Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №489/2016/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

04.08.2026

Справа №489/2016/26

Провадження №2/489/1623/26

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого – судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань – Горецькою П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб таким, що втратили право користування житловим приміщенням

встановив.

Позивач, через свою представницю – адвокатку Астаніну Л.Д., звернувся до суду з позовом, яким просить визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . Мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.11.2006. відповідачі є його рідними дітьми. На початку січня 2014 їхня сім`я фактично перестала існувати й вони стали проживати окремо, а саме його колишня дружина з дітьми переїхала проживати у будинок її матері в Одеській області, а пізніше переїхали проживати до м. Одеси. Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 01.08.2016, визнано його колишню дружину ОСОБА_4 такою, що втратила право користування вищевказаною квартирою. На той час, відповідачі були неповнолітніми, тому він не бажаючи позбавляти дітей можливості проживати разом з ним та втрачати з ними зв`язок, не подавав позову стосовно визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Відповідачі з початку січня 2014 не проживають у квартирі, ніякої участі в утриманні квартири не приймають, їх особистих речей у квартирі немає. На теперішній час відповідачі є повнолітніми та жодним чином не пов`язують із квартирою свої життєві інтереси.

Ухвалою суду від 30.03.2026, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. На позовних вимогах наполягає. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

ОСОБА_3 подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 22.11.2006.

Вказане підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, сформованого 11.04.2007.

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідним сином ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Згідно з свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідною донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Шлюб між позивачем та ОСОБА_4 розірвано 06.10.2016 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва (справа 489/3113/16-ц).

Згідно рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва ОСОБА_4 було визнано такою що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 (справа №489/3113/16-ц)

Позивач зазначає, що з початку січня 2014 їхня сім`я фактично перестала існувати й вони стали проживати окремо, а саме його колишня дружина з дітьми переїхала проживати у будинок її матері в Одеській області, а пізніше переїхали проживати до м. Одеси. З того часу відповідачі не проживають у квартирі АДРЕСА_1 , їх особистих речей немає, не цікавляться квартирою та не беруть участі у її утриманні.

Норми права та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ч.1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Ч. 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами ст. 379 Цивільного кодексу України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 405 ЦК України при відсутності члена сім`ї власника житла без поважних причин понад один рік, він втрачає право на користування цим житлом та у відповідності до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Відповідно до ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Реєстрація місця проживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_1 перешкоджає ОСОБА_1 реалізувати своє право власності у повній мірі.

Відповідно до Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13.01.2026 (який набрав законної сили 15.02.2026) Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Суд також враховує зміни житлового законодавства, зокрема набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики». Водночас спірні правовідносини у даній справі виникли значно раніше - на момент вселення членів сім`ї до спірного житлового приміщення та подальшого фактичного проживання сім`ї у квартирі. Отже, правовідносини щодо користування спірним житловим приміщенням виникли та тривали у період дії положень Житлового кодексу України, які регулювали порядок користування житлом державного та комунального житлового фонду. Враховуючи принцип незворотності дії законів у часі, закріплений у статті 58 Конституції України, а також те, що спірні житлові правовідносини сформувалися за дії зазначених норм, суд застосовує положення статей Житлового кодексу України для оцінки прав та обов`язків сторін у даній справі.

Відповідно до п.п. 2 п. 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 р. № 265, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі: рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується).

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житлом.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 386 ЦК України та ст. 150 ЖК України, передбачають права власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Факт реєстрації Відповідача в будинку, що належить Позивачу на праві власності, порушує право власності на даний будинок, оскільки порушує правомочність користування та розпоряджання своєю власністю. Позивач бажає зняти Відповідача з реєстраційного обліку, щоб зменшити свої витрати з утримання житлового приміщення та можливість в подальшому здійснювати користування, продажу майна без обтяжень.

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи із порівняльного аналізу статей 383, 391,405 ЦК України та статей 64,150,156ЖК України, слід дійти висновку, що положення статей 383,391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру від будь - яких осіб, у тому числі і тих, які не є і не були членами його сім 'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 64,150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16).

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до повідомлення з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 25.12.2025 за вих.. № 34154/19.03.03-11/19-14/25, станом на 25.12.2025 зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається з Акта про не проживання від 24.11.2025, підписаного свідками, повнолітні діти ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з січня 2014 по теперішній час не проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Їхніх особистих речей в цій квартирі немає, вони в ній не знаходяться і будь-яких зав`язків з цим житлом не підтримують.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат.

Вимоги про розподіл судових витрат позивачем не ставилось, тому витрати пов`язані з судовим розглядом цивільної справи покладаються на позивача відповідно до їх фактичного понесення.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб таким, що втратили право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомий, зареєстрований: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено «04» серпня 2026.

Суддя Н.О. Рум`янцева