Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №160/11920/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 03 серпня 2026 р.

Справа: №160/11920/26

Суддя: Неклеса Олена Миколаївна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 рокуСправа №160/11920/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний Суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника, до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач 2, ВЧ НОМЕР_1 ) з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії.

Разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якій представник позивача просив вжити заходи забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі 160/11920/26 шляхом заборони переведення ОСОБА_1 з Військової частини НОМЕР_1 до будь-якої іншої військової частини до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі за його позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено.

Позовна заява не відповідала вимогам ст.161 КАС України, тому ухвалою суду від 07.05.2026 року була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків. На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 08.05.2026р. вх.№27681/26, в якій позивач просить поновити строк звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даною позовною заявою, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

27.05.2026 року до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача 1 надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він не погоджується з позовними вимогами та просить прийняти до розгляду відзив на позовну заяву і у задоволенні позову відмовити в повному обсязі виходячи з обставин, викладених у відзиві. Відзив обґрунтовано тим, що громадянин України ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин за категорією військового обліку був військовозобов`язаним, якому виповнилось 43 роки, отже він підлягав перебуванню на військовому обліку військовозобов`язаних за віком і відповідно підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Окремо зауважено, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 не мав підстав для виключення з військового обліку, які передбачені статтею 37 ЗУ № 2232-XII та не мав належним чином оформленої відстрочки від призову під час мобілізації згідно статті 23 ЗУ № 3543-XII. 21.03.2026 року військовозобов`язаний ОСОБА_1 пройшов медичний огляд в військово-лікарській комісії за результатом проходження медичного огляду, останньому була встановлена ступінь придатності до військової служби на підставі графи ІІ розкладу хвороб – придатний до служби на підводних човнах, на надводних кораблях, у морській піхоті, Десантно - штурмових військах, спеціальних спорудах, підрозділах спеціального призначення. Позивачем надана Виписка із медичної карти стаціонарного хворого кардіологічного відділення № 5448/1440 про перебування у стаціонарному відділенні з 21.12.2027 року по 28.12.2017 року, проте відсутнє підтвердження того, шо позивач дійсно у 2026 році мав діагноз, який був встановлений йому у 2017 році. Також позивач станом на 2017 рік був працевлаштований водієм в ТОВ «Бізнес Секюріті груп». Окрім того, позивачем надано комп`ютерну томографію від 04.05.2026 року, в якій зазначено: дані за вентральні кили не виявлено. Відповідно скарги на стан здоров`я відсутні. Отже, на думку відповідача 1, відсутні будь-які підстави для скасування рішення військово лікарській комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.03.2026 року за довідкою № 2026-0321-0855-3347-7. У зв`язку з тим, що позивач не мав належним чином оформленої відстрочки від призову під час мобілізації згідно переліку підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пройшов військово лікарську комісію, за результатами якої останньому було встановлено ступінь придатності до військової служби, як придатний, військовозобов`язаний - ОСОБА_1 був призваний для проходження військової служби під час мобілізації. Отже, відсутні будь-які законодавчі підстави для скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.03.2026 року № 1079 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

28.05.2026 року до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача 1, зазначає про їх необґрунтованість та не відповідність фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а тому просить відмовити у задоволенні вимог викладених у відзиві та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Відповідь на відзив обґрунтована тим, що доводи відповідача 1 про застарілі медичні документи, на думку позивача, суперечать здоровому глузду, медичній науці та нормам чинного законодавства, яке регулює порядок проведення військово-лікарської експертизи. Водночас відповідач 1 не наводить жодної норми Положення про військово лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 № 402, яка б встановлювала «термін придатності» діагнозу. Окрім того відповідач 1 ігнорує той факт, що згідно з відповіддю КНП «Криворізька міська лікарня №16» від 2026 року, позивач у 2025 році звертався за медичною допомогою з приводу сечових каменів та лівобічної вправимої пахової грижі, а тому наявність пахової грижі (K40.90) та сечокам`яної хвороби (N20.9) у 2025 році є беззаперечним доказом того, що на момент проходження ВЛК у березні 2026 року позивач мав ці захворювання, проте вони були проігноровані ВЛК. Також, відповідач 1 у своєму відзиві повністю проігнорував посилання позивача на конкретні статті Розкладу хвороб (додаток 1 до Положення № 402), які передбачають можливість визнання особи непридатною до військової служби або придатною до служби в обмежених умовах (частини забезпечення, ТЦК тощо). Замість того, щоб надати правову оцінку наявності підстав для застосування зазначених статей, відповідач 1 обмежується загальними фразами про те, що позивач не подавав заяву на відстрочку. Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про ухилення від розгляду справи по суті та не спростовує належними доказами доводів позивача. Також позивач зауважив, що предметом даного позову є не оскарження відмови у наданні відстрочки, а оскарження законності самого рішення ВЛК, яке визначило позивача придатним та наказу про призов, який ґрунтується на цьому рішенні. Стан здоров`я позивача є самостійною та абсолютною підставою для визнання його непридатним до військової служби (або придатним до служби в обмежених умовах), незалежно від наявності чи відсутності інших підстав для відстрочки. Наголошував, що ВЛК може помилитися, якщо не врахувала всі медичні дані, неправильно визначила причинний зв`язок, не оцінила функціональні обмеження, застосувала неправильну ступінь придатності або порушила процедуру. Саме такі порушення мали місце в даній справі, а ВЛК, по суті, проігнорувала наявні захворювання, обмежившись загальним висновком про придатність, що є неприпустимим. Позивач звертає увагу суду на те, що відповідач 1 у відзиві не надав жодних доказів на підтвердження своєї позиції, зокрема: не надав картки обстеження та медичного огляду позивача (додаток 6 до Положення № 402), в яких лікарі ВЛК мали б зафіксувати скарги позивача, об`єктивні дані та встановлений діагноз. Відсутність цих документів, які перебувають у володінні відповідача 1, свідчить про те, що огляд проводився формально, без належного документування. А неподання відповідачем 1 відповіді на адвокатський запит є додатковим свідченням небажання надавати докази, які можуть підтвердити протиправність його дій. На підставі викладеного, позивач вважає відзив ІНФОРМАЦІЯ_4 необґрунтованим, не підтвердженим належними доказами та таким, що не спростовує доводів позовної заяви.

28.05.2026 року до суду від ОСОБА_1 , в особі представника, через систему “Електронний суд” надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) від 22.03.2026 року № 1079 в частині призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) на військову службу під час мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) від березня 2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до списків особового складу частини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) та виключити солдата ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з березня 2026 року по теперішній час. На переконання сторони позивача, мобілізація ОСОБА_1 є незаконною, оскільки останній має беззаперечне право на визнання його на підставі статей 39Б, 55А, 64Б, 67Б, 68Б грифи ІІ. Наказу МО України № 402 від 14.08.2008 року про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони та/або непридатним до військової служби. У березні 2026 року, щодо позивача було ухвалено рішення ВЛК оформлене у формі довідки військово-лікарської комісії №2026-0321-0855-3347-7 від 21.03.2026 року, із якої вбачається те, що ОСОБА_1 , на підставі графи ІІ Розкладу хвороб було визнано придатним до військової служби. Медичне обстеження проведено поверхово та в неповному обсязі, без дослідження реального стану здоров`я позивача, без врахування наявних захворювань та наслідків оперативного втручання. Жодним лікарем ВЛК не було враховано скарги позивача про наявність в нього наступних захворювань: Гіпертонічна хвороба І ст., ступінь 2 ризик 2; Гіпертензивна криза ускладнена транзиторною шлуночковою екстрасистолією; Остеохондроз грудного відділу хребта 1 ст.; Ознаки варикоцеле ліворуч 2 ступеню; Ознаки вправимої пахової кили ліворуч. Сечові камені неуточнені. Лівобічна вправима пахова грижа. Підтвердженням наявності встановлених хвороб: Гіпертонічна хвороба І ст., ступінь 2 ризик 2; Гіпертензивна криза ускладнена транзиторною шлуночковою екстрасистолією; Остеохондроз грудного відділу хребта 1 ст.; Ознаки варикоцеле ліворуч 2 ступеню; Ознаки вправимої пахової кили ліворуч. Сечові камені неуточнені. Лівобічна вправима пахова грижа, які підтверджуються копіями виписок, медичних карток, карток обстеження, оглядів, консультативних висновків, довідок, аналізів, протоколів. Факт того, що відповідачем замовчується факт наявності у позивача ряду захворювань є те, що під час подання документів на ВЛК було чітко зазначено діагноз та те, що на підставі статей 39Б, 55А, 64Б, 67Б, 68Б грифи ІІ. Наказу МО України №402 від 14.08.2008 року позивач придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони та/або непридатним до військової служби, проте ВЛК не було враховано діагнози позивача. Додаткове медичне обстеження проведено відповідачем не було, крім цього, не витребувано у лікувального закладу за місцем проживання медичну карту позивача, не перевірено його слова, в той час, як на додаткові обстеження його направляли, але частину діагнозів- «втрачено». Також зауважено, що позивачу одразу не було надано довідки ВЛК, лікарями взагалі не враховано скарг, не долучено медичних документів, не враховано супутні захворювання, що мають бути в сукупності проаналізовані та прийняте рішення про придатність особи з усіма наслідками травм та наявних захворювань, що у свою чергу вплинуло на подальшу мобілізацію. Виходячи із вказаного вище позивач просить суд визнати протиправними та скасувати оскаржувані накази та зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 та виключити його зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії у справі №160/11920/26. Позовні вимоги ОСОБА_1 прийнято до розгляду в новій редакції. Розгляд справи розпочато спочатку. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

09.06.2026 року до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача 1 надійшли витребувані ухвалою суду від 02.06.2026 року докази.

28.07.2026 року до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не визнає позовні вимоги в частині, що стосуються відповідача 2 та просить відмовити у їх задоволенні. Відзив обґрунтовано тим, що з моменту видання наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.03.2026 № 85 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Позивач набув статусу військовослужбовця Збройних Сил України. Беручи до уваги те, що позивач був призваний та направлений для проходження військової служби під час мобілізації до військової частини з територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командир частини зобов`язаний видати наказ про зарахування позивача до списків особового складу частини у день його прибуття до військової частини. Наголошував на тому, що відповідно до п.56 постанови Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23 процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. У вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - звільнення з військової служби - є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу. Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України відповідач 2 вважає, що позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягають.

Разом із відзивом відповідач 2 надав до суду заяву (клопотання) про поновлення строку для подання відзиву, яка обґрунтована воєнним станом, розміщенням підрозділів ВЧ НОМЕР_1 у декількох областях, що ускладнює комунікацію між підрозділами, нестабільне постачання або повну відсутність електромереж у підрозділах, періодичну відсутність інтернету, здійснення переміщення посадових осіб між підрозділами. Також посилається на обмежений людський ресурс юридичної служби ВЧ НОМЕР_1 , неукомплектованість штату юридичної служби ВЧ НОМЕР_1 та велику кількість військовослужбовців і судових спорів з питань проходження військової служби. Наголошував на тому, що пропуск процесуальних строків стався через високе навантаження на службових осіб ВЧ НОМЕР_1 , які виконуються службові обов`язки у неповному складі, в умовах воєнного стану у складі військової частини, яка задіяна до виконання бойових завдань на найбільш загрозливих напрямках. На підставі викладених обставин відповідач 2 просив поновити процесуальний строк для подачі відзиву та прийняти відзив на позовну заяву.

28.07.2026 року до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача 2 наведеними у відзиві, зазначає про їх необґрунтованість та невідповідність фактичним обставинам справи та нормам матеріального права та просить відмовити у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, у зв`язку з відсутністю поважних причин для його поновлення, визнати доводи відповідача 2, викладені у відзиві на позовну заяву, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, відхилити заперечення Військової частини НОМЕР_1 проти позовних вимог, а позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повному обсязі. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що висновок ВЛК, оформлений довідкою №2026-0321 0855-3347-7 від 21.03.2026 року, є ключовим та первинним документом, на підставі якого було прийнято наказ про призов. Позивач стверджує, що цей висновок є незаконним, оскільки він був прийнятий з порушенням Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402. Зокрема, лікарями ВЛК не було належним чином досліджено наявні у позивача захворювання, що підтверджується медичними документами, які додані до позовної заяви. Наявність у позивача захворювань є підставою для визначення ступеня придатності до військової служби, зокрема, для визнання особи непридатною до служби у бойових підрозділах або придатною лише до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП. Відповідач 2 у своєму відзиві не навів жодних аргументів, які б спростовували наявність цих захворювань у позивача та їх вплив на його придатність до військової служби. Формальна позиція відповідача 2, який вважає позивача військовослужбовцем лише на підставі наказу від 22.03.2026 року, не враховує, що цей наказ є похідним від протиправного рішення ВЛК та наказу про призов. Нормативно-правові акти вищої сили не можуть бути підставою для порушення прав конкретної особи, передбачених Конституцією та законами України. Позивач не оспорює необхідність мобілізаційних заходів, але наполягає на тому, що вони мають проводитися виключно в межах правового поля. Визнання протиправним наказу про призов та зарахування до списків особового складу є єдиним способом відновлення порушених прав позивача та усунення наслідків незаконної мобілізації. Позивач просить суд надати оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, а не обмежуватися формальною наявністю наказу, який оскаржується. Доводи відповідача 2, викладені у відзиві, на думку позивача, є необґрунтованими, формальними та не спростовують наведених у позовній заяві фактів протиправності рішень, які стали підставою для призову позивача, тому позивач вважає, що відповідач 2, по суті, ухилився від надання аргументованих заперечень щодо незаконності висновку ВЛК та наказу про призов, що свідчить про невиконання ним вимог статті 77 КАС України. Щодо клопотання відповідача 2 про поновлення строку на подання відзиву, позивач зазначив, що наведені у клопотанні обставини не є обставинами непереборної сили, які унеможливили своєчасне подання відзиву, оскільки такі фактори є прогнозованими в умовах воєнного стану, тому позивач вважає наведені у клопотанні причини пропуску строку не поважними, а клопотання про поновлення строку для подання відзиву таким, що не підлягає задоволенню.

Вирішуючи клопотання відповідача 2 про поновлення строку для подання відзиву та прийняття судом відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Суд зазначає, що відповідачу 2 доставлено копію уточненої позовної заяви з додатками 28.05.2026 року, а копію ухвали суду від 02.06.2026 року про прийняття до розгляду уточненої позовної заяви – 02.06.2026 року, в свою чергу, строк встановлений відповідачу для подання відзиву сплив 18.06.2026 року, а з клопотанням про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву та самим відзивом на позовну заяву останній звернувся до суду лише 28.07.2026 року.

Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та продовжує тривати.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII “Про правовий режим воєнного стану” (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами, заявами, клопотання, відзивами тощо. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.

Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Аналогічні висновки також містяться у постанові Великої палати Верховного суду від 10.11.2022 року у справі № 990/115/22.

Відтак, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме відповідачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, на переконання суду, не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Відповідач 2 обґрунтовує затримку в наданні відзиву (більше місяця) воєнним станом, розміщенням підрозділів ВЧ НОМЕР_1 у декількох областях, що ускладнює комунікацію між підрозділами, нестабільне постачання або повну відсутність електромереж у підрозділах, періодичну відсутність інтернету, здійснення переміщення посадових осіб між підрозділами, а високим навантаження службових осіб ВЧ НОМЕР_1 , які виконуються службові обов`язки у неповному складі, в умовах воєнного стану у складі військової частини, яка задіяна до виконання бойових завдань на найбільш загрозливих напрямках, а тому просив вважати причини пропуску процесуальних строків на відзив поважними і поновити їх.

Водночас, з клопотанням про продовження встановленого судом строку для надання відзиву відповідач 2 до суду не звертався.

Окрім того, жодних доказів на підтвердження наведених у клопотанні доводів, які б підтверджували неможливості звернення до суду у встановлений строк, а також більше ніж місяць після закінчення встановленого судом строку, відповідач до суду не надав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачу 2 строку для подання відзиву на позовну заяву, отже клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву задоволенню не підлягає, відзив на позовну заяву судом не приймається, у зв`язку з пропуском відповідачем 2 визначеного судом строку на його подання.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 22.03.2026 року призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії (далі – ВЛК) при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.03.2026 року №2026-0321-0855-3347-7, 21.03.2026 року ВЛК було проведено медичний огляд солдата (запасу) ОСОБА_1 , НОМЕР_3 , 31.05.1983 року народження, діагноз: Z00 Загальний огляд та обстеження осіб за відсутності скарг або встановленого діагнозу; Опис діагнозу: Здоровий. На підставі статті графи ІІ Розладу хвороб, графи ТДВ визнаний придатним до служби на підводних човнах, на надводних кораблях, у морській піхоті, Десантно-штурмових військових, спеціальних спорудах, підрозділах спеціального призначення.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) №1079 від 22.03.2026 року "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період", відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами), з набранням чинності Указу Президента України №65/2022 "Про загальну мобілізацію" (зі змінами), солдат ОСОБА_1 , 1983 року народження, ВОС та код згідно з обліком НОМЕР_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлений до ВЧ НОМЕР_1 .

Як встановлено із поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_2 і відправленні у складі команди « НОМЕР_1 », 22 березня 2026 року о 13 годині 00 хвилин позивач прибув в пункт призначення (на пункт зустрічі) в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 . У графі поіменного списку військовозобов`язаних "Висновок військово-лікарської комісії" щодо позивача зазначено - 21.03.2026, Придатний; у графі "Результати проведення професійно-психологічного відбору" – рекомендується до проходження військової служби.

Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №85 від 22.03.2026 року солдат запасу ОСОБА_1 , з 22.03.2026 року вважається таким, що призначений до ВЧ НОМЕР_1 , ВОС 10915 А/533, справу та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом згідно з 5 тарифним розрядом, шпк "солдат".

Вважаючи протиправними наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.03.2026 року № 1079 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №85 від 22.03.2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Відповідно до статті 65 Конституції України Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово було продовжено та який діє до сьогоднішнього часу.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року, №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частинами 1-3 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 7 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ). На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №3543-ХІІ організація здійснення заходів з мобілізаційної підготовки та мобілізації і контроль за здійсненням цих заходів в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, які мають мобілізаційні завдання (замовлення), покладаються на їх мобілізаційні підрозділи або призначених працівників з питань мобілізаційної роботи.

Частиною 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить визнати протиправними та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.03.2026 року № 1079 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №85 від 22.03.2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, з метою його звільнення від проходження військової служби та виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Позов подано з метою фактичного відновлення попереднього становища позивача – стан військовозобов`язаного, оскільки ОСОБА_1 вважає свою мобілізацію незаконною через порушення порядку проведення військово-лікарської комісії, проведення поверхневого та не у повному обсязі медичного обстеження, не дослідження його реального стану здоров`я, не врахування наявних захворювань та наслідків відповідних захворювань. Також у позовній заяві зазначено, що на підставі статей 39Б, 55А, 64Б, 67Б, 68Б грифи ІІ Наказу МО України №402 від 14.08.2008 року позивач вважає себе придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони та/або непридатним до військової служби, проте ВЛК не було враховано наявні діагнози позивача.

Отже, ключовими доводами позовної заяви для визнання протиправними та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.03.2026 року № 1079 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №85 від 22.03.2026 року в частині зарахування позивача до списків особового складу частини є неналежне проведення військово-лікарської комісії щодо ОСОБА_1 , тоді як рішення, дії чи бездіяльність та висновки військово-лікарської комісії, викладені у довідці ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.03.2026 року №2026-0321-0855-3347-7, позивачем у межах цієї адміністративної справи не оскаржуються.

За приписами частини 1 статті 4 Закону №3543-ХІІ організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачено випадки у яких військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та визначено категорію військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

З аналізу приписів ст.23 Закону №3543-ХІІ випливає висновок, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.

Частина 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402, відповідно до частини тринадцятої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, було затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.2 глави 1 розділу I Положення №402 визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби, служби у військовому резерві військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;

визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;

встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Пунктом 1.1 глави 1 розділу ІI Положення №402 визначено, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема: до військової служби призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Відповідно до пункту 3.1 глави 3 Розділу ІІ Положення №402 медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті.

Відомості з направлення, сформованого за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, надсилаються до ІКС шляхом електронної інформаційної взаємодії.

Контроль за направленням та проходженням військовозобов`язаними медичного огляду ВЛК покладається на керівника відповідного ТЦК та СП.

ВЛК при ТЦК та СП заводить на кожного військовозобов`язаного картку обстеження та медичного огляду (додаток 13) у паперовій формі за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності. Картка обстеження та медичного огляду скріплюється печаткою закладу охорони здоров`я (установи), в якому ця ВЛК проводить медичні огляди.

Згідно з пунктом 3.2 глави 3 Розділу ІІ Положення №402 під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей.

Відповідно до пункту 3.8 глави 3 Розділу ІІ Положення №402 Постанови ВЛК при ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про придатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються довідками ВЛК (додаток 4 до цього Положення). У разі прийняття постанови про придатність до військової служби, документи з результатами проходження військовозобов`язаним медичного огляду (картка обстеження та медичного огляду, висновки лікарів, супровідні документи) доставляються до районного (міського) ТЦК та СП за місцем перебування військовозобов`язаного на обліку не пізніше наступного дня після закінчення медичного огляду. Електронний документ з постановою ВЛК щодо придатності військовозобов`язаного до проходження військової служби передається з ІКС до бази даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Постанова ВЛК при ТЦК та СП про придатність військовозобов`язаного до військової служби, прийнята у мирний час під час визначення призначення військовозобов`язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ), дійсна протягом п`яти років з дня закінчення медичного огляду.

Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про придатність військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду.

Якщо в стані здоров`я військовозобов`язаного за його зверненням або висновками лікарів закладу охорони здоров`я виникли зміни, то за направленням керівника ТЦК та СП проводиться повторний медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

З матеріалів справи встановлено, що згідно з довідкою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.03.2026 року №2026-0321-0855-3347-7, 21.03.2026 року ВЛК було проведено медичний огляд солдата (запасу) ОСОБА_1 , НОМЕР_3 , 31.05.1983 року народження, діагноз: Z00 Загальний огляд та обстеження осіб за відсутності скарг або встановленого діагнозу; Опис діагнозу: Здоровий. На підставі статті графи ІІ Розладу хвороб, графи ТДВ визнаний придатним до служби на підводних човнах, на надводних кораблях, у морській піхоті, Десантно-штурмових військових, спеціальних спорудах, підрозділах спеціального призначення.

Тоді як з наданих позивачем медичних документів вбачається, що позивач на момент проведення військово-лікарської комісії мав ряд захворювань, які не вказані у відповідній довідці ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також відповідачами не надано суду картку обстеження та медичного огляду ОСОБА_1 , що свідчить про не доведеність факту проходження позивачем огляду усіма обов`язковими, згідно з Порядком №402, лікарями на момент військово-лікарської комісії.

Проте, як зазначилось вище, висновки військово-лікарської комісії, викладені у довідці ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.03.2026 року №2026-0321-0855-3347-7, позивачем у межах цієї адміністративної справи не оскаржуються, отже вони не є предметом цього спору.

Також суд наголошує на тому, що факт неврахування ВЛК діагнозів позивача під час проходження ним медичного огляду або деякі недоліки у роботі ВЛК під час проходження медичного огляду не є беззаперечним свідченням непридатності позивача до військової служби, тоді як вирішення питань щодо ступеня придатності особи до військової служби є дискреційним повноваженням відповідних комісій.

Слід зазначити, що здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи те, що вирішення питань щодо ступеня придатності особи до військової служби є дискреційним повноваженням відповідних комісій, яке суд не може перебирати на себе, беручи до уваги те, що позивач у межах цього спору не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність та висновки ВЛК щодо придатності ОСОБА_1 до військової служби, суд дійшов висновку, що наведені позивачем недоліки проведення військово-лікарської комісії, як то проведення поверхневого та не у повному обсязі медичного обстеження, не дослідження реального стану здоров`я позивача, не врахування наявних захворювань та наслідків відповідних захворювань тощо, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.03.2026 року № 1079 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та командира Військової частини НОМЕР_1 №85 від 22.03.2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини.

Інших обставин протиправності оскаржуваних позивачем наказів позивачем не наведено, а судом такі обставини під час розгляду справи не встановлено.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

У контексті вказаного варто наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного суду від 05 лютого 2025 року по справі №160/2592/23 при розгляді подібних до спірних правовідносин та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при розгляді цієї справи.

Також слід зазначити, що частина 9 статті 1 Закону №2232-XII визначає, що особи щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Тобто, норми чинного законодавства виділяють дві категорії осіб за своїм статусом - військовослужбовці та військовозобов`язані.

Відповідно вони мають різні за своїм змістом права та обов`язки.

Відтак, коли особа має статус військовозобов`язаного, то між нею та територіальним центром комплектування та соціальної підтримки виникають спірні питання щодо його призову на військову службу, в межах яких вирішуються питання придатності особи до військової служби, право на відстрочку та наявності підстав для виключення особи з військового обліку.

В межах вирішення питань, пов`язаних з призовом на військову службу повинні вирішуватись і спори, які із цим пов`язані.

Тобто, з моменту прийняття рішення про мобілізацію та зарахування особи до списків військової частини процес призову закінчився та особа набула статусу військовослужбовця.

Тому рішення відповідачів, які були прийняті в межах призову, є реалізованими та вичерпали свою дію.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, визначені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.

Позивач в межах поданого позову не наводить підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, для його звільнення з військової служби.

Також зазначені позивачем недоліки при проходженні ним медичного огляду під час його призову не є свідченням непридатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому в задоволення позовної заяви слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судових витрат пов`язаних з розглядом цієї справи відсутні, отже розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 04.08.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса

Оригінал: reyestr.court.gov.ua