Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №160/19014/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 рокуСправа №160/19014/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

03.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2026 і 03.06.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2026 і 03.06.2026 у сумі 169 062,53 грн;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, починаючи з 04.03.2026 по день фактичної остаточної виплати, тобто по 03.06.2026.

В обґрунтування позову зазначив, що на момент звільнення з ним не було проведено розрахунку у належних розмірах. З огляду на вказане позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, тому звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 06.08.2026 за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

22.07.2026 за допомогоюпідсистеми "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та перебував на всіх видах забезпечення, у тому числі на грошовому забезпеченні.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.03.2026 №72 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 04.03.2026 у зв`язку із звільненням за станом здоров`я.

Однак у день виключення зі списків особового складу, а також у строки, визначені законом, відповідачем не було проведено повного розрахунку.

Як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2026 №72, при звільненні позивача з військової служби прямо визначено обов`язок виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно відповідно до довідки про вартість речового майна №20 від 28.02.2026 — у сумі 72 194,91 грн.

На виконання зазначеного наказу для остаточного розрахунку відповідачем лише 03.06.2026 було здійснено виплату грошових коштів у сумі 71 111,99 грн, що підтверджується банківськими документами.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 03.06.2026, тобто з істотною затримкою порівняно з датою виключення зі списків особового складу – 04.03.2026.

З метою досудового врегулювання спору, представник позивача 06.06.2026 звернувся до відповідача із наступними вимогами:

1. Повідомити розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , обчисленого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, для цілей застосування статті 117 КЗпП України.

2. Надати належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких здійснювався розрахунок середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два календарні місяці служби перед виключенням зі списків особового складу.

3. Нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 04.03.2026 по 03.06.2026 відповідно до статті 117 КЗпП України.

4. Надати детальний розрахунок суми середнього заробітку, нарахованого відповідно до статті 117 КЗпП України. Нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів 04.03.2026 по 03.06.2026 у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159.

5. Надати детальний розрахунок компенсації втрати частини доходів із зазначенням індексів інфляції, застосованих при її обчисленні.

Військова частина НОМЕР_1 відповіді не надала.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби.

З дня звільнення позивача зі служби 04.03.2026 відповідачем остаточний розрахунок проведено лише 03.06.2026.

При вирішенні спору суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує такі висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а.

Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Так, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Отже, суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні зі служби 04.03.2026 (день виключення) позивачу не виплачене належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок проведений лише 03.06.2026, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за час затримки.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.

Варто зауважити, що ст. 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

Проте правова позиція першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

Як вже зазначалось, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Суд зазначає, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Матеріалами справи підтверджується факт виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 04.03.2026.

Отже, строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 05.03.2026, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Так, спірний період несвоєчасного розрахунку при звільненні є період з 05.03.2026 до 03.06.2026 (з урахуванням шестимісячного строку), який регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України.

Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Відповідно до змісту позову предметом оскарження є бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2026 і 03.06.2026 у сумі 169 062,53 грн.

Попри це позивач не звертався до суб`єкта владних повноважень із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку.

Так, в позовній заяві зазначено, що представник позивача звертався до відповідача із адвокатським запитом від 06.06.2026 з проханням нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 04.03.2026 по 03.06.2026 відповідно до статті 117 КЗпП України.

Суд вказує, що адвокатський запит не є належним способ ініціювання адміністративної процедури щодо нарахування та виплати середнього заробітку, з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.

Відтак, за своєї правовою природою адвокатський запит є зверненням про надання інформації або копій документів і не може стосуватися надання консультацій і роз`яснень положень законодавства (частина 1 статті 25 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI).

Також, у адвокатському запиті не може міститися прохання до спонукання вчинення владних управлінських функцій, не пов`язаних безпосередньо з наданням інформації або копії документів.

Дослідженням змісту адвокатського запиту представника позивача встановлено, що він містить прохання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 04.03.2026 по 03.06.2026 відповідно до статті 117 КЗпП України та повідомити про це у своїй відповіді на адвокатський запит.

Тобто, у зазначеному випадку мова йде про прохання до спонукання відповідача вчинити владні управлінські функції, не пов`язані безпосередньо з наданням інформації або копії документів, що суперечить положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI.

Натомість, наявне на момент виникнення спірних правовідносин регулювання передбачає, що саме ОСОБА_1 мав звернутися до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 04.03.2026 по 03.06.2026 відповідно до статті 117 КЗпП України.

Натомість, ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 04.03.2026 по 03.06.2026 відповідно до статті 117 КЗпП України до Військової частини НОМЕР_1 не звертався, а отже і будь-якого порушення його прав у досліджуваних правовідносинах немає.

Суд звертає увагу, що адвокатський запит адвоката в силу своєї правової природи не може підмінюти заяви про нарахування та виплату середнього заробітку до, оскільки він не може містити прохання спонукати Військову частину НОМЕР_1 до вчинення владних управлінських функцій, не пов`язаних безпосередньо з наданням інформації або копії документів.

Суд розцінює відмову в задоволенні адвокатського запиту представника позивача як можливе порушення професійних прав самого адвоката на отримання інформації, але не як порушення соціальних прав позивача, який не звертався із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку до Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі судом встановлено, що відповідач права позивача не порушував, що спростовує доводи позивача про протиправну бездіяльність відповідача в частині непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2026 і 03.06.2026.

За викладених обставин, суд вважає, що цей позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез