Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №462/3394/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3394/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року, суддя Залізничного районного суду міста Львова Ліуш А.І., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про зменшення розміру аліментів, змінення форми сплати аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

представник позивача 13.01.2026 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить зменшити розмір аліментів та змінити форму сплати аліментів, встановлені судовим наказом від 30.01.2025 року, стягувати з позивача на користь відповідачки аліменти на утримання сина ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 в твердій грошовій формі по 3000 грн. на кожну дитину щомісячно із врахуванням індексації, починаючи стягнення з моменту звернення із заявою і до досягнення дитиною повноліття. Позовні вимоги мотивує тим, що у шлюбі у сторін народилося двоє дітей, син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 . Залізничним районним судом видано судовий наказ про стягнення з позивача аліментів, яким постановлено стягувати з ОСОБА_1 аліменти у розмірі однієї третьої заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття щомісячно. Зазначає, що позивач є безробітним, добровільно оплачував аліменти в межах встановленого прожиткового мінімуму на дітей, відтак, вважає, що сума аліментів може бути визначена в твердій грошовій сумі в межах 50 процентів прожиткового мінімуму на одну дитину.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 06 липня 2026 року, в задоволенні клопотання представника відповідачки про закриття провадження по справі, - відмовлено.

Представником відповідачки також було подано 09 липня 2026 року клопотання, в якому він вказав, що жодних доказів зміни свого матеріального стану або інших обставин, які б ствердили неможливість сплати аліментів, позивачем не надано. Відтак, в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом було встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 16.06.2025 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 17.11.2009 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

Крім того, судовим наказом від 30.01.2025 року у справі №462/9666/24 постановлено стягувати із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у розмірі однієї третьої заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, щомісячно, починаючи з 24.12.2024 року.

На підтвердження своїх вимог позивач долучив копію розрахунку заборгованості по сплаті аліментів на виконання судового наказу №462/9666/24.

Також до матеріалів справи долучено форму ОК-5 та ОК-7 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ст. 180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття .

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовими рішеннями або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Відповідно ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч.1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Водночас, відповідно до ч.2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1, ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до категоричного й однозначного висновку про те, що позиція позивача є не лише юридично безпідставною, а й морально неприйнятною. Аргументи, викладені ним у позовній заяві, з огляду на надані суду докази, а точніше їх повну відсутність, на переконання суду виглядають як свідоме маніпулювання фактичними обставинами задля уникнення виконання своїх прямих обов`язків перед власними дітьми.

Так, як встановлено в ході розгляду справи, малолітні діти, батьком яких є позивач, постійно проживають разом із матір`ю, яка фактично здійснює їх щоденне утримання, виховання, забезпечує належні побутові умови, організовує їх навчання, лікування, розвиток та несе основний тягар фінансових витрат, пов`язаних із забезпеченням їх життєдіяльності. Саме на відповідачку покладено повсякденне забезпечення дітей продуктами харчування, одягом, взуттям, засобами гігієни, оплатою медичних послуг, навчання, позашкільного розвитку, дозвілля та інших необхідних витрат, які є невід`ємною складовою належного утримання дітей відповідного віку.

За таких обставин саме позивач, як інший із батьків, зобов`язаний брати рівнозначну участь у матеріальному забезпеченні власних дітей відповідно до своїх можливостей та вимог закону. При цьому, суд звертає увагу на те, що аліменти не є способом матеріального забезпечення іншого з батьків, а є коштами, які належать виключно дітям та спрямовуються на задоволення їхніх повсякденних потреб. Відтак, вирішуючи питання щодо можливості зменшення їх розміру, суд зобов`язаний насамперед виходити із найкращих інтересів дітей, а не виключно із бажання платника аліментів зменшити власне фінансове навантаження.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що позиція позивача є внутрішньо суперечливою, непослідовною та фактично спростовує його ж власні доводи. Так, звертаючись до суду, позивач стверджує, що є безробітним, не має постійного доходу та не може виконувати судовий наказ про стягнення аліментів у визначеному розмірі. Водночас, у позовній заяві він самостійно просить визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі по 3000 грн. на кожну дитину щомісячно. Таким чином, якщо, за твердженням самого позивача, він не має жодного доходу та не володіє фінансовою можливістю виконувати покладений на нього обов`язок щодо утримання власних дітей, то залишається абсолютно незрозумілим, з яких саме джерел він планує щомісячно сплачувати запропоновані ним самим 6000 грн., аліментів. Будь-яких пояснень щодо цього, позивач суду не надав. Отже, наведені ним доводи взаємно виключають один одного, не узгоджуються між собою та не можуть бути покладені судом в основу рішення, оскільки свідчать про відсутність належного обґрунтування заявлених вимог.

Більше того, суд вважає за необхідне окремо наголосити, що сама по собі відсутність офіційного працевлаштування чи статус безробітного жодним чином не звільняє особу від виконання передбаченого законом батьківського обов`язку щодо утримання власних дітей.

Позивач є повнолітньою, працездатною та дієздатною особою, яка свідомо приймала рішення про народження двох дітей, а відтак добровільно взяла на себе передбачений законом та моральними засадами суспільства обов`язок щодо їх належного матеріального забезпечення до досягнення ними повноліття. Такий обов`язок є безумовним та не може ставитися у залежність виключно від бажання платника аліментів працювати чи не працювати.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок вживати всіх можливих заходів для отримання доходу, працевлаштування та забезпечення власних дітей належним рівнем утримання. Відсутність офіційного місця роботи не може використовуватися як спосіб уникнення виконання судового рішення або як підстава для перекладення обов`язку з матеріального забезпечення дітей виключно на іншого з батьків.

Суд також звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що його непрацевлаштованість обумовлена об`єктивними, незалежними від нього причинами, зокрема станом здоров`я, інвалідністю чи іншими обставинами, які б реально позбавляли його можливості працювати та отримувати дохід. Відтак, відсутність офіційного заробітку за таких обставин є виключно наслідком власної поведінки позивача та його бездіяльності і не може негативно впливати на рівень матеріального забезпечення його дітей.

Також суд зазначає, що запропонований позивачем розмір аліментів у сумі 3000 грн. на кожну дитину очевидно не відповідає реальним потребам дітей 2010 та 2017 років народження та не забезпечує їх належного фізичного, інтелектуального, духовного і соціального розвитку.

Діти відповідного віку щоденно потребують значних витрат на харчування, одяг, сезонне взуття, навчальні матеріали, транспортні витрати, медичне обслуговування, лікарські засоби, розвиток здібностей, спортивні секції, гуртки, засоби особистої гігієни, відпочинок та інші необхідні потреби, обсяг яких із віком лише збільшується. Особливо це стосується старшої дитини, яка перебуває у підлітковому віці та потребує значно більших витрат порівняно з дітьми молодшого віку.

При цьому суд враховує загальновідомі обставини щодо суттєвого зростання вартості продуктів харчування, комунальних послуг, товарів першої необхідності, медичних препаратів та інших товарів і послуг, необхідних для повноцінного утримання дітей. За таких умов визначення аліментів у запропонованому позивачем розмірі фактично призвело б до погіршення рівня матеріального забезпечення дітей та суперечило б їхнім найкращим інтересам, які відповідно до положень сімейного законодавства та Конвенції ООН про права дитини мають безумовний пріоритет перед майновими інтересами платника аліментів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що позивачем не доведено наявності жодної із передбачених статтею 192 Сімейного кодексу України підстав для зміни способу стягнення аліментів та зменшення їх розміру. Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів істотної зміни його матеріального чи сімейного стану, погіршення здоров`я або інших обставин, які б об`єктивно унеможливлювали виконання покладеного на нього обов`язку щодо належного утримання дітей. Натомість заявлені позовні вимоги фактично спрямовані виключно на зменшення власного фінансового навантаження позивача без врахування реальних потреб дітей та їхніх найкращих інтересів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, не підтверджені належними доказами та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому у їх задоволенні слід відмовити у повному обсязі за безпідставністю.

На підставі викладеного та ст. 180-184, 191, 192 СК України та, керуючись ст.ст. 247 ч. 2, 263-265, 430, ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про зменшення розміру аліментів, змінення форми сплати аліментів, - відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А.І. Ліуш