Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №490/3157/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/3002/2026 Справа № 490/3157/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романовій К.Т., за участі представника позивача адвоката Макєєнка О.В., представника відповдіача адвокатки Ротар А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.,-

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2026 року адвокат Макєєнко О.В., який представляє інтереси позивачки ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до відповідача, в якому просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Зняти ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання за вказаною адресою. Стягнути з відповідача судові витрати.

В обгрунтування позову посилається на те, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки кадастровий номер 4810137200:10:024:0001, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу житлового будинку з усіма господарськими та побутовими будівлями і спорудами та земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р.В. за реєстровим номером № 799 від 17.11.2016 року.

У вказаному житловому будинку зареєстрований відповідач — ОСОБА_2 , який є колишнім чоловіком ОСОБА_1 . Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано відповідно рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.01.2026 року у справі № 490/7581/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, у зв`язку з реальною загрозою життю та здоров`ю, постійними обстрілами та нестабільною безпековою ситуацією, ОСОБА_1 разом з дітьми, а саме: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане відділом реєстрації актів цивільного стану Кіровського районного управління юстиції у місті Донецьку від 06.09.2007 року), ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане відділом реєстрації актів цивільного стану Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області від 25.03.2010 року) та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане Заводським районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 30.01.2018 року) була вимушена залишити місце свого постійного проживання та виїхала до більш безпечного місця. Таке рішення було прийнято виключно необхідністю забезпечення життя, здоров`я та належних умов існування дітей, і не мало на меті припинення користування житловим будинком. Після переміщення ОСОБА_1 разом із дітьми офіційно стала на облік як внутрішньо переміщені особи, фактичне проживання за іншою адресою має вимушений, тимчасовий характер та обумовлене виключно обставинами воєнного стану.

Водночас, навіть перебуваючи в іншому населеному пункті, позивачка не припиняла підтримувати житловий будинок у належному стані, вживала заходів для його збереження, а також систематично та в повному обсязі здійснювала оплату комунальних послуг та інших обов`язкових платежів, пов`язаних із його утриманням. Це свідчить про намір користування житлом та підтверджує збереження інтересу до нього, як до місця свого постійного проживання.

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджено Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786 вбачається, що м. Миколаїв входить до Миколаївської територіальної громади та з 11.11.2022 року відноситься до території активних бойових дій, які станом на час розгляду справи не завершилися.

У період, коли ОСОБА_1 разом із дітьми була вимушена виїхати до більш безпечного місця у зв`язку з воєнними діями, ОСОБА_2 скористався її тимчасовою відсутністю та 24.01.2024 року здійснив реєстрацію свого місця проживання у житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 . Після цього відповідач почав чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні зазначеним житловим будинком. Зокрема, на сьогоднішній день він фактично не допускає до житла, перешкоджає вільному доступу до будинку, унеможливлює користування належними їй приміщеннями та створює штучні обмеження у реалізації її житлових прав. Такі дії ОСОБА_2 є протиправними, оскільки позивачка не втрачала права користування житловим будинком, її відсутність має вимушений та тимчасовий характер, пов`язаний із обставинами воєнного стану, а тому не може бути підставою для обмеження її законних прав. Фактично ОСОБА_2 зловживає своїми правами та використовує формальну реєстрацію місця проживання як засіб незаконного перешкоджання у користуванні житлом.

Також ОСОБА_2 неодноразово вчиняються дії спрямовані на розпорядження майном та реалізацію особистих прав у тому числі шляхом використання формальних та сумнівних правочинів та документів, про що позивачкою подані відповідні заяви про відкритят кримінальних проваджень.

ОСОБА_2 самовільно розпоряджається майном, що належить позивачу, та без будь-яких правових підстав не допускає до житла, перешкоджає вільному доступу до будинку, унеможливлює користування належними їй приміщеннями та створює обмеження у реалізації житлових прав, чим фактично позбавив можливості користуватися своїм майном та створив перешкоди у здійсненні нею права власності.

Припинення права користування житловим будинком відповідає пропорційності в розумінні положень ст. 8 Конвенції, з огляду на те, що між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки. Сімейні відносини фактично припинилися, сторони втратили взаємну повагу та підтримку, що унеможливило подальше спільне проживання як подружжя. У зв`язку з цим шлюб між сторонами було розірвано у встановленому законом порядку. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 перестав бути членом сім`ї Позивачки у розумінні житлового законодавства, а отже втратив правові підстави для користування житловим будинком, який належить позивачці. Більше того, реєстрація місця проживання Відповідача має формальний характер та використовується виключно як засіб створення перешкод Позивачці у реалізації її законних прав. З моменту реєстрації свого місця проживання у житловому будинку ОСОБА_2 не бере участі в його утриманні, зокрема не здійснює оплату житлово-комунальних послуг, не несе витрат на забезпечення належного стану будинку та прибудинкової території. Усі витрати, пов`язані з оплатою комунальних платежів, утриманням та обслуговуванням житла, покладаються виключно на позивача. Така поведінка свідчить про формальний характер його реєстрації за вказаною адресою. Це є додатковою обставиною, що свідчить про втрату ним права користування житловим будинком.

В обгрунтування позовних вимог посилається на положення ст.ст. ст. ст. 316, 317, 319, 321, 391, 406 Цивільного кодексу України

29.04.2026 року представником відповідача наданий відзив на позов, в якому заперечують позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає в повному обсязі та вважає їх необґрунтованими, надуманими та пред`явленими без достатнього правового регулювання. Так, подружжям ОСОБА_6 в період перебування в зареєстрованому шлюбі було придбано житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний будинок зареєстровано за позивачкою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у ДРРП на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 1086558248101). Наразі, в провадженні Центрального районного суду міста Миколаєва перебуває цивільна справа №490/4613/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Предметом розгляду у даній справі є у тому числі вищенаведений житловий будинок, право власності на який ОСОБА_2 просить визнати за ним.

Наголошують, що ОСОБА_2 протягом останніх трьох років (зокрема, але не виключно) надсилав кошти ОСОБА_1 , зокрема і для сплати комунальних послуг за спірний житловий будинок ( АДРЕСА_1 ). Однак зазначений факт не свідчить про фактичне проживання позивачки у будинку та не змінює реального порядку користування майном. Протягом останніх трьох років ОСОБА_1 фактично не проживає у спірному будинку і не бере участі в його утриманні, тоді як ОСОБА_2 постійно проживає у ньому, здійснює всі необхідні витрати на підтримку та утримання будинку, сплачує послуги по комунальним платежам та забезпечує збереження майна. Фактично ОСОБА_2 мешкає в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 з березня 2022 року, що підтверджується Актом про фактичне проживання від 22.04.2026 року, хоча і зареєстрований за даною адресою з 24.01.2024 року.

Крім того, з відповідачем в 2023-2025 роках в спірному житловому будинку періодично проживали неповнолітні діти сторін - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які мали та мають змогу безперешкодно користуватись ним як місцем свого проживання під час перебування у батька. Сплата ОСОБА_2 комунальних платежів за утримання спірного будинку підтверджується Довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 01.03.2026.

Відповідач був зареєстрований у даному житловому будинку на законних підставах з додержанням відповідної процедури реєстрації місця проживання. Доказів зворотного стороною позивача не надано. Жодних перешкод у користуванні даним майном позивачці ОСОБА_2 не чинить. Твердження позивачки з даного приводу не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Доводи сторони позивача щодо наявності кримінальних проваджень відносно ОСОБА_2 ніяким чином не компрометують відповідача, оскільки провина особи може бути встановлена лише вироком суду, який набрав законної сили. Звернення позивачки до правоохоронних органів з відповідними заявами є надуманими та безпідставними, не ґрунтуються на жодних вмотивованих доказах та не стосуються предмету доказування у даній справі. Предмет судового розгляду справи по справі №909/38/26 ніяким чином не пов`язаний з предметом доказування у справах про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 06.01.2026 року, відповідач продовжує проживати у даному житловому будинку як колишній член родини власника. Окрім того, з огляду на те, що даний житловий будинок є об`єктом сумісної власності подружжя, наразі ОСОБА_1 не спростовано даної презумпції і звернення до суду з відповідним позовом є передчасним, надуманим, необґрунтованим, не вмотивованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Протокольною ухвалою суду від 10.06.2026 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в позові.

Зазначив, що відповідач застосовує погрози до позивачки, в тому числі щодо її можливого повернення до проживання в спірному будинку, перешкоджає їй вселитися в будинок, систематично вчиняє недобросовісні дії стосовно спільного майна подружжя.

Після розірвання шлюбу відповідач перестав бути членом сім`ї позивача, отже втратив право користування належним їй на праві власності житловим будинком, тим більше, користуючись її будинком він перешкоджає їй здійснювати права власника.

Також звернув увагу суду на те, що саме позивачка є власником вказаного житлового будинку, а доводи відповідача про спільну сумісну власнсість є неспроможними, адже рішення суду про визнання цього будинку спільною власністю сторін та його розподіл ще не ухвалено.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві. Зазначила, що наразі саме відповідач проживає в спірному будинку, а позивачка виїхала в інше місце проживання та будинком не користується. Цей будинок придбаний в період шлюбу між сторонами, а отже є спільним сумісним майном подружжя, він проживає в будинку як колишній з подружжя, колишня дружина не є одноосібним власником цього будинку, стосовно поділу якого триває судовий спір.

Відповідач жодним чином не перешкоджає позивачці вселитися до будинку та проживати там , жодних доказів такого позивачка суду не надала.

Щодо посилання позивачки на кримінальні провадження та наявність рішення господарського суду, то ці обставини жодним чином не стосуються обставин даної справи .

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Сторони перебували у шлюбі з 24 листопада 2004 року , від шлюбу мають спільних дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.01.2026 року у справі № 490/7581/25 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований 24 листопада 2004 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м.Донецька, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 972.

Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки кадастровий номер 4810137200:10:024:0001, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку з усіма господарськими та побутовими будівлями і спорудами та земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р.В. за реєстровим номером № 799 від 17.11.2016 року.

Як слідує зі змісту вказаного договору, 17 листопада 2016 року нотаріально посвідчена згода подружжя покупця ОСОБА_1 на укладання даного договору.

Право власності позивачки зареєстровано в установленому законом порядку.

У вказаному житловому будинку була зареєстрована з 2016 року позивачка, також зареєстрований відповідач — ОСОБА_2 з січня 2024 року.

Позивачкою надано копії платіжних квитанцій на підтвердження сплати нею плати за спожиті комунальні послуги за адресою спірного будинку за 2022-2025 роки.

Сторонами не заперечується, що з березня 2022 року на час звернення до суду в спірному будинку проживає саме ОСОБА_2 .

З кінця 2025 року ОСОБА_2 здійснює оплату за спожиті комунальні послуги за вказаною адресою.

Також позивачем надано докази, що відомості про кримінальне провадження № 12025164470000213, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.07.2025, за заявою адвоката Курчина С.А., який діяв в інтересах ОСОБА_1 від 17.07.2025 року про вчинення кримінального правопорушення. Підставою подання заяви про скоєння злочину слугувало те, ОСОБА_2 в період перебування ОСОБА_1 за межами України, продав автомобіль без дозволу та волі ОСОБА_1 власника автомобіля; за відсутністю повноважень підпису договору купівлі-продажу використовуючи особливі відносини довіри, які склались та які викликали помилкову впевненість у сумлінності, щирості та правильності дій ОСОБА_2 , які в свою чергу з метою збагачення діючи умисно скоїв злочин, який підпадає під дію статей 190, 358 Кримінального Кодексу України.

Також внесені відомості про кримінальне провадження № 12025164470000277 до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.09.2025 за заявою позивачки про скоєння злочину про те, що ОСОБА_2 спільно з приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Лашиною О.П. діючи умисно та з метою вивезенння неповнлітнього ОСОБА_4 за кордон без згоди ОСОБА_1 , підробив підпис ОСОБА_1 в офіційному документі, а саме в згоді на тимчасовий виїзд за кордон посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Лашиною Оленою Петрівною від 28.01.2025 року.

Суд звертає увагу на те, що в заявах про вчинення кримінальних правопорушень, поданих від імені заявника ОСОБА_1 її представником, зазначено про те, що в той період (2022-2023 рр) ОСОБА_1 була вимушена виїхати з України до Хорватії разом з дітьми через початок повномасштабної агресії російської федерації проти України, жодних відомостей про перешкоди у проживанні у будинку з боку чоловіка ОСОБА_2 не зазначено.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.03.2026 року у справі №909/38/26, яке набуло законної сили, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ТОВ "Кум Трейд" про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки статутного капіталу, скасування реєстраційної дії та визначення розміру часток у статутному капіталі, позовну заяву задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю “КУМ ТРЕЙД” укладений 05.04.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . Скасовано реєстраційну дію державну реєстрацію змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про учасника та кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_7 , розмір частки якого становить 100000 гривень, що відповідає 100 % від загального розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю “КУМ ТРЕЙД”. Як вбачається з вказаного судового рішення , однією з підстав визнання недійсним договору купівлі-продажу частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю “КУМ ТРЕЙД” укладений 05.04.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є те, що оспорюваний договір купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Кум Трейд" порушує права ОСОБА_1 , як співвласника майна (частки у статутному капіталі) у спільній сумісній власності подружжя.

Також матеріалами справи підтверджується, що в провадженні Центрального районного суду міста Миколаєва перебуває цивільна справа №490/4613/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Як вбачається з судових рішень, ухвалених по даній справі, позивач ОСОБА_2 зазначає , що за час подружнього життя за спільні кошті було придбано наступне майно: житловий будинок, загальною площею 216,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,0828 га кадастровий номер: 4810137200:10:024:0001 за адресою АДРЕСА_1 , та іннше майно .

Посилаючись на те, що спір щодо поділу майну врегулювати мирним шляхом не вдалося, ОСОБА_8 просив суд визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 придбане вище вказане майно та в порядку поділу майна подружжя визнати право власності за ним на земельну ділянку, площею 0,095 га, кадастровий номер: 2611092001:22:002:3668; житловий будинок, загальною площею 216,6 кв.м. та земельну ділянку площею 0,0828 га кадастровий номер: 4810137200:10:024:0001 розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_1 визнати право власності на інше нерухоме майно, також стягнути з нього на користь відповідачки грошову компенсацію, що перевищує вартість частки у спільному майні подружжя.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

По-перше, сам факт припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє колишнього члена сім`ї власника житла права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи 686/26093/19-ц. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування чужим житлом (сервітут) у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідач наразі проживає в спірному будинку, проте позовні вимоги заявлено саме про визнання його таким, що втратив право користування житловим будинком, а не про його виселення.

Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

За положеннями ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, під час розгляду питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї щодо захисту права власності на житлове приміщення можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав, якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. Неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Суд звертає увагу на те, що позивачка та її представник взагалі не надали суду жодних доказів на підтвердження того, що відповдач перешкоджає їй у користуванні спірним будинком.

Продаж спільного автомобіля, відчуження частки корпоративних прав жодним чином не свідчить про наявність перешкод у вселенні позивачки до спірного будинку, а стосується виключно розподілу спільного майна подружжя, спір про що вирішується в іншому судовому провадженні.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що відповідач після розірвання шлюбу як колишній член сім`ї користується житлом на підставі сервітуту, який на її вимогу повинен бути припинений. В обгрунтування позову позивачка посилається також на ст. 321,391 ЦК України.

Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

За ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як зазначає стала практика Верховного Суду, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Але судам слід встановлювати порушення прав позивачів у контексті статті 8 Конвенції - як власників житлового приміщення, гарантовані також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, та встановлювати, що інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном ( Постанова ВП ВС від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Отже припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції".

Суд враховує, що на теперішній час існує спір між сторонами, як колишнім подружжям, щодо поділу спірного житлового будинку саме як спільного сумісного майна подружжя.

Як слідує з Договору купівлі-продажу житлового будинку від 17.11.2016 року, на підставі якого ОСОБА_1 стала власником спірного житлового будинку по АДРЕСА_1 , таке майно придбано нею під час перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 та за його нотаріальною згодою.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 641/2211/23 (провадження № 61-14219св24) , згідно зі ст. 60 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю. Тягар доказування протилежного лежить на тому, хто заперечує спільний статус майна. Спростування презумпції спільності майна покладається на того, хто її заперечує.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23), надання письмової згоди іншого з подружжя щодо набуття майна у спільну власність, якщо така згода зафіксована в договорі, свідчить про те, що майно набуте за спільні кошти у спільну сумісну власність подружжя, адже така згода підтверджує спільність коштів і спільну волю на придбання.

Відповідач у цій справі чітко заявиви про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, і що він є співвласником спірного будинку, право спільної сумісної власності якого презюмується.

На спростування вказаного представник позивача зазначив лише те, що спір про поділ спільного майна подружжя наразі не вирішено судом, а оскільки позивачка є титульним власником цього будинку, отже на теперішній час вважається його одноосібним власником.

Отже, оскільки ні на час звернення до суду з цим позовом, ні на час вирішення справи судом існуючий між сторонами спір щодо поділу вказаного спірного житлового будинку , саме як спільного сумісного майна подружжя, не вирішено, презумпція належності цього будинку сторонами на праві спільної сумісної власності наразі не спростована - звернення до суду з такими позовними вимогами на підставі ст. 391, 406 ЦПК України є передчасним та необгрунтованим.

Враховуючи вищенаведене, у відсутні підстави для задоволення позову.

Відповдіно ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивачеві відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12-13, 79-81, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.А. Гуденко