Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №910/14312/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2026 р. Справа№ 910/14312/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Шаратова Ю.А.

Бестаченко О.Л.

при секретарі судового засідання Супрун В.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 22.06.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 (повний текст складено та підписано 20.04.2026)

у справі №910/14312/25 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювальних матеріалів Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість»

про стягнення 2 010 528,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» (далі - АТ «Зоря», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювальних матеріалів Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України» (далі - Інститут, відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 2 010 528,00 грн за генеральним договором поставки № 12899 від 28.05.2024 та договором про закупівлю № 12899/1 від 28.05.2025.

Позов мотивований тим, що на виконання укладених сторонами правочинів позивач сплатив відповідачу попередню оплату за товар, однак, Інститут порушив свої зобов`язання, товар у визначений строк не поставив, а сплачені позивачем кошти повернув частково, у зв`язку з чим АТ «Зоря» просить стягнути з відповідача решту передоплати в сумі 788 400,00 грн, пеню в сумі 874 368, 00 грн та штраф у сумі 347 760,00 грн, що разом складає 2 010 528,00 грн.

Відповідач у строк, встановлений законом, надав відзив на позов, в якому проти наявної заборгованості з попередньої оплати не заперечив, однак, вказав, що через скрутне матеріальне становище Інститут не має можливості одразу повернути зазначені кошти, та з цієї ж причини просив зменшити розмір штрафних санкцій на 80%. Також відповідач поставив позивачу запитання у порядку ст. 90 ГПК України.

У відповіді на відзив позивач наголосив на тому, що Інститут не надав будь-яких належних та допустимих доказів неплатоспроможності та скрутного становища останнього, що може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Стосовно поставлених відповідачем запитань, то позивач відмовився від надання на них відповідей, оскільки питання не стосуються обставин, що мають значення для розгляду цієї справи.

За змістом ст. 90 ГПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті, однак, якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи, такий учасник має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання.

Третя особа (АТ «Українська оборонна промисловість») надала письмові пояснення по суті позову, в яких виклала свою позицію, аналогічну позиції позивача, та просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 позов у справі №910/14312/25 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювальних матеріалів Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України» на користь Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» попередню оплату в сумі 788 400 грн. 00 коп. та судовий збір у сумі 9 460 грн. 80 коп.

У решті позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення попередньої оплати.

В той же час судом відмовлено у стягненні 874 368, 00 грн пені та 347 760,00 грн штрафу.

Відмова в позові в цій частині обґрунтована з посиланням на правову позицію, викладену Верховним Судом у справі №910/7012/23, тим, що позивач обрав такий варіант поведінки (повернення суми попередньої оплати), який не передбачає подальше дотримання умов договору щодо своєчасної поставки товару, відтак відповідні умови договору по стягнення пені та штрафу за порушення строків поставки товару в даному випадку не застосовуються.

У зв`язку з чим клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій судом не розглядалося.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 06.05.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 06.05.2026) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким в цій частині позовні вимоги задовольнити.

Апелянт вважає ухвалене рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме в порушення статей 86, 210, 236-238 ГПК України, судом не було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, не досліджено і не надано оцінку встановленим ним суттєвим обставинам справи, у зв`язку з чим ухвалено рішення, яким Позивачу відмовлено у задоволенні вимог щодо стягнення з Відповідача неустойки (пені та штрафу) у зв`язку з порушенням Відповідачем зобов`язань в частині строку поставки товару за договором про закупівлю № 12899/1 від 28.05.2024 року.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного.

Оскільки Відповідач допустив прострочення поставки товару, у відповідності до норм чинного законодавства, усталеної судової практики та умов Гендоговору, Позивачем нараховано і заявлено до стягнення пеню у розмірі 874 368,00 грн за період з 03.09.2024 по 25.02.2025 року та 347 760,00 грн штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів.

За доводами апелянта, Господарський суд м. Києва дійшов хибних висновків, керуючись висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.05.2024 року у справі № 910/7012/23, з огляду на те, що постановою у справі № 910/7012/23 Верховним Судом було скасовано рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції і направлено на новий розгляд в частині нарахування пені за період, який починався після укладення сторонами додаткової угоди до договору про розірвання договору та припинення зобов`язань сторін.

Тобто, у справі № 910/7012/23 позивачем було нараховано неустойку за період, зобов`язання сторін у якому були припиненими.

За висновками позивача, Верховним Судом виснувано про те, що Позивач має право на стягнення з Відповідача штрафних санкцій за непоставку та поставку товару з порушенням строків за договором у період його дії.

Вказаний висновок підтверджується висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.02.2024 у справі №910/1186/23.

Апелянт вказує, що розрахунок розміру неустойки (пені та штрафу) здійснено Позивачем за період з 03.09.2024 (наступна дата після граничного строку поставки товару) до 25.02.2025 (переддень направлення вимоги про відмову від товару та повернення передоплати), тобто, за період чинного у Відповідача зобов`язання щодо поставки товару, а отже, у відповідності до вищенаведених висновків Верховного Суду, за період з дати порушення зобов`язання щодо строку поставки товару до моменту направлення вимоги продавцю (постачальнику) про відмову від прийняття товару (тобто, одностороннього розірвання договору у зв`язку з порушенням постачальником його умов) та вимоги щодо повернення суми попередньої оплати.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаратов Ю.А., Бестаченко О.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14312/25.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/14312/25.

14.05.2026 матеріали справи №910/14312/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 у справі №910/14312/25. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 у справі №910/14312/25 на 22.06.2026.

У відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях представник відповідача просить оскаржуване рішення залишити без змін. Однак, за умови, якщо апеляційний суд прийме рішення про стягнення штрафних санкцій, просить на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зменшити на 80 % (вісімдесят відсотків), тобто на 977 702,40 грн., розмір нарахованих штрафних санкцій в сумі 1 222 128,00 грн.

Одночасно зазначає, що неможливість своєчасної поставки товару позивачу зумовлена не недобросовісністю відповідача, не ігноруванням ним договірних зобов`язань, а порушення зобов`язань китайським виробником (постачальником) - третьою особою у відповідному ланцюгу поставки.

Вважає, що позивач бажає скористатися бідою відповідача задля збагачення, що суперечить засадам добросовісності, розумності та справедливості (ст.3 ЦК України, ч.3 ст.13 ЦК України).

У запереченнях на додаткові пояснення відповідача, представник позивача зазначив, що описані ним обставини порушення його зобов`язань за договором, не є винятковими обставинами для можливості застосування судом положень ч.3 ст.551 ЦК України, оскільки відповідач, підписуючи договір, погодився зі строками його виконання та взяв на себе відповідні зобов`язання.

Правову позицію відповідача щодо стягнення неустойки вважає внутрішньо суперечливою та взаємовиключною.

З однієї сторони, відповідач, підтримуючи позицію Господарського суду м. Києва, викладену у рішенні від 09.04.2026 року, заперечує наявність у Позивача права на стягнення неустойки як такої, а з іншої сторони - фактично визнає існування такого права, звертаючись до суду з клопотанням про зменшення розміру неустойки, про стягнення якої наполягає Позивач. Адже питання про зменшення неустойки може виникати лише за умови визнання наявності підстав для її стягнення.

У поясненнях щодо апеляційної скарги представник третьої особи підтримав її, вказавши, що строк поставки товару, ураховуючи п. 8 Договору, становив до 02.09.2024.

Поставка товару за Договором Постачальником так і не була здійснена.

З аналізу переписки Сторін, наявної в матеріалах справи, за період з вересня 2024 року по лютий 2025 року убачається, що Покупець за Договором вимагав від Постачальника передання оплаченого товару без повернення суми попередньої оплати.

У зв`язку з не поставкою товару, 26.02.2025 Покупець на виконання п. 5.3. Генерального договору направив Постачальнику вимогу № 09-836 про повернення коштів попередньої оплати.

Таким чином з 03.09.2024 по 25.02.2025 Позивач нарахував Відповідачу штрафні санкції за порушення строків поставки (п. 5.3. Генерального договору).

З 26.02.2025 Покупець реалізував своє право, визначене ч. 2 ст. 693 ЦК України, у вигляді повернення Постачальником суми попередньої оплати, на яку не було поставлено товар у визначений Договором строк. Відтак з 26.02.2025 штрафні санкції за порушення строків поставки Покупцем не нараховувались.

Вимога Покупця про повернення попередньої оплати не виключає право останнього на стягнення неустойки з Постачальника за період, що передував вимозі.

Суд першої інстанції на вказане вище, уваги не звернув, чим допустив неправильне застосування норми ч. 2 ст. 693 ЦК України у спірних правовідносинах.

Явка представників сторін

В судовому засіданні апеляційної інстанції 22.06.2026 представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у загальному розмірі 1 222 128 (один мільйон двісті двадцять дві тисячі сто двадцять вісім) грн, яка складається з 874 368,00 грн пені та 347 760,00 грн штрафу, та прийняти в цій частині нове про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.06.2026 заперечував проти доводів апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

За умови, якщо апеляційний суд прийме рішення про стягнення штрафних санкцій, просив на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зменшити на 80 % (вісімдесят відсотків), тобто на 977 702,40 грн., розмір нарахованих штрафних санкцій в сумі 1 222 128,00 грн.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу позивача.

В судовому засіданні 22.06.2026 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що 28.05.2024 між АТ «НВКГ «Зоря» - «Машпроект» (покупець) та ТОВ «ДЗЗМ ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАНУ» (постачальник) був укладений генеральний договір поставки товару № 12899 (далі - генеральний договір), за умовами якого підписанням цього договору сторони підтверджують готовність до співпраці в майбутньому на підставі результатів конкурсів та умов укладених договорів про закупівлю, що укладатимуться у відповідності до цього договору за формою, визначеною у додатку до цього договору. У порядку та на умовах, визначених результатами конкурсів та укладеними договорами про закупівлю, постачальник зобов`язується поставляти покупцю у власність товар, найменування, кількість та ціна якого визначаються згідно з договорами про закупівлю, а покупець зобов`язується приймати і оплачувати належний і відповідний товар (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 2.1 генерального договору покупець укладає договір про закупівлю відповідно до генерального договору з постачальником, який визнаний переможцем конкурсу, протягом строку дії його пропозиції та строку дії генерального договору. Договори про закупівлю є невід`ємними частинами цього гендоговору.

Пунктом 6.1 генерального договору визначено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2029 - в частині можливості укладення та виконання договорів про закупівлю, а в частині розрахунків та гарантійних зобов`язань - до повного виконання зобов`язань за цим договором (включаючи договори про закупівлю).

Також судом встановлено, що 28.05.2024, в межах генерального договору, між АТ «НВКГ «Зоря» - «Машпроект» (покупець) та ТОВ «ДЗЗМ ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАНУ» (постачальник) був укладений договір про закупівлю № 12899/1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1 вказаного договору постачальник зобов`язується передати у встановлений строк у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступний товар - гарячекатана сталь (пруток) немірної довжини, полірований вакуумно-дуговий переплав ХН60МЮВТ-ВД (ЕП539-ВД), діам. 45мм, ТУ 14-1-223-72, г/о, н/д, обточ. у кількості 1 200 кг, ціною за одиницю - 3 450,00 грн, загальною сумою - 4 140 000,00 грн.

Згідно з п. 2 договору загальна сума (ціна) цього договору становить: без ПДВ - 4 140 000,00 грн, ПДВ - 828 000,00 грн, разом з ПДВ - 4 968 000,00 грн. Код предмета закупівлі за ДК 021:2015: 14720000-4 «Алюміній, нікель, скандій, титан і ванадій». Ідентифікатор (номер) закупівлі у системі «Prozorro»: UA-2024-03-09-000197-а (п. 3, 4 договору).

Відповідно до п. 7 договору оплата товару здійснюється наступним чином: передоплата у розмірі 30% від ціни договору здійснюється покупцем протягом 5 банківських днів від дати отримання рахунку постачальника на оплату, який останній зобов`язаний надати протягом 2 календарних днів від дати підписання договору; остаточний розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється покупцем не пізніше 15 банківських днів від дати поставки товару за результатом проведення вхідного контролю і здійснення постачальником реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 8 договору постачальник зобов`язаний поставити товар у строк до 90 календарних днів з дати отримання передоплати на умовах, передбачених договором (можлива дострокова поставка партіями). Допускається відхилення за вагою ± 10% від погодженої кількості на кожен вид товару, при цьому в разі поставки товару по кількості та вартості більшої або меншої погодженої, розрахунок здійснюється за фактично поставлений товар, зазначений у видатковій накладній, за результатом вхідного контролю покупця.

Пунктом 9 договору сторони визначили, що постачальник зобов`язується поставити товар на умовах поставки FCA, склад постачальника (Україна, м. Київ), відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Incoterms» у редакції 2026 року (адреса місця поставки).

Відповідно до п. 12 договору даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2024. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних) за даним договором.

Цей договір є невід`ємною частиною генерального договору (п. 14 договору).

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача кошти попередньої оплати в сумі 1 490 400,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 325 від 04.06.2024.

При цьому за умовами договору відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити поставку товару протягом 90 календарних днів з моменту отримання передоплати, тобто до 02.09.2024.

Проте, як встановлено судом, відповідач поставку обумовленого товару не здійснив.

Листом № 03/09-1в від 03.09.2024 відповідач повідомив позивача про затримку поставки та просив збільшити строки постачання на 60 днів. Однак, позивач відхилив вказану пропозицію (лист № 09-527 від 10.09.2024).

Оскільки в обумовлені договором строки відповідач товар не поставив, АТ «Зоря» 20.01.2025 звернулося до Інституту з вимогою № 09-253 про повернення коштів передоплати в сумі 1 490 400,00 грн.

У відповідь на зазначену вимогу 27.01.2025 та 05.02.2025 позивач отримав листи відповідача з пропозицією поставити товар на безоплатній основі для проведення випробувань з можливістю подальшої поставки у разі позитивного результату.

Листом від 11.02.2025 № 09-95 АТ «Зоря» надало згоду на отримання від Інституту товару для проведення випробувань на запропонованих умовах.

Однак 26.02.2025 позивач повідомив відповідача (лист № 09-836) про те, що дослідна партія товару не пройшла випробування, а тому позивач заявив до відповідача вимогу про повернення передоплати у сумі 1 490 400,00 грн, яка також направлялася останньому листом від 02.04.2025 № 09-212 та претензією від 29.04.2025 № 10-2241.

22.05.2025 відповідач надіслав позивачу лист № 16/05-05 від 16.05.2025, яким гарантував повернення АТ «Зоря» коштів передоплати в сумі 1 490 400,00 грн у строк до 20.06.2025.

Водночас матеріали справи свідчать, що кошти попередньої оплати відповідач повернув частково, а саме - в сумі 702 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 165 від 16.06.2025 на суму 201 000,00 грн та № 173 від 27.06.2025 на суму 501 000,00 грн, наявними у справі.

Отже судом встановлено, що заборгованість відповідача з попередньої оплати за товар склала 788 400,00 грн (1 490 400,00 - 702 000,00).

Окрім стягнення попередньої оплати позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 874 368,00 грн та штраф у сумі 347 760,00 грн, нараховані за порушення договірного зобов`язання.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування (ч. 1 ст. 664 ЦК України).

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача попередньої оплати за товар в розмірі 788 400,00 грн сторонами не оскаржується, відповідно в апеляційному порядку рішення в цій частині не переглядається.

За доводами апеляційної скарги, позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у загальному розмірі 1 222 128 (один мільйон двісті двадцять дві тисячі сто двадцять вісім) грн, яка складається з 874 368,00 грн пені та 347 760,00 грн штрафу, просить прийняти в цій частині нове про задоволення позовних вимог.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори й інші правочини.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача неустойки, місцевий господарський суд виходив з того, що «заявлені позивачем штрафні санкції можуть бути застосовані лише у тому випадку, коли покупець не відмовляється від прийняття товару, а очікує на його належну поставку. Разом з тим у даному випадку однією з вимог позивача є повернення йому попередньої оплати та відмови покупця від подальшої поставки цього товару.

Отже позивач обрав такий варіант поведінки (повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар), який не передбачає подальше дотримання умов договору щодо своєчасної поставки товару, відтак, відповідні умови цього договору в такому випадку не застосовуються.

За висновками суду, характер правових відносин поставки виключає одночасне існування у постачальника обов`язків поставити товар та повернути попередню оплату. У цьому випадку наявність одного зобов`язання одночасно виключає наявність іншого (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 910/7012/23).

Таким чином установлені законом правові наслідки вимог про повернення попередньої оплати не передбачають відповідальності постачальника за порушення строків поставки, оскільки, вимагаючи повернення коштів попередньої оплати, покупець тим самим задовольнився, відмовився від поставки та прийняття товару, а також відмовився від подальшого виконання договору постачальником, що виключає обов`язок останнього своєчасно постачати товар та нести відповідальність за порушення строків поставки...».

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Отже, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 судом сформульовано висновок про те, «що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».

Пунктом 5.1 Гендоговору сторони погодили, що за неналежне виконання своїх зобов`язань за гендоговором (включаючи договори про закупівлю) несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та умовами цього Гендоговору.

Відповідно до пункту 5.3 Гендоговору, у випадку порушення строку поставки товару визначеного у відповідних договорах про закупівлю, постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Крім того, у випадку порушення строків поставки товару більш ніж на 30 календарних днів покупець має право відмовитися від товару та його оплати.

Також, якщо умовами Гендоговору (включаючи договори про закупівлю) передбачено здійснення покупцем попередньої оплати (авансу) за товар, покупець, у разі порушення постачальником строків поставки товару більш ніж на 30 календарних днів, має право вимагати повернення раніше сплачених коштів, які постачальник зобов`язаний повернути протягом трьох банківських днів з моменту одержання вимоги покупця.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №904/3565/18 (предмет позову - стягнення пені та штрафу за непоставлений товар, тобто спір виник з подібних правовідносин) викладено висновок щодо комплексного застосування положень частини 3 статті 6, частини 2 статті 9, частини 3 статті 549 ЦК України та частини 2 статті 4, частини 4 статі 231 ГК України:

"Господарський кодекс України не містить поняття пені. Водночас, згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК).

Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Як наслідок, враховуючи ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 2 ст. 4 ГК України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, Суд вважає, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання.

Крім того, Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тлумачення положень ч. 3 ст. 549 ЦК України в аспекті меж свободи договору дає можливість зробити висновок, що сторони у договорі можуть забезпечити за допомогою пені виконання негрошового зобов`язання".

Відтак, оскільки Відповідач допустив прострочення поставки товару, у відповідності до наведених вище норм чинного законодавства, усталеної судової практики та умов Гендоговору, Позивачем нараховано і заявлено до стягнення пеню у розмірі 874 368,00 грн за період з 03.09.2024 по 25.02.2025 року та 347 760,00 грн штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання постачальником свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен

передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Отже, законодавство не змушує покупця обирати між вимогою щодо повернення суми попередньої оплати та стягненням неустойки з недобросовісного продавця.

Реалізація покупцем права на вимогу повернення передоплати не виключає право покупця на стягнення неустойки з недобросовісного продавця.

Таким чином висновки суду, викладені у рішенні від 09.04.2026, про те, що штрафні санкції можуть бути застосовані лише у тому випадку, коли покупець не відмовляється від прийняття товару, а очікує на його належну поставку, є хибними та не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Місцевий господарський суд зазначив, що вимагаючи повернення коштів попередньої оплати, покупець тим самим задовольнився, що виключає обов`язок продавця своєчасно постачати товар та нести відповідальність за порушення строків поставки, з огляду на те, що у позові Позивач просить стягнути з Відповідача суму попередньої оплати та неустойку.

Оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені та штрафу за порушення строків поставки товару, обґрунтовано посиланням на постанову Верховного Суду, від 16.05.2024 року у справі № 910/7012/23.

Дійсно, у вищезазначеній постанові Верховний Суд дійшов логічного висновку про те, що характер правових відносин поставки виключає одночасне існування у постачальника обов`язків поставити товар та повернути попередню оплату. У цьому випадку наявність одного зобов`язання одночасно виключає наявність іншого (п. 80 постанови).

Проте, цією ж постановою у справі № 910/7012/23 Верховним Судом було скасовано рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції і направлено на новий розгляд в частині нарахування пені за період, який починався після укладення сторонами додаткової угоди до договору про розірвання договору та припинення зобов`язань сторін.

Тобто, у справі № 910/7012/23 позивачем було нараховано неустойку за період, зобов`язання сторін у якому були припиненими.

При цьому, Верховний Суд погодився із правом позивача на нарахування пені за період дії договору.

Так, у постанові від 16.05.2024 року у справі № 910/7012/23 зазначено наступне:

« 35. Додатковою угодою № 2 від 30.12.2022 договір № 477-22(т) від 13.09.2022 розірвано за згодою сторін.

73. Верховний Суд зазначає, що розірвання договору не спростовує обставин порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором під час його дії. Зобов`язання відповідача на момент розірвання договору вже були порушеними.

Відповідно, позивач має право на стягнення з відповідача штрафних санкцій за непоставку та поставку товару з порушенням строків за договором у період його дії.

82. Суди попередньої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені за порушення строків поставки товару на суму 11 234 509,00 грн за період з 30.12.2022 по 02.02.2023 в розмірі 393 207,82 грн та штрафу за порушення строків поставки товару більше ніж на 30 днів в розмірі 786 415,63 грн, не надали оцінки п. 2 додаткової угоди № 2, відповідно до якого з моменту набрання чинності цією додатковою угодою зобов`язання сторін, що виникли з договору, припиняються…»

Отже, за результатами аналізу постанови Верховного Суду від 16.05.2024 року у справі № 910/7012/23, на яку посилається Господарський суд м. Києва у рішенні від 09.04.2026 року, випливає очевидний висновок: в зазначеній постанові Верховного Суду відсутній висновок про те, що вимагаючи у Відповідача повернення суми попередньої оплати, Позивач позбавляється права на стягнення з Відповідача неустойки, а навпаки Верховним Судом зроблено висновок про те, що Позивач має право на стягнення з Відповідача штрафних санкцій за непоставку та поставку товару з порушенням строків за договором у період його дії.

Вказаний висновок підтверджується висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 21.02.2024 у справі № 910/1186/23, а саме:

«Умовою застосування частини другої статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю.

А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця (постанова Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 (пункт 21)).

Відмова від прийняття виконання та, відповідно, припинення зобов`язання, належать до правових наслідків порушення зобов`язання в розумінні статті 611 ЦК України.

Оскільки позивач надіслав відповідачу лист з вимогою повернути попередню оплату, це засвідчує реалізацію ним своїми конклюдентними діями однієї з наданої йому частиною другою статті 693 ЦК України правомочностей - його волевиявлення відмовитися від прийняття простроченого виконання за договором. З цього моменту у відповідача припинився обов`язок поставити позивачу товар (що виключає нарахування пені за його прострочення) та виник обов`язок повернути позивачу грошові кошти.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 910/3649/23.

Узагальнюючи зазначені вище висновки Верховного Суду, вбачається можливим стверджувати, що покупець має право нарахувати та стягнути з недобросовісного продавця неустойку за період з дати порушення зобов`язання щодо строку поставки товару до моменту направлення вимоги продавцю (постачальнику) про відмову від прийняття товару (тобто, одностороннього розірвання договору у зв`язку з порушенням постачальником його умов) та вимоги щодо повернення суми попередньої оплати.

Як зазначено вище, розрахунок розміру неустойки (пені та штрафу) здійснено Позивачем за період з 03.09.2024 (наступна дата після граничного строку поставки товару) до 25.02.2025 (переддень направлення вимоги про відмову від товару та повернення передоплати), тобто, за період чинного у Відповідача зобов`язання щодо поставки товару, а отже, у відповідності до вищенаведених висновків Верховного Суду.

Таким чином, при ухваленні рішення від 09.04.2026 року, в порушення вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України, Господарський суд м. Києва формально навів правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.05.2024 року у справі № 910/7012/23, однак не здійснив їх належного аналізу, в розрізі обставин даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 травня 2024 року між Позивачем та Відповідачем укладено генеральний договір поставки № 12899 від 28.05.2024 (далі - Гендоговір) та у рамках Гендоговору укладено договір про закупівлю № 12899/1 від 28.05.2024 (далі - Договір).

Загальна ціна (сума) Договору становить 4 140 000,00 грн (без ПДВ), ПДВ - 828 000,00 грн, разом з ПДВ - 4 968 000,00 грн (п. 2 Договору).

Відповідно до п. 8 Договору Постачальник (Відповідач) зобов`язаний поставити товар у строк до 90 (дев`яносто) календарних днів з дати отримання передоплати.

Згідно з умовами оплати за Договором,Позивач 04.06.2024 здійснив передоплату у розмірі 30% від ціни Договору, що склала 1 490 400 грн (в тому числі 248 400,00 грн ПДВ).

Отже, з урахуванням передоплати здійсненої Позивачем 04.06.2024, датою відліку строку поставки Товару є 05.06.2024 року, а кінцевою датою поставки Відповідачем Товару є 02.09.2024 року.

У визначений Договором строк, товар поставлено не було.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Листом від 26.02.2025 року вих. № 09-836 Позивачем було заявлено вимогу до Відповідача про повернення передоплати у розмірі 1 490 400,00 грн.

Відтак, фактичною датою відмови Позивача від приймання товару шляхом пред`явлення вимоги до Відповідача про повернення передоплати у розмірі 1 490 400,00 грн є 26.02.2025 року.

Протягом червня 2025 року Відповідачем було частково повернуто передоплату у розмірі 702 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №165 від 16.06.2025 на суму 201 000,00 грн та платіжною інструкцією № 173 від 27.06.2025 на суму 501 000,00 грн.

Станом на день звернення до суду, передоплату у розмірі 788 400,00 грн Відповідачем на користь Позивача не повернуто, у зв`язку з чим Позивач, з метою захисту своїх законних прав та інтересів, звернувся до господарського суду з позовною заявою.

Оскільки Відповідач допустив прострочення поставки товару, у відповідності до наведених вище норм чинного законодавства, усталеної судової практики та умов Гендоговору, Позивачем правомірно нараховано і заявлено до стягнення пеню у розмірі 874 368,00 грн за період з 03.09.2024 (наступна дата після граничного строку поставки) по 25.02.2025 року (переддень направлення вимоги про відмову від товару та повернення передоплати) та 347 760,00 грн штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів, що становить 7 % від вартості товару, зобов`язання з постачання якого порушено.

Відповідачем у суді першої інстанції у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 80 % на підставі ч.3 ст.551 ЦК України.

Вказане клопотання обґрунтовано тим, що відповідач завжди намагався сумлінно виконувати свої обов`язки по відповідному договору та постійно повідомляв Позивача про всі обставини, які заважали цьому та неодноразово пропонував Позивачу аналогічний товар.

Додатково Відповідач зазначає, що станом на теперішній час Відповідач, як підприємство, знаходиться у скрутному фінансовому становищі. Дані відомості підтверджуються фінансовими показниками Відповідача за 2022, 2023 та 2024 роки.

Причини зниження вказаних вище економічних показників: 1) безпекова ситуація (постійні обстріли окупантами цивільної і виробничої інфраструктури); 2) труднощі із електропостачання та повітряними тривогами; 3) дорога та тривала логістика товару; 4) брак обігових коштів через майже повне припинення кредитування бізнесу в Україні.

З огляду на це, у Відповідача значно скоротились замовлення на виготовлення та поставку відповідного товару.

Враховуючи вказані обставини, стягнення з Відповідача штрафних санкцій у загальному розмірі 1 222 128,00 грн. за прострочення виконання зобов`язань по Генеральному договору вважає занадто суворою відповідальністю.

Вказує, що в матеріалах Справи немає жодного доказу, який би підтверджував, що не поставка Позивачу його замовлення по договору будь-яким чином вплинула на його діяльність, а саме відповідні події завдали йому збитків чи спричинило інші негативні наслідки тощо.

Відповідач вважає, що при умові, якщо Суд дійде до висновків про необхідність стягнення штрафних санкцій з Відповідача, то виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України та керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК, Відповідач вимушений просити Суд зменшити розмір нарахованої штрафних санкцій в сумі 1 222 128,00 грн. на 80 % (вісімдесят відсотків), оскільки:

Відповідач, маючи на меті добросовісну поведінку у спірних правовідносинах, повідомляв Позивача про всі обставини, які ускладнювали виконання зобов`язань за договором, а також пояснив причини, які це зумовили;

в матеріалах Справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували спричинення Позивачу збитків відповідними обставинами;

штрафні санкції є лише мірою відповідальності за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки Позивач не може.

Вказане клопотання судом першої інстанції не розглядалось, у зв"язку з відмовою у стягненні пені та штрафу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач додатково зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювальних матеріалів Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України» - є господарським товариством, СТВОРЕНИМ ЗА УЧАСТЮ ДЕРЖАВИ. Стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 222 128,00 грн, що за суттю є «каральними» санкціями за відсутності реальних збитків, неминуче призведе до дестабілізації фінансового стану підприємства, яке безпосередньо пов`язане з державною науковою установою.

У постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 924/633/20 зазначено, що господарський суд повинен враховувати не лише інтереси сторін, а й суспільні інтереси. У цьому випадку вилучення значних оборотних коштів у підприємства з державною часткою (НАН України) на користь апелянта за суто формальне порушення термінів поставки негативно вплине на спроможність Відповідача виконувати свої статутні завдання, що прямо зачіпає майнові інтереси держави. Таким чином, захист Відповідача від непомірних санкцій у цій справі є одночасно захистом матеріальної бази державної науки в умовах воєнного стану.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

У відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях представник відповідача просив оскаржуване рішення залишити без змін. Однак, за умови, якщо апеляційний суд прийме рішення про стягнення штрафних санкцій, просить на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зменшити на 80 % (вісімдесят відсотків), тобто на 977 702,40 грн., розмір нарахованих штрафних санкцій в сумі 1 222 128,00 грн.

Одночасно зазначав, що неможливість своєчасної поставки товару позивачу зумовлена не недобросовісністю відповідача, не ігноруванням ним договірних зобов`язань, а порушення зобов`язань китайським виробником (постачальником) - третьою особою у відповідному ланцюгу поставки.

Вважає, що позивач бажає скористатися бідою відповідача задля збагачення, що суперечить засадам добросовісності, розумності та справедливості (ст.3 ЦК України, ч.3 ст.13 ЦК України).

У запереченнях на додаткові пояснення відповідача, представник позивача зазначив, що описані ним обставини порушення його зобов`язань за договором, не є винятковими обставинами для можливості застосування судом положень ч.3 ст.551 ЦК України, оскільки відповідач, підписуючи договір, погодився зі строками його виконання та взяв на себе відповідні зобов`язання.

Правову позицію відповідача щодо стягнення неустойки вважає внутрішньо суперечливою та взаємовиключною.

З однієї сторони, відповідач, підтримуючи позицію Господарського суду м. Києва, викладену у рішенні від 09.04.2026 року, заперечує наявність у Позивача права на стягнення неустойки як такої, а з іншої сторони - фактично визнає існування такого права, звертаючись до суду з клопотанням про зменшення розміру неустойки, про стягнення якої наполягає Позивач. Адже питання про зменшення неустойки може виникати лише за умови визнання наявності підстав для її стягнення.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 80 % на підставі ч.3 ст.551 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/1.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2021 у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір неустойки, як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.

Отже, враховуючи, що

- відповідач, маючи на меті добросовісну поведінку у спірних правовідносинах, повідомляв Позивача про всі обставини, які ускладнювали виконання зобов`язань за договором, а також пояснив причини, які це зумовили, що підтверджується наступним:

Листом № 03/09-1в від 03.09.2024 відповідач повідомив позивача про затримку поставки та просив збільшити строки постачання на 60 днів. Однак, позивач відхилив вказану пропозицію (лист № 09-527 від 10.09.2024).

Оскільки в обумовлені договором строки відповідач товар не поставив, АТ «Зоря» 20.01.2025 звернулося до Інституту з вимогою № 09-253 про повернення коштів передоплати в сумі 1 490 400,00 грн.

У відповідь на зазначену вимогу 27.01.2025 та 05.02.2025 позивач отримав листи відповідача з пропозицією поставити товар на безоплатній основі для проведення випробувань з можливістю подальшої поставки у разі позитивного результату.

Листом від 11.02.2025 № 09-95 АТ «Зоря» надало згоду на отримання від Інституту товару для проведення випробувань на запропонованих умовах.

Однак 26.02.2025 позивач повідомив відповідача (лист № 09-836) про те, що дослідна партія товару не пройшла випробування

22.05.2025 відповідач надіслав позивачу лист № 16/05-05 від 16.05.2025, яким гарантував повернення АТ «Зоря» коштів передоплати в сумі 1 490 400,00 грн у строк до 20.06.2025.

Кошти попередньої оплати відповідач повернув частково, а саме - в сумі 702 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 165 від 16.06.2025 на суму 201 000,00 грн та № 173 від 27.06.2025 на суму 501 000,00 грн, наявними у справі.

-відповідач є товариством за участі держави, а тому стягнення таких штрафних санкцій може завдати значних збитків і державним інтересам, а тим більше під час військового стану;

- в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували спричинення Позивачу збитків відповідними обставинами;

- штрафні санкції є лише мірою відповідальності за невиконання зобов`язання, а не основним боргом;

- при стягненні неповернутої суми авансу в розмірі 788 400,00 грн, стягнення штрафних санкцій в загальному розмірі 1 222 128,00 грн є несправедливим,

виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, а також відсутність доказів понесення позивачем будь-яких збитків, колегія суддів дійшла висновку про можливість зменшення розміру пені та штрафу на 70%, відповідно з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 262 310,40 грн пені, 104 328,00 грн штрафу (30% від обґрунтованої до стягнення суми).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме в порушення статей 86, 210, 236-238 ГПК України, судом не було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, не досліджено і не надано оцінку встановленим ним суттєвим обставинам справи, у зв`язку з чим ухвалено рішення, яким Позивачу відмовлено у задоволенні вимог щодо стягнення з Відповідача неустойки (пені та штрафу) у зв`язку з порушенням Відповідачем зобов`язань в частині порушення строку поставки товару за договором про закупівлю № 12899/1 від 28.05.2024 року, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, в той же час з урахуванням зменшення колегією суддів штрафних санкцій до стягнення на 70%, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

З урахуванням обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, часткове скасування рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 у справі №910/14312/25, з викладенням резолютивної частини в редакції даної постанови з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.

Щодо розподілу між сторонами судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судовий збір покладається на відповідача з огляду на те, що спір у даній справі виник у зв`язку з неправильними діями останнього, а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення неустойки.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 у справі №910/14312/25 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 у справі №910/14312/25 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювальних матеріалів Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України» ( 03150, м.Київ, вул.Антоновича, буд.56, код ЄДРПОУ 24369810) на користь Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» (54018, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, м. Миколаїв, просп. Богоявленський, 42А, код ЄДРПОУ 31821381) 788 400,00 грн попередньої оплати, 262 310,40 грн пені, 104 328,00 грн штрафу, 24 126, 34 грн судового збору за подання позовної заяви.

3. В решті позову відмовити».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювальних матеріалів Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України» ( 03150, м.Київ, вул..Антоновича, буд.56, код ЄДРПОУ 24369810) на користь Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» (54018, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, м. Миколаїв, просп. Богоявленський, 42А, код ЄДРПОУ 31821381) 21 998,31 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4.Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи №910/14312/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 04.08.2026 після виходу членів колегії суддів з відпустки.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.А. Шаратов

О.Л. Бестаченко