Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №240/16288/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/16288/26

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про відмову в призначенні пенсії від 27.04.2026 № 104250023287;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи ОСОБА_1 з 09.09.1991 по 16.10.1999, з 24.01.2000 по 29.12.2001 та з 30.12.2001 по 30.01.2006;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до органів пенсійного фонду України із заявою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, однак ГУ ПФУ в Житомирській області відмовив у призначенні пенсії, оскільки не зарахував до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 09.09.1991 по 16.10.1999, з 24.01.2000 по 29.12.2001 та з 30.12.2001 по 30.01.2006. Вважаючи рішення пенсійного органу протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Відзив від відповідача на адресу суду в строки, передбачені статтею 162 КАС України, не надходив.

Частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 31.03.2026 звернувся до органів Пенсійного фонду України з заявою та доданими до неї документами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV.

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням пенсійного фонду в Житомирській області прийнято рішення від 27.04.2026 № 104250023287 про відмову у призначенні пенсії. У рішенні вказано, що згідно з поданими документами вік позивача 55 років, страховий стаж становить 36 років 01 місяць 13 днів, підтверджений пільговий стаж відсутній.

До пільгового стажу не зараховано періоди роботи, відображені у довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії № 192 від 10.10.2023 та довідці № 178 від 10.10.2023, оскільки дані довідки не відповідають вимогам додатку 5 Порядку № 637, а саме: відсутні підписи головного бухгалтера та начальника відділу кадрів.

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спірні правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Пунктом 2 Перехідних положень Закону № 1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також згідно зі ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” (надалі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників” та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 21.09.1990 наявні записи щодо роботи у період з 09.09.1991 по 16.10.1999 та з 24.01.2000 по 29.12.2001.

Акціонерне товариство "Білоцерківський завод Гумових технічних виробів":

- запис 7: 09.09.1991 - прийнятий в цех № 6 на виробництво резинотехніки учнем-машиністом передформувача «Барвелл» (наказ № 2538 від 06.09.1991);

- запис 8: 15.11.1991 - переведений в цех № 6 машиністом передформувача «Барвелл» 4 розряду (наказ № 3262 від 15.11.1991);

- запис 9: 01.06.1995 - переведений в цех № 5 техніком-машиністом передформувача 4 розряду (наказ № 747 від 22.06.1995);

- запис 10: 17.10.1994 - за результатами атестації робочих місць машиніст передформувача «Барвелл», має право на пільгову пенсію відповідно до списку № 2 (наказ № 515 від 17.10.1994);

- запис 11: освоїв суміжні професії (протокол № 200 від 09.09.1994);

- запис 12: підтверджено право на пільгову пенсію за списком № 2 (наказ № 9 від 24.01.2000);

- запис 13: 29.12.2001 звільнений по переводу в ТОВ " Інтер -ГТВ".

Таким чином, суд відхиляє та спростовує доводи відповідача про те, що наданою довідкою № 178 від 10.10.2023 про роботу не підтверджується спірний період роботи позивача, адже усі відповідні записи здійснені у повній відповідності до вимог заповнення трудової книжки, містять прямі посилання на накази про прийняття та звільнення з роботи, засвідчені печатками підприємства та підписами уповноважених осіб (начальника).

У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 21.09.1990 також наявні записи щодо роботи у період з 30.12.2001 по 30.01.2006.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-ГТВ"

- запис 14: 30.12.2001 - прийнятий машиністом передформувача 4 розряду в цех № 5 (наказ № 587 від 02.01.2002);

- запис 15: 01.08.2002 - переведений в цех № 4 машиністом передформувача 4 розряду (наказ № 2407 від 01.08.2002);

- запис 16: підтверджено право на пільгову пенсію по списку № 2 (протокол № 9 від 24.01.2000);

- запис 17: освоїв суміжні професії (протоколи № 9, 13, 89);

- запис 18: звільнений за власним бажанням (наказ № 39 від 30.01.2006).

Отже, судом встановлено, що довідка № 192 від 10.10.2023 також містить достовірні дані, які підтверджуються записами в трудовій книжці позивача.

Порядок застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18.11.2005 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за № 1451/11731 (далі - Порядок № 383).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Отже, однією із умов зарахування до пільгового стажу певного періоду роботи на відповідній посаді або за професією є включення цієї посади або професії до Списків, що діяли в період такої роботи.

Постановами Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 (за період роботи до 01.01.1992), Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10, Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, від 16.01.2003 № 36 та від 24.06.2016 № 461 (зі змінами) затверджено Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, до переліку яких віднесено професії (посади) робітників та майстрів підприємств промисловості і народного господарства, зайняті повний робочий день у технологічному процесі виробництва продукції: неорганічної хімії, добрив, полімерів, пластичних мас (включаючи композиційні матеріали та склопластики), каучуків, лакофарбової, фототехнічної, побутової хімії, органічного синтезу, синтетичних барвників, нафтохімічної, гумотехнічної та азбестової, хімічних реактивів (розділ X «Хімічне виробництво»)., що відповідає профілю підприємства (виробництво гумових технічних виробів).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці, які підтверджують факт роботи його на посаді машиніста передформувача у хімічному виробництві, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення як така, що зазначена у Списках № 2, чинних у відповідні періоди часу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 673/283/17 від 12.09.2018.

Суд зауважує, що виходячи з наведених вище положень, необхідною умовою для зарахування стажу роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах після 21.08.1992 є також проведення відповідної атестації робочого місця з метою підтвердження пільгового характеру виконуваної роботи за такою посадою.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якіснепроведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Отже, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списків № № 1, 2, робоче місце за якою підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно з якою особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчаснепроведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчаснепроведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

З огляду на викладене непроведення або несвоєчаснепроведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчаснепроведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Згідно з частиною 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, в матеріалах справи містяться висновки результатів атестації робочих місць: 17.10.1994 - за результатами атестації робочих місць машиніст передформувача має право на пільгову пенсію відповідно до списку № 2 (протокол № 515 від 17.10.1994) та 24.01.2000 підтверджено право на пільгову пенсію по списку № 2 (протокол № 9 від 24.01.2000) Вказане підтверджується записами в трудовій книжці та довідках від 10.10.2023 № 178 виданими ПАТ "Білоцерківський завод Гумових Технічних виробів" та довідкою від 10.10.2023 виданою ТОВ " Інтер-ГТВ".

Суд окремо звертає увагу, що щодо періоду роботи позивача з 30.12.2001 по 30.01.2006 на посаді машиніста передформувача у товаристві з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ» в матеріалах справи відсутні відомості про проведення окремої атестації робочого місця саме за цей період; запис 16 трудової книжки позивача про підтвердження права на пільгову пенсію містить посилання на наказ № 9 від 24.01.2000, який передує початку цього періоду роботи (30.12.2001) та стосується попереднього місця роботи позивача, а тому не може розглядатися як доказ проведення атестації робочого місця саме за період роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ». Разом із тим, суд враховує, що відсутність окремого документа про проведення атестації робочого місця за цей період сама по собі не є підставою для відмови у зарахуванні його до пільгового стажу, оскільки, як зазначено судом вище, непроведення атестації робочого місця з вини власника підприємства не може позбавляти працівника права на пільгове пенсійне забезпечення. Матеріали справи свідчать, що трудова функція позивача (машиніст у хімічному виробництві) під час його переведення до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ» не змінювалася порівняно з періодом, за який атестацію було проведено (запис 10 трудової книжки від 17.10.1994), а докази зміни характеру чи умов праці позивача за спірний період у матеріалах справи відсутні. За таких обставин суд дійшов висновку, що відсутність окремого акта атестації робочого місця за період з 30.12.2001 по 30.01.2006 не спростовує права позивача на зарахування цього періоду до пільгового стажу за Списком № 2.

Усі необхідні документи позивач надав відповідачу для призначення пенсії на пільгових умовах, однак останній протиправно цього не зробив.

Суд зазначає, що назви професій, зазначені в трудовій книжці, наказах підприємств, довідках, можуть відрізнятися від назв, передбачених законодавчими актами України, при цьому суть виконуваної роботи не змінюється і наявний однаковий вплив всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров`я і працездатність працівників цієї професії в процесі трудової діяльності.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивач відповідає визначеним статтею 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” критеріям щодо загального та пільгового стажу, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Натомість, відповідачем не доведено правомірності спірного рішення від 27.04.2026 № 104250023287 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, отже, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовна вимога задоволенню в цій частині.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Як установлено судом, позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Згідно з Рекомендацією №(80)2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду Тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджували право позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, то Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області мало призначити таку пенсію.

Отже, такі повноваження відповідача не є дискреційними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, тому ефективним способом захисту прав позивача буде визнання протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії та зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 31.03.2026.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про відмову в призначені пенсії від 27.04.2026 № 104250023287.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 09.09.1991 по 16.10.1999, з 24.01.2000 по 29.12.2001 та з 30.12.2001 по 30.01.2006.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн (однієї тисячі трьохсот тридцяти одної гривні 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 03 серпня 2026 р.

03.08.26