Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №167/692/26 — Рожищенський районний суд Волинської області

Справа № 167/692/26

Номер провадження 2/167/680/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Шептицької Н.В.,

з участю:

секретаря судового засідання Ващук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до ОСОБА_2 (далі – відповідач) про визначення частки у спільному майна подружжя,

в с т а н о в и в:

1.Стислий виклад позовних вимог.

02.06.2026 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача про визначення частки у спільному майні подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що з 05.09.2019 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 і за час перебування в шлюбі 28.09.2018 року за спільні кошти подружжя був придбаний житловий будинок і земельна ділянка, на якій він розміщений, за адресою: АДРЕСА_1 (далі – Спірне майно).

На даний час відповідач не допускає позивача у спільний житловий будинок, змінив замок, а свою поведінку пояснює тим, що власником житлового будинку по документах є він і позивач не має на Спірне майно жодного права.

Враховуючи те, що Спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, просить визнати за нею право власності на частку Спірного житлового будинку і право власності на частку Спірної земельної ділянки.

2.Рух справи в суді.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2026 року, справу передано на розгляд головуючому судді Шептицькій Н.В. (ас 17).

З ЄДДР встановлено місце реєстрації сторін (ас 18, 19).

Ухвалою головуючої судді від 08.06.2026 року позовна заява прийнята до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (ас 20-21).

Ухвалою суду від 02.07.2026 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті (ас 30-31).

Згідно ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття рішення у цій справі є 31.07.2026 року - дата складення повного судового рішення.

3.Позиція сторін.

02.07.2026 року позивач подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити (ас 28).

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Суд ухвалив: розгляд справи проводити у відсутності сторін, згідно ч.1 ст.223 ЦПК України.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

4. Встановлені в судовому засіданні обставини та досліджені докази на їх підтвердження.

Дослідивши і об`єктивно оцінивши наявні у справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення позовної заяви по суті, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, суд встановив наступне.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 05.09.2015 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується Свідоцтвом про шлюбу (ас 7), і 28.09.2018 року сторони придбали Спірне майно, право власності на яке зареєстроване за відповідачем, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ас 8).

5. Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу того, яке саме майно є спільним майном подружжя і яким є розмір часток кожного у цьому майні.

6. Надаючи правову оцінку встановленим у судовому засіданні фактичним обставинам справи, суд керується такими нормами права.

Відповідно до ст.ст. 3,15,16 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У загальному розумінні захист цивільних прав слід розуміти як передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституцій України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право саме на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8,9 Конституції України), ніж положення Законів України, зокрема кодексів, порушене цивільне право чи інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено в цій статті.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Прикладом спільного майна є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку та/або доходу (стаття 60 СК України). При цьому дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Також частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналізуючи норми вищенаведеного законодавства, що регулює право власності на спільне майно подружжя, суд доходить висновку, що Спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, виходячи з того, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі, коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Відповідач не спростував і не надав жодного доказу на спростування того, що Спірне майно не є спільною сумісною власністю подружжя (сторін) і було придбано за його особисті кошти.

Крім того, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Вказаний висновок грунтується на висновках ВС, що викладені у постанові від 04.03.2021 року ( справа №343/1294/18, провадження № 61-14494св20), у постанові від 22.02.2021 року ( справа № 264/2232/19, провадження № 61-10958св20), у постанові Великої Палати ВС від 22.09.2022 року ( справа № 125/2157/19, провадження № 14-40цс21).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина першастатті 70 СК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4 ст. 41 Конституції України).

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч.1ст.319ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Зі змісту ст.357 ЦК України вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

У ч.ч. 1, 2 ст.369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Відповідно до положень ч.1 ст.368 і ч.2 ст.372 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

Частинами 1, 2 ст.370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно ч.1 ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Суд звертає увагу на те, що згідно п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

7. Висновки суду і розподіл судових витрат.

При вирішенні даного спору суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Суд враховує, що виключно позивачу належить право обирати спосіб захисту порушеного права і що в результаті визначення розміру частки між позивачем і відповідачами припиняється право спільної сумісної власності та виникає право спільної часткової власності.

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності,суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю і за позивачем слід визнати право власності на частки Спірного майна.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.10, 11, 12, 13, 77-81, 83, 141, 223, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки у спільному майна подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на (одну другу) частки житлового будинку загальною площею 68,8 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на (одну другу) частки земельної ділянки площею 0,1452 га, кадастровий номер: 0724584600:02:001:0122, з призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 782 (дві тисячі сімсот вісімдесят дві) гривні 77 (сімдесят сім) копійок судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Дата складення повного тексту рішення суду: 31.07.2026 року.

Головуючий суддя Шептицька Н.В.