Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №338/744/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/744/26

Провадження №2-а/338/10/26

03 серпня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Решетова В.В.,

з участю секретаря Смеречук Х.В.,

представника позивача Кордас Ж.А.

представника відповідача Петришина І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ОСОБА_2 про визнання дій відповідача протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кордас Жанна Анатоліївна, звернулася до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання дій відповідача протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі.

Позивачка просила визнати поважними причини пропуску строку на оскарження постанови та поновити цей строк, а також задовольнити позов.

Просила скасувати постанову серії 5АВ № 11817103 від 07 серпня 2025 року, якою її притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Також просила закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 122 КУпАП.

Ухвалою суду від 19 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 338/744/26, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

На обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що 16 грудня 2023 року вперше отримала посвідчення водія строком на два роки, а 24 вересня 2024 року придбала транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

31 грудня 2024 року зазначений транспортний засіб вона передала в користування ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, зареєстрованої в реєстрі за № 4154 приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Максьом Г. І.

За твердженням позивачки, від часу видачі довіреності автомобіль перебував у фактичному користуванні ОСОБА_2 , який самостійно ним користувався.

Після закінчення строку дії посвідчення водія позивачка звернулася через мобільний застосунок «Дія» із заявою про його заміну, однак отримала відмову. З`ясовуючи причини відмови, вона встановила, що стосовно неї винесено постанови про накладення адміністративних стягнень за порушення Правил дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі.

Позивачка зазначила, що копії оскаржуваної постанови після її винесення не отримувала. У мобільному застосунку «Дія» їй надходило повідомлення про необхідність сплати штрафу із зазначенням номера та дати постанови.

З метою отримання повного тексту постанови вона 20 квітня 2026 року уклала договір про надання правничої допомоги. Її представник 21 квітня 2026 року направила до Департаменту патрульної поліції адвокатський запит. Засвідчену копію постанови отримано представником позивачки 08 травня 2026 року поштовим відправленням у відповідь на лист Департаменту патрульної поліції від 01 травня 2026 року № 17257-2026.

За змістом постанови серії 5АВ № 11817103 від 07 серпня 2025 року транспортний засіб MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI, державний номерний знак НОМЕР_1 , 07 серпня 2025 року об 11 год 57 хв рухався автомобільною дорогою М-10 Львів — Краковець на 16 км + 281 м зі швидкістю 88 км/год, тобто з перевищенням установленого обмеження швидкості на 38 км/год.

Постанову винесено поліцейським Департаменту патрульної поліції Верещагіним Олегом Олеговичем.

Позивачка стверджувала, що особисто не керувала транспортним засобом під час зазначеного правопорушення, оскільки автомобіль перебував у фактичному користуванні ОСОБА_2 на підставі виданої йому довіреності.

ОСОБА_2 підтвердив, що саме він керував автомобілем під час зафіксованого правопорушення. 12 травня 2026 року він склав заяву про визнання факту вчинення адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а на підтвердження сплати штрафу надав квитанцію від 13 травня 2026 року на суму 340 грн.

Позивачка вважала, що визнання ОСОБА_2 факту керування транспортним засобом підтверджує відсутність її вини та є підставою для звільнення її від адміністративної відповідальності.

Посилаючись на положення статей 61, 62 Конституції України, статей 14-2, 279-3, 289 КУпАП, позивачка зазначала, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, а особа не може бути притягнута до відповідальності за правопорушення, якого вона фактично не вчиняла.

Позивачка вважала, що строк звернення до суду не пропустила, оскільки засвідчену копію постанови отримала лише 08 травня 2026 року, а позов подала 18 травня 2026 року. Водночас просила поновити цей строк, якщо суд дійде висновку про його пропуск.

У поданому відзиві представник Департаменту патрульної поліції проти позовних вимог заперечив.

Зазначив, що правопорушення зафіксовано технічним засобом «EXPERT-FS, E75053513», допущеним до застосування та забезпеченим чинними сертифікатами відповідності й свідоцтвом про повірку. Матеріали автоматичної фіксації містять дату, час і місце правопорушення, координати, швидкість руху та зображення транспортного засобу з державним номерним знаком.

За доводами відповідача, 07 серпня 2025 року об 11 год 57 хв технічним засобом зафіксовано швидкість руху автомобіля 88 км/год за встановленого обмеження 50 км/год, у зв`язку з чим постановою серії 5АВ № 11817103 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн.

На момент опрацювання матеріалів правопорушення транспортний засіб був зареєстрований за ОСОБА_1 . Відомості про ОСОБА_2 як належного користувача автомобіля до Єдиного державного реєстру транспортних засобів не вносилися.

За доводами відповідача, нотаріально посвідчена довіреність сама собою не надає повіреному статусу належного користувача у розумінні статті 14-2 КУпАП та не змінює відповідальну особу за правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі.

Відповідач також зазначив, що заява ОСОБА_2 про визнання правопорушення подана у травні 2026 року, тобто після спливу двадцятиденного строку, передбаченого статтею 279-3 КУпАП, а тому не може бути підставою для звільнення позивачки від відповідальності.

Окремо представник відповідача заперечив проти поновлення строку звернення до суду та просив залишити позовну заяву без розгляду. Посилався на те, що постанова набрала законної сили у зв`язку з її виконанням 11 серпня 2025 року, штраф за нею сплачено цього ж дня, а позов подано лише 18 травня 2026 року. На думку відповідача, повідомлення у застосунку «Дія» та сплата штрафу свідчать про обізнаність позивачки щодо постанови ще у серпні 2025 року.

Представник відповідача також звернув увагу, що твердження позивачки про перебування за межами України 07 серпня 2025 року суперечить відомостям Державної прикордонної служби України, відповідно до яких вона в`їхала в Україну 15 червня 2025 року та виїхала 06 жовтня 2025 року.

Представник позивачки, заперечуючи проти залишення позову без розгляду, наполягала, що повідомлення про наявність штрафу та його сплата не є тотожними належному врученню повного тексту постанови. Зазначала, що засвідчену копію постанови отримано лише 08 травня 2026 року, після чого позов подано без невиправданого зволікання.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позивачки, третьої особи та заперечення відповідача, суд дійшов таких висновків.

Щодо строку звернення до суду.

Частиною другою статті 286 КАС України встановлено, що позовну заяву щодо оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, може бути подано протягом десяти днів із дня вручення відповідної постанови.

Відповідно до статті 289 КУпАП скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, може бути подано протягом десяти днів із дня набрання постановою законної сили. У разі пропуску цього строку з поважних причин він може бути поновлений за заявою особи, щодо якої винесено постанову.

За змістом частини другої статті 291 КУпАП така постанова набирає законної сили після її вручення особі, отримання поштового повідомлення про вручення, відмову в отриманні чи повернення відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 КУпАП.

Згідно зі статтею 121 КАС України суд поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. Частини третя та четверта статті 123 КАС України передбачають залишення позову без розгляду після відкриття провадження лише тоді, коли позивач не заявив про поновлення строку або наведені ним причини визнано неповажними.

Висновок, викладений в ухвалі про відкриття провадження, щодо дотримання строку звернення до суду мав попередній процесуальний характер. Після надходження відзиву та дослідження доказів суд зобов`язаний остаточно вирішити як заяву позивачки про поновлення строку, так і клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Відповідач пов`язує початок перебігу строку з 11 серпня 2025 року, коли постанову було виконано шляхом сплати штрафу, та вважає, що десятиденний строк завершився 21 серпня 2025 року.

Разом із тим матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 повного тексту оскаржуваної постанови у серпні 2025 року рекомендованим поштовим відправленням або в інший передбачений законом спосіб. Наявність повідомлення про штраф у мобільному застосунку та факт його сплати підтверджують обізнаність про існування стягнення, однак самі собою не доводять отримання документа з повним викладом обставин правопорушення, відомостей про технічний засіб, правової кваліфікації та порядку оскарження.

Положення статті 300-1 КУпАП прямо допускають виконання постанови шляхом сплати 50 відсотків штрафу до її вручення. Отже, законодавець розмежовує виконання постанови та вручення її повного тексту відповідальній особі. Тому сплата штрафу не може автоматично ототожнюватися з належним врученням постанови та не виключає оцінки причин пропуску строку.

Матеріалами справи підтверджено, що засвідчену копію постанови представник позивачки отримала 08 травня 2026 року у відповідь на адвокатський запит, а позовну заяву подано через підсистему «Електронний суд» 18 травня 2026 року. Отже, після фактичного отримання повного тексту постанови позивачка діяла без невиправданого зволікання.

Оцінюючи поважність причин пропуску строку, суд ураховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20, за яким така оцінка має здійснюватися з огляду на зміст конкретних обставин, їх тривалість, причинний зв`язок із несвоєчасним зверненням та поведінку особи після усунення перешкод.

Перебування позивачки за межами України з 06 жовтня 2025 року до 11 квітня 2026 року суд ураховує як додаткову обставину загальної хронології, однак визначальними є відсутність доказів належного вручення повного тексту постанови та своєчасне звернення до суду після його фактичного отримання.

Застосування процесуального строку не повинно бути надмірно формальним і позбавляти особу реальної можливості домогтися судової перевірки рішення суб`єкта владних повноважень. Такий підхід узгоджується з гарантією доступу до суду та вимогою наводити належні підстави при вирішенні питання про поновлення строку, сформульованою Європейським судом з прав людини у справі «Пономарьов проти України».

За наведених обставин суд визнає причини пропуску строку поважними, поновлює Петрів Д. М. строк оскарження постанови серії 5АВ № 11817103 від 07 серпня 2025 року та відмовляє у задоволенні клопотання Департаменту патрульної поліції про залишення позовної заяви без розгляду.

Поновлення строку саме собою не свідчить про законність чи обґрунтованість позовних вимог, а лише забезпечує можливість перевірити оскаржувану постанову по суті.

Щодо правомірності оскаржуваної постанови суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину тягне за собою накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до пункту 12.9 «б» Правил дорожнього руху водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, установлену на відповідній ділянці дороги.

Матеріалами автоматичної фіксації підтверджено, що автомобіль MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI, державний номерний знак НОМЕР_1 , 07 серпня 2025 року об 11 год 57 хв рухався автомобільною дорогою М-10 Львів — Краковець на 16 км + 281 м зі швидкістю 88 км/год за дозволеної швидкості 50 км/год, тобто з перевищенням установленого обмеження на 38 км/год.

Правопорушення зафіксовано технічним засобом «EXPERT-FS, E75053513», а матеріали фотофіксації містять зображення транспортного засобу, його державний номерний знак, дату, час, місце, координати та показники швидкості руху.

Факт руху транспортного засобу, його державний номерний знак, час, місце та швидкість руху позивачкою не оспорюються.

Основні доводи позивачки полягають не у запереченні факту перевищення швидкості автомобілем, а в тому, що вона особисто ним не керувала.

Диспозиція частини першої статті 122 КУпАП сформульована як опис забороненого діяння — перевищення встановлених обмежень швидкості руху — та його правового наслідку, але сама по собі не персоніфікує суб`єкта відповідальності. Особа, яка підлягає притягненню до відповідальності, визначається з урахуванням примітки до цієї статті та спеціальних норм КУпАП.

Примітка до статті 122 КУпАП розмежовує загальну і спеціальну моделі визначення суб`єкта: за загальним правилом ним є особа, яка керувала транспортним засобом у момент учинення правопорушення, тоді як у разі автоматичної фіксації перевищення швидкості суб`єктом є відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 КУпАП, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України.

Отже, використане в постанові формулювання про те, що «особа, яка керувала транспортним засобом», перевищила швидкість, описує об`єктивну сторону зафіксованої події, але не змінює спеціально встановленого законом порядку персоніфікації відповідальної особи. У системному зв`язку зі статтями 14-2, 279-1 та 279-3 КУпАП відповідальна особа встановлюється за даними державних реєстрів, а її заміна фактичним водієм можлива лише за процедурою та у строки, визначені законом.

Законом регламентовано спеціальний механізм персоніфікації адміністративної відповідальності: автоматичний технічний засіб фіксує подію та транспортний засіб, тоді як суб`єкт відповідальності визначається за передбаченими законом реєстровими критеріями. Саме тому у випадку автоматичної фіксації примітка до статті 122 КУпАП відсилає не до фактичного керманича, а до відповідальної особи, визначеної статтею 14-2 КУпАП.

За відсутності своєчасного використання механізму, передбаченого статтею 279-3 КУпАП, відповідальність несе особа, визначена за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Частиною першою статті 14-2 КУпАП установлено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, несе відповідальна особа — фізична особа, за якою зареєстровано транспортний засіб, а якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача, — належний користувач транспортного засобу.

Отже, законодавець установив спеціальний порядок визначення суб`єкта відповідальності за правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі.

За такого порядку уповноважена посадова особа визначає відповідальну особу за відомостями державних реєстрів. Встановлення особи, яка фактично перебувала за кермом, не є обов`язковою умовою для винесення постанови, якщо транспортний засіб зареєстрований за фізичною особою, а відомості про належного користувача до відповідного реєстру не внесені.

Судом установлено, що на час вчинення правопорушення транспортний засіб був зареєстрований за ОСОБА_1 .

З листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях від 25 травня 2026 року № 31/28/16-10049-2026 вбачається, що з моменту реєстрації автомобіля за позивачкою 24 вересня 2024 року і до 25 травня 2026 року відомості про його належного користувача до Єдиного державного реєстру транспортних засобів не вносилися.

За наведених обставин посадова особа Департаменту патрульної поліції правомірно визначила відповідальною особою саме ОСОБА_1 .

Щодо доводів про передачу автомобіля за довіреністю суд зазначає, що нотаріально посвідчена довіреність підтверджує надання ОСОБА_2 повноважень щодо користування транспортним засобом та вчинення визначених у ній дій. Проте довіреність не змінює власника автомобіля та сама собою не має наслідком внесення повіреного до Єдиного державного реєстру транспортних засобів як належного користувача.

Стаття 14-2 КУпАП пов`язує покладення відповідальності на іншу особу не з фактичним переданням автомобіля або видачею довіреності, а з наявністю в державному реєстрі відомостей про належного користувача.

Позивачка, передаючи автомобіль іншій особі у тривале користування, мала правову можливість та механізм забезпечити внесення до реєстру відомостей про ОСОБА_2 як належного користувача.

Невчинення власником таких дій не може покладати на уповноважену посадову особу поліції обов`язок самостійно з`ясовувати приватні домовленості, наявність довіреностей та фактичні відносини користування транспортним засобом, які не відображені у державному реєстрі.

Долучені до позову відомості про перетин державного кордону не підтверджують перебування позивачки за межами України 07 серпня 2025 року. Навпаки, з цих відомостей убачається, що вона в`їхала на територію України 15 червня 2025 року, а виїхала 06 жовтня 2025 року.

Частина перша статті 14-2 КУпАП покладає відповідальність не обов`язково на фактичного водія, а на визначену законом відповідальну особу — зареєстрованого власника або внесеного до реєстру належного користувача.

Тому навіть доведення того, що власниця особисто не перебувала за кермом, без дотримання передбаченої законом процедури зміни відповідальної особи не є безумовною підставою для скасування постанови.

Статтею 279-3 КУпАП передбачено спеціальний механізм звільнення зареєстрованого власника від адміністративної відповідальності.

Відповідальна особа звільняється від відповідальності, якщо протягом двадцяти календарних днів із дня вчинення правопорушення або з дня набрання постановою законної сили особа, яка фактично керувала транспортним засобом, особисто звернулася до уповноваженого органу із заявою про визнання факту правопорушення, надала згоду на притягнення її до відповідальності та документ про сплату відповідного штрафу.

ОСОБА_2 склав заяву про визнання правопорушення 12 травня 2026 року, а до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області вона надійшла 14 травня 2026 року, тобто через дев`ять місяців після вчинення правопорушення та набрання постановою законної сили.

Отже, передбачений статтею 279-3 КУпАП двадцятиденний строк третьою особою не дотримано. Подана заява та квитанція можуть підтверджувати, що фактично автомобілем керував ОСОБА_2 , однак за відсутності дотримання визначених законом строку та процедури вони не породжують правового наслідку у вигляді звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

Інше тлумачення дозволяло б змінювати відповідальну особу через необмежений проміжок часу після набрання постановою законної сили та її виконання, що суперечило б принципу правової визначеності.

Подальше визнання правопорушення іншою особою також не свідчить про протиправність постанови на час її винесення, оскільки посадова особа діяла на підставі матеріалів автоматичної фіксації та актуальних на той момент відомостей державного реєстру.

Суд у контексті даної справи враховує також правові позиції, викладені в Рішенні Першого сенату Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 7-р(І)/2025.

Безпосереднім предметом конституційного контролю у зазначеній справі були частина перша статті 14-3 та частина друга статті 132-1 КУпАП, а не стаття 14-2 цього Кодексу.

Водночас нормативні конструкції частини першої статті 14-2 та частини першої статті 14-3 КУпАП у частині визначення відповідальної особи є змістовно аналогічними: в обох випадках суб`єктом відповідальності є власник транспортного засобу або належний користувач, відомості про якого внесено до державного реєстру.

Конституційний Суд України зазначив, що у разі передання транспортного засобу іншій особі власник має можливість внести відомості про належного користувача до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, зокрема через територіальний сервісний центр МВС, електронний кабінет водія або портал «Дія». Невнесення актуальних відомостей про фактичного користувача не повинно залишатися без правових наслідків для власника.

Конституційний Суд України також дійшов висновку, що норма, яка визначає власника або належного користувача спеціальним суб`єктом відповідальності незалежно від того, чи здійснював він фактичне керування транспортним засобом, містить спростовну презумпцію факту.

Така презумпція не суперечить принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, оскільки особа має визначені законом способи її спростування в адміністративному або судовому порядку. Встановлення такої моделі відповідальності також не суперечить презумпції невинуватості та є виправданим заходом превентивного контролю у сфері безпеки дорожнього руху.

Наведені правові висновки є релевантними до спірних правовідносин. Стаття 14-2 КУпАП не встановлює абсолютної та неспростовної відповідальності власника. Зареєстрований власник може забезпечити внесення відомостей про належного користувача до державного реєстру або скористатися процедурою звільнення від відповідальності, передбаченою статтею 279-3 КУпАП.

Зобов`язання власника кореспондуються зі ст. 13 Конституції України, відповідно до якої власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Закріплено обов`язок власника транспортного засобу відповідати за безпеку його використання. Володіння транспортним засобом, вимагає від власника не лише прав, а й соціальної відповідальності. Транспортний засіб не повинен використовуватись на шкоду суспільному інтересу безпеки дорожнього руху.

Позивачка жодним із цих механізмів у встановлений законом спосіб та строк не скористалася. Тому притягнення її до відповідальності як зареєстрованої власниці транспортного засобу не суперечить принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності.

Відповідальність позивачки виникла не внаслідок довільного приписування їй дій іншої особи, а у зв`язку з її законодавчо визначеним статусом відповідальної особи щодо зареєстрованого за нею транспортного засобу та невнесенням до реєстру відомостей про належного користувача.

В адміністративних справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Департаментом патрульної поліції надано матеріали автоматичної фіксації, відомості про державну реєстрацію транспортного засобу, відсутність зареєстрованого належного користувача та документи щодо відповідності й повірки застосованого технічного засобу.

Надані докази підтверджують факт перевищення встановленого обмеження швидкості руху та правомірність визначення ОСОБА_1 відповідальною особою.

Доводи позивачки про фактичне керування автомобілем іншою особою не спростовують правомірності оскаржуваної постанови, оскільки ОСОБА_2 не був зареєстрований належним користувачем, а передбаченої статтею 279-3 КУпАП процедури зміни відповідальної особи у встановлений строк дотримано не було.

Виконання постанови шляхом сплати штрафу 11 серпня 2025 року саме собою не позбавляє позивачку права на судове оскарження та не розцінюється судом як безумовне визнання вини. Водночас ця обставина не спростовує законності постанови.

Сукупність установлених обставин не дає підстав вважати, що під час фіксації правопорушення, опрацювання матеріалів, визначення відповідальної особи або винесення постанови були допущені порушення, які могли б зумовити її скасування.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду цієї категорії справ суд має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву — без задоволення.

Ураховуючи наведене, оскаржувану постанову слід залишити без змін, а позовні вимоги ОСОБА_1 — без задоволення. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, понесені позивачкою витрати зі сплати судового збору та правничої допомоги стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі статей 14-2, 122, 279-1, 279-3, 283, 289, 291, 300-1 КУпАП, керуючись статтями 2, 6, 9, 72–77, 90, 121, 123, 139, 240, 241–246, 250, 286 КАС України, суд

у х в а л и в:

Клопотання позивачки ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду — задовольнити. Визнати поважними причини пропуску строку та поновити ОСОБА_1 строк оскарження постанови серії 5АВ № 11817103 від 07 серпня 2025 року.

У задоволенні клопотання Департаменту патрульної поліції про залишення позовної заяви без розгляду — відмовити.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ОСОБА_2 про визнання дій відповідача протиправними, скасування постанови серії 5АВ № 11817103 від 07 серпня 2025 року про накладення адміністративного стягнення за частиною першою статті 122 КУпАП та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів із дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом десяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В. В. Решетов