Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №909/1514/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/1514/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

Суддів Бойко С.М.,

Орищин Г.В.,

секретар судового засідання Шатан Т.О.,

представники сторін:

позивача: Головко В.П.,

відповідача: Мінченко Я.В.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" б/н від 25.05.2026 (вх. суду від 25.05.2026 № 01-05/1648/26)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2026 (повне рішення складено 08.05.2026, суддя Рочняк О.В.)

у справі № 909/1514/25

за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКСТИЛЬ-ЗАХИСТ",

м. Івано-Франківськ

про: стягнення 1 186 729,92 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКСТИЛЬ-ЗАХИСТ" про стягнення 1 186 729 грн 92 коп. неустойки, з них: 1 118 772 грн штрафу та 67 957, 92 гривень пені за неналежне виконання зобов`язань за договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 31.10.2024.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКСТИЛЬ-ЗАХИСТ" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 223 754 грн 40 коп. штрафу, 56 346 грн 84 коп. пені та 14 101 грн 43 коп. судового збору. В решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив, що у встановлений договором строк відповідач поставив позивачу товар на суму 200 880 грн 00 коп, згідно з видатковою накладною від 16.01.2025 № 6, решту товару на загальну суму 7 458 480 грн 00 коп. відповідач поставив позивачу з порушенням встановленого договором строку, з яких на суму 5 444 820 грн 00 коп. з порушенням строку понад 15 календарних днів.

За перерахунком суду першої інстанції, заявлена позивачем до стягнення сума штрафу є обґрунтованою та арифметично правильною. Також суд провів перерахунок пені (з врахуванням того, що датою поставки товару є дата видаткової накладної та того, що дата поставки не враховується в період прострочення), відповідно до якого розмір пені становить 56 346 грн 84 коп.

Таким чином, суд попередньої інстанції визнав обґрунтованими є позовні вимоги АТ "Українська залізниця" про стягнення 1 118 772 грн 00 коп. штрафу та 56 346 грн 84 коп. пені.

Водночас суд, враховуючи дискреційність повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, суд вважав справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що відповідає принципу верховенства права висновок щодо можливості зменшення розміру штрафу на 80 %, тобто до 223 754 грн 40 коп.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2026 у справі № 909/1514/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволити.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції без достатніх підстав зменшив погоджений сторонами штраф за прострочення поставки на 80%.

Скаржник зазначає, що суд попередньої інстанції помилково врахував сплату 423 014,10 грн за банківською гарантією як обставину для зменшення штрафу, оскільки гарантія та неустойка є різними, невзаємовиключними способами забезпечення зобов`язань; виплата гаранта не звільняє постачальника від сплати штрафу і пені за прострочення.

Як вказує апелянт, суд першої інстанції фактично поставив розмір санкцій у залежність від можливих негативних наслідків порушення, хоча відповідач допустив підтверджене прострочення поставки товару на суму 7 458 480,00 грн, зокрема понад 15 днів щодо товару вартістю 5 444 820,00 грн.

На думку апелянта, суд застосував ч. 3 ст. 551 ЦК України без встановлення виняткових обставин та без доказів незадовільного майнового стану ТОВ «ТЕКСТИЛЬ-ЗАХИСТ», у матеріалах справи немає доказів збитковості, заборгованості із зарплати чи інших обставин, які могли б виправдати таке істотне зменшення санкцій.

Також скаржник вважає, що суд не врахував те, що відповідач добровільно погодив умови договору закупівлі, включно зі штрафом 15% від вартості непоставленого в строк товару та пенею 0,1% за кожний день прострочення понад 15 днів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕКСТИЛЬ-ЗАХИСТ" подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просило апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» у справі № 909/1514/25 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 28.04.2026 року залишити без змін.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції правомірно зменшив штраф на 80%, зберігши баланс інтересів сторін: товар поставлено повністю та прийнято покупцем без зауважень до якості.

На переконання відповідача, суд правильно врахував, що прострочення не було істотним – до 24.01.2025 поставлено товару на 5 130 540 грн, тобто близько 50% загального обсягу; ще 40% поставлено до 21.02.2025, а решту 10% - до 05.03.2025.

Крім цього, негативні наслідки порушення вже компенсовано, оскільки з відповідача стягнуто 223 754,40 грн штрафу, 56 346,84 грн пені, а також 423 014,10 грн за банківською гарантією.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 справу № 909/1514/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М. та Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" б/н від 25.05.2026 (вх. суду від 25.05.2026 № 01-05/1648/26) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2026 у справі № 909/1514/25.

Ухвалою суду від 12.06.2026 призначено справу №909/1514/25 до розгляду у судовому засіданні на 21.07.2026.

Судове засідання 21.07.2026 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Орищин Г.В. у відпустці у період з 29.06.2026 по 24.07.2026.

Ухвалою суду від 27.06.2026 призначено справу № 909/1514/25 до розгляду у судовому засіданні на 03.08.2026.

У судовому засіданні 03.08.2026 скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, відповідач такі доводи заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, сторони надали суду пояснення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

31.10.2024 між АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" (покупець) та ТОВ "ТЕКСТИЛЬ-ЗАХИСТ" (постачальник) укладено договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ЦЗВ-02-05024-01, згідно з п.1.1 якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупцю товар відповідно до Специфікації №1 (Додаток 1), що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.

В п.1.2 договору визначено найменування товару: Спеціальний робочий одяг (Лот 2 -18130000-9 спеціальний робочий одяг (Костюм теплозахисний Зима).

Відповідно до п.4.2 договору, поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці.

Строк поставки товару – протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової згоди рознарядки покупцем.

Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.

За змістом п. 4.5 договору, сторони домовились, що рознарядка покупця на товар направляється постачальнику в один з таких способів:

- на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);

- вручаються уповноваженому представнику постачальника під розпис;

- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скан-копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документів. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.

Згідно з п. 4.6 договору, датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.

В п.5.2 договору визначено, що приймання товару за якістю здійснюється у порядку встановленому Інструкцією "Про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення товарів народного споживання за якістю", затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР № П-7 від 25.04.1966.

У разі поставки товару, що не відповідає кількості та/або якості, та/або комплектності, та/або асортименту, покупець має право відстрочити оплату/остаточну оплату (або відмовитись від оплати) за поставлений не в повному обсязі товар та/або неякісний товар та/або некомплектний товар, та/або товар неналежного асортименту на строк відповідний строку здійснення постачальником заміни вказаного товару (п.7.6 договору).

Відповідно до пп. 9.3.1. п. 9.3. договору, при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2. цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов`язання щодо поставки товару або до останнього дня строку дії цього договору (якщо постачальник не виконав і не підтвердив намір виконати своє зобов`язання щодо поставки, яке виникло під час дії цього договору). При цьому, постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань поставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.

За змістом п.11.1 договору, постачальник до підписання Договору зобов`язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії, у розмірі 4% від ціни договору, що становить 423 014 грн 10 коп.

Згідно з п. 16.1 договору, строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2024.

Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов`язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов`язань на товар, на умовах, визначених цим договором.

21.10.2024 на виконання п.11.1 договору ТОВ "ТЕКСТИЛЬ-ЗАХИСТ" надано гарантію KIEG334551835 від 21.10.2024 на суму 423 014 грн 10 коп., що підтверджується інформаційним повідомленням про списання коштів на підставі платіжного інструкції банку №ТR86938684.99639.11273 від 21.10.2024.

24.12.2024 покупцем на електронну адресу постачальника направлено рознарядку від 20.12.2024 № ЦЗВ-20/6741 щодо готовності прийняти партію товару на загальну суму 7 659 360 грн 00 коп. з ПДВ, в підтвердження чого позивач надав скріншот з екрану монітора.

Відповідно до видаткової накладної від 16.01.2025 № 6 відповідач постав позивачу товар на суму 1 334 880 грн, що включає в себе товар на суму 200 880 грн 00 коп. за рознарядкою від 20.12.2024, що не заперечується сторонами.

В подальшому відповідно до видаткових накладних №21 від 24.01.2025 (підписана з боку покупця 05.02.2025) на суму 2 013 660 грн 00 коп., №38 від 11.02.2025 (підписана з боку покупця 12.02.2025) на суму 756 540 грн 00 коп., №43 від 12.02.2025 (підписана з боку покупця 13.02.2025) на суму 573 480 грн 00 коп.; №49 від 17.02.2025 (підписана з боку покупця 18.02.2025) на суму 562 140 грн 00 коп.; №50 від 17.02.2025 (підписана з боку покупця 18.02.2025) на суму 810 000 грн 00 коп.; №56 від 21.02.2025 (підписана з боку покупця 25.02.2025) на суму 963 900 грн 00 коп; №57 від 21.02.2025 (підписана з боку покупця 25.02.2025) на суму 445 500 грн 00 коп.; №64 від 27.02.25 (підписана з боку покупця 27.02.2025) на суму 315 900 грн 00 коп.; №62 від 27.02.2025 (підписана з боку покупця 28.02.2025) на суму 243 000 грн 00 коп.; №61 від 27.02.2025 (підписана з боку покупця 03.03.2025) на суму 158 760 грн 00 коп.; №63 від 27.02.2025 (підписана з боку покупця 03.03.2025) на суму 259 200 грн 00 коп.; №60 від 27.02.2025 (підписана з боку покупця 07.03.2025) на суму 152 280 грн; №74 від 05.03.2025 (підписана з боку покупця 07.03.2025) на суму 204 120 грн, відповідач постав позивачу товар на загальну суму 7 458 480 грн 00 коп.

У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "ТЕКСТИЛЬ-ЗАХИСТ" зобов`язань за договором в частині своєчасності поставки товару, позивачем нараховано відповідачу неустойку, а саме: за період з 09.02.2025 по 06.03.2025 пеню в розмірі 67 957 грн 92 коп. та за прострочення товару на суму 7 458 480 грн 00 коп. штраф в розмірі 1 118 772 грн 00 коп. пені.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Предметом позову у цій справі є стягнення 1 186 729 грн 92 коп. неустойки, з яких: 1 118 772 грн штрафу та 67 957, 92 гривень пені.

Предметом апеляційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру штрафу на 80% - до 223 754 грн 40 коп. штрафу. Як зазначено вище, позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір штрафу.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Як встановлено судами, сторони погодили у пп. 9.3.1. п. 9.3. договору, що при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2. цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов`язання щодо поставки товару або до останнього дня строку дії цього договору (якщо постачальник не виконав і не підтвердив намір виконати своє зобов`язання щодо поставки, яке виникло під час дії цього договору).

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Апеляційний суд зауважує, що у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі «Висновки щодо застосування норм матеріального права», зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:

« 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

У цій справі сторонами не заперечується те, що відповідач поставив позивачу товар на загальну суму, встановлену договором, який прийнятий позивачем в повному обсязі та без зауважень. При цьому товар виготовлявся за індивідуальним технічним завданням, не був серійним. Також відповідач вже сплатив 423 014,40 гривень за банківською гарантією.

У свою чергу, позивач, який звернувся до суду з позовом про стягнення неустойки через 11 місяців після настання строку поставки, не довів ні факту збитків, ні погіршення свого фінансового стану чи інших негативних наслідків саме від прострочення відповідачем поставки.

Суд також враховує, що строк прострочення відповідачем поставки товару є незначним, відповідач у першій ж заяві по суті справи частково визнав позовні вимоги, просив суд зменшити заявлену позивачем до стягнення неустойку.

Варто зауважити, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Таким чином, враховуючи виконання відповідачем у повному обсязі зобов`язань за договором, незначне прострочення ним виконання зобов`язань, сплату відповідачем 423 014,10 грн за банківською гарантією, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру штрафу на 80% та присудження судом до стягнення з відповідача на користь позивача 223 754,40 грн штрафу та 56 346,84 грн пені відповідає принципам справедливості, розумності та забезпечує баланс інтересів сторін.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2026 у справі № 909/1514/25 у справі № 909/1514/25 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника необґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК України), тому сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за скаржником.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" б/н від 25.05.2026 (вх. суду від 25.05.2026 № 01-05/1648/26) – залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2026 у справі № 909/1514/25 – залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції – покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддя Г.В. Орищин