Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №140/4414/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4414/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови Військової частини НОМЕР_1 , оформленої листом від 24.02.2026 року №1167, якою ОСОБА_1 відмовлено у звільненні з військової служби за рапортом від 14.02.2026 року.

Зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із загибеллю рідного брата — ОСОБА_2 — під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, та вчинити всі необхідні дії для реалізації такого рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

14.02.2026 року позивачем у встановленому порядку було подано рапорт про звільнення з військової служби в запас на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку із загибеллю рідного брата — ОСОБА_2 — під час забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Однак, листом військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2026 року №1167 йому фактично було відмовлено у звільненні з військової служби. Із змісту вказаної відповіді вбачається, що відповідач не здійснив належного розгляду заявленої позивачем підстави звільнення по суті, не надав належної правової оцінки поданим доказам та не спростував жодної з тих обставин, які були викладені у рапорті й підтверджені доданими документами. Замість розгляду рапорту по суті відповідач фактично послався на інші обставини, а саме на те, що позивач самовільно залишив військову частину з 23.03.2024 року та станом на дату надання відповіді не повернувся до місця проходження служби.

Саме з цих мотивів відповідач дійшов висновку, що для можливості розгляду питання щодо його звільнення з військової служби останній повинен спочатку повернутися до військової частини, і лише після цього, на його думку, може бути вирішено питання щодо звільнення.

Фактично таким листом відповідач не вирішив порушене мною питання у межах предмета поданого рапорту, а підмінив розгляд прямо заявленої законної підстави для звільнення посиланням на обставини, які не спростовують і не нівелюють мого права на звільнення, передбаченого абзацом 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю та вважає, що рішення командування військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні позивача з військової служби за абз.16 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ відповідає вимогам законодавства України, рішення законне, прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки позивач порушив порядок звернення із рапортом, адже рапорт подається тільки послідовно по вертикалі керівництва та звертає увагу на те, що з 23.03.2024 позивач перебуває поза службою неправомірно та без поважних причин.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 по мобілізації з 24.08.2023, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.08.2023 №246.

14.02.2026 року позивачем у встановленому порядку було подано рапорт про звільнення з військової служби в запас на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку із загибеллю рідного брата — ОСОБА_2 — під час забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2026 року №1167 повідомлено, що позивач самовільно залишив військову частину з 23.03.2024 року та станом на дату надання відповіді не повернувся до місця проходження служби. Для можливості розгляду питання щодо його звільнення з військової служби йому необхідно повернутися до військової служби із самовільного залишення частини.

Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив у звільненні з військової служби на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з частинами 3 і 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Згідно частини 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно підпункту «г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній у спірний період) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзац 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Згідно частини 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно із абз.2 п.12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення, підпунктом 2 якого передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

За приписами п.229 Положення №1153/2008 за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки чи відповідний підрозділ розвідувального органу Міністерства оборони України (для військовослужбовців, які є співробітниками цього розвідувального органу), до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно абзацу 3 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Пунктом 242 Положення №1153/2008 визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Абзацами другим та тринадцятим пункту 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170, визначено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 31.01.2024 № 40, визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів: наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).

Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 у справі № 280/7446/24 вказував на те, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.

Наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.

При цьому, в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби.

Судом встановлено, що позивач засобами поштового зв`язку подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт від 14.02.2026 про звільнення з військової служби у зв`язку із загибеллю рідного брата — ОСОБА_2 — під час забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

До рапорту позивачем було надано належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують усі юридично значимі обставини, необхідні для вирішення питання про моє звільнення з військової служби, а саме:

наявність між мною та загиблим військовослужбовцем прямого родинного зв`язку як між рідними братами;

сам факт загибелі ОСОБА_2 ;

обставини загибелі мого брата саме під час виконання бойового завдання та забезпечення захисту Батьківщини;

причинний зв`язок його смерті із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України

За результатами розгляду рапорту позивача, який надійшов до військової частини НОМЕР_1 поштовим зв`язком, зареєстрований за №1450СЕДО від 23.02.2026, військова частина НОМЕР_1 листом від 24.02.2026 №1167 повідомила:

“Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.08.2023 року за №246 Ви зараховані до списків особового складу частини.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.03.2024 року за №85 Ви вважаєтеся таким, що з 23 березня 2024 року самовільно залишив частину.

Станом на дату надання відповіді на Ваше звернення до військової частини

Ви не повернулися.

Для можливості розгляду питання щодо Вашого звільнення з військової служби Вам необхідно повернутися до військової частини із самовільного залишення частини.

Відповідно до підпункту 2 Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України затвердженим наказом

Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531, Ви маєте звернутися з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання - до наступного прямого командира (начальника).”

Вказане вище свідчить про те, що відповідач взагалі не надав оцінку наявності/відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із загибеллю рідного брата — ОСОБА_2 , а фактично відмовлено у звільненні позивача з військової служби у зв`язку з порушенням, на думку відповідача, порядку подачі рапорту та самовільним залишенням військової частини.

Отже, у даному випадку відповідачем не розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби по суті, відповідно, й не прийнято обґрунтоване та вмотивоване рішення командування військової частини щодо відмови у задоволенні рапорту або наказ про звільнення з військової служби.

Водночас, суд зауважує, що надання будь-яких роз`яснень або заперечень не звільняє відповідача, як суб`єкта, до повноважень якого належить вирішення питання щодо можливості звільнення позивача з військової служби від обов`язку прийняття рішення, за наслідком розгляду рапорту про звільнення останнього з військової служби або мотивовану відмову в такому.

Таким чином, у даних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

Згідно із загальними засадами права дії суб`єкта владних повноважень це - активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

В свою чергу, відсутність належним чином оформленого наказу про звільнення позивача з військової служби чи відмови у звільненні, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, оскільки в даному випадку роз`яснення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому не може свідчити про відмову позивачу у звільненні з військової служби.

При цьому на переконання суду, неприйнятними є посилання відповідача на відсутність підстав для розгляду рапорту позивача з підстави самовільного залишення ним місця несення служби, оскільки ця обставина не звільняє командира військової частини від обов`язку розглянути рапорти військовослужбовців та вирішити порушені у них питання відповідно до вимог чинного законодавства.

Водночас, суд зазначає, що лише після прийняття рішення суб`єктом владних повноважень щодо розгляду, в даному випадку рапорту про звільнення та документів по суті, суд може надати оцінку його відповідності вимогам закону.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не розгляді рапорту позивача від 14.02.2026, про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Відтак, враховуючи, що відповідач належним чином не розглянув рапорт позивача про звільнення з військової служби та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, не надав оцінку підставі для звільнення з військової служби та доказам на підтвердження такого права, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача про звільнення зі служби по суті з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, за результатом чого прийняти відповідне рішення.

Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на останнього покладено обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов`язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Всупереч наведеним вимогам відповідачем не надано достатньо належних доказів в підтвердження правомірності свого рішення.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст.242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.02.2026 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.02.2026 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя Ю.Ю. Сорока