Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №766/14598/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/14598/25

Номер провадження: 33/819/125/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 серпня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі судді Склярської І.В., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення за апеляційною скарг ою адвоката Ганги Дмитра Григоровича, який діє від імені ОСОБА_1 на постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 01 червня 2026 року ухвалену під головуванням судді Арчакова Д.В. у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , командира стрілецького взводу стрілецької роти НОМЕР_2 бТро військової частини НОМЕР_3 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

При обставинах, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 600565 від 14.09.2025 року, -14.09.2025 року о 20 год. 32 хв., водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом (далі – т.з.) Mercedes-Benz E 220 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 , з ознаками наркотичного сп`яніння. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій ОСОБА_1 відмовився. Своїми діями водій порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за частиною першою ст. 130 КУпАП.

Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 01 червня 2026 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення та призначено йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 коп., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік без вилучення транспортного засобу.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір на користь держави в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп.

Не погоджуючись з вищевказаною постановою, 09 червня 2026 року адвокат Ганга Дмитро Григорович, який діє від імені ОСОБА_1 вважаючи, що постанова винесена з порушенням норм права, подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду - скасувати та ухвалити нову постанову, якою провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На доведення доводів апеляційної скарги вказав, що суддею було допущено спрощений підхід до розгляду даної справи , оскільки суддею у постанові не було встановлено фактичні обставини правопорушення, а суддя послався лише на обставини, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення та обґрунтував вину лише на формально перелічених документах, тобто не виконав свої безпосередні функції щодо повного, всебічного і об`єктивного з`ясування обставин справи, та навіть не надав стороні захисту можливості підготувати належний захист та правову позицію, що є неприпустимим. Натомість суд першої інстанції обрав обвинувальну позицію щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, розглянув справу та виніс постанову, якою визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Суд першої інстанції фактично не надав належної оцінки ключовим доводам захисту, викладених у клопотанні про закриття провадження; не перевірив: чи дійсно процедура огляду була проведена у спосіб, визначений законом, та чи можуть отримані докази вважатися належними і допустимими, чи є слушними зауваження захисту щодо порушення процедури огляду та недопустимості цих доказів; взагалі не надав жодної оцінки доказам , наданими захистом під час розгляду справи у суді, а також показам допитаного свідка захисту.

Вищенаведені доводи апеляційної скарги адвокат навів з посиланням на рішення Європейського Суду, норми КУпАП, норми Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

19.06.2026 року через підсистему «Електронний суд» адвокат Ганга Д.Г. подав доповнення до апеляційної скарги, зазначивши, що захисником в межах 10 денного строку подано відповідну апеляційну скаргу, в той же час виникла необхідність її доповнення у строк, визначений ч.3 ст. 406 КПК України, застосувавши, аналогію закону, враховуючи, що КУпАП не містить строки доповнення апеляційної скарги.

У доповненні до апеляційної скарги, пославшись на те, що оскаржувана постанова суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою і підлягає скасуванню апелянт акцентував увагу на наступному.

1. Суд прийшов до помилкового висновку, що дії працівників поліції, в частині встановлення підстав для направлення водія на проходження огляду були правомірними, не звернувши увагу, що у дійсності водій не мав жодних ознак наркотичного сп`яніння. Єдиною озвученою поліцейським підозрою була наявність у телефоні водія сумнівних спільнот, що не є ознакою відповідно до вимог Інструкції. Більше того, факт не перебування водія у стані наркотичного/алкогольного сп`яніння додатково підтверджується негативним медичним висновком від 15.09.2025 р., який наявний у справі і якому суд не надав ніякої оцінки, протиправно не врахувавши його. Відсутність жодних ознак наркотичного сп`яніння у ОСОБА_1 також підтвердила допитана в суді свідок ОСОБА_2 , яка була пасажиром, і показанням якої суд взагалі не надав жодної оцінки у свої Постанові . Відповідною медичною довідкою, наданою до суду апеляційної інстанції підтверджується, що за наслідком отриманої ЗЧМТ ОСОБА_3 має знижену реакцію очей на світло, що свідчить про ваду здоров`я ОСОБА_1 , а не про ознаку наркотичного сп`яніння і спростовує необґрунтовані підозри поліцейського. Суд також не врахував, що ОСОБА_3 після цих подій проходив огляд на стан сп`яніння за направленням поліції і жодних наркотичних засобів у нього виявлено не було. Приходячи до такого неправильного висновку Суд не врахував, що п. 2.5 ПДР зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у випадку наявності у водія описаних в Інструкції ознак сп`яніння, які мають бути очевидними, а не удаваними. Якщо проведення такого огляду вимагалося працівниками поліції без видимих на те ознак, відмова від проходження медичного огляду правових наслідків не породжує.

2. Судом необґрунтовано відхилено доводи захисту про грубе порушення порядку проходження водієм огляду на стан алкогольного, наркотичного та іншого сп`яніння у медичному закладі, оскільки наявне у матеріалах справи Направлення містило посилання на 2 (два) медичних заклади та не відповідало формі чинного на той час бланку Направлення;

3. Суд прийшов до помилкового висновку, що поліцейські роз`яснювали водієві його процесуальні права передбачені ст. 268 КУпАП, не звернувши уваги, що з відеозапису цього не вбачалось, про що навіть на камеру казав інший напарник поліцейського;

4. Судом повністю проігноровано доводи захисту про порушення поліцейськими ч. 1 статті 265-1, ч. 1 ст. 266 КУпАП, скільки у водія не вилучалось посвідчення водія, його не відсторонювали від керування транспортним засобом і після складання Протоколу останній без жодних заперечень з боку поліцейських продовжив рух автомобілем, що знов таки створювало обґрунтовані сумніви у наявності у водія ознак наркотичного сп`яніння та підтверджує, що поліція їх в дійсності не вбачала.

5. Під час розгляду справи суд не врахував спеціальний статус ОСОБА_1 як військовослужбовця ЗСУ, який на момент подій прямував до місця служби, вважався таким, що виконував обов`язки військової служби, повідомляв про це поліцейських і надавав їм своє посвідчення офіцера. З огляду на це, суд мав би керуватися положеннями ст. 266-1 КУпАП щодо визнання недійсними результатів огляду військовослужбовця на стан сп`яніння, проведеного неуповноваженими особами (поліцією, а НЕ ВСП, які на місце не викликались).

6. Суд безпідставно відмовив у клопотанні захисту щодо застосування більш м`якого підходу до стягнення без позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами із врахуванням принципу індивідуалізації, безпідставно не врахувавши його фізичні вади (ампутацію кінцівки отриману внаслідок поранення під час захисту Батьківщини), а також характер його військової служби і потребу у користуванні автомобільним транспортом для виконання військових задач.

Таким чином, з матеріалів справи «поза розумним сумнівом» не вбачалась вина водія, а усі сумніви винуватості тлумачились на його користь, що повинно мати наслідок у вигляді скасування оскаржуваної Постанови.

Суд помилково визнав доведеним факт керування ОСОБА_4 транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння та його відмову від проходження огляду у встановленому законом порядку, виходячи з того, що ОСОБА_1 неодноразово оголосив відмову від проходження огляду на стан сп`яніння. Доводи захисту про безпідставне оголошення водієві виявлених ознак наркотичного сп`яніння – суд відхилив, оскільки на його думку, вони відображення у матеріалах справи не знайшли. Суд вказав, що на відеозаписі також зафіксоване встановлення працівниками поліції ознак наркотичного сп`яніння декількома різними методиками, зокрема перевірка слиновиділення, перевірка реакції зіниць очей на світло. Додатковим фактором, на думку суду, стала також та обставина, що у мобільному телефоні ОСОБА_1 , як вбачається з розмови між водієм та поліцейським, виявлено велику кількість телеграм каналів, що просувають збут наркотичних речовин. Будучи повідомленими про такі обставини, у сукупності з перевіркою ознак сп`яніння на даний час, суд вважав дії працівників поліції, в частині встановлення підстав для направлення водія на проходження огляду, правомірними.

Однак такий висновок суду І інстанції є помилковим та не підтверджується матеріалами справи.

Обов`язок водія пройти огляд виникає не у будь-якому разі на свавільну вимогу поліцейського, а лише за наявності у водія описаних в Інструкції ознак сп`яніння, які мають бути очевидними, а не удаваними. Якщо проведення такого огляду вимагалося працівниками поліції без видимих на те ознак, відмова від проходження медичного огляду правових наслідків не породжує.

Апелянт наголошує, що у дійсності водій не мав жодних ознак наркотичного сп`яніння. Більше того, факт не перебування водія у стані наркотичного/ алкогольного сп`яніння додатково підтверджується негативним медичним висновком від 15.09.2025 р., який наявний у справі і якому суд не надав ніякої оцінки, протиправно не врахувавши його. Відсутність жодних ознак наркотичного сп`яніння у ОСОБА_1 також підтвердила допитана в суді свідок ОСОБА_2 , яка була пасажиром, і показанням якої суд взагалі не надав жодної оцінки у свої Постанові. Окрім того, наведене підтверджуються відповідною медичною довідкою, наданою до суду апеляційної інстанції де вказано, що за наслідком триманої ЗЧМТ ОСОБА_3 має знижену реакцію очей на світло, що свідчить про ваду здоров`я ОСОБА_1 , а не про ознаку наркотичного сп`яніння і спростовує необґрунтовані підозри поліцейського. Суд також не врахував, що ОСОБА_3 після цих подій неодноразово вже проходив огляд на стан сп`яніння за направленням поліції і жодних наркотичних засобів у нього виявлено не було.

Суд у доведення вини посилався на Акт огляду, який у справі відсутній та рапорт поліцейського, який не може слугувати доказом винуватості водія у вчиненні адміністративних правопорушень (Постанова у справі №524/4668/17).

Як вбачається з відеозапису, єдиною справжньою озвученою підозрою з боку поліцейського до водія була наявність сумнівних спільнот у телефоні ОСОБА_1 (зафіксовано на відео – диск № 1, з 14 хв. по 17 хв. відео), що не є жодною ознакою того, що ОСОБА_3 перебуває у стані наркотичного сп`яніння, згідно Інструкції.

У ході провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою ст. 130 КУпАП підлягає доведенню не лише факт керування особою транспортним засобом, а й наявність ознак сп`яніння.

Крім того, має бути встановлено факт роз`яснення прав особи, а також виявлення та фіксація ознак сп`яніння, а не формальне припущення наявності у особи цих ознак.

Натомість, у справі за участю ОСОБА_1 , навіть сам поліцейський під відеозапис повідомив йому про написання у протоколі стандартної фабули ознак наркотичного сп`яніння: «зіниці очей не реагують на світло, тремтіння пальців рук..» , що зафіксовано на 19 хв. відеозапису (диск № 1) і свідчить, що насправді таких озвучених ознак у ОСОБА_1 не було і поліцейський просто використав формальний привід і стандартне формулювання з Інструкції, не встановлюючи цих ознак в дійсності.

Вказана у Направлені ознака наркотичного сп`яніння як тремтіння пальців рук не підтверджується наданим до суду відеозаписом. ОСОБА_3 її не мав, а поліцейський її навіть не встановлював на місці, не просив виставити руки вперед тощо, а просто-напросто шаблонно вписав у Направлення без об`єктивного встановлення. Про відсутність ознак наркотичного сп`яніння показала допитана у суді свідок ОСОБА_5 , на що суд не звернув увагу.

Доводи суду про застосування поліцейським 2 методів перевірки ознак наркотичного сп`яніння, зокрема перевірка слиновиділення, перевірка реакції зіниць очей на світло, які начебто доводять наявність у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння спростовуються наступним:

Згідно Інструкції ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є:- наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота);- мови;- звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Ні про яке слиновиділення в Інструкції мова не йде, це була суб`єктивна перевірка з боку поліцейського, яка в результаті нічого не показала, і яка жодним чином не свідчила про наявність у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння.

Довід суду про знижену реакцію очей на світло спростовується Консультаційним висновком спеціаліста КНП «МОКГВВ» від 16.06.2026 року, який був вимушений отримати ОСОБА_3 для суду апеляційної інстанції, аби довести, що він має фізичну ваду по зору, яка не є ніякою ознакою наркотичного сп`яніння. Так, згідно даного висновку, лікарем офтальмологом за результатом дослідження вказано, що зінична функція різко знижена. Діагноз - ангіопатія сітківки ока, порушення зіничної функції внаслідок ЗЧМТ МВТ (повт). Ангіопатія сітківки — це патологічний стан судин сітківки ока, що характеризується структурними та/або функціональними змінами артерій, вен і капілярів сітківки, зокрема порушенням їх тонусу, звуженням або розширенням, звивистістю, зміною кровонаповнення, мікроциркуляції та проникності судинної стінки. виданого Відповідно до Виписного епікризу медичної карти стаціонарного пацієнта № 6061300, Центром реконструктивної та відновної медицини (університетська клініка) Одеського національного медичного університету МОЗ України, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні у вказаному закладі з 24.02.2023 р. по 16.05.2023 р., основний діагноз: мінно-вибухова травма від 23.02.2023 р.; травматична ампутація лівої нижньої кінцівки на рівні нижньої третини гомілки; вогнепальне сліпе поранення м`яких тканин с/з правої гомілки; вогнепальні уламкові сліпі поранення спини справа; стан після первинної хірургічної обробки від 23.02.2023 р. та після оперативних втручань від 24.02.2023 р., 08.03.2023 р., 28.03.2023 р.; закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку; посттравматичний стресовий розлад.

Таким чином, доводи суду про наявність у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння є необґрунтованими, оскільки перевірка слиновиділення не передбачена Інструкцією як ознака такого стану, а знижена реакція зіниць на світло має медичне пояснення та підтверджується наданими до апеляційної скарги медичними документами.

Оцінюючи наявність чи відсутність у водія ознак наркотичного сп`яніння, суд не звернув уваги на те, що після того, як 14.09.2025 р. о 21 год. 10 хв. на водія ОСОБА_1 склали Протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, наступного дня у м. Миколаїв останній самостійно о 14 год. 40 хв. з`явився до КНП МОЦПЗ МОР де з метою спростування звинувачень поліцейських, здав аналізи на перевірку перебування у стані алкогольного/наркотичного сп`яніння. За результатами досліджень, спеціалізованою медичною установою видано Висновок № 889 від 15.09.2025 р., згідно з яким у ОСОБА_1 ОЗНАК СП`ЯНІННЯ НЕ ВИЯВЛЕНО – «ТВЕРЕЗИЙ» (копію медичного висновку - додаємо). Суд І інстанції повністю проігнорував цей доказ і не надав йому оцінки.

Апелянт вказує , що якщо б 14.09.2025 р. ОСОБА_3 дійсно мав би ознаки наркотичного сп`яніння, то пройдений ним тест на наркотики 15.09.2025 р. у будь-якому випадку показав наявність у організмі ОСОБА_1 наркотичних речовин, адже згідно даних Державної установи «Український моніторинговий та медичний центр з наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України», терміни виведення наркотичних речовин з крові становлять : Марихуана, гашиш - 1 10 тижнів; Кокаїн - 2 – 10 днів; Екстазі - 1,5 – 2 дні; Героїн (діацетилморфін) – від 3 до 5 днів; ОСОБА_6 , метамфітамін – 2 – 4 дня; Метморфін (МЕТ) – 24 – 48 год. Згідно загально прийнятих медичних нормативів, залишки наркотичної речовини в сечі людини зберігаються протягом часу: Метамфетаміни - від 2 до 10 днів (час залежить від частоти вживання), Каннабіноїди - від 2 до 4 днів, Метаболіти кокаїну - від 2 до 4 днів, Фенциклідин - від 14 до 30 днів (довше у хронічних споживачів), Опіати - до 2 днів, Барбітурати - від 1 дня до 3 тижнів (в залежності від тривалості впливу), ОСОБА_7 - від 3 днів до 6 тижнів (довше у хронічних споживачів), Метадон - 3 дні.

Наведене свідчить, що звинувачення поліцейського у наявності ознак наркотичного сп`яніння були необґрунтованими, а й відповідно її вимога пройти огляд на стан сп`яніння – необґрунтованою.

Працівниками поліції не було належно встановлено об`єктивних ознак наркотичного сп`яніння, які б давали законні підстави для направлення ОСОБА_1 на огляд, а висновок суду у цій частині ґрунтується на припущеннях.

Як вбачається з відеозапису, ОСОБА_3 не мав жодних ознак наркотичного алкогольного сп`яніння, не мав сповільненості або навпаки підвищеної жвавості чи рухливості ходи, мови; не мав почервоніння обличчя або неприродну блідість, що б могли свідчити про його можливе перебування у стані наркотичного сп`яніння.

З наявного у справі відеозапису видно, що водій спокійно і нормально спілкується з поліцією, не має жодних порушень мови (мовлення), ніякого почервоніння обличчя. Його поведінка, жести, рухи, риторика, висловлювання, побудова речень, вимова водія не вказують на наявність у нього жодних явних ознак наркотичного сп`яніння у момент зупинки та після неї. Формальне ж зазначення працівниками поліції у Протоколі та Направленні ознак сп`яніння згідно переліку з Інструкції само по собі не свідчить про їх наявність у особи.

Суд також не звернув уваги на те, що під час розгляду цього адмін. матеріалу в суді, 24.11.2025 р. водія ОСОБА_1 також зупиняв інший екіпаж поліції у м. Херсоні та мав підозри, що водій перебуває у стані наркотичного сп`яніння. На цей раз водій був один, без пасажирів, не поспішав до військової частини, не був на дорозі у коменданську годину і щоб довести свою невинуватість без проблем погодився проїхати до медичного закладу на проведення огляду на стан сп`яніння. Висновком від 24.11.2025 р., виданим КНП «Херсонський обласний заклад з надання психіатричної допомоги» підтверджено, що наркотичного сп`яніння у ОСОБА_1 не виявлено . (копія – у справі).

Наведене мало істотне доказове значення і додатково свідчило, що поведінка ОСОБА_1 є послідовною та добросовісною, оскільки коли він мав реальну можливість, то він без вагань поїхав до медичного закладу і пройшов огляд.

Це підтверджує, що його попередня відмова 14.09.2025 від проходження огляду у незрозумілому медичному закладі була вимушеною, обумовленою конкретними обставинами, озвученими ОСОБА_4 у своїх поясненнях та на відео.

Цей висновок від 24.11.2025 року додатково підтверджує, що об`єктивних даних про наркотичне сп`яніння у ОСОБА_1 не встановлюється, а «підозри» поліцейських мали суб`єктивний характер. Тобто навіть повторна перевірка в інший день у спеціалізованому закладі охорони здоров`я знову дала негативний результат, що підкреслює позицію захисту про те, що поліцейські 14.09.2025 не мали реальних, належних підстав для тверджень про наявність у водія ознак наркотичного сп`яніння, а зазначені у протоколі «ознаки» були формальними.

Цей висновок додатково демонстрував суду, що ОСОБА_1 не є особою, яка систематично вживає наркотичні речовини, не перебуває у стані хронічного чи регулярного вживання, що узгоджується з його попередніми поясненнями про відсутність вживання будь-яких наркотичних речовин, а також з негативним висновком від 15.09.2025, отриманим ним добровільно одразу після події.

Таким чином, матеріали справи не підтверджують наявності у ОСОБА_1 об`єктивних ознак наркотичного сп`яніння, які б давали працівникам поліції законні підстави для направлення його на огляд.

За таких обставин вимога пройти огляд була необґрунтованою, а висновок суду про доведеність складу правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП ґрунтується на припущеннях.

Суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи захисту про грубе порушення поліцією порядку проходження водієм огляду на стан алкогольного, наркотичного та іншого сп`яніння у медичному закладі та, як наслідок, недопустимість наявного у справі Направлення, оскільки воно містило посилання на 2 (два) медичних заклади та не відповідало формі чинного на той час бланку Направлення, зазначивши, що Направлення на проходження огляду дійсно містить посилання на два медичні заклади, однак пояснив це «шаблонною природою документа», який нібито заповнюється залежно від обставин справи. Також суд вказав, що працівниками поліції було чітко оголошено медичний заклад, куди пропонувалося направити водія, а саме медичний заклад у с. Степанівка м. Херсон.

Відповідно до ст. 266 КУпАП у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Апелянт зауважує, що проходження огляду в медичному закладі пропонується не лише усно, а шляхом вручення водієві письмового направлення на медичний огляд до закладу охорони здоров`я.

Згідно з п. 8 Інструкції, Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції. У цьому письмовому направленні має бути вказано конкретний заклад охорони здоров`я, який входить до затвердженого переліку, дані про особу водія, якого направляють, точний час видачі направлення тощо. Лише у разі, якщо водій отримав письмове направлення та відмовляється від проведення медичного огляду в закладі охорони здоров`я, тільки тоді поліцейський має право скласти протокол про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП . Якщо ж водієві не було запропоновано пройти огляд в медичному закладі шляхом вручення письмового направлення, то підстави для притягнення водія до відповідальності за статтею 130 КУпАП відсутні.

У справі наявне Направлення від 14.09.2025 р., однак у порушення вищенаведеного Порядку, це Направлення навіть не містить посилання на конкретний медичний заклад до якого водій направляється, адже у направлені надруковано, що водій направляться до КНП «Херсонський обласний заклад з надання психіатричної допомоги», ХОР лабораторія наркологічного центру, який розташований за адресою: Херсон, вул. Стрітенська, буд. 8 Херсон, с. Степанівна, вул. Джона Говарда, буд. 65, тобто у направлені вказано одночасно 2 (два) різних медичних заклади за різними адресами. За таких обставин водію фактично не було визначено конкретний заклад охорони здоров`я, до якого він направлявся для проходження огляду. Вказівка у документі двох різних медичних закладів або двох різних адрес не створює для водія чіткої та зрозумілої вимоги про проходження огляду у конкретному місці.

Наведене свідчить про те, що з боку поліції належної пропозиції проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у найближчому медичному закладі у формі письмового Направлення - не було. Пояснення суду про «шаблонну природу» документа є необґрунтованим. Якщо документ є шаблонним, саме працівник поліції зобов`язаний заповнити його належним чином, виключивши зайві або альтернативні варіанти та зазначивши один конкретний заклад охорони здоров`я. Наявність шаблону не звільняє поліцейського від обов`язку правильно оформити процесуальний документ. Така обставина є суттєвою, оскільки стосується ключового питання: куди саме водій мав прибути для проходження огляду та від проходження якого саме огляду він нібито відмовився. Слід звернути увагу, що форма Направлення встановлена Додатком 1 до Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 8 розділу II) і містить вказівку лише на 1 медичний заклад .

Суд фактично визнав, що Направлення дійсно містить посилання на два медичні заклади, однак помилково не надав цьому належного правового значення, що свідчило про недопустимість такого Направлення як доказу та про те, що належного направлення у лікарню з боку поліції не було. Долучене до матеріалів справи “Направлення”, складене працівниками поліції не є належним доказом підтвердження направлення водія на огляд, оскільки в порушення вимог Інструкції від 09.11.2015 №1452/735 Направлення складено поліцейськими на бланку, який втратив чинність ще 04.07.2025.

У чинній на момент події редакції форми Направлення був відсутній рядок, в якому вказується серія та номер протоколу про адміністративне правопорушення. Також варто зазначити, що у Направленні зазначено, що нібито поліцейським було доставлено водія до закладу охорони здоров`я, хоча насправді такої доставки не було, що підтверджується наданим поліцією відеозаписом на якому відсутній такий факт.

Крім того, направлення містить виправлення у даті його видачі, що є недопустимим.

Наведене у сукупності вказує на недопустимість наявного у справі Направлення.

Згідно з ч. 5 ст. 266 КУпАП, огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Суд першої інстанції на ці суттєві обставини уваги не звернув та проігнорував їх.

Суд прийшов до помилкового висновку, що поліцейські роз`яснювали водієві його процесуальні права передбачені ст. 268 КУпАП, не звернувши уваги, що з відеозапису цього не вбачалось. Так, суд І інстанції зазначив в оскаржувано рішенні, що «… ОСОБА_1 неодноразово оголосив відмову від проходження огляду на стан сп`яніння, із протоколом ознайомлений під підпис, права під час розгляду справи та наслідки відмови від проходження огляду особі роз`яснені, що підтверджується відеозаписом з бодікамер працівників поліції».

Водночас, наведене твердження про роз`яснення прав в дійсності не підтверджується відеозаписом. Зокрема, на відеозаписі Диска № 2 приблизно на 1 год. 1 хв. зафіксовано, що поліцейська питає іншого свого напарника «а ти з правами ознайомив ?», той відповідає «ні».

Наведене свідчить про те, що під час складання Протоколу відносно водія було істотно порушено та обмежено його процесуальні права, у т.ч. його право на професійну правничу допомогу адвоката. Права передбачені ст. 268 КУпАП йому не роз`яснювались поліцейським. Не забезпечення ж інспектором поліції гарантованих ст. 268 КУпАП прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності нівелює саму сутність процесуальних прав, адже призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі.

Усупереч ч. 1 статті 265-1, ч. 1 ст. 266 КУпАП поліцейський не відсторонював водія від керування ТЗ та не вилучав нього водійське посвідчення, що свідчить про незаконність дій поліцейського при оформленні матеріалів та говорить про те, що насправді поліцейський не вбачав, що водій перебуває у стані наркотичного сп`яніння і цій обставині судом не було надано жодної оцінки.

Відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Відповідно до частини 1 статті 265-1 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, за яке відповідно до цього Кодексу може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, поліцейський тимчасово вилучає посвідчення водія до набрання законної сили постановою у справі про адміністративне правопорушення, але не більше ніж на три місяці з моменту такого вилучення, і видає тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами. Про тимчасове вилучення посвідчення водія робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення. ОСОБА_1 не було відсторонено від подальшого керування після складення протоколу про адміністративне правопорушення, що також вказує на порушення порядку проведення огляду на стан сп`яніння водія, передбачений ст. 266 КУпАП.

Суд не звернув увагу на наявність у ОСОБА_1 спеціального статусу військовослужбовця та залишив поза увагою недотримання окремого порядок огляду військовослужбовців згідно ст. 266 1 КУпАП.

Так, на відеозаписі (диск № 1), наданому поліцією, у проміжку часу з 1 хв. 30 с. по 2 хв. 12 с. видно, що ОСОБА_3 виходячи з машини представляється поліцейському говорячи, що він молодший лейтенант, та надає йому своє посвідчення офіцера. На інших відеозаписах поліції також зафіксовано як ОСОБА_3 говорить, що поспішає на службу, повертається з ОСОБА_8 . У справі також наявна копія посвідчення офіцера ОСОБА_1 , а також копія службової характеристики з місця служби військової частини НОМЕР_3 . Під час надання особистих пояснень в суді ОСОБА_3 також підтвердив, що при спілкуванні з поліцією він надавав їм відповідні військові документи та повідомляв про свій статус військовослужбовця. Суд І інстанції визнав і встановив статус ОСОБА_1 як військовослужбовця, оскільки зазначив, що розглядав матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності, складені стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , офіцера групи розвідки штабу НОМЕР_5 військової частини НОМЕР_3 , молодшого лейтенанта.

Водночас, попри вищенаведене, суд І інстанції не звернув уваги, що за наявності спеціального суб`єкта – військовослужбовця ОСОБА_1 , статус якого був відомий поліцейським, останні мали б керуватися спеціальним порядком огляду останні мали б військовослужбовців, передбаченим ст. 266-1 КУпАП та викликати на місце ВСП, яке є уповноваженим органом для проведення огляду на стан сп`яніння військовослужбовців.

Частиною 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 травня 1992 року №2232-XII встановлено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1)на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого(навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2)на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3)поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4)під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Таким чином, матеріали даної справи містили докази того, що ОСОБА_3 є військовослужбовцем НОМЕР_3 , 14.09.2025 року прямував до місця служби та вважався таким, що виконує обов`язки військової служби, а отже це вказує на його особливий правовий статус як військовослужбовця, для яких КУпАП визначено окремий порядок огляду, регламентований ст. 266-1 КУпАП.

За приписами ч. 3 ст. 266-1 КУпАП ОСОБА_3 міг бути підданий огляду тільки посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів відповідно до порядку, встановленого ч.ч. 2-7 ст. 266-1 КУпАП. Однак, працівниками поліції зазначеного установленого законом порядку не було дотримано, ВСП на місце не викликалось і огляд водія не проводило, а тому вся процедура огляду, яку поліцейські застосували згідно з категоричними приписами ч. 9 ст. 266-1 КУпАП є недійсною, а її результати недопустимими доказами, оскільки отримані всупереч умовам і порядку, встановлених законом. Варто додатково наголосити, що працівники поліції, будучи обізнаними про те, що ОСОБА_3 є військовослужбовцем і перебуває при виконанні обов`язків військової служби, не лише не застосували передбачений законом спеціальний порядок, а й навіть не відобразили цей статус у протоколі, де вказали про те, що ОСОБА_3 начебто «не працює», що свідчить про формальний підхід до оформлення матеріалів справи, неповне з`ясування істотних обставин та грубе ігнорування спеціального правового регулювання, яке прямо підлягало застосуванню у даному випадку.

У листі від 13.11.2025 Голова Касаційного кримінального суду ОСОБА_9 , формуючи однакові підходи до правозастосування та орієнтуючи суди на єдине застосування норм права, зазначив, що у разі, коли водій є військовослужбовцем і перебуває при виконанні обов`язків військової служби, його огляд на стан сп`яніння та питання відповідальності підлягають вирішенню за спеціальними правилами, передбаченими ст. 266-1 та ст. 172-20 КУпАП (копію листа- додаємо).

Однак, суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою спеціальний правовий статус ОСОБА_1 як військовослужбовця, який на момент події вважався таким, що перебуває на службі, та повідомляв про це працівників поліції, що зумовлювало необхідність застосування до нього спеціальної процедури, передбаченої ст. 266-1 КУпАП, із залученням уповноважених посадових осіб Військової служби правопорядку.

Невиконання цієї процедури свідчить про незаконність усіх подальших дій поліцейських, а результати такого оформлення не можуть вважатися належними та допустимими доказами вини ОСОБА_1 , а отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність вини ОСОБА_1 , не застосувавши спеціальні норми КУпАП, які підлягали застосуванню у цій справі, та не звернувши уваги на істотне порушення процедури огляду військовослужбовця.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні належним чином клопотання про індивідуалізацію адміністративного покарання.

Суд першої інстанції формально відмовив у задоволенні клопотання захисту про застосування принципу індивідуалізації, фактично звівши мотиви відмови лише до безальтернативності санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, загальних міркувань про суспільну небезпеку такого правопорушення, відсутності у суду права виходити за межі санкції визначеної законодавцем без зазначення прямої правової норми, а також відсутності пом`якшуючих обставини, що вказували б на суттєву потребу у відступі від покарання визначеного санкцією статті. Разом з тим суд не надав належної оцінки конкретним даним про особу ОСОБА_1 , які мають істотне значення для вирішення питання про вид адміністративного стягнення. Зокрема, судом не враховано, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, офіцером групи розвідки, з 2022 року бере безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони Миколаєва, Миколаївської області, Херсона та Херсонської області, неодноразово виконував бойові завдання, має позитивну службову характеристику, державні нагороди та відзнаки. Крім того, суд залишив поза належною оцінкою те, що ОСОБА_1 має тяжке бойове поранення - ампутацію лівої нижньої кінцівки, користується протезом, а тому право керування транспортним засобом для нього є не питанням зручності, а питанням базової мобільності, самостійності, безпеки та можливості виконувати службові обов`язки.

Апелянт зауважує, що з огляду на викладене, у разі якщо апеляційний суд не погодиться з доводами апелянта щодо відсутності події і складу адміністративного правопорушення, сторона захисту просить змінити постанову суду першої інстанції в частині призначеного адміністративного стягнення та, з урахуванням принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.

Наголошує на тому, що працівниками поліції було грубо порушено вимоги ст. 266 КУпАП, Інструкції та Порядку. При цьому, з огляду на наявні істотні порушення при проведенні огляду на стан сп`яніння та складанні за його результатами протоколу про адміністративне правопорушення, слід визнати вказаний протокол та додані до нього матеріали недопустимими доказами, як такі, що отримані з істотним порушенням вимог КУпАП.

Відповідно до статті 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію в національному законодавстві України, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого розумного сумніву у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин, всі сумніви щодо доведеності вини водія у вчиненні даного правопорушення слід тлумачити на його користь. Усупереч вищенаведеному, суд першої інстанції формально та у спрощений спосіб підійшов до розгляду справи.

На думку апелянта, при винесенні постанови, суддя місцевого суду не надав оцінки та аналізу наявним у справі доказам, не з`ясував усі обставини справи в їх сукупності, внаслідок чого, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, дійшов помилкового висновку про наявність у діях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В судовому засіданні адвокат Ганга Д.Г. та ОСОБА_1 підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та доповненні до неї.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Вивчивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1 та адвоката, перевіривши доводи апеляційної скарги, докази у справі, суд дійшов наступного висновку.

Згідно положень ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до положень ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями частини сьомої статті 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 вказаних вимог закону дотримався в повному обсязі, з`ясував всі обставини, дослідив і належним чином оцінив всі докази та дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1статті 130 КУпАП, за обставин, викладених у постанові суду.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали, дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1ст. 130 КУпАП, підтверджується наступними доказами:

-протокол серії ААД № 600565 від 14.09.2025 року складений за частиною першою ст. 130 КУпАП;

-направлення;

-акт огляду на стан сп`яніння;

-заявка;

-рапорт;

-довідка;

-диск.

Європейський суд з прав людини у складі Великої палати у справі О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства від 29.06.2007 зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

За вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП, передбачено стягнення у виді штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до ст.24КУпАП, за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 5-1) громадські роботи; 6) виправні роботи; 6-1) суспільно корисні роботи; 7) адміністративний арешт; 8) арешт з утриманням на гауптвахті.

Відповідно дост.25КУпАП, оплатне вилучення, конфіскація предметів та позбавлення права керування транспортними засобами можуть застосовуватися як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - тільки як додаткове; інші адміністративні стягнення, зазначені в частині першій статті 24цього Кодексу, можуть застосовуватися тільки як основні.

За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

Відповідно до ч. 4 ст. 30 КУпАП, позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Відповідно дост.33КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8цього Кодексу.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України від23.12.2005№14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» судам необхідно враховувати, що КпАП ( 80731-10, 80732-10 ) не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. Тому згідно зі ст. 33 цього Кодексу основні й додаткові стягнення слід застосовувати з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм.

Позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 121, ч. 4 ст. 122, ст. 122-2, ч. 3 ст. 123, статтями 124 і 130 КпАП (80731-10 ). Можливості накладати на винну особу таке стягнення як додаткове цей Кодекс не надає.

У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ст. 9 Конституції України, а такожст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України.

Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.

17 липня 1997 Україна ратифікувала ЄвропейськуКонвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід`ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні "Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії" від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення "кримінального обвинувачення". Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки "право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності" (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998 року).

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, зокрема, наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м`якого покарання та звільнення від нього тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання (стягнення) мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.

Законодавство про адміністративні правопорушення не містить заборони на використання аналогії закону. Наближеність справ про адміністративні правопорушення до кримінальних в розумінні Конвенції надає підстави зазначити, що у найближчій галузі права кримінальному, міститься ).

Таким чином, вищенаведене не надає підстав і для застосування аналогії закону для застосування санкції статті ч. 1 ст. 130 КУпАП та не накладення на особу основного виду стягнення - позбавлення права керування транспортним засобом.

Отже, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1 ст.130КУпАП ( накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік), ця функція суду за своєю правовою природою не є дискреційною, а отже посилання адвоката на необхідність застосування принцип індивідуалізації при призначенні наведеної у ч.1 ст. 130 КУпАП санкції відповідальності, не ґрунтується на вищенаведеному.

Згідно вимог пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції визначений ст. 266 КУпАП, а також затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 року «Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 року № 1452/735.

Ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є:наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота);звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло ;сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

В протоколі про адміністративне правопорушення працівниками поліції вказано ознаки наркотичного сп`яніння ОСОБА_1 , а саме: зіниці очей не реагують на світло, тремтіння пальців рук, які наголошені було йому у тому рахунку під час складання протоколу.

Відмова ОСОБА_1 від проходження на стан наркотичного сп`яніння зафіксована на відео (20:56 хв.)де неодноразово пропонувалося йому пройти огляд у встановленому законом порядку та навіть роз`яснювалася санкція статті закону щодо відповідальності про відмову від огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Фактично відмова ОСОБА_1 від огляду на стан наркотичного сп`яніння фактично ним не оспорюється.

Доводи скарги про проходження самостійно такого огляду на наступний день та в подальшому при інших обставинах , правового значення у цих правовідносинах, не мають, оскільки ОСОБА_1 протягом усього часу відео фіксування події та складання протоколу так і не висловив згоди на проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Перевірка доводів апеляційної скарги про проведення огляду з порушенням ст. 266-1 КУпАП надає підстави для висновку про їх безпідставність з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Згідно із ч.ч. 2, 3 статті 2661 КУпАП огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що огляд військовослужбовців проводиться у порядку визначеному ст. 2661 КУпАП, у випадку виконання останніми обов`язків військової служби або перебування на території військових частин, а також на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях.

Протягом усього часу ОСОБА_1 , який керував власним транспортним засобом, не повідомляв працівників поліції про те, що він знаходиться при виконанні обов`язків військової служби, що є підставою для виклику працівниками поліції СВП. Навпаки, на питання поліцейського щодо оформлення протоколу на «цивільного», ОСОБА_1 не висловив щодо того, що він перебуває в цей час при виконанні обов`язків військової служби, зазначивши, також що має ще підвезти іншу жінку- пасажирку. На запит суду військова частина повідомила, що у військовій частині відсутні письмові ( фізичні) докази перебування ОСОБА_1 у період з 20.00 по 21.00 год 14.09.2025 при виконанні обов`язків військової служби, також зазначивши, що не виключаються обставини, за яких ОСОБА_1 за дозволом своїх начальників міг рухатися виключно в межах батальонного рубежу оборони ( зони відповідальності) в межах Херсонського району Херсонської області для розсередження особового складу з метою відпочинку (сну) у позаробочий час ( не ототожнювати із позаслужбовим) за умови, що була відсутня потреба у перебуванні військовослужбовця у штабі батальону в/ч НОМЕР_3 .

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції не заперечив щодо з`ясування у нього поліцейськими порядку оформлення протоколу, пояснивши тим, що не бажав проблем на службі.

З дослідженого відеозапису та матеріалів справи вбачається, що у письмових поясненнях Херсонському міському суду Херсонської області від 02.11.2025 року, ОСОБА_1 пояснював: «Того дня, у вільний від служби час, близько комендантської години, я їхав по Херсону за кермом свого авто», а відеозапис з бодікамер поліцейських, приєднаний до матеріалів справи містить запис 14.09.2025 о 20:35 з поясненнями ОСОБА_1 поліцейському: «.. та куда на службе тем более отпустили в Николаев на полдня».

Отже, достовірних доказів, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом під час виконання обов`язків військової служби, а не в приватному порядку в особистих цілях, судом не здобуто.

За таких обставин, у поліцейських були відсутні підстави для виклику службових осіб Військової служби правопорядку або керівництва військової частини та проведення ними огляду в порядку ст. 2661 КУпАП.

Дії працівників поліції, які не відсторонили ОСОБА_1 від подальшого керування транспортним засобом, не нівелюють докази вчинення останнім правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП.

Посилання на те, що ОСОБА_1 не було роз`яснено його права, передбачені ст. 268 КУпАП, спростовуються даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 600565 від 14.09.2025 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 власним підписом підтвердив, що йому було роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Жодних зауважень з приводу не роз`яснення прав, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не вказав.

Не є слушними доводи апелянта про невідповідність направлення на проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, оскільки ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Ганги Дмитра Григоровича, який діє від імені ОСОБА_1 на постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 01 червня 2026 року - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 01 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя

Херсонського апеляційного суду І.В. Склярська