноважень, у спосіб, що передбачений нормами чинного закону; рішення №063550007824 від 05.01.2026 про відмову в призначенні пенсії є обґрунтованим та скасуванню не підлягає; жодне порушення прав ОСОБА_1 з боку Головного управління відсутнє. На підставі вищенаведеного, у задоволенні позову просить відмовити.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому наполягає на задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 29.12.2025 звернувся до Овруцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

ГУ ПФУ в Донецькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивачки та рішенням №063550007824 від 05.01.2026 відмовлено у призначенні пенсії.

Підставою для винесення вказаного рішення стало те, що згідно наданих документів не підтверджено період проживання (роботи) позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993.

Згідно вказаного рішення вік заявника на день звернення 54 роки 11 місяців 3 дні. Страховий стаж особи склав 33 роки10 днів. До страхового стажу враховано всі періоди.

Період постійного проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить 35 років 9 місяців 25 днів (з 26.04.1986 по 31.08.1986, з 22.06.1990 по 09.12.2025), в тому числі станом на 01.01.1993 – 2 роки 10 місяців 16 днів (з 26.04.1986 по 31.08.1986, з 22.06.1990 по 31.12.1992).

До періоду постійного проживання (роботи) позивача в зоні посиленого радіологічного контролю у Житомирській області, Овруцького району, с. Левковицький Млинок не зараховано період з 01.09.1986 по 09.11.1986 згідно довідки № 530, оскільки у період навчання з 01.09.1986 по 20.06.1990 заявник проживав у м. Вінниця, яке згідно "Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, не відноситься до зони радіоактивного забруднення.

Позивач, вважаючи протиправними дії пенсійного органу щодо відмови у призначенні йому пенсії зі зниженням пенсійного віку, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з того, що ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону № 796-XII.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ)

Згідно зі статтею 49 Закону №796-XI, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і Закону №796-XII. Згідно з пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Аналіз вищевказаних правових норм обумовлює висновок, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов`язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.

Отже, період проживання та/або праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, далі - Порядок №22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).

Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивач має статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 19.02.1998, виданого Житомирською облдержадміністрацією.

Водночас, суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території. Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23та від 18.03.2025 у справі №460/27065/23.

Так, Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23 дійшов висновку, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно зі спірним рішенням є відсутність необхідного періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року, а саме не менше трьох років. В рішенні зазначено, що проживання позивача в забрудненій зоні станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 16 днів.

Отже, ключовим питанням у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивачки на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01 січня 1993 року.

Довідкою Овруцької міської ради Житомирської області №530 від 09.12.2025 та відомостями з реєстру Овруцька територіальної громади про місце проживання особи станом на 05.12.2025 підтверджено період проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (у с. Левковицький Млинок, вул. Центральна, 4, АДРЕСА_1 та у АДРЕСА_1 ) на території зони гарантованого добровільного відселення в періоди з 26.04.1986 по 09.11.1986, з 22.06.1990 по 22.01.1993, з 22.01.1993 по теперішній час.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", територія села Левковицький Млинок та м. Овруч, Коростенського (Овруцького) району, Житомирської області, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Отже, станом на день аварії на ЧАЕС (26.04.1986) позивач проживав в зоні гарантованого добровільного відселення та проживає в ній на даний час.

Крім того, позивач в обґрунтування своєї позиції щодо достатності періоду проживання в забрудненій зоні станом на 01.01.1993 зазначає, що диплом не може бути підтвердженням постійного проживання під час навчання в м Вінниці. Зокрема вказав, що відповідачем не враховано, що в період навчання у Вінницькому технікумі електронних приладів з 01.09.1986 по 20.06.1990 він двічі на рік перебував на канікулах, під час яких проживав з батьками в с. Левківський Млинок.

Так, згідно з архівною довідкою №104 від 03.03.2025 Вінницького технічного фахового коледжу, позивач щороку заново поселявся до гуртожитку, зокрема наказом директора Вінницького технікуму електронних приладів від 21 листопада 1986 року №582 поселений на 1986-1987 навчальний рік; наказом від 28 вересня 1987 року №40-у поселений на 1987-1988 навчальний рік, наказом від 26 жовтня 1988 року №193-у поселений у гуртожиток, наказом від 28 листопада 1989 року №211 поселений у гуртожиток на 1989-1990 навчальний рік.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що позивачем 30.12.1989 укладено шлюб в Левковицькій сільраді Овруцького району Житомирської області (свідоцтво про шлюб НОМЕР_2 , виданим 30 грудня 1989 року), а ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народився син ОСОБА_2 , місцем народження якого є село Левковицький Млинок, Овруцького району, Житомирської області (свідоцтво про народження НОМЕР_3 ).

На думку суду, вказані обставини спростовують, доводи відповідача про те, що протягом 1986-1990 років постійним місцем проживання позивача було місто Вінниця.

Окрім того, Верховним Судом у постановах від 29.01.2020 у справі №572/245/17та від 17.06.2020 у справі №572/456/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23сформовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи).

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази постійного проживання позивача на території м.Вінниця у відповідний період навчання, зокрема, відсутні відомості щодо місця реєстрації позивача у м. Вінниця на період навчання, а тому доводи відповідача про те, що в цей період навчання у Вінницькому технікумі електронних приладів (частину такого періоду) позивач постійно проживав у населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є необґрунтованими.

Відтак, проаналізувавши вищенаведене, суд доходить висновку, що твердження відповідача про те, що позивач прожив у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 менше 3 років є помилковими та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії позивачу та зобов`язання повторно розглянути його заяву від 29.12.2025 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Суд звертає увагу, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком №22-1.

При цьому, починаючи з 30.03.2021, набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.

Зазначена процедура передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

В силу приписів Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін):

пункт 1.1. розділу І заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію);

пункт 4.1. розділу IV заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;

пункт 4.2. розділу IV після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Зі змісту викладених положень слід дійти висновку про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Таким чином, дії зобов`язального характеру щодо повторного розгляду заяви позивача з урахуванням висновків суду має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, який необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії. У даному випадку таким органом є ГУ ПФУ в Донецькій області.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

Таким чином, обираючи спосіб захисту, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, суд доходить висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача слід зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 29.12.2025 про призначення дострокової пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.

Згідно із статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, із застосуванням положень частини другої статті 9 та статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання відносно розподілу судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Що ж до відшкодування на користь позивача понесених ним витрат на правничу допомогу в сумі 22000 грн., то суд зазначає таке.

Так, частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Орловим Олександром Олеговичем надано Договір №250226/01-02/8 про надання правової допомоги від 25.02.2026 та Додаток №1 №250226/01-02/8 від 25.02.2026 до договору про надання правової допомоги, згідно якої вартість послуг, гонорар адвоката складає 22000 грн.

Як вбачається з п 4.8 Договору №250226/01-02/8 про надання правової допомоги від 25.02.2026, факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.

Разом з тим, ні акту наданих послуг, ні доказів оплати таких послуг (квитанції, платіжного доручення тощо) до матеріалів справи не надано, а тому суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат на правову допомогу.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові у справі № 922/2604/20, згідно якої відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262-263, 292-293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, 106, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49008, РНОКПП/ЄДРПОУ: 13486010) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду Українив Донецькій області №063550007824 від 05.01.2026 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 грудня 2025 року про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 532 грн 48 коп на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова

04.08.26