Вирок від 02 серпня 2026 р. у справі №750/4406/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 750/4406/26 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/4823/682/26

Категорія - ч. 2 ст. 286 КК Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року м. Чернігів

Чернігівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ :

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

з участю: прокурора ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Чернігівської окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.06.2026 стосовно

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернігова, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, який має на утриманні малолітню дитину 2019 р.н., матір інваліда І групи, працює майстром з діагностики та налагодження електронного устаткування автомобільних засобів ПП «Дальнобой-Сервіс», раніше не судимого, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

якого на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного за ч. 2 ст. 286 КК України основного покарання з випробуванням та на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладено відповідні обов`язки,

В С Т А Н О В И В:

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.06.2026 ОСОБА_9 на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного за ч. 2 ст. 286 КК України основного покарання з випробуванням та на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладено відповідні обов`язки.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 листопада 2025 року близько 19:26 у м. Чернігові ОСОБА_9 , керуючи автомобілем «SkodaOctavia A8», порушив вимоги п.п. 2.3 (б), 12.4, 18.1 Правил дорожнього руху України, а саме: був неуважним, перевищив дозволену швидкість руху в населеному пункті та, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість і не надав дорогу пішоходу, внаслідок чого здійснив наїзд на ОСОБА_11 , який перетинав проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Суд дійшов висновку, що порушення ОСОБА_9 вимог Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого.

У судовому засіданні ОСОБА_9 повністю визнав свою вину в межах пред`явленого обвинувачення, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, щиро розкаявся у вчиненому.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_9 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, вважає, що вирок підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у зв`язку з його невідповідністю ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що суд першої інстанції, застосувавши до ОСОБА_9 положення ст. 75 КК України, безпідставно не призначив додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, чим лише частково дотримався вимог ст. 65 КК України щодо індивідуалізації покарання.

На думку прокурора, суд належним чином врахував пом`якшуючі обставини та позитивні дані про особу обвинуваченого, однак недостатньо оцінив ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, тяжкість його наслідків у вигляді смерті потерпілого, а також конкретні обставини вчинення ДТП, яка сталася в межах населеного пункту на нерегульованому пішохідному переході внаслідок перевищення швидкості та ненадання переваги пішоходу. Крім того, прокурор зазначає, що ОСОБА_9 вже притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

У зв`язку з цим прокурор просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а в решті вирок залишити без змін.

Заслухавши суддю – доповідача, прокурора яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_9 , його захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 які заперечували проти доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Переглядаючи вирок в межах апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі не оспорюється законність вироку щодо фактичних обставин кримінального провадження та доведеність вини обвинуваченого.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 349 КПК України судом першої інстанції за згодою учасників судового провадження було визнано недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення, вини обвинуваченого у його вчиненні, стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються.

Колегія суддів вважає правильними встановлені фактичні обставини судом першої інстанції, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

При призначенні покарання суд першої інстанції вірно керувався ступенем тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даними про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, повністю визнав вину, щиро розкаявся, позитивно характеризується, має постійне місце роботи, сім`ю, на утриманні малолітню дитину та матір з інвалідністю І групи, за якою здійснює догляд на постійній основі, що підтверджується актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 29 квітня 2026 року. Суд також врахував наявність пом`якшуючих обставин, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та, керуючись положеннями статей 50, 75, 76 КК України, дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_9 без відбування покарання, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_9 за ч.2 ст. 286 КК України судом кваліфіковано вірно, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Цілком обґрунтованими є доводи прокурора про те, що при призначенні покарання суд першої інстанції недостатньо врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, а саме невідворотні наслідки у виді смерті потерпілого та факту вчинення злочину на нерегульованому перехресті.

Безпечні умови для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян, підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху з чітким визначенням правових санкцій за вчинені правопорушення, забезпечення належного рівня реалізації прийнятих рішень в адміністративних та кримінальних справах у сфері безпеки дорожнього руху, уточнення обов`язків водія і пасажира, а також повноважень поліцейських є запорукою правої держави.

Відповідно до ст. 65 КК України суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, за яких вчинений злочин, в тому числі і ті обставини, які пом`якшують покарання. Дотримання цих вимог з приводу загальних засад призначення покарання необхідне, оскільки саме за допомогою них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Виходячи зі змісту ст. 75 КК України її положення застосовуються лише у тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави дійти висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити із класифікації злочинів, критерії якої передбачені ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення.

На думку колегії суддів, ці вимоги закону судом не в повній мірі дотримані.

Норми КК України наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Також згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Обираючи обвинуваченому покарання, суд виходить не тільки із встановленої ст. 50 КК України його мети кари, а й з надання можливості виправитись та запобігти вчинення ним нових кримінальних правопорушень так іншими особами.

Крім завдання смерті потерпілому, колегією суддів приймається до уваги, й те що обвинувачений ОСОБА_9 притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху за ч.1 ст.122 КУпАП та вчинив злочин на нерегульованому перехресті.

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

При визначенні справедливості покарання обвинуваченого, колегія суддів вважає, що за наведених обставин цього провадження, даних про особу обвинуваченого, призначене йому основне та не призначення додаткового покарання є не справедливим і не достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним інших кримінальних правопорушень.

За таких обставин вирок у частині призначення ОСОБА_9 покарання не можна визнати законним та обґрунтованим, а тому колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції у цій частині скасувати і ухвалити новий на підставі вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до ст.66 КК України, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, те, що обвинувачений взяв на себе та здійснив поховання потерпілого за власні кошти. Обставин, які відповідно до ст.67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , судом не встановлені.

Призначаючи ОСОБА_9 покарання, колегія суддів апеляційного суду, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який свою вину визнав, у вчиненому щиро розкаявся, раніше не судимий, до адміністративної відповідальності притягувався одноразово за ч.1 ст. 122 КУпАП, його вік, стан здоров`я, офіційне працевлаштування, позитивно характеризується за місцем роботи, на якому працює 17 років, має на утриманні малолітню дитину та матір, яка має І групу інвалідності, наявність подяк, у зв`язку із чим вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч.2 ст.286 КК України із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У даному кримінальному провадженні, з урахуванням характеру вчиненого кримінального правопорушення, поза увагою залишились інтереси суспільства, безпека окремих його громадян та по суті часткова безкарність ОСОБА_9 за вчинення кримінального правопорушення, наслідком якого стала смерть потерпілого, якого він сбив, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу з перевищенням швидкості.

Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчиення нових кримінальних правопорушень, як ним так і іншими особами.

Тому покарання, визначене судом першої інстанції, в частині не призначення додаткового покарання, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його не призначенні, вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між обраним судом та тим розміром покарання, яке б мало бути призначене та яке б не становило «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідало б справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції скасуванню в частині призначення покарання, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та необхідності застосування більш сурового покарання, з ухваленням нового вироку у цій частині.

Керуючись ст.ст. 404-405, 407, 420, ч. 15 ст. 615 КПК, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу прокурора – задовольнити частково.

Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2026 року щодо ОСОБА_9 в частині призначеного йому покарання – скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_9 ч.2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки, поклавши на нього відповідно до ст. 76 КК України наступні обов`язки:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити учасникам судового провадження.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4