Вирок від 03 серпня 2026 р. у справі №478/889/26 — Казанківський районний суд Миколаївської області

Справа № 478/889/26 Провадження № 1-кп/478/83/2026

В и р о к

І м е н е м У к р а ї н и

04 серпня 2026 року. Казанківський районний суд Миколаївської області, у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в с-щі Казанка кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025170030015346 від 05.08.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця смт. Казанка Казанківського району Миколаївської області, не одруженого, з середньою освітою, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за контрактом під час мобілізації, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді гранатометника 3 стрілецького спеціалізованого відділення 2 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , у військовому звані «солдат», РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт: НОМЕР_3 виданий 04.06.2024, раніше судимого 21.11.2022 Казанківським районним судом Миколаївської області за ч. 4 ст. 185 КК України, до позбавлення волі строком на 5 років та 04.07.2024 року умовно-достроково звільнений із застосуванням ст. 81-1 КК України та направлений до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України та ч. 2 ст. 289 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Обвинувачений ОСОБА_5 будучи раніше судимим 21.11.2022 року Казанківським районним судом Миколаївської області за ч. 4 ст. 185 КК України, до позбавлення волі строком на 5 років, відбуваючи покарання у Державній установі «Південноукраїнська виправна колонія (№ 83)», у вигляді позбавлення волі, на підставі ухвали Арбузинського районного суду Миколаївської області від 04.07.2024, відповідно до ст. 81-1 КК України, умовно-достроково звільнений від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом.

14 липня 2024 року обвинувачений ОСОБА_5 , відповідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , був призваний на військову службу за контрактом, та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2024 № 252 солдата ОСОБА_5 зараховано до списків вказаної військової частини та призначено на посаду гранатометника 3 стрілецького спеціалізованого відділення 2 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 .

Проте, 24 вересня 2024 року близько 09:00 год обвинувачений ОСОБА_5 діючи умисно, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов`язків військової служби, в умовах воєнного стану, на порушення вимог вищезазначеного законодавства, самовільно залишив місце тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 , розташованого поблизу АДРЕСА_2 , незаконно перебував поза її межами, проводячи службовий час на власний розсуд, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив вищевказане місце.

Крім цього, обвинувачений ОСОБА_5 маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення майнових злочинів, на шлях виправлення не став та вчинив нове кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Так, 14 червня 2026 року близько 07.00 год обвинувачений ОСОБА_5 перебував біля домоволодіння за місцем проживання ОСОБА_4 , розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , де у дворі домоволодіння, помітив припаркований автомобіль марки «CHERY» моделі «TIGGO» реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2008 року випуску, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 належить ОСОБА_7 , а фактично перебував у користуванні ОСОБА_4 , який обрав об`єктом свого злочинного посягання.

В цей час у обвинуваченого ОСОБА_5 раптово виник злочинний умисел направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом - автомобілем марки «CHERY» моделі «TIGGO» реєстраційний номер НОМЕР_4 , який перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_4 та належить на праві приватної власності ОСОБА_7 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи протиправні наслідки та бажаючи їх настання, з метою подальшого використання вказаного автомобіля в особистих цілях, обвинувачений ОСОБА_5 діючи повторно, переконавшись у тому, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, через металеву хвіртку зайшов на територію домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що відповідно до ст. 289 КК України є іншим сховищем, оскільки огороджене парканом, а вхід здійснюється лише через металеву хвіртку з засувом, тим самим незаконно проник на територію домоволодіння з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, підійшов до автомобіля марки «CHERY» моделі «TIGGO» реєстраційний номер НОМЕР_4 , відчинив передні водійські двері транспортного засобу, які не були зачинені та проник до салону вказаного автомобіля. Перебуваючи в салоні автомобіля обвинувачений ОСОБА_5 намагався привести двигун автомобіля у робочий стан, однак виявив, що в даному транспортному засобі не працює автомобільний акумулятор.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_5 за допомогою фізичної сили рук та ніг, всупереч волі ОСОБА_4 виштовхав, даний автомобіль з огородженої території домоволодіння, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 на проїзну частину дороги вулиці Едуарда Лиса, де продовжив штовхати автомобіль до будинку АДРЕСА_3 , тим самим незаконно заволодів вказаним транспортним засобом.

З метою подальшого транспортування викраденого транспортного засобу, обвинувачений ОСОБА_5 викликав свого знайомого знайомого ОСОБА_8 та повідомив йому, що автомобіль, марки «CHERY» моделі «TIGGO» реєстраційний номер НОМЕР_4 він придбав на законних підставах та його необхідно буксирувати, оскільки через технічні несправності самостійний рух автомобіля неможливий.

ОСОБА_8 будучи впевнений, що дії обвинуваченого ОСОБА_5 не є протиправними, погодився та на власному автомобілі марки ВАЗ 2108 р.н. НОМЕР_6 , прибув до АДРЕСА_4, де знаходився автомобіль, яким обвинувачений ОСОБА_5 незаконно заволодів.

Після цього, обвинувачений ОСОБА_5 разом з ОСОБА_8 за допомогою автомобіля марки ВАЗ 2108 р.н. НОМЕР_6 , використовуючи буксирувальний трос, відбуксирували викрадений автомобіль марки «CHERY» моделі «TIGGO» реєстраційний номер НОМЕР_4 , до складу ФГ «ІНФОРМАЦІЯ_3», що розташований по АДРЕСА_5, де в подальшому останній розпорядився викраденим автомобілем на власний розсуд, продавши його.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_5 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись транспортним засобом - автомобілем марки «CHERY» моделі «TIGGO» реєстраційний номер НОМЕР_4 , вартість якого станом на 14.06.2026 року становила 190 480,00 (сто дев`яносто тисяч чотириста вісімдесят гривень) на власний розсуд, чим протиправно вилучив транспортний засіб всупереч волі власника та користувача.

У судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України та ч. 2 ст. 289 КК України, визнав повністю, підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення, щиро розкаявся у вчиненому. Пояснив, що у дату та час, вказану в обвинувальному акті, він, будучи військовослужбовцем, проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , перебуваючи в АДРЕСА_2 , безперешкодно вийшов за межі військової частини та покинув її, сівши в подальшому на автобус та поїхавши додому в с-ще Казанка. Будь-якого дозволу на залишення військової частини він не отримував, будь-яких розпоряджень пов`язаних з проходженням військової служби він не виконував. Місце служби вирішив покинути самовільно.

Також, обвинувачений ОСОБА_5 пояснив суду, що у дату та час, вказані в обвинувальному акті, він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, йшов до себе додому та побачив на території домоволодіння знайомого автомобіль марки «CHERY», моделі «TIGGO». У той час у нього виник умисел заволодіти вказаним автомобілем, тому він безперешкодно зайшов на територію домоволодіння потерпілого, встановив, що автомобіль не зачинено, проник до його салону та викотив автомобіль з території домоволодіння. В подальшому покотив автомобіль до себе додому. Після чого продав його своєму знайомому.

У вчиненому щиро кається, просив суворо не карати. Пояснив суду, що має намір повернутися на військову службу та отримав попередню згоду від військової частини.

У судовому засіданні, потерпілий ОСОБА_4 пояснив суду, що 14 червня 2026 року вони разом із обвинуваченим перебували на балці, звідки повернулися близько 5 год 00 хв до будинку знайомого. Там вони із обвинуваченим розійшлися, а саме, потерпілий залишився у гостях у знайомого, а обвинувачений пішов додому. Того ж дня, близько 10 год. 00 хв. потерпілий вийшов з дому знайомого та повернувся до себе додому, де побачив, що його автомобіль зник. Звернувшись до поліції з приводу зникнення автомобіля, він дізнався, що ним заволодів обвинувачений. Будь-яких претензій матеріального характеру до обвинуваченого він не має.

Оскільки прокурор, потерпілий, обвинувачений та захисник не заперечили щодо фактичних обставин провадження, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 визнав свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень в повному обсязі за обставин, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги встановлення судом того факту, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин і відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, а також приписи ч. 2 ст. 394 КПК України щодо особливостей апеляційного оскарження, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, а також дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого.

Таким чином, враховуючи наведене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме, у самовільному залишенні місця служби, військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, тобто у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, з проникненням у інше сховище, якщо предметом незаконного заволодіння є транспортний засіб, вартість якого становить від ста до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Визначаючи міру покарання ОСОБА_5 суд враховує наступне.

Так, статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7 звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

У пункті 2 вказаної постанови зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Пунктами 2, 3 ст. 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, індивідуалізації та законності, покарання повинно відповідати характеру вчинених дій, ступеню тяжкості скоєного та даним про особу винного.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому слід суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів.

Разом з тим, з врахуванням наведених пом`якшуючих обставин, даних про особу обвинуваченого, який раніше судимий, суд вважає, що достатньою мірою для виправлення та упередження вчинення ОСОБА_5 нових кримінальних правопорушень є міра покарання, передбачена санкціями ст. ч. 5 ст. 407 КК України та ч. 2 ст. 289 КК України у вигляді позбавлення волі без конфіскації майна в межах санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинене. Остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_5 слід визначити згідно з ч. 1 ст. 70 КК України.

Таке покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Крім того, на думку суду, призначена міра покарання надасть можливість обвинуваченому сформувати у своїй свідомості уявлення про неминучість настання відповідальності за можливі вчиненні нею протиправні діяння у майбутньому, що буде в свою чергу достатньою превентивною мірою.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, відповідно до вимог ст. 75 КК України та застосування ст. 69 КК України до обвинуваченого, суд не знаходить, оскільки його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства неможливе.

Також, суд враховує, що вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 21.11.2022 року ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 04.07.2024 року ОСОБА_5 було звільнено умовно-достроково від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 81-1 КК України, разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає такій особі покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

За таких обставин, суд вважає, що остаточне покарання ОСОБА_5 слід призначити з урахуванням також ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом приєднання частини невідбутого покарання, призначеного вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 21.11.2022 року.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Процесуальні витрати складають 2 406,80 грн на проведення експертизи.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований ухвалою слідчого судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 24.02.2026 року відносно ОСОБА_5 , слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Арешт на майно накладений ухвалою слідчого судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 18.06.2026 року на майно та речові докази, слід скасувати.

Питання щодо речових доказів вирішується судом у порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 349, 369-371, 373-376, 395, 532 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, та ч. 2 ст. 289 КК України та призначити йому покарання:

- за ч. 5 ст. 407 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

- за ч.2 ст. 289 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 6 (шість) років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, без конфіскації майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 21.11.2022 року, та остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років, без конфіскації майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту його затримання, тобто з 14.06.2026 року.

Запобіжний захід обраний ОСОБА_5 у виді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави витрати на проведення експертизи № СЕ-19/115-26/8986-АВ у розмірі 2406,80 грн.

Речові докази, а саме:

- легковий автомобіль, марки «CHERRY TIGGO», з реєстраційним номером НОМЕР_7 , повернути законному володільцю;

- змив з керма легкового автомобіля, марки «CHERRY TIGGO», з реєстраційним номером НОМЕР_7 залишити в матеріалах кримінального провадження.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 18.06.2026 року на легковий автомобіль, марки «CHERRY TIGGO», з реєстраційним номером НОМЕР_7 та змив з керма легкового автомобіля, марки «CHERRY TIGGO», з реєстраційним номером НОМЕР_7 , скасувати.

Вирок може бути оскаржений до Миколаївського апеляційного суду через Казанківський районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим який знаходиться під вартою, в той же строк, з дня отримання копії даного вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя