Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №160/11067/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа №160/11067/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (Адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , Адреса для листування: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

28.04.2026 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 20 травня 2023 року по 14 серпня 2025 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік станом на 01.01.2025, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, /та начальницького особами рядового поліцейськими складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20 травня 2023 року по 14 серпня 2025 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, бюджет встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами начальницького рядового поліцейськими та особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 13.08.2020 по 14.08.2025. Вважає, що відповідач при нарахуванні та виплаті їй у період з 20.05.2023 по 14.08.2025 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законами України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у зв`язку з чим просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 04 травня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/11067/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 21.05.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що відповідач при здійсненні нарахувань позивачеві грошового забезпечення діяв в межах діючого законодавства. Факт порушення прав позивача відповідачем відсутній.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), проходила слжбу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 13.08.2020 по 14.08.2025, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13.08.2020 № 262 та витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.08.2025 № 234.

Позивач вказує, що при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за період з 20.05.2023 по 14.08.2025 відповідачем неправомірно визначався ОСОБА_1 розмір посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розрахункової величини, яка не відповідала вимогам пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

На думку позивача, після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 та відновлення дії пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первинній редакції посадовий оклад та оклад за військовим званням повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Позивач зазначає, що відповідач при визначенні розміру її грошового забезпечення не врахував розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлені законами України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік», внаслідок чого розмір належних їй виплат був занижений.

У зв`язку з чим, 20.03.2026 року позивач через свого представника звернулась до відповідача з відповідним запитом.

08.04.2026 відповідач надав відповідь №3440 в якій зазначив, що посадові особи військової частини НОМЕР_2 протиправних та незаконних дій зі своєї сторони щодо нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення не здійснювали, номінальні розміри посадового окладу та окладу за військовим званням визначались згідно з чинним законодавством України.

Посилаючись на зазначені обставини, норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанову Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, а також правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 4 цієї постанови, позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці грошового забезпечення у належному розмірі протиправною, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Розмір грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності з 01.03.2018 року.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У первісній редакції п. 4 Постанови № 704, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

На момент набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 704 п. 4 цього нормативно-правового акту був викладений у редакції згідно з п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18.

Отже, починаючи з 29.01.2020 року діє п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, який визначає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

А тому, розрахункова величина для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинна бути визначена шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, у якій зазначено, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, не відповідають актам вищої юридичної сили, оскільки розмір прожиткового мінімуму щороку змінюється законом про Державний бюджет України. Отже, при визначенні розміру посадових окладів та окладів за військовим званням підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не станом на 01.01.2018.

Так, 12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704".

Кабінет Міністрів України постановив:

1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції:

" 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

3. Установити, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Постанова № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року.

При цьому Постанова № 481 чи її окремі пункти нечинними (в тому числі в судовому порядку) у спірний період не визнавалися, а тому підлягали застосуванню відповідачем.

Таким чином, Постановою № 481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється, виходячи з розміру 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Такий правовий підхід стосовно того, що внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704 узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24 та від 25 вересня 2025 року у справі № 140/11638/24.

Отже, із дня набрання чинності Постанови № 481 (20 травня 2023 року) та протягом її чинності у відповідних суб`єктів владних повноважень були відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704.

Суд звертає увагу, що спірний період, за який позивач просить здійснити перерахунок грошового забезпечення, визначений з 20.05.2023 по 14.08.2025, тобто повністю охоплюється періодом дії Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності 20.05.2023. Саме з цієї дати законодавець змінив механізм визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями, встановивши фіксовану розрахункову величину у розмірі 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Враховуючи наведене, доводи позивача про те, що відповідач при нарахуванні грошового забезпечення повинен був застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законами України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік», є безпідставними, оскільки ґрунтуються на редакції пункту 4 Постанови №704, яка не діяла у спірний період.

При цьому суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень був зобов`язаний діяти виключно на підставі та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а також нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин. Відтак застосування відповідачем положень Постанови №481 при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача відповідало вимогам чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд зробив висновок, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки, відсутня, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд зробив висновок, що позовні вимоги не обґрунтовані, у зв`язку з чим адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (Адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , Адреса для листування: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Судовий збір розподілу не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук