Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №206/5665/25 — Самарський районний суд міста Дніпра

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

Справа №206/5665/25

2/206/338/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючий суддя Румянцев О.П.,

секретар судового засідання Богатько Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпро матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ сумісного майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ сумісного майна подружжя, -

за участю: представника позивача ОСОБА_3 ,

представника відповідача Алейниченко М.М., -

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Самарського районного суду міста Дніпра із позовом до ОСОБА_2 про поділ сумісного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 01 вересня 2012 року позивач уклала шлюб з відповідачем. Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.10.2024 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Після розірвання шлюбу між сторонами наявний спір щодо поділу майна подружжя. Перебуваючи в шлюбі за спільні кошти сторін було набуте спільне майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на ім`я відповідача; легковий автомобіль марки Hyndai Coupe, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був зареєстрований на ім`я позивача. Зазначає, що після розірвання шлюбу з відповідачем діти залишилися проживати з позивачем, відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків з утримання, догляду, лікування їх малолітніх дітей, матеріально не забезпечує їх, позивач одноособово виконує обов`язки матері, дбає про дітей, що ставить її у більш невигідне матеріальне становище на відміну від відповідача. Позивач вказує, що вона несе найбільший тягар по утриманню та вихованню їх двох дітей, адже вони весь час перебувають із нею. До того ж, вищевказана квартира є її єдиним житлом, іншого житла у власності вона не має. Крім того, 04.12.2023 року нею на ім`я відповідача була видана довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кейко В.В., на підставі якої відповідач продав вищевказаний транспортний засіб марки Hyndai Coupe, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та розпорядився грошовими коштами, що являлися спільною сумісною власністю на власний розсуд. На її вимогу передати їй половину грошових коштів від продажу автомобіля в рахунок компенсації належної їй частки у праві власності на придбаний у шлюбі автомобіль, відповідач відмовився. Отже, відповідач вчинив недобросовісно, приховав грошові кошти виручені від проданого автомобіля, який був придбаний ними в період шлюбу та являвся спільним сумісним майном подружжя, тобто не подбав про матеріальне забезпечення сім`ї та діяв не в інтересах сім`ї. Підсумовуючи викладене, в спірних правовідносинах наявні істотні обставини необхідні для збільшення її частки в квартирі при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вважає, що виділення їй частини квартири буде відповідати не лише інтересам обох сторін, а й інтересам їх двох малолітніх дітей. Просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ОСОБА_2 відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 18.07.2023 року, індексний номер 339466970; припинити за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на частини квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 09 жовтня 2025 року було прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ сумісного майна подружжя та призначено підготовче засідання в порядку загального позовного провадження.

22 жовтня 2025 року представник відповідача ОСОБА_6 через систему «Електронний суд» подала зустрічну позовну заяву, мотивуючи її тим, що позивач ОСОБА_1 надала суду недостовірні відомості, приховала обставини, які мають істотне значення для вирішення спору про поділ майна, та безпідставно претендує на 3/4 частки квартири, у зв`язку з чим ОСОБА_2 був змушений звернутися із зустрічним позовом. 01.09.2012 між сторонами укладено шлюб, у якому народилися двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Із серпня 2023 року сторони припинили сімейні відносини та почали проживати окремо. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.10.2024 у справі №206/4080/24 шлюб розірвано. Рішенням цього ж суду від 01.04.2025 у справі №206/495/25 з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на двох дітей у розмірі по 5000 грн./ на кожну дитину щомісячно. За час шлюбу подружжям було придбано: спортивний інвентар та обладнання для ведення господарської діяльності, квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , автомобілі SUBARU LEGACY, 2006 року випуску, та HYUNDAI COUPE, 2007 року випуску. Щодо спортивного інвентарю зазначено, що ОСОБА_2 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 27.08.2010, а ОСОБА_1 — з 10.04.2024. Упродовж 2019–2023 років ОСОБА_2 придбав для діяльності фітнес-клубу FITLINE спортивне обладнання вартістю понад 1 млн. грн.., частково за рахунок кредитних коштів АТ «Акцент-Банк». У 2024 році ОСОБА_1 , без його відома та згоди, вивезла більшу частину цього майна до власної фітнес-студії LIMEFIT, що, на думку позивача за зустрічним позовом, підтверджується фото -, відеоматеріалами та публікаціями у соціальних мережах. Внаслідок цього ОСОБА_2 був змушений припинити підприємницьку діяльність. Вважає, що ці обставини мають бути враховані при поділі спільного майна відповідно до ч. 3 ст. 71 СК України. Стосовно квартири зазначено, що її придбано 18.07.2023 за 1029766 грн., з яких 800000 грн. були позичені у знайомого, 200000 грн. отримані у кредит в АТ «Акцент-Банк», а лише 29766 грн. становили спільні кошти подружжя. Після фактичного припинення сімейних відносин борг та кредит погашалися виключно ОСОБА_2 . Право власності на квартиру зареєстровано за ним. Також зазначає, що твердження ОСОБА_1 про відсутність іншого житла є недостовірними, оскільки вона є співвласницею 1/4 частки іншої квартири та фактично проживає в іншому житлі разом із дітьми. Крім того, заперечує доводи про неналежне утримання дітей, посилаючись на рішення суду про стягнення аліментів, їх добровільну сплату та додаткові витрати на потреби дітей. Щодо автомобіля SUBARU LEGACY зазначає, що він був придбаний у шлюбі та зареєстрований на ОСОБА_1 , яка у березні 2024 року без його згоди подарувала автомобіль своїй матері. Вважає, що такими діями вона безпідставно розпорядилася спільним майном, у зв`язку з чим просить визнати автомобіль спільною сумісною власністю та стягнути на його користь компенсацію вартості 1/2 його ринкової вартості. Щодо автомобіля HYUNDAI COUPE зазначає, що він також був придбаний під час шлюбу та зареєстрований на ОСОБА_1 . Остання без його відома видала довіреність на відчуження автомобіля третім особам, які в подальшому продали транспортний засіб, а отримані кошти передали їй. На думку позивача за зустрічним позовом, твердження ОСОБА_1 про те, що автомобіль відчужував саме ОСОБА_2 , не відповідають дійсності. У зв`язку з цим просить визнати автомобіль спільною сумісною власністю та стягнути компенсацію у розмірі 1/2 його ринкової вартості. Посилаючись на недобросовісну поведінку ОСОБА_1 , самовільне розпорядження спільним майном, приховування обставин справи та введення суду в оману, просить відмовити у задоволенні первісного позову, поновити строк на подання зустрічного позову, визнати за ним право приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , визнати автомобілі SUBARU LEGACY та HYUNDAI COUPE спільною сумісною власністю подружжя, стягнути з ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля SUBARU LEGACY у розмірі 125190 грн., автомобіля HYUNDAI COUPE — 146055 грн., а також судові витрати, у тому числі судовий збір у розмірі 10408,09 грн. та 20000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 02 березня 2026 року витребувано докази по справі.

31 березня 2026 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_1 не визнає зустрічний позов у повному обсязі, оскільки його вимоги є безпідставними, необґрунтованими, а викладені в ньому обставини не відповідають дійсності. Щодо вимог про врахування при поділі майна спортивного інвентарю та обладнання вартістю понад 1 млн. грн.. зазначено, що представником позивача за зустрічним позовом не надано належних і допустимих доказів придбання такого майна під час шлюбу. Надані виписки за кредитними договорами від 12.05.2021 на суму 150000 грн. та від 03.07.2023 на суму 200000 грн. не підтверджують цільового використання кредитних коштів на придбання спортивного обладнання. Крім того, ОСОБА_1 про зазначене майно нічого не відомо, у її володінні чи користуванні воно не перебувало. Також зазначено, що у разі протиправного заволодіння майном ОСОБА_2 мав би звернутися до правоохоронних органів, чого не зробив, а тому доводи про включення спортивного обладнання до складу майна, що підлягає поділу, є необґрунтованими. Щодо квартири зазначено, що твердження ОСОБА_2 про її придбання за рахунок позики від ОСОБА_7 та кредитних коштів не підтверджені належними доказами. Нотаріально посвідчена заява ОСОБА_7 не підтверджує факту укладення договору позики, передачі чи повернення коштів. Крім того, у період з кінця 2023 року по квітень 2025 року ОСОБА_2 перебував у скрутному матеріальному становищі, що підтверджується матеріалами справи №206/495/25 про стягнення аліментів. Згідно з довідкою ТОВ «Політекс Плюс» від 12.02.2025, він працював директором на умовах неповного робочого дня (3 години на день), а його дохід за період з 01.02.2024 по 31.01.2025 становив 46900 грн., що спростовує доводи про можливість повернення позики. Заперечуючи твердження про належне утримання дітей, представник зазначає, що саме через ненадання належного матеріального забезпечення ОСОБА_1 була змушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Рішення суду ОСОБА_2 оскаржив, а через його невиконання виконавчий лист було пред`явлено до органу державної виконавчої служби, що свідчить про ухилення від виконання обов`язку щодо утримання дітей. Щодо автомобіля SUBARU LEGACY зазначено, що твердження про його реєстрацію на ОСОБА_1 не відповідає дійсності. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля є ОСОБА_2 , який ним користувався, тому вимоги про стягнення з ОСОБА_1 компенсації 1/2 його вартості є безпідставними. Стосовно автомобіля HYUNDAI COUPE зазначено, що він був придбаний у шлюбі та зареєстрований на ОСОБА_1 . За проханням ОСОБА_2 вона видала довіреність на ім`я ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , передала автомобіль і свідоцтво про його реєстрацію ОСОБА_2 , який після отримання коштів від зазначених осіб передав їм транспортний засіб. Ці обставини можуть бути підтверджені показаннями ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Про подальшу перереєстрацію автомобіля ОСОБА_1 нічого не відомо, тому вимоги про стягнення з неї компенсації вартості автомобіля є безпідставними. Щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн. зазначено, що вони є завищеними, не відповідають обсягу виконаної роботи, складності справи та фактичним процесуальним діям представника позивача за зустрічним позовом, а тому підлягають зменшенню до 1000 грн. Також зазначено, що, оцінюючи власні витрати у 20000 грн., представник ОСОБА_2 одночасно оцінює правничу допомогу відповідачки лише у 1000 грн., що суперечить принципам справедливості, розумності та рівності сторін. У зв`язку з наведеним просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у повному обсязі.

10 квітня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_6 надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в якій зазначено, що ОСОБА_2 вважає доводи відзиву необґрунтованими. Щодо спортивного обладнання. Представник зазначає, що ОСОБА_1 помилково вважає, ніби спортивне обладнання включено до складу майна, що підлягає поділу. Насправді у зустрічному позові ОСОБА_2 лише просив врахувати обставини самовільного заволодіння ОСОБА_1 спортивним обладнанням вартістю близько 1 млн грн при вирішенні питання про розподіл іншого спільного майна відповідно до ч. 3 ст. 71 СК України, а не присудити це майно чи компенсацію його вартості. Доводи про те, що ОСОБА_1 не користувалася цим обладнанням, спростовуються відеозаписами з офіційної сторінки фітнес-клубу FITLINE, де вона працювала тренером, а також матеріалами щодо використання цього обладнання у створеній нею фітнес-студії LIMEFIT. При цьому у відзиві не наведено жодних належних доказів на спростування цих обставин. Представник зазначає, що твердження ОСОБА_1 про неналежність нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_7 як доказу не підтверджені жодними доказами. Посилання на складний матеріальний стан ОСОБА_2 не спростовують факту отримання ним у борг 800000 грн, який за потреби може бути підтверджений показаннями ОСОБА_7 як свідка. Також зазначено, що доводи про неналежне утримання дітей спростовуються квитанціями про придбання товарів та послуг для дітей і виписками про перерахування коштів на картку ОСОБА_1 . Крім того, у відзиві не спростовано доводи про наявність у ОСОБА_1 іншого житла, а саме 1/4 частки квартири, хоча в первісному позові вона зазначала, що спірна квартира є її єдиним житлом. Щодо автомобіля SUBARU LEGACY. Представник зазначає, що ОСОБА_1 приховала факт подальшої перереєстрації автомобіля з ОСОБА_2 на себе, що надало їй можливість без його відома подарувати автомобіль іншій особі. У зв`язку з неможливістю самостійно отримати відповідні докази просить суд, на підставі ст. 84 ЦПК України, витребувати у Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС інформацію щодо перереєстрації автомобіля SUBARU LEGACY з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 та згодом — з ОСОБА_1 на інших осіб. Щодо автомобіля HYUNDAI COUPE. Представник зазначає, що позиція ОСОБА_1 щодо відчуження автомобіля постійно змінюється. Спочатку вона стверджувала, що видала довіреність ОСОБА_2 , який продав автомобіль, однак після надходження до суду копії довіреності, посвідченої 04.12.2023 на ім`я ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , змінила свої пояснення. На думку представника, ці доводи є безпідставними, оскільки саме на підставі цієї довіреності ОСОБА_9 у серпні 2024 року продала автомобіль, перереєструвала його на ОСОБА_10 , а отримані кошти були передані ОСОБА_1 . До відзиву не додано жодного доказу того, що автомобіль відчужував саме ОСОБА_2 , тоді як автомобіль був зареєстрований на ОСОБА_1 , яка й видала довіреність на його відчуження. З огляду на викладене представник вважає, що доводи відзиву не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують обставин, наведених у зустрічному позові, у зв`язку з чим просить зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 21 квітня 2026 року витребувано докази по справі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі, заперечувала проти задоволення зустрічного позову.

Представник відповідача ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала та заперечувала проти задоволення позову, підтримала зустрічний позов та просила його задовольнити в повному обсязі.

Вислухавши доводи учасників судового засідання, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку про необхідність частково задовольнити позовні вимоги за первісним позовом та відмовити у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом з огляду на наступні підстави.

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року встановлено, що 01 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, яке видане Бабушкінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області від 01 вересня 2012 року, серії НОМЕР_2 , актовий запис № 392. Прізвище дружини після шлюбу ОСОБА_1 . Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданим Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 20 листопада 2013 року, серії НОМЕР_3 , актовий запис №672, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданим Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 09 березня 2022 року, актовий запис №43. Даним рішенням розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 01 вересня 2012 року Бабушкінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області, актовий запис №392.

Частиною 4 ст.82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року набрало законної сили 24.11.2024 року.

18 липня 2023 року між ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вартість квартири згідно п.2.1 договору купівлі-продажу складає 1029766,00 грн. (а.с.8-11, 63-65).

З витягу з Державного реєстру речових прав вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі договором купівлі-продажу квартири від 18.07.2023 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Тетерєвою М.М. (а.с.12).

Рішення Самарського районного суду міста Дніпро від 01 квітня 2025 року стягнуто із ОСОБА_15 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей їх віку щомісячно, починаючи з 30 січня 2025 року та до досягнення ними повноліття (а.с.74-76).

Спірні правовідносини виникли з приводу поділу майна подружжя, визначення правового режиму майна, набутого під час шлюбу, відступу від принципу рівності часток подружжя, а також стягнення компенсації вартості частки у відчуженому спільному майні.

Зазначені правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України, зокрема статтями 60, 61, 63, 65, 69-71, положеннями Цивільного кодексу України щодо права спільної сумісної власності та її поділу, а також нормами Цивільного процесуального кодексу України щодо доказування, оцінки доказів і розгляду цивільних справ.

Згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України, де дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. №11).

Зі змісту п.п.23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ч.ч.1,2 ст.355 ЦК України).

Так, як відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч.3 ст.372 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Сам по собі факт державної реєстрації права власності на ім`я одного з подружжя не змінює правового режиму такого майна та не спростовує презумпцію його спільної сумісної власності.

Разом із тим суд не знаходить підстав для відступу від засади рівності часток подружжя. Посилання позивача за первісним позовом на проживання дітей разом із нею, неналежне виконання відповідачем батьківських обов`язків, необхідність забезпечення дітей житлом та інші наведені обставини самі по собі не є достатніми для збільшення її частки у спірній квартирі. При цьому питання утримання дітей врегульоване рішенням суду про стягнення аліментів, а належних і достатніх доказів того, що відповідач ухилявся від участі в утриманні дітей у такому обсязі, який відповідно до статті 70 СК України є підставою для відступу від принципу рівності часток, матеріали справи не містять.

Також не знайшли свого підтвердження доводи відповідача за первісним позовом про те, що спірна квартира повинна бути визнана його особистою приватною власністю з огляду на придбання її переважно за рахунок позикових коштів та кредиту. Надані на підтвердження цих обставин документи не свідчать належним чином про те, що спірна квартира була придбана виключно за особисті кошти ОСОБА_2 або за кошти, які відповідно до закону змінюють правовий режим майна. Сам факт отримання позики чи кредитних коштів одним із подружжя під час шлюбу не спростовує презумпції спільності майна, набутого у цей період, а належних, достатніх та допустимих доказів, які б давали підстави для застосування винятків із загального правила, суду не надано.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що квартира є об`єктом права спільної сумісної власності сторін та підлягає поділу між ними у рівних частках — по 1/2 за кожним.

Суд також не знаходить підстав для врахування при вирішенні спору доводів ОСОБА_2 щодо спортивного обладнання, яке, на його думку, було вивезене ОСОБА_1 та повинно впливати на розподіл іншого майна. Зазначені обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Надані фотоматеріали, посилання на сторінки у соціальних мережах, виписки щодо кредитних коштів та інші матеріали не дають можливості достовірно встановити склад такого майна, час і джерело його придбання, його вартість, належність сторонам, а також факт вибуття цього майна саме внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 . Отже, такі доводи ґрунтуються на припущеннях і відповідно не можуть бути покладені судом в основу рішення.

Не підлягають задоволенню і вимоги зустрічного позову щодо автомобілів SUBARU LEGACY та HYUNDAI COUPE.

Позивач за зустрічним позовом просить визнати зазначені транспортні засоби об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та стягнути компенсацію їх вартості.

Разом із тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б давали суду можливість встановити коли, на якій правовій підставі та ким саме були набуті у власність транспортні засоби SUBARU LEGACY та HYUNDAI COUPЕ, що унеможливлює встановлення їх правового режиму як об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Надані витяги з Єдиного державного реєстру транспортних засобів містять відомості щодо реєстраційних дій стосовно транспортних засобів, однак не є доказами виникнення права власності, часу його набуття чи правочину на підставі якого таке право виникло.

Навіть за умови встановлення належності зазначених транспортних засобів до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, позивачем за зустрічним позовом не доведено, що саме ОСОБА_1 здійснила відчуження автомобілів, отримала грошові кошти від їх продажу, розмір таких коштів та наявність передбачених законом підстав для стягнення з неї компенсації.

Таким чином, доводи зустрічного позову про необхідність визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на квартиру, а також про стягнення компенсації вартості транспортних засобів є недоведеними, ґрунтуються переважно на припущеннях та не підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами.

За встановлених обставин суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частку цієї квартири, тоді як у задоволенні інших вимог первісного позову та всіх вимог зустрічного позову слід відмовити в повному обсязі.

З приводу витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступних висновків.

Позивачем заявлено про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу у строки встановлені ЦПК України. У зв`язку з цим питання про їх розподіл судом не вирішується та може бути вирішене шляхом ухвалення додаткового рішення після подання відповідних доказів.

Представником позивача за зустрічним позовом заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та надано відповідні докази їх понесення. Водночас, оскільки у задоволенні зустрічного позову судом відмовлено повністю, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України понесені позивачем за зустрічним позовом витрати на професійну правничу допомогу покладаються на нього та не підлягають стягненню з відповідача.

Стосовно розподілу судових витрат у вигляді судового збору слід зазначити наступне.

Позивачем ОСОБА_1 за звернення до суду із вказаним позовом було сплачено судовий збір у загальному розмірі 7723,25 грн.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 3/4 частини квартири вартістю 1029766,00 грн., тобто фактично на частку майна вартістю 772324,50 грн. Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності лише на 1/2 частину квартири, вартість якої становить 514883,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги майнового характеру задоволено у розмірі: 514883,00 грн. ? 772324,50 грн. ? 100 = 66,67 % (2/3 заявлених вимог).

Враховуючи часткове задоволення первісного позову, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 5148,83 грн., виходячи з наступного розрахунку (7723,25 грн. ? 66,67 % = 5148,83 грн.)

На підставі викладеного, ст.41 Конституції України, ст.ст.57, 60, 61, 63, 69, 70, 71 Сімейного Кодексу України, ст.ст.355, 368, 372 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76-89, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 263-265, 272, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ОСОБА_2 відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 18.07.2023 року, індексний номер 339466970.

Припинити за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість витрати по сплаті судового збору в розмірі 5148,83 грн.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.П.Румянцев