Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №920/86/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2026 р. Справа№ 920/86/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Шаратова Ю.А.

Бестаченко О.Л.

при секретарі судового засідання Супрун В.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 15.06.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ ЛАБС» на рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2026

у справі №920/86/26 (суддя Резніченко О.Ю.)

за позовом Керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі Управління освіти і науки Сумської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ ЛАБС»

про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення 39351,40 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор в інтересах держави в особі Управління освіти і науки Сумської міської ради звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 29.08.2025 до Договору № 75/13-25 від 14.07.2025, укладену між Управлінням освіти і науки Сумської міської ради та ТОВ "ЕЛІЗ ЛАБС";

- визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 30.09.2025 до Договору № 75/13-25 від 14.07.2025, укладену між Управлінням освіти і науки Сумської міської ради та ТОВ "ЕЛІЗ ЛАБС";

- визнати недійсною Додаткову угоду № 3 від 14.11.2025 до Договору № 75/13-25 від 14.07.2025, укладену між Управлінням освіти і науки Сумської міської ради та ТОВ "ЕЛІЗ ЛАБС";

- стягнути з ТОВ "ЕЛІЗ ЛАБС" на користь Управління освіти і науки Сумської міської ради пеню у розмірі 23 151,37 грн та штраф у розмірі 16 200,03 грн, а всього 39 351,4 грн.

Прокурор також просить суд стягнути з відповідача на користь Сумської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за пред`явлення позовної заяви до суду у сумі 10 649,60 грн.

Позов обґрунтовано тим, що за результатами відкритих торгів між позивачем та відповідачем було укладено договір № 75/13-25 від 14.07.2025 (далі за текстом - договір), за умовами п. 1.1., 3.2., 4.2. якого відповідач зобов`язувався у термін до 31.08.2025 поставити і передати позивачу товар, технічні і якісні характеристики якого визначені у специфікації (додаток №1 до договору) на загальну суму 277 769,00 грн.

Відповідач станом на 31.08.2025 частково виконав умови договору та поставив позивачу товар на суму 46 340,00 грн.

29.08.2025 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору, якою змінили строк поставки до 30.09.2025.

30.09.2025 сторони уклали додаткову угоду №2 до договору та продовжили строк поставки до 15.11.2025. У строк до 15.11.2025 відповідач також не виконав зобов`язання з поставки всього товару, а поставив позивачу товар на суму 12 030,00 грн.

14.11.2025 сторони уклали додаткову угоду №3 до договору, якою продовжили строк поставки до 15.12.2025.

Станом на 15.12.2025 відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 252 615,00 грн, який був повністю оплачений позивачем.

На думку прокурора, під час внесення 29.08.2025, 30.09.2025 та 14.11.2025 змін до

договору у частині продовження строку поставки (укладення додаткових угод №1-3), сторони не посилалися на жодні об`єктивні обставини, що є порушенням п.п. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі по тексту - Особливості, Закон).

Тому прокурор вбачає наявність підстав для визнання додаткових угод №1-3 до договору недійсними та стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення строків виконання зобов`язання відповідно до п. 6.3. договору.

Відповідач відзив на позов не подав.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 02.03.2026 у справі №920/86/26 позов задоволено повністю.

Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 29.08.2025 до Договору № 75/13-25 від 14.07.2025, укладену між Управлінням освіти і науки Сумської міської ради та ТОВ ЕЛІЗ ЛАБС.

Визнано недійсною додаткову угоду № 2 від 30.09.2025 до Договору № 75/13-25 від 14.07.2025, укладену між Управлінням освіти і науки Сумської міської ради та ТОВ ЕЛІЗ ЛАБС.

Визнано недійсною додаткову угоду № 3 від 14.11.2025 до Договору № 75/13-25 від 14.07.2025, укладену між Управлінням освіти і науки Сумської міської ради та ТОВ ЕЛІЗ ЛАБС.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ ЛАБС» на користь Управління освіти і науки Сумської міської ради пеню у розмірі 23 151 грн 37 коп. та штраф у розмірі 16 200 грн. 03 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ ЛАБС» на користь Сумської обласної прокуратури 10649 грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 23.03.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 22.03.2026) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт вважає оскаржуване рішення таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що:

1)підписання додаткових угод було викликано об`єктивними обставинами, пов`язаними з воєнним станом, а позивач, підписуючи ці угоди, визнав поважність цих причин.

Оскільки Відповідач здійснив поставку товару на суму 252615,00 гривень, що було прийнято та оплачено Позивачем без будь-яких претензій, це свідчить про продовження дії Договору через конклюдентні дії сторін та визнання ними чинності зобов`язання на підставі вищезазначених Додаткових угод після настання первісного строку поставки.

Посилається на те, що для визнання угоди недійсною прокурор має довести не просто формальне порушення, а наявність шкоди суспільним інтересам (постанова ОП ВС від 18.06.2021 у справі №927/491/19). В даному випадку продовження строку було спрямоване на реальне отримання обладнання школами, а не на збитки бюджету.

Вказує, що відповідно до рішення від 20.10.2011 у справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

2) неправомірним є одночасне стягнення штрафу (7%), і пені за одне й те саме порушення (прострочення поставки), що суперечить ст. 61 Конституції України (неприпустимість подвійної юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення)(ВП ВС у справі №910/11131/19).

Зазначає, щосудом не взято до уваги відсутність збитків у Позивача та що Позивач не довів, що неотримання решти товару саме в цей період потягло за собою неможливість здійснення освітнього процесу, враховуючи наявність вже поставленого обладнання.

3) вважає, що прокурором обрано неправильний спосіб захисту прав позивача (визнання недійсним договору, укладеного всупереч вимогам п.п. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі по тексту - Особливості, Закон), посилаючись на постанову ОП ВС від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Звертає увагу суду, що не зміг належним чинном реалізувати своє право на захист своїх інтересів в суді першої інстанції, у зв`язку з тим, що не отримав позовної заяви та процесуальних документів по справі, що призвело до позбавлення можливості повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаратов Ю.А., Бестаченко О.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/86/26.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ ЛАБС» на рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №920/86/26.

30.03.2026 матеріали справи №920/86/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ ЛАБС» на рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2026 у справі №920/86/26; справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.05.2026.

В судовому засіданні 25.05.2026 приймав участь прокурор.

18.05.2026 (через підсистему «Електронний суд») представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням в запланованій відпустці.

З метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи, враховуючи задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, ухвалою суду від 25.05.2026 відкладено розгляд справи на 15.06.2026.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор категорично заперечує доводи відповідача, оскаржуване рішення вважає правомірним.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу вказав, що зобов`язання за договором №75/13-25 від 14.07.2025 з урахуванням усіх додаткових угод до нього, виконані в повному обсязі та належним чином, сторони не мають взаємних претензій.

Явка представників сторін

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції категорично заперечував доводи апеляційної скарги відповідача, просив її відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник позивача в судові засідання апеляційної інстанції не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У відзиві на апеляційну скаргу виклав клопотання про розгляд справи у його відсутність за наявними у справі документами.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника позивача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, задоволення клопотання представника позивача про розгляд апеляційної скарги у його відсутність, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 15.06.2026 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до інформації електронної системи закупівель «Prozorro», Управлінням освіти і науки Сумської міської ради (далі - Замовник) проведено публічну закупівлю засобів навчання та обладнання для навчальних кабінетів природничої галузі освіти (біології, фізики, географії, хімії) з очікуваною вартістю 286 262 грн (UA-2025-06-19-014136-a).

Згідно з інформацією електронної системи закупівель «Prozorro», в даному випадку передбачена одноразова поставка в період 20 днів після підписання договору.

Відповідно до оголошення про проведення закупівлі, строк поставки товарів встановлений до 31.08.2025.

За результатом відкритих торгів з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ ЛАБС» (далі - Постачальник) укладено договір № 75/13-25 від 14.07.2025 (далі - Договір).

Сторони підписали договір на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а на момент його підписання погодили всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань, відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 ГК України та Закону України «Про публічні закупівлі».

Так, відповідно до п. 1.1 Договору, у порядку, на умовах і у строки, встановлені цим Договором, Постачальник зобов`язується поставити і передати Замовникові Товар - Засоби навчання та обладнання для навчальних кабінетів природничої галузі освіти (біології, фізики, географії, хімії) на реалізацію публічного інвестиційного проєкту на забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти «Нова українська школа» у 2025 році за кодом ДК 021:2015:39160000-1 Шкільні меблі (далі «Товар» або «Товари»), ціна, кількість та технічні і якісні характеристики якого зазначені у Специфікації, що є додатком до цього Договору і є його невід`ємною частиною, а Замовник - прийняти і оплатити такий Товар.

Товар, що є предметом договору закуповується відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2024/792 від 29 лютого 2024 року, Плану України, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2024 року № 244-р, Рамкової угоди між Україною та Європейським Союзом щодо спеціальних механізмів Facility, реалізації фінансування Союзу для України згідно з інструментом Ukraine ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Рамкової угоди між Україною та Європейським Союзом щодо спеціальних механізмів реалізації фінансування Союзу Постанови для України згідно з інструментом UkraineFacility» від 6 червня 2024 року № 3786-IX, Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1318 «Деякі питання реалізації моніторингу інструменту UkraineFacility», якою затверджено Порядок управління, та контролю за виконанням Плану України, Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VIII, а також Постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом Україні України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» (п. 1.4 Договору).

Згідно з п. 3.2 Договору, загальна ціна Договору становить 277 769,00 грн.

Джерела фінансування закупівлі: закупівля здійснюється в межах реалізації програми Ukraine Facility, що впроваджується Європейським Союзом, за рахунок: коштів державного бюджету у вигляді субвенції місцевим бюджетам (КПКВ 0611184) 194438,30 грн. (Сто дев`яносто чотири тисячі гривень чотириста тридцять вісім гривень 30 копійок), в т.ч. ПДВ - 32406,38 грн. (Тридцять дві тисячі чотириста шість гривень 38 копійок); коштів місцевого бюджету в рамках співфінансування (КПКВ 0611183) 83330,70 грн. (Вісімдесят три тисячі триста тридцять гривень 70 копійок), в т.ч. ПДВ 13888,45 грн. (Тринадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень 45 копійок).

В подальшому, додатковою угодою № 4 від 11.12.2025, керуючись підпунктом 1 пункту 19 Особливостей та пунктом 11.4. Договору, сторони внесли зміни до договору та виклали п. 3.2 Договору в наступній редакції: « 3.2. Загальна ціна договору становить 258 519,00 гривень (двісті п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот дев`ятнадцять гривень 00 копійок), в т.ч. ПДВ 43 086,50 гривень (сорок три тисячі вісімдесят шість гривень 50 копійок).

Джерела фінансування закупівлі: закупівля здійснюється в межах реалізації програми UkraineFacility, що впроваджується Європейським Союзом за рахунок коштів державного бюджету у вигляді субвенції місцевим бюджетам (КПКВ 0611184) 180 963,30 гривень (сто вісімдесят тисяч дев`ятсот шістдесят три гривень 30 копійок), в т.ч. ПДВ 30 160,55 гривень (тридцять тисяч сто шістдесят гривень 55 копійок); коштів місцевого бюджету в рамках співфінансування (КПКВ 0611183) 77 555,70 гривень, (сімдесят сім тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять гривень 70 копійок) в т.ч. ПДВ 12925,95 гривень (дванадцять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять гривень 95 копійок).».

Місце поставки товарів: Сумський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Сумської міської ради м. Суми, вул. Сумської артбригади, 9; Сумський заклад загальної середньої освіти спеціальна школа Сумської міської ради - м. Суми, проспект Свободи, 28 (п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 4.2. Договору, термін поставки до 31.08.2025.

Згідно з п. 5.1.1 Договору, Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку Товару у строки, встановлені цим Договором та відповідно до розділу 4 цього Договору.

Відповідно до п. 5.4.3 Договору, Замовник має право вимагати від Постачальника відшкодування збитків, завданих невиконанням та/або неналежним виконанням умов цього Договору.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором, Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та Договором (п. 6.1. Договору).

За порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (п. 6.3. Договору).

Відповідно до видаткової накладної № ЕС-0000371 від 11.08.2025, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» поставлено Управлінню освіти і науки Сумської міської ради товару на загальну суму 46 340 грн., за який, згідно з інформацією єдиного веб-порталу використання публічних коштів (https://spending.gov.ua), сплачено Замовником 46 340 грн. (2 транзакції від 27.08.2025 на 32 438 грн та 13 902 грн).

Таким чином, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС», станом на дату закінчення строку поставки товару за договором (31.08.2025), поставлено товару на суму 46 340 грн.

ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» у встановлені договором строки зобов`язання у повному обсязі не виконало та, натомість, ініціювало продовження строку поставки товару до 30.09.2025.

У зв`язку з цим, 29.08.2025 сторонами укладено додаткову угоду № 1 та змінено строк поставки: до 30.09.2025.

На обґрунтування необхідності продовження строку поставки товару за Договором ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» надало Управлінню освіти і науки Сумської міської ради лист від 25.08.2025 № 1, яким повідомляється про необхідність продовження строку поставки товару через обставини, що обумовлені військовою агресією з боку росії, пов`язані із вимушеною зміною логістичних ланцюгів поставки, великим навантаженням на виробників.

До 30.09.2025 ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» не поставило Управлінню освіти і науки Сумської міської ради жодного товару, а ініціювало продовження строку поставки товару до 15.11.2025.

Так, на підставі підпункту 4 пункту 19 Особливостей, листа Постачальника № 1 від 29.09.2025 (про необхідність продовження строку виконання зобов`язань щодо постачання товару), Сторони дійшли взаємної згоди продовжити строк виконання зобов`язань щодо постачання товару та уклали додаткову угоду № 2 від 30.09.2025 та продовжили строк поставки: до 15.11.2025.

Згідно з видатковою накладною № 1 від 13.11.2025, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» поставлено Управлінню освіти і науки Сумської міської ради товару на загальну суму 12 030 грн., за який, згідно з інформацією єдиного веб-порталу використання публічних коштів (https://spending.gov.ua), сплачено Замовником 12 030 грн. (2 транзакції від 20.11.2025 на 8 421 грн та 3 609 грн).

В подальшому, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» знову ініціювало продовження строку поставки товару.

Так, додатковою угодою № 3 від 14.11.2025, на підставі підпункту 4 пункту 19 Особливостей, листа Постачальника № 14/25-3 від 14.11.2025 (про необхідність продовження строку виконання зобов`язань щодо постачання товару), Сторони змінили термін поставки до 15.12.2025.

Відповідно до видаткової накладної № 1 від 20.11.2025, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» поставлено Управлінню освіти і науки Сумської міської ради товару на суму 3 930 грн., за який, згідно з інформацією єдиного веб-порталу використання публічних коштів (https://spending.gov.ua), сплачено Замовником 3 930 грн. (2 транзакції від 26.11.2025 на 1 179 грн та 2 751 грн).

Згідно з видатковою накладною № 1 від 04.12.2025, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» поставлено Управлінню освіти і науки Сумської міської ради товару на суму 19 920 грн., за який, згідно з інформацією єдиного веб-порталу використання публічних коштів (https://spending.gov.ua), сплачено Замовником 19 920 грн. (транзакція від 05.12.2025 на 5 976 грн та від 06.12.2025 на 13 944 грн).

Відповідно до видаткової накладної № 1 від 12.12.2025, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» поставлено Управлінню освіти і науки Сумської міської ради товару на суму 139 445 грн., за який, згідно з інформацією єдиного веб-порталу використання публічних коштів (https://spending.gov.ua), сплачено Замовником 139 445 грн. (2 транзакції від 13.12.2025 на 41 833,50 грн та 97 611,50 грн).

Згідно з видатковою накладною № 1 від 12.12.2025, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» поставлено Управлінню освіти і науки Сумської міської ради товару на суму 7 800 грн., за який, згідно з інформацією єдиного веб-порталу використання публічних коштів (https://spending.gov.ua), сплачено Замовником 7 800 грн. (2 транзакції від 18.12.2025 на 2 340 грн та 5 460 грн).

Відповідно до видаткової накладної № 1 від 15.12.2025, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» поставлено Управлінню освіти і науки Сумської міської ради товару на суму 18 550 грн., за який, згідно з інформацією єдиного веб-порталу використання публічних коштів (https://spending.gov.ua), сплачено Замовником 18 550 грн. (2 транзакції від 18.12.2025 на 5 565 грн та 12 985 грн).

Згідно з видатковою накладною № 1 від 15.12.2025, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» поставлено Управлінню освіти і науки Сумської міської ради товару на суму 4 600 грн., за який, згідно з інформацією єдиного веб-порталу використання публічних коштів (https://spending.gov.ua), сплачено Замовником 4 600 грн. (2 транзакції від 23.12.2025 на 1 380 грн та 24.12.2025 на 3 220 грн).

Таким чином, загалом постачальником у період з 14.07.2025 по 15.12.2025 поставлено товару на загальну суму 252 615 грн., за що замовником сплачено 252 615 грн.

Згодом, Постачальник звернувся до Замовника з листом № 15/1 від 15.12.2025 з проханням внести зміни до договору на підставі п. 11.4 та 11.6 Договору, керуючись статтями 651, 653 Цивільного кодексу України, у зв`язку зі зміною об`єктивних обставин, які сторони не могли передбачити в момент заключення договору, шляхом укладення додаткової угоди на зменшення обсягу та суми договору, оскільки, зважаючи на пошкодження енергосистеми внаслідок обстрілів, що тягне за собою планові та екстрені відключення світла, виробник товару не має можливості виготовити та поставити раніше замовлений товар, що позбавляє постачальника виконати в повному обсязі взяті на себе зобов`язання згідно з договором № 75/13-25 від 14.07.2025.

Керуючись підпунктом 1 пункту 19 Особливостей та пунктом 11.4. Договору, сторони уклали додаткову угоду № 4 від 11.12.2025, внесли зміни до п. 3.2. Договору, Додатку № 1 до Договору та змінили ціну Договору на 258 519 грн. та зменшили обсяг постачання.

В подальшому, керуючись підпунктом 1 пункту 19 Особливостей та пунктом 11.4. Договору, сторони уклали додаткову угоду № 5 від 24.12.2025, внесли зміни до п. 3.2. Договору, Додатку № 1 до Договору та змінили ціну Договору на 252 615 грн. та зменшили обсяг постачання.

Таким чином, з урахуванням додаткових угод № 4 та № 5, зменшено обсяг постачання та вилучено з переліків товарів:

- Модель-аплікація «Еволюція системи органів безхребетних тварин»;

- Модель-аплікація «Еволюція системи органів хребетних тварин»;

- Модель-аплікація «Генетика груп крові»;

- Набір ручних інструментів (6 шт);

- Колекція «Ракоподібні»;

- Колекція «Корали»;

- Сухе паливо (4 шт);

- Колекція «Види тканин та ниток».

Прокурор зазначає, що під час укладення додаткових угод №1-3 до договору сторони керувалися листами відповідача від 25.08.2025 №1, від 29.09.2025 №1, від 14.11.2025 №14/25-3. У зазначених листах, на думку прокурора, не надано документального підтвердження об`єктивних обставин, що потребують продовження строку поставки товару, а отже укладення додаткових угод здійснено з порушенням вимог п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 п. 19 Особливостей, що є підставою для визнання додаткових угод недійсними у судовому порядку.

Крім цього, відповідно до п. 6.3. договору за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсоток вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Тому у зв`язку з недійсністю додаткових угод №1-3 до договору, якими продовжено строк поставки, на думку прокурора, з відповідача підлягає стягненню 23 151,37 грн пені за період з 01.09.2025 до 23.12.2025 та 16 200,03 грн штрафу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, керівник прокуратури чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №06/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 19.09.2019 у справі №815/724/15, від 05.11.2019 у справі №804/4585/18, від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21, від 02.12.2021 у справі №320/10736/20, від 23.12.2021 у справі №440/6596/18 та від 14.02.2023 у справі №580/1374/22.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 806/602/18, від 13.03.2019 у справі №815/1139/18, від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17, від 17.10.2019 у справі №569/4123/16-а, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 03.12.2019 у справі №810/3164/18 та від 01.06.2022 у справі № 260/1815/21.

Прокурор у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених ст. 169 цього Кодексу.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що ст. 53 ГПК України вимагає вказувати в позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Згідно зі ст. 4 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Україною 27.02.1991, держави-учасниці Конвенції вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.

Інтереси держави, за загальним правилом, охоплюють собою і суспільні (публічні) інтереси, оскільки основне покликання держави (ст. 3 Конституції України гарантує те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави) - це максимально забезпечувати інтереси всіх соціальних груп для досягнення в суспільстві справедливості як найвищого блага.

У зв`язку з викладеним, уповноважені державні та інші органи зобов`язані вживати (реалізувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав. Видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом (п. 13 ч. 1 ст. 2 БК України).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України, бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення кісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Інтереси держави у сфері бюджетних відносин полягають в ефективному використанні бюджетних коштів, дотриманні цілей бюджетних асигнувань та призначень, своєчасному поверненні невикористаних бюджетних коштів (п. п. 4, 6, 8 ч. 1 ст. 7 БК України).

Неефективне використання бюджетних коштів порушує зазначені державні інтереси, оскільки створює загрозу економічній безпеці держави, порушує порядок надходження, акумулювання та використання бюджетних коштів, що може призвести до неможливості фінансування видатків бюджетів, у т. ч. захищених.

У свою чергу, практика реалізації вищевказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету досягається завдяки Закону України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.

Так, відповідно до ст. 5 Закону публічні закупівлю здійснюються за принципами добросовісної конкуренції, максимальної економії, ефективності та пропорційності.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод після укладення договору про закупівлю не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів.

Як наслідок, укладення додаткових угод з порушенням вимог законодавства свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення економічних (майнових) інтересів держави у бюджетній сфері.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 21.12.2022 у справі №904/8332/21: «проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора».

Разом з тим, укладення Додаткових угод, якими продовжено строк виконання зобов`язання без належного обґрунтованого документального підтвердження виникнення об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку поставки товару, у тому числі непереборної сили, спотворює результати торгів та нівелює економію часу, яку було отримано під час підписання договору. А можливість зміни строку поставки товару внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону.

У свою чергу, використання бюджетних коштів становить значний суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб, зокрема у даному випадку мешканців Сумської міської територіальної громади.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Неефективне витрачання бюджетних коштів може порушувати економічні інтереси держави.

Питання захисту інтересів держави у бюджетній сфері, зокрема, щодо використання бюджетних коштів в умовах воєнного стану, дотримання умов договорів, укладених за результатами публічних закупівель, виконання зобов`язань за ними стосовно строків, належної якості та комплектації постачання товарів, робіт і послуг, є пріоритетним.

Крім того, навчальні моделі, обладнання для кабінетів необхідні для здійснення навчання учнів, але у зв`язку з укладенням додаткових угод, вказані предмети в повному обсязі до закладів освіти не доставлені в строк до 31.08.2025 (термін поставки відповідно до договору в першій його редакції), тобто, до початку навчального року.

Звернення прокурора з вказаним позовом спрямоване на захист і відновлення зазначених державних інтересів, оскільки визнання недійсними оскаржуваних додаткових угод та стягнення коштів за прострочення виконання договірних зобов`язань сприятиме своєчасному фінансуванню нагальних потреб держави в умовах воєнного стану, дисциплінуватиме постачальників до своєчасного виконання покладених на них обов`язків, а отже - і сприятиме створенню належних умов для здобуття освіти.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Відтак, в силу положень ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язком прокурора є захист інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Управління освіти і науки Сумської міської ради (далі - Управління) є виконавчим органом Сумської міської ради, підзвітне та підконтрольне Сумській міській раді, підпорядковане виконавчому комітету та Сумському міському голові, оперативно підпорядковане заступнику міського голови згідно з розподілом обов`язків (п. 1.1, Розділу І Положення про управління освіти і науки Сумської міської ради (нова редакція), затверджене рішенням Сумської міської ради від 31.01.2018 №3034-МР, міститься у відкритому доступі на офіційному сайті Сумської міської ради та доступне за посиланням: https://smr.gov.ua/uk/dokumenti/rishennya-miskojiradi/2025/34997-05-chervnya-khikh-siya-sumskoji-miskoji-radi-viii-sklikannya-24.html, далі - Положення про Управління).

Відповідно до п. 1.2 Розділу І Положення про Управління, управління є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України, своїм найменуванням та кодом, має самостійний кошторис, розрахункові рахунки.

Управління у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, рішенням Сумської міської ради та виконавчого комітету, розпорядженнями і дорученнями Сумського міського голови, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням (п. 1.4 Розділу І Положення про Управління).

Управління є неприбутковою організацією та утримується за рахунок коштів бюджету Сумської міської територіальної громади. Бюджет Управління використовується виключно для фінансування видатків на утримання Управління, оплати праці працівників. Використання коштів, не пов`язане з реалізацією основних завдань та функцій Управління, визначених законодавством та цим Положенням, забороняється (п. 1.6 Розділу І Положення про Управління).

Відповідно до п. 5 Положення про Управління, управління забезпечує організацію здійснення власних повноважень та делегованих повноважень органів виконавчої влади, визначених підпунктами 1,2,3,6, пункту „а" та підпунктами 1,2,4,5,6,7,8 пункту „б" статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Начальник Управління розпоряджається коштами в межах затвердженого кошторису (п. 2.6.16. Положення про Управління) та у межах своїх повноважень користується правами головного розпорядника коштів (п. 2.6.18).

Згідно з п. 4.1. Положення про Управління, управління має право, зокрема: п. 4.1.10. Укладати в установленому чинним законодавством порядку договори, набувати майнових і немайнових прав, бути позивачем, відповідачем, третьою особою в місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судах та у Верховному Суді України; п. 4.1.11. Користуватись іншими правами, передбаченими Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до п. 3.1. Положення про Управління, основними завдання Управління є, зокрема: п. 3.1.1. Реалізація державної політики в галузі освіти, мистецької, інноваційної діяльності з урахуванням особливостей соціально-культурного середовища; п. 3.1.2. Створення умов для здобуття та забезпечення доступності дошкільної, початкової, базової та профільної середньої освіти, позашкільної освіти для всіх громадян, які проживають на території Сумської міської територіальної громади; п. 3.1.5. Забезпечення утримання, зміцнення та розвитку матеріально-технічної бази закладів освіти Сумської міської територіальної громади; п. 3.1.6. Сприяння проведенню експериментальної та інноваційної діяльності в освітньому процесі закладів освіти комунальної форми власності; п. 3.1.9. Забезпечення соціального захисту, охорони життя, здоров`я та захисту прав учасників освітнього процесу в закладах освіти.

Згідно з п. 3.2. Положення про Управління, Управління виконує наступні функції, зокрема: п. 3.2.25. За дорученням керівництва аналізує матеріали, які надходять від правоохоронних, судових органів та органів прокуратури, інших державних органів та установ, сприяє своєчасному вжиттю заходів за результатами їх розгляду; п. 3.2.28. Здійснює, в межах повноважень, договірну роботу щодо договорів, угод, контрактів стороною яких виступає Управління.

Згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, організаційна-правова форма Управлінням освіти і науки Сумської міської ради - орган місцевого самоврядування.

Управлінням освіти і науки Сумської міської ради, як орган місцевого самоврядування, та який у розумінні ст. 22 БК України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля робіт за договором), уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та сфері публічних закупівель.

Однак, Управління освіти і науки Сумської міської ради, укладаючи оспорювані додаткові угоди всупереч законодавству про публічні закупівлі, саме сприяло порушенню цих інтересів держави, тим самим є органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, однак неналежно здійснює їх.

Порушення норм законодавства у сфері публічних закупівель у зв`язку з укладенням всупереч вимог закону додаткових угод, призвело до безпідставної зміни істотних умов договору про закупівлю після його укладення, за відсутності документального підтвердження об`єктивних обставин, що спричинили його продовження.

Листами від 24.11.2025, 09.12.2025, 19.12.2025, тобто до подання вказаної позовної заяви до суду, окружною прокуратурою поінформовано відділ освіти про виявлені порушення вимог законодавства при укладенні спірних додаткових угод та з`ясовано питання щодо вжиття заходів з метою усунення виявлених порушень.

Разом з тим, відповідно до інформації Управлінням освіти і науки Сумської міської ради від 01.12.2025, 16.12.2025, 24.12.2025 вбачається, що уповноваженим органом заходи до усунення виявлених порушень не вживалися та вживатися не будуть.

Вказане свідчить про те, що відділ освіти, будучи проінформованим про допущені порушення, належних заходів для захисту порушених інтересів держави не вживає та не планує вживати.

Вказане свідчить про неналежне здійснення Управлінням освіти і науки Сумської міської ради заходів щодо захисту порушених інтересів держави.

Зазначене призводить до порушення інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель і, відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок здійснювати представництво інтересів держави в суді, шляхом пред`явлення даного позову.

З урахуванням наведеного, прокурором дотримано приписи ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» при зверненні до суду з даним позовом.

Про виявлені порушення вимог законодавства прокурором заздалегідь проінформовано Позивача та надано достатньо часу для реагування на стверджувані прокурором порушення інтересів держави.

Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України, з позовом про визнання правочину недійсним може звернутися одна із сторін або інша заінтересована особа, яка забезпечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

Прокурор, звертаючись до суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину.

Позивачами у таких справах можуть бути учасники правочину, а також підприємство, установа, організація, права та охоронювані законом інтереси якої порушує цей правочин.

З урахуванням викладеного, позивачем у справах про визнання недійсними додаткових угод до договорів закупівлі, може бути суб`єкт, який проводив закупівлю, отримав товар, здійснив оплату за нього, а також суб`єкт реальний і законний інтерес якого порушено внаслідок укладення цих угод.

Управлінням освіти і науки Сумської міської ради, як стороною правочину, не вжито належних заходів до визнання недійсними оскаржуваних додаткових угод.

Відповідно до інформації, розміщеної на веб-порталі «Судова влада України», судовий спір за участю Управління освіти і науки Сумської міської ради з вимогами до відповідача відсутній, що свідчить про не здійснення захисту законних інтересів уповноваженим державним органом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.

Факт не звернення до суду суб`єктів владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указані органи неналежно виконують свої повноваження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб`єкта на захист порушених інтересів у даній справі - Управлінням освіти і науки Сумської міської ради, його бездіяльність щодо захисту порушених інтересів держави.

Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого порушення інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Управлінням освіти і науки Сумської міської ради.

Таким чином, прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави, з метою їх захисту, які полягають у порушенні законодавчої процедури зміни істотних умов договору закупівлі, для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, звертається до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю та стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання постачальником договірних зобов`язань.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором попередньо повідомлено позивача про здійснення представництва інтересів держави, в особі Управління освіти і науки Сумської міської ради, шляхом звернення з вказаним позовом до Господарського суду Сумської області.

З огляду на вище зазначене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Управління освіти і науки Сумської міської ради прокурором у спірних правовідносинах та при зверненні до суду із позовом у справі №920/86/26 прокурором дотримано вимоги, передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсними додаткових угод.

Здійснення закупівель в умовах воєнного стану врегульовано Законом України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон) з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», затверджених постановою КМУ від 12.10.2022 за № 1178. Законом встановлено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальних громад, з метою забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції.

Згідно зі ст. 5 Закону закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до пункту 17 Особливостей, договір про закупівлю за результатами проведеної закупівлі згідно з пунктами 10 і 13 Особливостей укладається відповідно до ЦК і ГК України з урахуванням положень статті 41 Закону, крім ч.ч. 2-5, 7-9 ст. 41 Закону, та цих особливостей.

Зазначена вище закупівля була проведена Замовником та договір було укладено Сторонами відповідно до п. 10 Особливостей, шляхом відкритих торгів з особливостями.

Тому підстави внесення змін до істотних умов Договору в умовах воєнного стану передбачені п. 19 Особливостями.

Із системного тлумачення норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що визначена сторонами у Договорі така умова як строк виконання зобов`язань, є істотною умовою договору про закупівлю.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №927/863/23, від 30.04.2024 у справі № 927/782/23 та інші.

Згідно з ч.1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає з суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Правові та економічні засади здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг визначені Законом України «Про публічні закупівлі», норми якого є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм ЦК України та ГК України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22.

Так, особливості укладання договору про закупівлю та внесення змін до нього врегульовано у ст. 41 Закону, яка містить загальне правило, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону).

Зазначена норма передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов`язань у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21 та інших.

Таким чином, спеціальним законодавством встановлено імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 цього Закону.

Окрім того, відповідно до пп. 4 п. 19 Особливостей, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Тобто, неухильним аспектом при застосуванні пп. 4 п. 5 Особливостей при продовженні строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт є наявність документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної договором.

Згідно з п. 11.1 Договору, основні умови цього Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених діючим законодавством, в тому числі пунктом 19 особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Зміна істотних (основних) умов договору може здійснюватися за згодою сторін, у випадках передбачених законодавством України та пунктом 19 Особливостей, про що укладається відповідна додаткова угода, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (п.11.4. Договору).

Отже, під час дії Договору, сторони могли змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов`язань (строк виконання поставки товару), шляхом продовження такого строку, однак виключно за наявності виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження.

Вказане чітко обумовлене умовами договору, а саме розділом 7 Договору.

Так, згідно п. 7.1 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Пунктом 7.3 Договору чітко визначено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються ТПП України.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 907/811/21.

Сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.03.2023 у справі № 920/505/22.

Як вбачається з матеріалів справи, укладенню оспорюваних додаткових угод не передувало будь-яке надання документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження.

Так, підставою для укладення Додаткової угоди № 1 від 29.08.2025 став лист ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» від 25.08.2025 № 1, яким повідомляється про необхідність продовження строку поставки товару через обставини, що обумовлені військовою агресією з боку росії, пов`язані із вимушеною зміною логістичних ланцюгів поставки, великим навантаженням на виробників, відповідно до листа роз`яснення від виробника ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС ТРЕЙД» № 25/08-25-1 від 25.08.2025 (у зв`язку зі складною ситуацією, військовим станом, затримкою в отриманні матеріалів для виготовлення засобів навчання та обладнання, значним навантаженням на виробництво та нестачею трудових ресурсів можливі затримки в отриманні замовлених засобів навчання та обладнання).

При цьому, місце поставки товарів: Сумський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Сумської міської ради м. Суми, вул. Сумської артбригади, 9; Сумський заклад загальної середньої освіти спеціальна школа Сумської міської ради - м. Суми, проспект Свободи, 28 (п. 4.1. Договору). ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» та ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС ТРЕЙД» знаходяться в місті Житомир, а виробничі потужності ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС ТРЕЙД» за адресою: Житомирська обл., с. Оліївка, вул. Олександра Білаша, 1.

Підставою для укладення Додаткової угоди № 2 від 30.09.2025 став лист ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» 29.09.2025 № 1, відповідно до якого, Постачальник звертається з проханням продовжити строк поставки товару у зв`язку з отриманням інформації від виробника про перевантаження на виробництві та затримкою в отриманні сертифікатів про країну походження (лист ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС ТРЕЙД» № 19/09-25-1 від 19.09.2025 щодо повідомлення про можливі затримки в отриманні замовлених засобів навчання та обладнання, у зв`язку зі складною ситуацією, військовим станом, затримкою в отриманні матеріалів для виготовлення засобів навчання та обладнання, значним навантаженням на виробництво, нестачею трудових ресурсів та затримкою в отриманні сертифікатів про країну походження).

Підставою для укладення Додаткової угоди № 3 від 14.11.2025 став лист ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» від 14.11.2025 № 14/25-3, яким повідомляється про те, що ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» не має можливості виконати вчасно узяті на себе зобов`язання, в зв`язку з отриманням інформації від виробника про те, що товар виготовляється, по мірі виготовлення та отримання сертифікатів, що підтверджують країну походження, відвантажується покупцям. Однак, виникають значні затримки в відвантаженні замовлених засобів навчання та обладнання, виробництво не встигає віддати замовлення в обумовлені строки, у зв`язку зі складною ситуацією, затримкою філаменту для виготовлення об`ємних моделей, плановими довготривалими відключеннями світла.

Як вірно зазначено судом, з наданих ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» листів вбачається лише констатація факту настання обставин, які обумовлені широкомасштабною триваючою військовою агресією російської федерації проти України та існували на момент укладення договору сторонами, за відсутності документального підтвердження, яким чином зазначені обставини вплинули на реальну можливість виконання зобов`язання за договором.

Так, загальновідомим та нормативно врегульованим є питання щодо існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно супроводжується оголошенням повітряних тривог, не рідко відключенням світла внаслідок ракетних атак (атак БПЛА) та впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.

Вказані обставини існували до моменту оголошення закупівлі та на момент підписання договору. Це не є обставиною, яка виникла після укладення договору і яку неможливо було врахувати під час його підписання.

ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» не надано підтвердження того, яким саме чином вимушено відбулася зміна логістичних ланцюгів поставки, як на це вплинув воєнний стан і чому це неможливо було передбачити на момент подання тендерної пропозиції та підписання договору. При цьому, товариство посилається на велике навантаження на виробників, що в свою чергу не є підставою для порушення договірного зобов`язання перед Управлінням та звільненням від відповідальності за порушення істотної умови договору.

ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності, у тому числі в умовах воєнного стану.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові №910/15484/17 від 02.07.2019, відповідно до ст.ст. 42, 44 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (п. п. 6.41-6.42 постанови).

Окрім того, суб`єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність приймає, як сприятливі наслідки такої господарської діяльності, так і несприятливі, а тому, підписуючи договір товариство мало здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, з урахуванням того, що договір між сторонами укладено відповідно до положень Закону України «Про публічні закупівлі» (постанова Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №916/410/23).

Підписуючи договір, постачальник, який взяв участь у конкурентній процедурі та був визнаний її переможцем, мав оцінити ризики несвоєчасного виконання договору та негативні наслідки для себе та контрагента, у зв`язку з цим.

Тобто, постачальник, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані з цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов Договору в частині своєчасної поставки товару, у тому числі, з урахуванням обставин укладання Договору під час дії на території України воєнного стану, у зв`язку з чим товариство мало усвідомлювати, що під час виконання Договору можуть мати місце певні обставини (як-то ракетні обстріли енергетичної інфраструктури України, тривалі повітряні тривоги, введення комендантської години, перебої з електропостачанням тощо), пов`язані з широкомасштабною триваючою військовою агресією російської федерації проти України.

На час проведення закупівлі та укладення Договору, на території України вже більше ніж 3 роки тривала повномасштабна військова агресія проти України, у зв`язку з чим, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС», підписуючи договір та погоджуючись щодо строків виконання зобов`язання, повинно було усвідомлювати вказану обставину та передбачати ризики, які можуть виникнути з її існуванням. Крім того, необхідно було врахувати вказане при наданні згоди на поставку товару, який не лише був в нього відсутній, а який взагалі ще не вироблявся.

При цьому, товариство, підписавши Договір, засвідчило можливість та згоду виконати домовленість, тобто добровільно взяло на себе зобов`язання виконати поставку в повному обсязі в обумовлений Договором строк. Умова щодо строку поставки товару, обумовленого Договором, включена замовником до тендерної документації під час проведення публічної закупівлі робіт (ID: UA-2025-06-19-014136-a).

Приймаючи участь у торгах, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» надало тендерну пропозицію, відповідно до змісту якої засвідчило, що має можливість та погоджується виконати вимоги замовника та договору. При цьому постачальником, під час участі у закупівлі UA-2025-06-19-014136-a, надано засвідчений електронним підписом лист № 9 від 26.06.2025, відповідно до якого, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ ЛАБС» - учасник процедури закупівлі повідомляє, що ознайомлений та погоджується з істотними умовами, що обов`язково будуть включені в договір та проектом договору, що викладений в Додатку 2 до тендерної документації.

У вказаному проєкті Договору також був передбачений пункт 4.2., в якому встановлювався термін поставки до 31.08.2025.

Всупереч умовам Договору, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» у встановлені строки договірні зобов`язання не виконало та, натомість, ініціювало укладення оскаржуваних додаткових угод.

ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС», взявши на себе зобов`язання за Договором, погодилося із передбаченою ним відповідальністю за прострочення його виконання, а Позивач, у свою чергу, мав на меті використати результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на нього повноважень у сфері освіти.

Договір № 75/13-25 від 14.07.2025 укладено із застосування процедури відкритих торгів з особливостями, а тому замовник мав законні очікування на правомірну поведінку постачальника як суб`єкта господарювання щодо виконання останнім умов договору, як наслідок, отримання належного результату виконання зобов`язання у строки, які передбачено тендерною документацією та Договором.

Натомість, на підставі додаткових угод № 1, № 2, № 3 до договору відбулася зміна істотних умов у зобов`язанні. Такі зміни, за відсутності законодавчо визначених підстав для їх застосування, призводять до порушення принципів проведення закупівель та інтересів держави у сфері контрою за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, додаткового та неефективного витрачання бюджетних коштів, які першочергово мали бути використані за рахунок цільових державних коштів.

Дії сторін Договору щодо необґрунтованого продовження строків поставки товару шляхом укладення додаткових угод суперечать меті Закону України «Про публічні закупівлі». Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції.

Укладення оспорюваних додаткових угод до договору щодо продовження строку виконання зобов`язання за відсутності для цього документально підтверджених об`єктивних обставин, у т.ч. обставин непереборної сили, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору. А можливість зміни строку поставки товару внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 15.03.2018 у справі №910/4474/17, від 25.06.2019 у справі №913/308/1812, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 23.01.2020 у справі №907/788/18, від 01.06.2020 у справі №913/368/19,від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 19.08.2020 у справі №925/47/19, від 09.09.2020 у справі №921/524/18 та інших.

Товариство у встановлені строки не виконало умови договору у повному обсязі та ініціювало продовження строку поставки товарів, надавши листи, які не містять документального підтвердження об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, не доводить безпосереднього впливу обставин на строки виконання Відповідачем зобов`язання за договором та не підтверджує відповідні обставини саме для даних правовідносин, носить суто формальний характер і лише констатує обставини, викликані воєнним станом в Україні, які були відомі ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» ще на етапі участі у торгах.

Крім цього, відповідно до статті 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, об`єктивними обставинами, з якими ст. 617 ЦК України пов`язує можливість звільнення від відповідальності за порушення (одним з видів якого є прострочення зобов`язання) є наступні: 1) випадок 2) обставини непереборної сили.

Натомість, підстави, зазначені ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» в своїх листах, якими ініційовано укладення додаткових угод № 1, № 2, № 3, не доводять виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку виконання зобов`язань за договором з огляду на наступне.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, згідно зі ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин, навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (постанова Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд, щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що: «- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; - форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; - наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката».

Окрім того, у п. 8.28. Постанови від 22.12.2022 у справі №916/3577/21 Верховний Суд звернув увагу, що підставою для зміни істотних умов договору, можуть бути лише обставини, що виникли після його підписання та впливають на виконання зобов`язання сторін за договором (див. схожий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17.10.2018 у справі №910/23585/17).

Відповідно до висновків, викладених у постановах від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 та від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, Верховний Суд виснував, що ключовими відмінностями між непереборною силою та невідворотною обставиною є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості та докази наявності форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), невідворотної зміни обставин та їх впливу на неможливість своєчасного виконання робіт підрядником, обґрунтування проведення аналізу причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконувати зобов`язання та такими обставинами.

Разом з тим, укладення додаткових угод про продовження строку виконання зобов`язання без належного обґрунтованого документального підтвердження виникнення об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку виконання зобов`язання, у тому числі непереборної сили, спотворює результати торгів та нівелює економію часу, яку було отримано під час підписання договору. А можливість зміни такого строку внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону.

З урахуванням наведеного, введення воєнного стану, відсутністю робочої сили, затримка матеріалу тощо, не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Вищевикладене свідчить про те, що Відповідач ініціював укладення додаткових угод за відсутності належного документального підтвердження об`єктивних обставин, які спричинили продовження строку виконання договору, а отже з порушенням вимог п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону та пп. 4 п. 19 Особливостей, що є підставою для визнання вказаних додаткових угод недійсними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, є визнання правочину недійсним, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Відповідно до положень частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживань правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).

Згідно ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

На підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Враховуючи те, що Додаткові угоди № 1 від 29.08.2025, № 2 від 30.09.2025, № 3 від 14.11.2025 до Договору № 75/13-25 від 14.07.2025 є недійсними на момент їх укладення, оскільки суперечать вимогам п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону та пп. 4 п. 19 Особливостей, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 16, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Щодо посилання апелянта на позицію ОП КГС ВС, викладену в постанові від 18.06.2021 по справі № 927/491/19, колегія суддів зазначає наступне.

У вказаній справі № 927/491/19 позивач просив визнати недійсними додаткові угоди як такі, що укладені всупереч вимогам п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі).

Верховний Суд зазначає, що визнання додаткових угод до договору недійсними не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону, з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону.

Натомість, під час проведення закупівлі та укладення договору у даній справі була чинна інша редакція Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; 2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону; 3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п`ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону; 5) якщо назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не

відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником.

Крім того, згідно п. 21 Особливостей, договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) коли замовник уклав договір про закупівлю з порушенням вимог, визначених пунктом 5 цих особливостей; 2) укладення договору про закупівлю з порушенням вимог пункту 18 цих особливостей; 3) укладення договору про закупівлю в період оскарження відкритих торгів відповідно до статті 18 Закону та цих особливостей; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених абзацами третім та четвертим пункту 49 цих особливостей, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 Закону з урахуванням цих особливостей; 5) коли назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником.

З огляду на викладене, обставини справи № 927/491/19 не є релеватними до обставин даної справи, у якій ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» ініціювало укладення додаткових угод за відсутності належного документального підтвердження об`єктивних обставин, які спричинили продовження строку виконання договору, а отже з порушенням вимог п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» (не передбачено ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі») та пп. 4 п. 19 Особливостей (не передбачено п. 21 Особливостей), зазначене є підставою для визнання вказаних додаткових угод недійсними в судовому порядку.

Щодо стягнення з відповідача 23 151,37 грн пені та 16 200,03 грн. штрафу колегія суддів зазначає наступне.

За доводами апеляційної скарги відповідач вважає неправомірним одночасне стягнення штрафу (7%), і пені за одне й те саме порушення (прострочення поставки), що суперечить ст. 61 Конституції України (неприпустимість подвійної юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення)(ВП ВС у справі №910/11131/19).

Апелянт зазначає, що штрафні санкції розраховано неправильно, оскільки судом не взято до уваги зв`язок із розірванням договору, при цьому, посилається на позицію Верховного Суду по справі № 910/11131/19.

Натомість, слід зауважити, що зміна/розірвання договору та визнання його недійсним - це різні юридичні поняття з різними наслідками. Зміна або розірвання діє на майбутнє, припиняючи зобов`язання, тоді як визнання недійсним означає, що договір не створював юридичних наслідків з моменту підписання.

Крім того, правові висновки, викладені в постановах та рішеннях по справі № 910/11131/19 не є релеватними до обставин даної справи № 920/86/26, оскільки в межах справи № 910/11131/19 розглядалось питання щодо стягнення з Відповідача орендної плати, а також нарахованих на цю плату сум пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат (зумовлено правовим регулюванням, за якого з орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії Договору, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за користування річчю).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Статтями 626, 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Отже, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 судом сформульовано висновок про те, «що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».

За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.2. Договору, термін поставки до 31.08.2025.

Згідно з п. 5.1.1 Договору, Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку Товару у строки, встановлені цим Договором та відповідно до розділу 4 цього Договору.

Судом визнано недійсними додаткові угоди №1-3 до договору, якими було продовжено строк поставки товару.

Тому згідно із ст. 216 ЦК України поставка товару повинна бути здійснена відповідачем у строки, визначені у договорі - до 31.08.2025.

Згідно приписів ст.ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, а саме його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 5.4.3 Договору, Замовник має право вимагати від Постачальника відшкодування збитків, завданих невиконанням та/або неналежним виконанням умов цього Договору.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором, Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та Договором (п. 6.1. Договору).

За порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (п. 6.3. Договору).

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №904/3565/18 (предмет позову - стягнення пені та штрафу за непоставлений товар) викладено висновок щодо комплексного застосування положень частини 3 статті 6, частини 2 статті 9, частини 3 статті 549 ЦК України та частини 2 статті 4, частини 4 статі 231 ГК України:

"Господарський кодекс України не містить поняття пені. Водночас, згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК).

Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Як наслідок, враховуючи ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 2 ст. 4 ГК України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, Суд вважає, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання.

Крім того, Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тлумачення положень ч. 3 ст. 549 ЦК України в аспекті меж свободи договору дає можливість зробити висновок, що сторони у договорі можуть забезпечити за допомогою пені виконання негрошового зобов`язання".

Відтак, оскільки Відповідач допустив прострочення поставки товару, у відповідності до наведених вище норм чинного законодавства, усталеної судової практики та умов договору, прокурором нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 23 151,37 грн пені та 16 200,03 грн. штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів, які є арифметично вірними.

Враховуючи, що одночасне стягнення штрафу та пені є законним, оскільки ґрунтується на принципі свободи договору, місцевий господарський суд обгрунтовано задовольнив позов в частині стягнення пені та штрафу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги в цій частині відповідач посилається на п. 8.32. постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18.03.2020: «Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань».

В справі № 902/417/18 позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору поставки та додаткових угод до нього щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар. Позивачем було поставлено товар на загальну суму 231 403,24 грн, який оплачено лише в сумі 107 157 грн., тому, ним було заявлено до стягнення з відповідача 316 141,12 грн (з яких 124 246,24 грн боргу, 46 297,09 грн пені, 34 710,49 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних).

Тобто, загальна сума пені, штрафу та відсотків річних складала майже 192 тисячі грн, що перевищує навіть суму боргу. Таким чином, висновок, на який посилається Апелянт, зроблений з урахуванням компенсаційного характеру заходів відповідальності у цивільному праві та означає, що суд за певних умов, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Щодо посилань апелянта на не взяття судом до уваги відсутність збитків у Позивача та що Позивач не довів, що неотримання решти товару саме в цей період потягло за собою неможливість здійснення освітнього процесу, враховуючи наявність вже поставленого обладнання, колегією суддів враховано наступне.

Щодо здійснення Апелянтом поставки товару прокурорм зазначено, що навчальні моделі, обладнання для кабінетів, необхідні для здійснення навчання учнів, через укладення додаткових угод, в повному обсязі до закладів освіти в строк до 31.08.2025, (тобто, до дати, передбаченої договором та до початку навчального року) не доставлені.

Сторони уклали додаткові угоди № 4 від 11.12.2025 та № 5 від 24.12.2025, чим змінили ціну Договору та зменшили обсяг постачання (вилучено з переліків товарів 3 моделі-аплікації, 3 колекції, 6 наборів та сухе паливо - 4 шт).

Щодо закриття потреби в засобах навчання та обладнання для навчальних кабінетів природничої галузі освіти (біології, фізики, географії, хімії) Управління освіти і науки у відповіді № 13.01-18/3033 від 24.12.2025 на запит прокуратури, повідомило, що дані засоби та обладнання будуть придбані в 2026 році за умови здійснення фінансування в рамках програми Ukraine Facility. «Нова українська школа» (НУШ) у Сумській міській раді (СМР) - це реформа освіти, що впроваджує компетентнісний підхід, новий освітній простір та 12-річну освіту. Вона орієнтована на облаштування сучасних класів у сумських школах та передбачає створення сучасного освітнього середовища: нові меблі, техніка та дидактичні матеріали тощо.

Враховуючи викладене, потреба в вище перелічених засобах навчання та обладнанні не закрита.

В 2025 році фінансування на вказану закупівлю передбачено та виділено. Як вказує прокурор, навіть за наявності фінансування в 2026 році, Управлінню потрібно буде додатково проводити окрему закупівлю та укладати новий договір, за іншими цінами та на інших умовах.

Неналежне виконання Відповідачем своїх зобов`язань має негативний вплив на виконання Позивачем покладених на нього повноважень у сфері охорони права дітей на освіту, шляхом створення належних умов для здобуття освіти.

За таких обставин доводи скаржника у цій частині колегією суддів відхиляються.

Посилання апелянта на те, що у рішенні від 20.10.2011 у справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, колегією суддів оцінюються критично, оскільки в контексті рішення ЄСПЛ у вказаній справі розглянуто питання щодо скасування помилково наданого права на майно та здійснення належного відшкодування колишньому добросовісному власникові, в той час як обставини даної справи №920/86/26 є відміннними.

Посилання апелянта на те, що він не зміг належним чинном реалізувати своє право на захист своїх інтересів в суді першої інстанції, у зв`язку з тим, що не отримав позовної заяви та процесуальні документи по справі, що призвело до позбавлення можливості повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» зареєстроване за адресою: м. Житомир, майдан Перемоги, буд. 10 (вказана адреса також зазначена Апелянтом у своїй скарзі).

Окружною прокуратурою, перед подачею позовної заяви до суду, відправлено її примірник з додатками ТОВ «ЕЛІЗ ЛАБС» (лист з оголошеною цінністю, з описом вкладення через АТ «Укрпошта»), докази чого подано до суду разом з позовною заявою. При цьому, як контакт отримувача зазначено номер телефону 0974111598, який також вказаний Апелянтом у своїй скарзі.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (опублікований 11.08.2023) цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через 90 днів з дня його опублікування, крім

підпункту 1 пункту 2 та підпункту 1 пункту 3 розділу I цього Закону в частині обов`язкової реєстрації юридичними особами (приватної форми власності) електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, які вводяться в дію через сім місяців з дня опублікування цього Закону.

Згідно з абзацом 1 частини шостої статті 6 ГПК України (в редакції, чинній з 18.10.2023) адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23 дійшов висновку, що з 04.11.2023 у всіх юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, виник обов`язок зареєструвати електронний кабінет.

Частиною 7 статті 42 ГПК України передбачено, що якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Верховний Суд в постанові від 30.08.2024 у справі № 908/3731/12 зазначав, що для учасників справи, які згідно з ч. 6 ст. 6 ГПК зобов`язані зареєструвати електронний кабінет, однак не зробили цього, законодавець передбачив процесуальну відповідальність у вигляді відсутності обов`язку надсилання цим суб`єктам паперових копій документів.

Таким чином, окружна прокуратура виконала обов`язок, передбачений ч. 1 ст. 172 ГПК України, а Апелянт не був позбавлений права на захист своїх інтересів в суді першої інстанції.

Одночасно колегія суддів зазначає, що ухвалу суду від 26.01.2026 про відкриття провадження у справі №920/86/26 Господарським судом Сумської області надіслано поштовим відправленням на адресу: м. Житомир, майдан Перемоги, буд. 10, яка повернулась неврученою з відміткою пошти «відсутні» (а.с.119-120), отже у відповідності до ч.6 ст242 ГПК України відповідач є особою, належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи судом першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову.

Доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку підстави для скасування судового рішення повністю або частково, ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення - відсутні, оскільки, норми процесуального права не порушено, норми матеріального права застосовано правильно, обставини, що мають значення для справи з`ясовані та доведені, а висновки, викладені у рішенні суду, відповідають обставинам справи.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ ЛАБС» на рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2026 у справі №920/86/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2026 у справі №920/86/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №920/86/26 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 03.08.2026 після виходу колегії суддів з відпустки.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.А. Шаратов

О.Л. Бестаченко