Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №489/1490/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

03.08.2026

Справа №489/1490/26

Провадження №2/489/1468/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого – судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань – Горецькою П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом

встановив.

Позивачка, через свою представницю – адвокатку Сидоренко Т.В., звернулася до суду з позовом, яким просила: визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити частки співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_7 (далі – Позивач), ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 (далі - Відповідачі), ОСОБА_6 (далі – Спадкодавець) є власниками квартири АДРЕСА_1 . Підстава набуття права власності – договір обміну від 07.12.2000 року, зареєстрований Філією № 1 Біржі нерухомості «Єдвайс-Консульт», реєстраційний № 1131. Право власності позивача, відповідачів та спадкодавця зареєстровано КП ММБТІ 15.12.2000 року, реєстраційний номер № 17772 в книзі № 102. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09.09.2008 року у справі № 2 3470/2008 договір обміну від 07.12.2000 року визнано дійсним. Рішення суду набрало законної сили. Ідеальні частки співвласників квартири не визначені. Квартира є спільною сумісною власністю. ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Миколаєві померла ОСОБА_6 (мати позивача і відповідачів). Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/6 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач у встановлений законодавством строк звернулася до ОСОБА_10 , приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу з заявою про прийняття спадщини після померлої матері. Нотаріусом заведена спадкова справа. Інші спадкоємці – відповідачі спадщину після померлої ОСОБА_6 не прийняли. В лютому 2026 року позивач через свого представника звернулася до Рибачук О.В., приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої матері. Постановою від 12.02.2026 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері з підстав не визначення ідеальної частки спадкодавця у праві власності на вказану квартиру. Позивач позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно у встановленому законодавством порядку у зв`язку з вищевикладеними обставинами.

Ухвалою суду від 25.02.2026, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження та витребувано докази.

Ухвалою суду від 01.05.2026, закрито підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Від представника позивачки надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Просить позовні вимоги задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Від відповідачів надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Проти задоволення позову не заперечують.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 на підставі Договору міни від 07.12.2000, укладеного на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт», зареєстрованого в ММБТІ 15.12.2000 за реєстровим № 17772.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02.09.2008, визнано договір міни квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстрований 07.12.2000 на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» за № 1132, укладений між ОСОБА_14 , ОСОБА_15 з однієї сторони та ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , що діяла від свого імені та від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 з іншої сторони – дійсним.

Як вбачається з свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , шлюб між ОСОБА_16 та ОСОБА_6 розірвано 24 листопада 1998.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з частки квартири АДРЕСА_1 .

З свідоцтв про народження серії НОМЕР_3 , серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 , вбачається, що ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є рідними дітьми ОСОБА_16 та ОСОБА_6 .

Згідно свідоцтв про народження серії НОМЕР_6 та серії НОМЕР_7 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є рідними дітьми ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 , ОСОБА_12 зареєструвала шлюб 14 лютого 2014 та змінила прізвище на « ОСОБА_19 ».

До матеріалів справи долучено свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_9 , відповідно до якого ОСОБА_20 зареєструвала шлюб 05 липня 2025 та змінила прізвище на « ОСОБА_21 ».

В мотивувальній частині рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.10.2015, судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_10 , 12 вересня 2009 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_22 та ОСОБА_11 , про що зроблено запис за №546.

Вказаним рішенням, шлюб між ОСОБА_22 та ОСОБА_1 розірвано.

12 лютого 2026 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Рибачук О.В. з заявою про оформлення її спадкових прав за законом на майно, яке залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_6 .

Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Рибачук О.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12 лютого 2026, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав не визначення ідеальної частки спадкодавця у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивачка зазначає, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України, а тому вона просить визнати за нею право власності на частку у спадковому майні.

Норми права та мотиви їх застосування.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини 2 статті 15 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

За положеннями статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За приписами частини 1 статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , єдина хто звернулася до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка зазначає, що інші спадкоємці – відповідачі спадщину після смерті ОСОБА_6 не прийняли.

Вказане підтверджується матеріалами спадкової справи № 26/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Разом з тим судом встановлено, що до складу спадщини входить частка квартири АДРЕСА_1 , та перебуває у спільній сумісній власності відповідачів – ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 та померлої ОСОБА_6 .

Отримати свідоцтво про право на спадщину на вказане спадкове майно ОСОБА_1 не має можливості, оскільки частки у спільному майні не визначені.

Верховний Суд в постанові від 20 березня 2024 року у справі № 134/154/20 виснував таке.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інші).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про визнання за нею права власності на частку спадкового майна, мотивуючи позов тим, що нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із тим, що частки у праві спільної сумісної власності в яке входить спадкове майно, не визначені.

Вирішуючи питання щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на частку квартири суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 41 Основного Закону України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цієї статті Конституції України кореспондуються із положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «власність», яке передбачене частиною 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, воно охоплює певні інші права та інтереси, які не є обмеженими в розумінні Конвенції, зокрема, майнові інтереси спадкоємців на спадкове майно.

Там, де майновий інтерес за своєю природою є вимогою, він може розглядатися як «майно» тільки тоді, коли він має достатню підставу у національному законодавстві або у разі встановлення такого інтересу остаточним судовим рішенням, яке може бути виконано (п. 59, рішення у справі «Грецькі нафтопереробні заводи «Стрен» і «Стратіс Андреадіс проти Греції» (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece), від 09.12.1994, Серія А, №301-В, ст.84,).

Відтак, майновий інтерес, який виражається у майнових вимогах спадкоємців, підлягає захисту із застосуванням правових стандартів, визначених статтею 6 Конвенції та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції в контексті права мирно володіти своїм майном та можливості його обмеження не інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами права.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 № 7 «Про практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Частиною 1 статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

Таким чином, визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про право особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №570/997/19 (провадження №61-16257св20), аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22.04.2020 у справі № 127/23809/18 (провадження № 61- 11210св19); від 27.05.2020 у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18); від 16.09.2020 у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Отже суд доходить висновку, що належним способом захисту права позивачки на спадкування належної їй частки після смерті матері є вимога про визнання за нею права власності на визначену частку у спільній сумісній власності на квартиру, яка тій належала, без заявлення окремої позовної вимоги про визначення такої частки за померлою чи іншими співвласниками ділянки.

Частиною 1 статті 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина 1 статті 368 ЦК України).

Статтею 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з положеннями, що містяться у статті 370 ЦК України щодо виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності відповідно до якої у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

У відповідності до вимог частин першої, другої статті 372 ЦК України передбачено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників управі спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Судом встановлено, що померлій ОСОБА_6 та сторонам по справі належала на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Таким чином, виходячи із принципу рівності часток кожного із співвласників в спільній сумісній власності на нерухоме майно, слідує висновок, що частка кожного із шести співвласників у квартирі складає по 1/6 ідеальній частці, в тому числі й частка спадкодавиці ОСОБА_6 .

Обставини, які б слугували підставою для збільшення чи зменшення розміру часток когось зі співвласників судом не встановлені.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують що право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 розділу II Положення про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Згідно з підпунктом 4.18. пункту 4 глави 10 розділу II Положення, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

При вирішенні даного спору суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Отже, беручи до уваги те, що позивачка прийняла спадщину, є єдиною спадкоємицею за законом щодо майна померлої та не має можливості оформити в установленому законом порядку спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом – задовольнити.

Визначити частки співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 як рівні по 1/6 частки за кожним.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_11 .

Відповідачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_12 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_13 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_14 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_15 .

Повний текст судового рішення складено «03» серпня 2026.

Суддя Н.О. Рум`янцева