Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №359/6880/26 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа 359/6880/26

Провадження 2-а/359/91/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2026 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Чирки С.С.

при секретарі судового засідання Кривохижі О.М.

за участю

представника позивача Мироненко О.О.,

представника відповідача Черкасова М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в м. Києві (Полк 2) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з вказаним адміністративним позовом у якому просить суд скасувати постанову серії ЕНА № 7325574 від 06.06.2026 року за ч. 1 ст. 122 КУпАП та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В оскаржуваній постанові зазначено, що позивач 06.06.2026 о 15:26:40 год. керуючи транспортним засобом «Volkswagen T-ROC» державний номерний знак НОМЕР_1 , м.Київ, проспект Миколи Бажана,44, не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», здійснив зупинку в зоні дії знаку, чим порушив п. 8.4. в ПДР України.

За вказане правопорушення його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Позивач зазначає, що дії відповідача є такими, що суперечать чинному законодавству, а зазначена постанова про адміністративне правопорушення є незаконною та необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Крім того, зазначає працівником поліції було розглянуто адміністративну справу та винесено спірну постанову, однак у ході розгляду справи про адміністративне правопорушення працівником поліції було порушено право позивача на юридичну допомогу, оскільки він просив працівника поліції не розглядати справу, а відкласти її розгляд на іншу дату, з метою забезпечення участі у розгляді справи свого захисника. Отже вважає, що працівником поліції було порушено процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення. Тому позивач просить скасувати вищезазначену постанову.

Ухвалою судді від 22.06.2026 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено судове засідання.

25.06.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом із відеозаписом.

02.07.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про доручення доказів.

15.07.2026 від представника позивача надійшло відповідь на відзив.

20.07.2026 від представника відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив).

20.07.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про доручення доказів.

23.07.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

27.07.2026 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, з підстав зазначених у відзиві на позов.

Крім того, представник відповідача направив до суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування якого вказав на те, що твердження викладені позивачем у позові є хибними, а позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що з боку інспектора не було порушено процедуру розгляду справи, а під час винесення спірної постанови, поліцейський діяв на підставі та в межах повноважень, та у спосіб, що передбачений законодавством України. Також звернув увагу, що факт вчинення позивачем правопорушення зафіксовано на фотоматеріалах та відеозаписі на якому зафіксовано дорожній знак 3.34, встановлений до місця зупинки транспортного засобу позивача. Між місцем встановлення знака та місцем зупинки транспортного засобу відсутні перехрестя або інші обставини, які припиняють його дію. Отже, транспортний засіб перебував у межах зони дії зазначеного дорожнього знака. Також зазначили, що з відеозапису події вбачається, що поліцейським до початку розгляду справи позивачу були роз`яснені права, передбачені статтею 268 КУпАП, що також підтверджується його особистим підписом у постанові. Після заявлення усного клопотання про перенесення розгляду справи позивачу було надано можливість зв`язатися із захисником. При цьому адвокат позивача на місце події не прибув, будь-яких доказів неможливості надання правової допомоги дистанційно не надано. Крім того, працівником поліції позивачу було запропоновано скористатися безоплатною правовою допомогою, однак від запропонованої можливості реалізації свого права на захист позивач добровільно відмовився, наполягаючи виключно на перенесенні розгляду справи. Відповідачем до відзиву було долучено відеозапис. З цих підстав представник відповідача просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи,заслухавши позивача, суд дійшов наступного висновку.

Судом, встановлено, що поліцейським 2 взводу 1 роти 3 батальйону полк 2 Управління патрульної поліції в місті Києві сержантом поліції Дацишиним Р.Ю. винесена постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7325574 від 06.06.2026 року.

Вказаною постановою позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень.

З постанови слідує, що 06.06.2026 о 15:26:40 год. керуючи транспортним засобом «Volkswagen T-ROC» державний номерний знак НОМЕР_1 , м. Київ, проспект Миколи Бажана,44, не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», здійснив зупинку в зоні дії знаку, чим порушив п. 8.4. в ПДР України.

З переглянутого відеозапису вбачається, що до транспортного засобу позивача підійшов працівник поліції та повідомив позивача, що він не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» та здійснив зупинку в зоні дії цього знаку. Крім того з відеозапису вбачається, що поліцейським до початку розгляду справи позивачу були роз`яснені права, передбачені статтею 268 КУпАП.

Також представником позивача до матеріалів справи було долучено схему розміщення дорожніх знаків по просп. М.Бажана, 44 у м. Києві. З даної схеми вбачається, що на ділянці дороги, де здійснив зупинку транспортним засобом позивач передбачено дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено».

Згідно ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

За приписами п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху України передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Так, частиною 1 статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до підпункту «в» пункту 8.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи, зокрема, заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

Дорожній знак 3.34 Розділу 33 ПДР України «Зупинку заборонено» - забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

Не поширюється дія знаків:3.1, 3.2, 3.21-3.24, 3.34 - на транспортні засоби, що рухаються за встановленими маршрутами; 3.1, 3.2, 3.35-3.38, а також знака 3.34 за наявності під ним таблички 7.18 на водіїв з інвалідністю, які керують мотоколяскою або автомобілем, позначеними розпізнавальним знаком «Водій з інвалідністю», на водіїв, які перевозять пасажирів з інвалідністю, за умови наявності документів, що підтверджують інвалідність пасажирів (крім пасажирів з явними ознаками інвалідності);

Дія знаків 3.9, 3.10, 3.34-3.37 поширюється лише на той бік дороги, на якому вони встановлені.

Зона дії знаків може бути зменшена:для знаків 3.34-3.37 - табличкою 7.2.2 на початку зони дії, а також установленням у кінці їх зони дії дублюючих знаків 3.34-3.37 з табличкою 7.2.3.

Знак 3.34 може застосовуватися разом з розміткою 1.4, знак 3.35 - з розміткою 1.10.1, 1.10.2, при цьому зона їх дії визначається за протяжністю лінії розмітки.

Таким чином, зупинка/стоянка транспортного засобу в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено» створює об`єктивну сторону правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 122 КУпАП.

Згідно ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Обов`язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що автомобіль «Volkswagen T-ROC» державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням позивача, здійснив зупинку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», тому суд вважає доведеним факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 КупАП, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.

Також, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом та Конституцією України.

Суд зазначає, що відповідачем на дотримання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України доведено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже зміст оскаржуваної постанови відображає склад адміністративного правопорушення.

Позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факту не зупинки ним автомобіля «Volkswagen T-ROC» державний номерний знак НОМЕР_1 , в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», та не порушення ним п. 8.4 в ПДР України.

Щодо доводів представника позивача про порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення слід зазначити наступне.

Порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція щодо значимості процедурних порушень викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18.

В свою чергу суд зважує на те, що позивач скористався своїм правом на оскарження даної постанови та мав можливість надати суду докази на спростування обставин, які послугували підставою для винесення постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності. Однак, як вбачається із матеріалів справи, таких доказів позивачем надано не було, а суть оскарження постанови зводиться до незгоди позивача із порядком розгляду справи патрульним.

У підсумку за результатом з`ясування фактичних обставин справи та дослідження поданих сторонами доказів, суд прийшов до переконання, що підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, вказані в спірній постанові дійсно мали місце. Факт порушення позивачем п.8.4в ПДР підтверджено представником відповідача належними доказами.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Оскільки у позові відмовлено, витрати зі сплати судових витрат залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 12, 72, 77, 90, 241-246, 268-272, 286, 293,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в м. Києві (Полк 2) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до ч. 4 ст. 286 КАС України подається протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області.

Суддя Чирка С.С.