Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №920/1748/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"28" липня 2026 р. Справа№ 920/1748/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 28.07.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виробничо-торгівельного колективного підприємства «Роменський меблевий комбінат»

на рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2026 (повне рішення складене та підписане суддею 19.05.2026)

у справі №920/1748/25 (суддя Вдовенко Д.В.)

за позовом ОСОБА_1

до Виробничо-торгівельного колективного підприємства «Роменський меблевий комбінат»

ОСОБА_2

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3

про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до Господарського суду Сумської області із позовом до Виробничо-торгівельного колективного підприємства «Роменський меблевий комбінат» (далі за текстом - відповідач 1, Підприємство), ОСОБА_2 (далі за текстом - відповідачка 2) про зобов`язання учасника (засновника) - відповідачки 2 надати Підприємству нотаріально посвідчену копію власного паспорту громадянки України у формі книжечки (всі сторінки) або копію (звичайна) власного паспорту громадянки України у формі ІD-картки; та зобов`язання відповідача 1 подати державному реєстратору інформацію про кінцевих бенефіціарних власників та структуру власності Підприємства для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі за текстом - ЄДР) у порядку визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (далі за текстом - Закон №755-IV).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 1 в порушення вимог Закону України «Про запобіганню та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 №361-IX (далі за текстом - Закон №361-IX) не звернувся до державного реєстратора для внесення відомостей до ЄДР про кінцевих бенефіціарних власників та структуру власності.

Крім того, відповідачка 2, як учасник (засновник) Підприємства, в порушення рішення засновників (учасників) Підприємства від 23.05.2025 не надала Підприємству нотаріально посвідчену копію власного паспорту громадянки України у формі книжечки (всі сторінки) або копію (звичайна) власного паспорту громадянки України у формі ІD-картки для внесення відомостей до ЄДР про кінцевих бенефіціарних власників.

Наведені обставини, як зазначає позивач у позові, порушує його права як учасника (засновника) Підприємства, якому належить частка у статутному капіталі Підприємства у розмірі 34% щодо управління Підприємством та прийняття рішень, які у відповідності до вимог чинного законодавства підлягають державній реєстрації і відповідному внесенню до реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Господарський суд Сумської області ухвалою від 05.01.2026 про відкриття провадження у справі №920/1748/25 залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 (далі за текстом - третя особа).

У процесі розгляду справи у суді першої інстанції, позивач відповідно до пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) подав заяву про залишення без розгляду позовної вимоги про зобов`язання учасника (засновника) - відповідачки 2 надати Підприємству нотаріально посвідчену копію власного паспорту громадянки України у формі книжечки (всі сторінки) або копію (звичайна) власного паспорту громадянки України у формі ІD-картки.

Господарський суд Сумської області ухвалою від 12.05.2026 у справі №920/1748/25 залишив без розгляду позов у справі № 920/1748/25 в частині позовних вимог до відповідачки 2 про зобов`язання її, як учасника (засновника) Підприємства, надати відповідачу 1 нотаріально посвідчену копію власного паспорту громадянки України у формі книжечки (всі сторінки) або копію (звичайна) власного паспорту громадянки України у формі ID-карти.

Господарський суд Сумської області рішенням від 12.05.2026 у справі №920/1748/25 позов задовольнив; зобов`язав відповідача 1 подати державному реєстратору інформацію про кінцевих бенефіціарних власників та структуру власності Підприємства для внесення до ЄДР у порядку, визначеному Законом №755-IV; стягнув з відповідача 1 на користь позивача 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та порушення корпоративних прав позивача, зокрема, права брати участь в управлінні юридичною особою (внесення відомостей до ЄДР на підставі рішень зборів засновників), внаслідок не подання відповідачем 1 відомостей про кінцевих бенефіціарних власників та структуру власності Підприємства до ЄДР, що є прямим обов`язком останнього в силу вимог Закону №361-IX.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, 22.05.2026 відповідач 1 звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2026 у справі №920/1748/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач 1 посилається на те, що рішення суду першої інстанції суперечить вимогам підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період воєнного стану або стану війни» від 03.03.2022 № 2115-IX (далі за текстом - Закон № 2115-IX) та частинам 1, 2 статті 236 ГПК України, оскільки наведеним Законом встановлено відтермінування зобов`язань з подання відомостей про кінцевих бенефіціарних власників на період дії воєнного стану.

В апеляційній скарзі відповідач 1, з посиланням на правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 28.02.2019 у справі №904/4669/18, зазначає про те, що позивач не може звертатись до суду із даним позовом, оскільки позов спрямовано на захист інтересів Підприємства.

Також апелянт в обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги посилається на те, що рішення засновників (учасників) Підприємства від 23.05.2025 прийнято зборами, які в силу пункту 9.9 Статуту Підприємства є неповноважними, через відсутність достатньої кількості голосів.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2026 апеляційну скаргу Виробничо-торгівельного колективного підприємства «Роменський меблевий комбінат» на рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2026 у справі №920/1748/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.06.2026 апеляційну скаргу Виробничо-торгівельного колективного підприємства «Роменський меблевий комбінат» на рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2026 у справі №920/1748/25 залишив без руху.

Після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виробничо-торгівельного колективного підприємства «Роменський меблевий комбінат» на рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2026 у справі №920/1748/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 28.07.2026 о 12 год. 00 хв.; витребував матеріали справи №920/1748/25 з Господарського суду Сумської області.

15.06.2026 матеріали справи №920/1748/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.

28.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли письмові пояснення у справі №92/1748/25.

Статтею 113 ГПК України визначено види процесуальних строків, а саме: строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу учасників справи на те, що ухвалою від 10.06.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №920/1748/23 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, пояснень до 03.07.2026 та попереджено учасників справи про те, що заяви, клопотання, пояснення і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.

Отже, враховуючи, встановлений судом апеляційної інстанції строк та відсутність клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, подані позивачем пояснення 28.07.2026 підлягають залишенню без розгляду.

28.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про розгляд справи №920/1748/25 без участі позивача та його представника.

Згідно із частиною 3 статті 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач 2 та третя особа своїм правом на подання відзиву/пояснення на апеляційну скаргу відповідача 1 не скористались, відзив/пояснення на апеляційну скаргу відповідача 1 суду не надали, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України.

Відповідач 1 своїх представників у судове засідання, призначене на 28.07.2026, не направив, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №920/1748/25 до його електронного кабінету.

Відповідач 2 та третя особа також свої представників, чи особисто, у судове засідання, призначене на 28.07.2026, не направили, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом направлення ухвал Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №920/1748/25 на їх поштові адреси, відомі суду.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 24.06.2025 у справі №5011-46/18261-2012 виснував, що: «до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (подібний висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 19.07.2023 у справі №906/638/22). Колегія суддів вважає, що повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, яке повернуто органами зв`язку з позначкою «за закінченням терміну зберігання», з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому необхідно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої адреси, але не користується чи не стежить за ними. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд».

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, справа №920/1748/25 розглядається судом апеляційної інстанції за відсутності учасників справи, повідомлених належним чином.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача 1, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Підприємство зареєстроване 16.03.1994, про що свідчать відомості з ЄДР.

Згідно Статуту Підприємства, затвердженого протоколом Загальних зборів засновників (учасників), протокол №19 від 30.11.2021, засновниками (учасниками) Підприємства є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 28-35).

Згідно відомостей з ЄДР засновниками (учасниками) Підприємства є ОСОБА_1 із часткою 17 000 грн, що становить 34 % статутного капіталу Підприємства, ОСОБА_2 із часткою 16 500 грн, що становить 33 % статутного капіталу та ОСОБА_3 із часткою 16 500 грн, що становить 33 % статутного капіталу.

Водночас згідно відомостей з ЄДР інформація про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи відсутня, так само як і відомості про структуру власності.

Відповідно до підпункту «а» пункту 5.1 Підприємства Засновники (учасники) підприємства мають право, в тому числі, брати участь у керуванні справами підприємства й у контролі за діяльністю підприємства в порядку, обумовленому Статутом.

Згідно з пунктами 9.1, 9.2 Статуту Підприємства вищим органом підприємства є загальні збори засновників (учасників). Засновники (учасники) мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у Статутному фонді Підприємства.

22.01.2025 державний реєстратор Гузь Ю.В. виніс рішення про відмову у державній реєстрації по заяві «Державна реєстрація змін до відомостей про юридична особу» через відсутність документів про подання відомостей про кінцевих бенефіціарних власників та структури власності, що є порушенням підпункту 30 пункту 1 статті 1 та статті 5 Закону №361-IX.

Міністерство юстиції України наказом №2451/5 від 10.09.2025 задовольнив скаргу ОСОБА_2 від 23.07.2025 та визнав вчиненою з порушенням Закону №755-IV та скасував реєстраційну дію в ЄДР від 21.07.2025 №1006311070023000065 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», проведену державним реєстратором Білопільської міської ради Комісаренком Вадимом Олександровичем щодо Підприємства (відповідача 1 у даній справі).

Підставою вказаного наказу став висновком центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 25.08.2025 за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 23.07.2025, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 04.08.2025 за №СК-3030-25.

У висновку Колегія зазначила, що у поданому для проведення оскаржуваної реєстраційної дії схематичному зображені структури власності Підприємства не зазначено інформацію про ОСОБА_2 , як кінцевого бенефіціарного власника Підприємства, яка згідно відомостей ЄДР володіє часткою у розмірі 33% його статутного капіталу, а вказано, зокрема: «Дані про КБВ не можливо встановити через відсутність необхідних документів від засновника, ПВВ 33%». Отже, подана для проведення оскаржуваної реєстрації дії структура власності за формою та змістом не відповідає вимогам законодавства, а відомості зазначені у ній не відповідають відомостям, що містяться в ЄДР.

Спір виник через те, що Підприємство в порушення вимог Закону №361-IX не звернувся до державного реєстратора для внесення відомостей до ЄДР про кінцевих бенефіціарних власників та структуру власності, чим допущено порушення прав позивача як засновника (учасника) Підприємства.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Суб`єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №911/3292/23, від 03.09.2024 у справі №907/358/20, від 27.08.2024 у справі №924/128/21, від 11.06.2024 у справі №914/3293/20, від 07.05.2024 у справі №910/11383/23.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

За приписами статті 96-1 ЦК України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом: 1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку; 3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом; 6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту). Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом.

Позивач звернувся до суду із даним позовом як учасник (засновник) Підприємства, оскільки не звернення відповідача 1 до державного реєстратора для внесення відомостей до ЄДР про кінцевих бенефіціарних власників та структуру власності порушує його права як учасника (засновника) Підприємства, якому належить частка у статутному капіталі Підприємства у розмірі 34% щодо управління Підприємством та прийняття рішень, які у відповідності до вимог чинного законодавства підлягають державній реєстрації і відповідному внесенню до реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави регулює Закон №755-IV.

Відповідно до статті 9 Закону №755-IV в Єдиному державному реєстрі містяться, в тому числі, такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: 8) перелік засновників (учасників); 9) інформація про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім юридичних осіб, зазначених у частині восьмій статті 5-1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»): прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства (підданства), а в разі, якщо кінцевий бенефіціарний власник-іноземець є громадянином (підданим) декількох країн, - усі країни його громадянства (підданства), серія (за наявності) та номер документа (документів), що посвідчує особу та підтверджує громадянство (підданство), зокрема, але не виключно, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності), місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), а також повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником, характер та міра (рівень, ступінь, частка) бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу); 9-1) структура власності та інформація про структуру власності юридичної особи (крім юридичних осіб, зазначених у частині восьмій статті 5-1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»), за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства.

За приписами статті 1 Закону №361-IX кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

Кінцевим бенефіціарним власником є для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння).

Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Структура власності - документально підтверджена система взаємовідносин фізичних та юридичних осіб, трастів, інших подібних правових утворень, що дає змогу встановити всіх кінцевих бенефіціарних власників, у тому числі відносини контролю між ними, або відсутність кінцевих бенефіціарних власників.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5-1 Закону №361-IX юридичні особи повинні мати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника або його відсутність та структуру власності.

Юридичні особи зобов`язані подавати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника або про його відсутність та структуру власності для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Форма та зміст структури власності юридичної особи встановлюються положенням, яке затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, за погодженням з Міністерством юстиції України.

Методологія визначення юридичною особою кінцевого бенефіціарного власника розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, за результатами проведеного обговорення з громадськістю, затверджується Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.

Положення про форму та зміст структури власності юридичної особи оприлюднюється на офіційному веб-сайті органу, який затвердив таке положення. Методологія визначення юридичною особою кінцевого бенефіціарного власника оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №361-IX юридичні особи, зареєстровані до набрання чинності нормативно-правовими актами, якими затверджені положення про форму та зміст структури власності і методологія визначення юридичною особою кінцевого бенефіціарного власника (крім осіб, зазначених у частині восьмій статті 5-1 цього Закону, та юридичних осіб, які подали відомості про кінцевих бенефіціарних власників та структуру власності), подають інформацію про кінцевого бенефіціарного власника в обсязі, визначеному цим Законом, та структуру власності в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», протягом шести місяців з дня набрання чинності нормативно-правовими актами, якими будуть затверджені положення про форму та зміст структури власності і методологія визначення юридичною особою кінцевого бенефіціарного власника, але не раніше 90 днів з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Згідно статті 17 Закону №755-IV для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, крім змін до відомостей, передбачених частиною п`ятою цієї статті, подаються такі документи: 14) у разі державної реєстрації змін до відомостей про кінцевих бенефіціарних власників юридичної особи - структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства; 16) у разі державної реєстрації змін до відомостей про кінцевих бенефіціарних власників юридичної особи - копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство (підданство) особи, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи (нотаріально засвідчена або засвідчена кваліфікованим електронним підписом особи, уповноваженої на подання документів для державної реєстрації, крім випадків, якщо такий документ оформлений із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, - для громадян України).

Відповідно до статті 28 Закону №755-IV підставою для відмови у державній реєстрації є, в тому числі, подання документів або відомостей, передбачених цим Законом, не в повному обсязі.

З матеріалів даної справи вбачається, що згідно відомостей з ЄДР Підприємства інформація про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи відсутня, так само як і відомості про структуру власності, що, у свою чергу, може бути підставою для відмови у державній реєстрації відповідних рішень юридичної особи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону №2115-ІХ фізичні особи, фізичні особи - підприємці, юридичні особи подають облікові, фінансові, бухгалтерські, розрахункові, аудиторські звіти та будь-які інші документи, подання яких вимагається відповідно до законодавства, у паперовій та/або електронній формі протягом трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану або стану війни за весь період неподання звітності чи обов`язку подати документи.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Законом передбачено обов`язок юридичної особи подавати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника або про його відсутність та структуру власності, відсутність такої інформації, попри те, що такий обов`язок відтермінований за Законом № 2115-IX, проте не вчинення таких дій є підставою для відмови у вчиненні реєстраційних дій щодо юридичної особи, з урахуванням положень статей 17, 28 Закону №755-IV, чим порушуються корпоративні права позивача, зокрема, брати участь в управлінні юридичною особою (внесення відомостей до ЄДРПОУ на підставі рішень зборів засновників) внаслідок не подання підприємством відповідних відомостей до ЄДР.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта щодо того, що позивач не може звертатись до суду із даним позовом з посиланням на правову позицію, викладену у постанові від 28.02.2019 у справі №904/4669/18 Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки справи не є релевантними, тоді як за статтею 236 ГПК України суди застосовують правову позицію Верховного Суду за подібних правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. На цьому наголосив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2021 у справі № 910/8358/19.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).

У справі №904/4669/19 розглядалось питання щодо можливості звернення до суду учасника в інтересах ТОВ, тоді як у даній справі позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права, як учасник (засновник) Підприємства.

Щодо доводів апелянта про те, що рішення засновників (учасників) Підприємства від 23.05.2025 прийнято зборами, які в силу пункту 9.9 Статуту Підприємства є неповноважними, через відсутність достатньої кількості голосів, то предметом дослідження у даному провадженні не є рішення засновників (учасників) Підприємства від 23.05.2025, а тому суд не надає оцінки такому рішенню.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді на доводи апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2026 у справі №920/1748/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача 1 задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача 1).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Виробничо-торгівельного колективного підприємства «Роменський меблевий комбінат» на рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2026 у справі №920/1748/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2026 у справі №920/1748/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Виробничо-торгівельне колективне підприємство «Роменський меблевий комбінат».

4. Матеріали справи №920/1748/25 повернути до Господарського суду Сумської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 04.08.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська