Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №140/4101/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4101/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі – ГУНП у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дій ГУНП у Волинській області щодо відмови про внесення змін в наказ УМВС України у Волинській області №1 о/с від 06.03.2023 дати звільнення позивача з ОВС не з 06.11.2015, а з 06.03.2023; скасувати як незаконне рішення ГУНП у Волинській області у листі-відповіді №27408-2026 від 27.02.2026 (758141) про відмову внесення змін у наказ УМВС України у Волинській області №1 о/с від 06.03.2023 дати звільнення з органів внутрішніх справ прапорщика міліції ОСОБА_1 не з 06.11.2015 а з 06.03.ю2023; зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області яке є правонаступником ліквідованого УМВС України у Волинській області - 05.08.2024 і знятого з обліку 06.08.2024 внести зміни у наказ УМВС України у Волинській області №1 о/с від 06.03.2023 щодо дати звільнення ОСОБА_1 прапорщика міліції, інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського РВ УМВС України у Волинській області не з 06.11.2015 а з 06.03.2023 як вказано в попередженні про наступне звільнення ОСОБА_1 з ОВС від 05.01.2023 з вказівкою календарної вислуги років на дату звільнення з ОВС 06.03.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу в УМВС України у Волинській області та наказом №1 о/с від 06.03.2023 протиправно зазначено дати звільнення позивача з ОВС не з 06.03.2023, а з 06.11.2015.

У зв`язку із наведеним позивач 04.02.2026 звернувся до начальника ГУНП у Волинській області з письмовим зверненням щодо внесення змін в наказ №1 о/с від 06.03.2023 щодо зміни дати звільнення.

Листом відповідача повідомлено, що ГУНП у Волинській області не є правонаступником УМВС у Волинській області, а тому підстави для задоволення вимог, викладених у зверненні відсутні.

Уважаючи такі дії протиправними, оскільки відповідно до усталеної позиції Верховного Суду, прямо зазначено, що ГУНП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником УМВС, а тому просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-7).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 29).

ГУНП у Волинській області у відзиві на позовну заяву від 21.04.2026 №51208-2026 заперечує проти позовних вимог та зауважує, що відповідач не вступав в жодні правовідносини з позивачем, а тому в ГУНП у Волинській області відсутні правові підстави щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 будь-яких коштів.

Звертає увагу, що відповідач не є уповноваженим органом на виконання рішень судів, стороною в яких виступало УМВС України у Волинській області.

У відповідача відсутні будь-які правові підстави для вчинення дій відносно позивача, оскільки останній у Національній поліції України службу не проходив (арк. спр. 32-35).

На адресу суду від ОСОБА_1 11.05.2026 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просив адміністративний позов задовольнити з підстав, викладених в позові (арк. спр. 40-41).

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи позивача у заяві по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Наказом УМВС України у Волинській області від 05.11.2015 № 322 о/с “По особовому складу” згідно із пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 № 580-VIII (далі – Закон № 580-VIII) та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі – Положення № 114), звільнено з 06.11.2015 у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 63 “з” (через скорочення штатів) прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу. Вказаний наказ позивач оскаржив у судовому порядку (арк. спр. 15).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2016 у справі № 803/3850/15 (№ 876/730/16) за позовом ОСОБА_1 до УМВС України у Волинській області, Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі – ГУ НП у Волинській області), Ліквідаційної комісії при УМВС України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28.12.2015 у справі № 803/3850/15 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ по УМВС України у Волинській області за № 322о/с від 05.11.2015 про звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 – інспектора патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Згідно із наказом УМВС України у Волинській області від 30.05.2016 № 7 о/с “Про внесення змін до наказів УМВС України в області” було скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 05.11.2015 № 322 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015 та згідно із пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону № 580-VIII, відповідно до Положення № 114 звільнено у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 63 “з” (через скорочення штатів) прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01.08.2016 (в апеляційному порядку оскаржена не була) у справі № 803/922/16 за позовом ОСОБА_1 до УМВС України у Волинській області, ГУ НП у Волинській області, ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області, Любомльського РВ УМВС України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 30.05.2016 № 7 о/с “Про внесення змін до наказів УМВС України в області” в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідно до наказу УМВС України у Волинській області від 16.09.2016 № 12 о/с “По особовому складу” скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 30.05.2016 № 7 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015 та згідно із пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону № 580-VIII, відповідно до Положення № 114 звільнено у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 63 “з” (через скорочення штатів) прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 у справі № 803/1508/16 (в апеляційному порядку не переглядалося) за позовом ОСОБА_1 до УМВС України у Волинській області, Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області, ГУ НП у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 16.09.2016 № 12 о/с “По особовому складу” в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015, стягнуто з УМВС України у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 06.06.2019 в сумі 88957,08 грн, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області № 1 о/с від 21.06.2019 “По особовому складу” скасовано наказ УМВС України у Волинській області № 12 о/с від 16.09.2016 в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , поновлено на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу із 06.11.2015 прапорщика міліції ОСОБА_1 .

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 у справі № 140/2988/19 (в апеляційному порядку не переглядалося) за позовом ОСОБА_1 до УМВС України у Волинській області, Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області, ГУ НП у Волинській області про визнання протиправним наказу, зобов`язання вчинити дії, поновлення на посаді, стягнення коштів позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС у Волинській області № 2 о/с “По особовому складу” від 02.09.2019 в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу із 03.09.2019, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського РВ УМВС України у Волинській області із 04.09.2019, стягнуто із УМВС України у Волинській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу із 04.09.2019 по 17.12.2019 у сумі 6877,58 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зазначене рішення суду виконане у спосіб прийняття наказу УМВС України у Волинській області від 21.06.2019 № 1 о/с, яким: скасовано наказ УМВС в області від 16.09.2016 № 12 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом 63 “з” (через скорочення штатів) Положення № 114 інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу прапорщика міліції ОСОБА_1 , поновлено позивача на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу.

В подальшому, наказом голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 02.09.2019 № 2 о/с “По особовому складу” прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу звільнено за пунктом 63 “з” (через скорочення штатів) із 03.09.2019, та вказаний наказ також було оскаржено в судовому порядку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 у справі № 140/2651/21 за позовом ОСОБА_1 до УМВС України у Волинській області, ГУ НП у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов`язання вчинити дії в задоволенні позову відмовлено.

Разом з тим, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 у справі №140/2651/21 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 24.02.2021 № 3 o/c в частині повторного звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 з посади інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу відповідно до пункту 63 “з” Положення № 114 з 24.02.2021, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського РВ УМВС України у Волинській області із 25.02.2021, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Наказом УМВС України у Волинській області від 24.11.2021 № 7 о/с “По особовому складу”, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі № 140/2651/21, поновлено прапорщика міліції ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу, з 25.02.2021, про що позивача повідомлено листом від 26.11.2021 № 3/3-4836 (вручено позивачу 29.11.2021), яким також запропоновано ОСОБА_1 прибути до ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області для ознайомлення з наказом про поновлення та проведення заходів з попередження про наступне вивільнення через скорочення штатів.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 у справі № 140/5560/22, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.03.2023 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії - відповідача УМВС України у Волинській області щодо відмови у зарахуванні до вислуги років позивача ОСОБА_1 період вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 23.11.2021 та зобов`язано відповідача зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 період вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 23.11.2021.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.06.2023 у справі №140/6075/23 залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 про зарахування до вислуги років час вимушеного прогулу у період з 24.11.2021 по 06.03.2023 та проведенні належних позивачу виплати з урахуванням вислуги років, посадових окладів згідно штатного розкладу та підвищення тарифних ставок відповідно актів законодавства, відмовлено повністю.

Дані фактичні обставини підтвердженні рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 140/1467/24, яке набрало законної сили 25.07.2024, а відтак в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України.

Вказаним рішенням позов задовольнити частково. Визнано протиправними дії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області щодо відмови у зарахуванні до вислуги років ОСОБА_1 періоду проходження служби в органах внутрішніх справ з 24.11.2021 по 06.03.2023 та зобов`язано Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області зарахувати до вислуги років позивачу період проходження служби в органах внутрішніх справ з 24.11.2021 по 06.03.2023 із внесенням відповідних записів до його трудової книжки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ у Волинській області від 06.03.2023 №1о/с «По особовому складу» згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу звільнено у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) з 06.11.2015 (арк. спр. 20).

Позивач 04.02.2026 звернувся до начальника ГУНП у Волинській області зі зверненням, у якому просив видати новий наказ про внесення зміни дати звільнення з органів внутрішніх справ не з 06.11.2015, а з 06.03.2023 з вказівкою вислуги років станом на 06.03.2023, тобто на день звільнення в календарному обчисленні 36 років 00 місяців 04 дні (арк. спр. 8-11).

Листом від 27.02.2026 №27408-2026 відповідачем повідомлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (виписка з від 05.08.2024 № 64072224010) юридичну особу «УМВС України у Волинській області» припинено у встановленому законом порядку.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», територіальні органи Міністерства внутрішніх справ 3'країни ліквідовано та утворено територіальні органи Національної поліції як окремі юридичні особи публічного права.

При цьому, зазначеним нормативно-правовим актом не визначено ГУНП у Волинській області правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області.

Відповідно до вимог статей 104, 105 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті ліквідації або реорганізації, а у рал ліквідації юридичної особи її права та обов`язки не переходять до інших осіб, крім випадків, прямо визначених законом.

Таким чином, ГУНП у Волинській області не є правонаступником УМВС України у Волинській області, не має повноважень щодо внесення змін, скасування чи коригування наказів зазначеного органу, не є розпорядником його кадрової документації та не уповноважене приймати рішення з питань проходження служби в органах внутрішніх справ.

У зв`язку з цим правові підстави для задоволення вимог, викладених у зверненні, відсутні (арк. спр. 12-13).

Уважаючи такі дії відповідача, щодо відмови у внесені змін до наказу протиправними, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Отже, чинним законодавством закріплено прямий обов`язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян надати належну обґрунтовану відповідь на звернення громадян.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

В силу положень частини першої статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Як встановлено судом вище, позивач 04.02.2026 звернувся до начальника ГУНП у Волинській області зі зверненням, у якому просив видати новий наказ про внесення зміни дати звільнення з органів внутрішніх справ не з 06.11.2015, а з 06.03.2023 з вказівкою вислуги років станом на 06.03.2023, тобто на день звільнення в календарному обчисленні 36 років 00 місяців 04 дні (арк. спр. 8-11).

В свою чергу ГУНП у Волинській області листом від 27.02.2026 №27408-2026 повідомлено, що ГУНП у Волинській області не є правонаступником УМВС України у Волинській області, не має повноважень щодо внесення змін, скасування чи коригування наказів зазначеного органу, не є розпорядником його кадрової документації та не уповноважене приймати рішення з питань проходження служби в органах внутрішніх справ (арк. спр. 12-13).

Щодо даної підстави для відмови суд зазначає, що 05.08.2024 відносно Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області внесено запис № 1001981110016006463 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи про припинення юридичної особи.

Та, відповідно до записів із вказаного реєстру, правонаступник Управління МВС України у Волинській області відсутній.

У постановах Верховного Суду сформульовано поняття: фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Також надано поняття процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (окрім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

У разі ж відсутності правонаступників, суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача (пункт 49 постанови Верховного Суду у справі № 823/1462/15 від 23.06.2023).

Суд зазначає, що нормами статей 1, 2 Закону України від 20.12.1990 №565-XII «Про міліцію» передбачалося, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Основними завданнями міліції було, з-поміж іншого: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень.

У свою чергу приписами статей 1, 2 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є, зокрема, надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.

Згідно з Положенням про МВС України №878 МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

На підставі співставлення завдань та функцій цих трьох органів можна дійти висновку про те, що МВС України є органом влади, який формує державну політику у сфері, зокрема, забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Разом із тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього відповідні завдання та функції держави покладалися на міліцію.

Таким чином, правонаступником прав та обов`язків ліквідованого Управління МВС України у Волинській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є відповідний територіальний орган Національної поліції, а саме ГУНП у Волинській області.

Близька за змістом правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь МВС України до відповідних управлінь Національної поліції неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.05.2018 у справі №П/811/3414/15, від 25.06.2020 у справі №420/6852/18, від 06.08.2020 у справі №821/3865/15-а, від 22.10.2020 у справі №520/5147/19, від 05.11.2020 у справі №752/2391/17 (2а-14/09), від 04.08.2022 у справі №824/3161/14-а, від 17.05.2023 у справі №240/11052/20, від 28.06.2023 у справі № 823/1462/15.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не враховано наведену позицію Верховного Суду та не розглянуто по суті звернення позивача від 04.02.2026, оскільки замість перевірки наведених у ньому доводів та вирішення порушеного питання щодо можливості внесення змін до відомостей про дату звільнення позивача та його вислугу років відповідач обмежився посиланням на відсутність у ГУНП у Волинській області статусу правонаступника УМВС України у Волинській області та, як наслідок, на відсутність повноважень щодо внесення змін, скасування чи коригування наказів цього органу, розпорядження його кадровою документацією та прийняття рішень з питань проходження служби в органах внутрішніх справ.

При цьому, як зазначалося вище, правонаступником прав та обов`язків ліквідованого Управління МВС України у Волинській області з урахуванням правового статусу, обсягу повноважень і принципу територіальності є відповідний територіальний орган Національної поліції – ГУНП у Волинській області.

Відтак, наведені відповідачем у листі від 27.02.2026 №27408-2026 мотиви не відповідають правовій позиції Верховного Суду та не можуть бути визнані належним обґрунтуванням відмови у розгляді порушеного позивачем питання.

Таким чином, ГУНП у Волинській області, розглядаючи звернення ОСОБА_1 , мав надати оцінку порушеному у ньому питанню по суті, з`ясувати наявність правових та фактичних підстав для внесення відповідних змін до кадрових документів і відомостей щодо проходження позивачем служби, а також прийняти за результатами такого розгляду обґрунтоване рішення. Натомість ГУНП у Волинській області фактично ухилилося від розгляду звернення по суті, надавши відповідь, засновану на помилковому висновку про відсутність у нього статусу правонаступника УМВС України у Волинській області та відповідних повноважень.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен довести суду правомірність своїх рішень, дій, бездіяльності з урахуванням критеріїв правомірності поведінки, визначених частиною другою статті 2 КАС України. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За встановлених обставин справи в їх сукупності, суд уважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність ГУНП у Волинській області, що полягає у не розгляді по суті звернення ОСОБА_1 від 04.02.2026 щодо внесення змін до наказу Управління МВС України у Волинській області в частині дати звільнення з органів внутрішніх справ та обчислення вислуги та, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, відповідно до частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 04.02.2026 щодо внесення змін до наказу Управління МВС України у Волинській області в частині дати звільнення з органів внутрішніх справ та обчислення вислуги з врахуванням висновків, викладених у рішенні.

При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних бездіяльності, рішення.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить із того, що часткове задоволення позовних вимог зумовлене обрання судом ефективного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача протиправними діями/рішеннями відповідача.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок), сплачений відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 31.03.2026 №67 (арк. спр. 7а).

Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 40108604) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо не розгляду по суті звернення ОСОБА_1 від 04.02.2026 щодо внесення змін до наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області в частині дати звільнення з органів внутрішніх справ та обчислення вислуги.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 04.02.2026 щодо внесення змін до наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області в частині дати звільнення з органів внутрішніх справ та обчислення вислуги з врахуванням висновків, викладених у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області судовий збір в сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович