Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №302/656/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/656/26

Провадження № 2/302/431/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

03.08.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Пухальського С. В.,

за участю секретаря судового засідання – Бобонич Н. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Бобович Микола Миколайович, до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором оренди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди, мотивуючи свої вимоги тим, що 11 листопада 2025 року між ним та відповідачем було укладено договір оренди автомобіля № 3.

Відповідно до умов зазначеного договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування легковий автомобіль марки «HYUNDAI SONATA», 2018 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу на праві власності.

Згідно з пунктом 7 договору оренди відповідач зобов`язався сплачувати позивачу орендну плату за користування автомобілем у розмірі 5600 грн за кожен тиждень користування.

Позивач зазначив, що відповідно до пункту 10 договору строк оренди становив один тиждень. Разом із тим, у разі якщо жодна зі сторін не заявить про припинення дії договору за два дні до закінчення строку його дії, такий договір вважався продовженим на той самий строк та на тих самих умовах. Пунктом 11 договору передбачено, що договір є чинним до моменту повернення автомобіля орендарем орендодавцю, а належним підтвердженням припинення його дії є акт приймання-передачі транспортного засобу, у якому відсутні застереження щодо стану майна.

Позивач вказував, що після укладення договору 11 листопада 2025 року відповідач отримав автомобіль у користування, однак взяті на себе договірні зобов`язання щодо сплати орендної плати не виконував. При цьому, за твердженням позивача, відповідач неодноразово обіцяв здійснити оплату за користування автомобілем, однак фактично жодних платежів на користь орендодавця не здійснив.

Також позивач зазначав, що на його вимоги щодо повернення орендованого транспортного засобу відповідач повідомив про намір залишити автомобіль на стоянці та надати інформацію про місце його знаходження. 19 січня 2026 року позивач самостійно виявив належний йому автомобіль припаркованим на стоянці за адресою: вул. Прирічна, 17, Оболонський район, м. Київ, після чого звернувся до органів поліції із заявою про можливе вчинення кримінального правопорушення.

Посилаючись на те, що відповідач у період з 11 листопада 2025 року по 19 січня 2026 року користувався автомобілем та не здійснював передбачених договором платежів, позивач зазначив про наявність заборгованості з орендної плати у розмірі 54 000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на положення статей 759, 762, 623 Цивільного кодексу України, відповідно до яких за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, а наймач зобов`язаний вносити плату за користування майном у розмірі та порядку, визначених договором.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 1064,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 500 грн.

Ухвалою суду від 25 травня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 03 червня 2026 року постановлено продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подавши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача. У поданій заяві представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи він повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки за відомою суду адресою його проживання, а також шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному вебпорталі Судової влади України.

Враховуючи, що представник позивача не заперечував проти ухвалення заочного рішення, а відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, повторно не з`явився у судове засідання, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, суд відповідно до вимог статей 280, 281 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що 11 листопада 2025 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди автомобіля № 3.

Відповідно до умов зазначеного договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування легковий автомобіль марки «HYUNDAI SONATA», 2018 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований у ТСЦ № 8043. Вказаний транспортний засіб належить ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданим ТСЦ № 8043 25 червня 2024 року.

Згідно з пунктом 7 договору оренди за користування автомобілем орендар зобов`язався сплачувати орендодавцю фіксовану орендну плату у розмірі 5600 грн за один тиждень користування транспортним засобом. Також договором передбачено, що мінімальний строк оренди автомобіля становить один тиждень, а орендна плата сплачується відповідно до рахунку.

Пунктом 10 договору визначено, що строк оренди автомобіля становить один тиждень. Разом із тим, у разі якщо жодна зі сторін не заявить про припинення договору за два дні до закінчення строку його дії, договір вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах. Пунктом 11 договору передбачено, що передача автомобіля орендарю здійснюється у день підписання договору та оформлюється актом приймання-передачі, а договір діє до моменту повернення автомобіля орендодавцю. Умовами договору передбачено, що документом, який підтверджує закінчення його дії, є акт приймання-передачі автомобіля, якщо в ньому не зазначено пошкоджень чи погіршення стану майна.

Факт передачі транспортного засобу відповідачу підтверджується договором оренди автомобіля № 3 від 11 листопада 2025 року, який містить підписи сторін.

Судом також установлено, що відповідач ОСОБА_2 отримав автомобіль у користування та зобов`язався сплачувати встановлену договором орендну плату, однак доказів виконання такого обов`язку, зокрема внесення орендних платежів у погодженому сторонами розмірі, матеріали справи не містять.

Як убачається з матеріалів справи, 19 січня 2026 року позивач звернувся до органів поліції із заявою про можливе вчинення кримінального правопорушення, зазначивши, що належний йому автомобіль марки «HYUNDAI SONATA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , після передачі відповідачу за договором оренди був виявлений ним на стоянці за адресою: м. Київ, вул. Прирічна, 17. У заяві та наданих поясненнях позивач зазначав про обставини неповернення автомобіля та відсутність розрахунку за його користування.

Отже, судом установлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини з оренди транспортного засобу, за якими позивач виконав свій обов`язок щодо передачі майна у користування відповідачу, а відповідач, у свою чергу, взяв на себе обов`язок сплачувати орендну плату у визначеному договором розмірі, однак належним чином цей обов`язок не виконав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положеннями статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено договором.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу положень статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Дослідженими у судовому засіданні доказами підтверджується, що відповідач отримав у користування автомобіль на підставі укладеного договору оренди, а факт його повернення орендодавцю до 19 січня 2026 року матеріалами справи не підтверджений. При цьому відповідачем не надано суду доказів належного виконання передбаченого договором обов`язку щодо внесення орендної плати, як і не спростовано розрахунок заявленої позивачем заборгованості.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт укладення між сторонами договору оренди автомобіля, передачі транспортного засобу відповідачу у користування, визначення сторонами розміру орендної плати та наявність заборгованості за договором.

Натомість відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження сплати орендної плати або інших обставин, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку з її сплати.

При цьому суд враховує, що укладаючи договір оренди автомобіля, відповідач добровільно погодився з його умовами, у тому числі щодо розміру орендної плати, строку користування транспортним засобом та порядку виконання грошового зобов`язання. Невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань не може бути підставою для звільнення його від обов`язку оплатити фактичне користування майном.

Таким чином, оскільки відповідач користувався належним позивачу транспортним засобом та не виконав свого обов`язку щодо внесення орендної плати, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення заборгованості за договором оренди автомобіля № 3 від 11 листопада 2025 року.

Враховуючи встановлені обставини справи та наведене правове регулювання, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором оренди автомобіля № 3 від 11 листопада 2025 року у розмірі 54 000 грн.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Оскільки заявлена до стягнення сума є платою за користування майном, розмір та порядок внесення якої визначені умовами укладеного між сторонами договору оренди, спірні правовідносини регулюються положеннями цивільного законодавства щодо виконання договірних зобов`язань та внесення орендної плати. Положення статті 623 ЦК України щодо відшкодування збитків у цьому випадку застосуванню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання такої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом установлено, що інтереси позивача ОСОБА_1 у справі представляв адвокат Бобович Микола Миколайович, повноваження якого підтверджуються ордером на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1060129, виданим на підставі договору про надання правової допомоги №43 від 01 травня 2026 року.

Право адвоката Бобовича Миколи Миколайовича на заняття адвокатською діяльністю підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №4036 від 29 червня 2010 року, виданим Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордера №20/05 від 20 травня 2026 року, відповідно до якої адвокатом Бобовичем Миколою Миколайовичем прийнято від ОСОБА_1 кошти у розмірі 13 500 грн за договором про надання правничої допомоги №43.

Оцінюючи заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує характер спору, обсяг наданих адвокатом послуг, необхідність підготовки позовної заяви, формування правової позиції у справі, а також те, що заявлений розмір витрат підтверджений належними доказами.

З огляду на наведене, суд вважає витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 13 500 грн документально підтвердженими, співмірними із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а тому такі витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №4249-1211-8658-0015 від 20 травня 2026 року.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі, понесені ним судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача.

Таким чином, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 14 564,96 грн, з яких: 1064,96 грн – судовий збір та 13 500 грн – витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 3, 10–13, 19, 76–81, 89, 133, 137, 141, 258–259, 263–265, 268, 273, 280–283, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Бобович Микола Миколайович, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди – задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором оренди автомобіля № 3 від 11 листопада 2025 року у розмірі 54 000 (п`ятдесят чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судові витрати у розмірі 14 564 (чотирнадцять тисяч п`ятсот шістдесят чотири) гривні 96 копійок, з яких: 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок – витрати зі сплати судового збору; 13 500 (тринадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок – витрати на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку для подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем може бути подана безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених ЦПК України, не подано заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу.

У разі подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, заочне рішення набирає законної сили після залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення або після ухвалення за результатами апеляційного перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Суддя Пухальський С. В.