Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №910/6065/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2026Справа № 910/6065/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро"

про стягнення 3 150,00 грн.,

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Мобільний рятувальний центр швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - позивач, Центр) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" (далі - відповідач, Товариство) пені у розмірі 3 150,00 грн., нарахованої внаслідок несвоєчасного надання відповідачем послуг з ремонту і технічного обслуговування автомобіля за укладеним між сторонами 14.11.2025 року договором про закупівлю послуг № 362.

Ухвалою від 25.05.2026 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням Центру строку та способу усунення її недоліків.

26.05.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 25.05.2026 року № 77-2106/7724 про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 28.05.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/6065/26 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

15.06.2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Товариства від 12.06.2026 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог позивача з огляду на положення пункту 4.4 укладеного між сторонами договору, за якими виконавець (Товариство) надає передбачені Розділом 1 послуги у строки, що визначаються в залежності від їх обсягу та складності, але не більше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту подачі заявки замовником (Центром) на електронну адресу виконавця. Оскільки відповідна заявка на надання послуг була подана позивачем 14.11.2025 року, а передбачені договором послуги згідно з підписаним сторонами актом виконаних робіт від 15.12.2025 року № 2766 були фактично надані Товариством 15.12.2025 року, відповідач вказував на відсутність прострочення ним виконання спірного зобов`язання. У той же час, у відзиві на позов Товариство просило суд у випадку встановлення прострочення відповідача зменшити на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір заявленої Центром до стягнення пені до 0,00 грн. (або до мінімально можливої суми).

17.06.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Центру від 16.06.2026 року на відзив на позовну заяву, в якій останній навів мотиви на спростування обґрунтованості висловлених відповідачем у відзиві заперечень проти позову, а також вказав про відсутність підстав для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення суми пені.

Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.11.2025 між Центром (замовник) та Товариством (виконавець) був укладений договір про закупівлю послуг № 362 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язався надати замовнику послуги згідно з Додатком № 1, що є невід`ємною частиною Договору (далі - послуги), а замовник зобов`язався прийняти та оплатити послуги на умовах Договору.

Означений правочин, а також Додатки № 1 і № 2 до нього підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 1.2 Договору найменування послуг: послуги з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання, код згідно з ДК 021-2015-50110000-9.

У Специфікації № 1 (Додаток № 1) до Договору сторони погодили надання Товариством послуг з ремонту і технічного обслуговування автомобіля FORD Transit 2,0 TDCI.

За умовами пунктів 2.1, 2.3 Договору його ціна становить 210 000,00 грн. з ПДВ відповідно до Специфікації (Додаток № 1). Вартість запчастин, складових частин (систем), витратних матеріалів виконавця, які використовуються під час надання послуг замовнику, включається до загальної вартості наданих послуг.

Згідно з пунктом 4.1 цієї угоди здача-приймання наданих послуг здійснюється у присутності представників сторін згідно з актом надання послуг у місці надання послуг. Якщо під час здачі-приймання послуг виявиться, що якість (обсяг) наданих послуг не відповідає вимогам Розділу ІІІ цього Договору, то такі послуги вважаються ненаданими.

Відповідно до пункту 4.4 Договору виконавець надає послуги, передбачені Розділом І, в строки, що визначаються в залежності від їх обсягу та складності, але не більше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту подачі заявки замовником на електронну адресу виконавця. У разі необхідності строк надання послуг продовжується, але не повинен перевищувати 10 (десяти) календарних днів з моменту подачі заявки виконавцю.

Пунктом 4.6 Договору встановлено, що граничний строк надання послуг замовнику - 30 листопада 2025 року.

Розділом Х Договору передбачено, що цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими на те особами та реєстрації у встановленому порядку (пункт 10.1 Договору).

Договір діє до 15.12.2025 року. Із закінченням строку дії Договору між сторонами припиняються всі зобов`язання, окрім гарантійних зобов`язань виконавця, встановлені Розділом VI Договору (пункт 10.2 Договору).

Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (пункт 10.3 Договору).

Суд встановив, що на виконання умов Договору Центр направив на електронну адресу Товариству заявку від 14.11.2025 року № 77 03-3693/77 09 з проханням про надання передбачених цим правочином послуг. Наведені обставини були визнані обома сторонами у поданих заявах по суті справи.

Обґрунтовуючи пред`явлені до Товариства у даній справі вимоги, позивач посилався на те, що погоджені сторонами у Додатку № 1 до Договору послуги відповідач згідно з підписаним сторонами актом виконаних робіт від 15.12.2025 року № 2766 фактично надав Центру лише 15.12.2025 року, прострочивши виконання відповідного зобов`язання у період з 01.01.2025 року по 15.12.2025 року на 15 календарних днів.

Зважаючи на несвоєчасне надання Товариством послуг за Договором, листами від 19.12.2025 року № 77 1101-4117/77 24 та від 30.04.2026 року № 77-1594/77 24 позивач звертався до відповідача з претензіями про сплату нарахованої за порушення виконавцем строку надання послуг пені в розмірі 3 150,00 грн.

Оскільки відповідач залишив означені претензії без задоволення, Центр вирішив звернутися до господарського суду міста Києва з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Як було зазначено вище, у позовній заяві Центр посилався на те, що погоджені сторонами у Додатку № 1 до Договору послуги відповідач згідно з підписаним сторонами актом виконаних робіт від 15.12.2025 року № 2766 фактично надав Центру лише 15.12.2025 року, прострочивши виконання відповідного зобов`язання на 15 календарних днів. У зв`язку з наведеними обставинами, Центр у період з 01.01.2025 року по 15.12.2025 року нарахував та заявив до стягнення з Товариства пеню в розмірі 3 150,00 грн.

За умовами пункту 8.3 Договору за порушення строків виконання зобов`язань виконавець сплачує на користь замовника пеню в розмірі 0,1 % вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вартості ненаданих послуг.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Суд зазначає, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання, зокрема, у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання.

Аналізуючи в сукупності норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов`язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання, а не лише грошового.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Разом із тим, як було вказано вище, відповідно до пункту 4.4 Договору виконавець надає послуги, передбачені Розділом І, в строки, що визначаються в залежності від їх обсягу та складності, але не більше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту подачі заявки замовником на електронну адресу виконавця.

З огляду на положення цього пункту Договору, а також беручи до уваги направлення Центром на електронну адресу Товариства заявки від 14.11.2025 року № 77 03-3693/77 09 з проханням про надання передбачених цим правочином послуг 14.11.2025 року (тобто безпосередньо в день укладення Договору), Товариство, враховуючи умови пункту 4.4 Договору, мало б надати відповідні послуги у строк до 14.12.2025 року (неділя) включно (що також змістовно узгоджується з приписами пункту 10.2 Договору, за якими останній діє до 15.12.2025 року, хоча і не є тотожним з огляду на відмінність понять "строк договору" та "строк виконання зобов`язання").

Проте, одночасно з вищенаведеними положеннями, у пункті 4.6 Договору сторони встановили граничний термін надання замовнику послуг - 30 листопада 2025 року, порушення якого Товариством і стало підставою для нарахування спірної в даній справі суми пені.

Суд зазначає, що встановлений у пункті 4.6 Договору граничний термін надання замовнику послуг - 30 листопада 2025 року, з урахуванням дати укладення Договору, суперечить умовам пункту 4.4 Договору, які передбачають можливість надання Товариством відповідних послуг принаймні протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту подачі Центром заявки (яка не могла бути подана позивачем раніше дати укладення самого Договору, тобто раніше 14.11.2025 року).

Більше того, пунктом 4.4 Договору передбачено, що у разі необхідності строк надання послуг продовжується, але не повинен перевищувати 10 (десяти) календарних днів з моменту подачі заявки виконавцю. Відтак, вказане положення Договору також містить в собі суперечності та не корелюється з іншими приписами, зокрема, пунктів 4.4 (першого речення) та 4.6 Договору.

Зі змісту наявних у матеріалах справи заяв сторін по суті спору вбачається існування суперечностей між Центром та Товариством щодо тлумачення умов Договору в частині дійсного кінцевого строку (терміну) надання виконавцем послуг за цією угодою, порушення якого становить підставу позову Центру в цій справі.

Згідно з частиною 1 статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Визначені статтею 213 Цивільного кодексу України загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 Цивільного кодексу України.

Однак, аналіз змісту Договору свідчить, що встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України правила не дозволяють чітко визначити зміст відповідних умов наведеного правочину щодо конкретного погодженого сторонами строку (терміну) надання Товариством послуг.

Зважаючи на те, що означені правила не дають можливості визначити справжній зміст Договору та волю сторін щодо строку (терміну) надання Товариством послуг, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування правила тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Суд враховує презумпцію, що позивач (замовник послуг) є стороною, яка підготувала як проект Договору, так і включила до нього спірні умови пунктів 4.4 та 4.6. Така презумпція позивачем під час розгляду справи не спростована, а тому тлумачення повинно здійснюватися на користь Товариства.

Водночас застосування до відносин з надання послуг за Договором виключно положень пункту 4.6 цієї угоди без урахування приписів пункту 4.4 Договору щодо тридцятиденного строку надання послуг, який починає свій перебіг з моменту подачі заявки замовником на електронну адресу виконавця (що було фактично здійснено Центром 14.11.2025 року на виконання умов пункту 4.4 Договору), а також зважаючи на дату укладення Договору - 14.11.2025 року, ставить Товариство у явно невигідне становище.

Так, суд звертає увагу на те, що момент подачі заявки обумовлений виключно волею замовника, яка могла бути реалізована у будь-який період, зокрема з 14.11.2025 року і до 30.11.2025 року, призвівши в останньому випадку при умові застосування положень пункту 4.6 Договору до автоматичного прострочення Товариством виконання його зобов`язань з надання послуг та можливості притягнення його до відповідальності.

Враховуючи наведені обставини та беручи до уваги те, що відповідно до змісту принципу contra proferentem у невигідне становище слід ставити сторону, яка припустила двозначність, тобто у даному випадку - Центр, суд дійшов висновку про обґрунтованість посилань Товариства на правомірну можливість надання ним послуг за Договором у строк до 14.12.2025 року (неділя) включно.

У той же час, відповідно до частини 5 статті 253 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Більше того, правовий аналіз норм чинного матеріального права свідчить про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичного надання послуг не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення наведеної неустойки.

За таких обставин, беручи до уваги те, що передбачені Договором послуги згідно з підписаним сторонами актом виконаних робіт від 15.12.2025 року № 2766 були фактично надані Товариством 15.12.2025 року, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для притягнення виконавця до відповідальності у вигляді стягнення з останнього пені в розмірі 3 150,00 грн.

Посилання Центру на те, що листом від 23.12.2025 року № 77 1101-4150/77 24 "Щодо гарантійного ремонту в межах договору про закупівлю послуг від 14.11.2025 № 362" він звертався до виконавця з вимогами про здійснення гарантійного ремонту, який був виконаний лише 28.04.2026 року, також не свідчать про наявність підстав для задоволення позову, оскільки не підтверджені належними доказами, а також не входять до безпосереднього предмета доказування у даній справі.

Інші посилання Центру щодо наявності підстав для задоволення позову також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються її матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволення вимог Центру.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за Центром та компенсації позивачу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 04.08.2026 року.

Суддя В.С. Ломака