Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №717/662/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року

м. Чернівці

справа № 717/662/26

провадження № 22-ц/822/1333/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Литвинюк І. М.

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК»

відповідач ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК», в інтересах якого діє Омельченко Євген Володимирович, на заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 24 квітня 2026 року

головуючий у суді першої інстанції суддя Туржанський В. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК» (далі – АТ «А-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 .

Просило стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 08 листопада 2016 року станом на 29 березня 2026 року в розмірі 83 723 гривні 26 копійок, з яких: 70 007 гривень 94 копійки – заборгованість за кредитом; 13 715 гривень 32 копійки – заборгованість за процентами.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 08 листопада 2016 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», на підставі якої їй відкрито картковий рахунок та встановлено кредитний ліміт на платіжну картку.

АТ «А-Банк» зазначало, що відповідачка підтвердила ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, користувалася наданими кредитними коштами, однак зобов`язання щодо своєчасного погашення кредиту та сплати процентів належним чином не виконала.

На підтвердження розміру заборгованості банк надав анкету-заяву, витяги з Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів, довідки про відкриття рахунку, надання платіжних карток та зміну кредитного ліміту, розрахунок заборгованості і виписку за картковим рахунком.

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

Заочним рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 24 квітня 2026 року у задоволенні позову АТ «А-Банк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підписана ОСОБА_1 анкета-заява від 08 листопада 2016 року не містить відомостей про розмір процентної ставки та строк повернення кредиту, а надані банком Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи не підписані відповідачкою.

Позивач не довів, що редакція Умов та правил і Тарифів, додана до позовної заяви, діяла на час підписання анкети-заяви, була доведена до відома ОСОБА_1 та прийнята нею як складова кредитного договору. Тому суд дійшов висновку про відсутність письмової домовленості сторін щодо розміру та порядку сплати процентів за користування кредитом.

Зі змісту виписки і розрахунку заборгованості суд установив, що за період із 08 листопада 2016 року до 26 березня 2026 року банк зарахував внесені ОСОБА_1 кошти у сумі 131 077 гривень 18 копійок у рахунок погашення процентів.

Оскільки правові підстави для нарахування договірних процентів не підтверджені, суд зарахував зазначені кошти в рахунок повернення фактично отриманого кредиту. Враховуючи, що сума таких платежів перевищує заявлену банком заборгованість за кредитом у розмірі 70 007 гривень 94 копійки, суд дійшов висновку про відсутність невиконаного зобов`язання з повернення кредиту.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі АТ «А-Банк» просить заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 24 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

АТ «А-Банк» посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи.

Зазначає, що своїм підписом в анкеті-заяві ОСОБА_1 підтвердила ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, погодилася з ними та зобов`язалася самостійно ознайомлюватися зі змінами, розміщеними на веб-сайті банку.

Користування кредитними коштами та внесення платежів свідчить про акцепт запропонованих банком умов договору відповідно до статей 638, 641, 642 ЦК України, а відсутність підпису відповідачки безпосередньо на Умовах та правилах і Тарифах не спростовує факту укладення кредитного договору на запропонованих банком умовах.

На підтвердження своєї позиції банк посилається на постанови Верховного Суду від 09 липня 2018 року у справі № 202/19403/13-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 705/6051/15-ц та від 14 лютого 2018 року у справі № 265/7652/15-ц.

АТ «А-Банк» також вважає, що навіть у разі відсутності письмово погодженої процентної ставки суд відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України мав стягнути проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, скаржник зазначає, що суд першої інстанції у будь-якому разі мав стягнути фактично отриману та неповернуту суму кредиту.

Доводи суду щодо неправильності наданого розрахунку заборгованості банк вважає необґрунтованими, оскільки рух коштів і розмір боргу підтверджуються випискою за картковим рахунком.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Бабічук А. С., просить апеляційну скаргу АТ «А-Банк» залишити без задоволення, а заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 24 квітня 2026 року – без змін.

Вказує, що анкета-заява від 08 листопада 2016 року не містить погодженого сторонами розміру процентної ставки, а Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи не підписані відповідачкою. Банк не довів, що додана до позову редакція цих документів діяла на час укладення договору та була доведена до її відома.

Посилання скаржника на частину першу статті 1048 ЦК України вважає безпідставним, оскільки предметом позову було стягнення договірних процентів, визначених банком за непогодженими Тарифами. Вимогу про стягнення процентів на рівні облікової ставки Національного банку України банк у суді першої інстанції не заявляв та відповідного розрахунку не подавав.

Зазначає, що з поданих самим банком виписки та розрахунку вбачається зарахування 131 077 гривень 18 копійок у рахунок погашення процентів, правові підстави для нарахування яких не доведені. Тому ці кошти обґрунтовано враховані судом першої інстанції як виконання основного зобов`язання.

Апеляційна скарга не містить альтернативного розрахунку залишку кредиту після врахування фактично внесених відповідачкою платежів та не спростовує висновку суду про повне повернення тіла кредиту. Повторне стягнення з відповідачки 70 007 гривень 94 копійок за таких обставин призвело б до одержання банком коштів понад розмір фактично невиконаного зобов`язання.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

08 листопада 2016 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, на підставі якої їй відкрито картковий рахунок та надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а. с. 31).

Підписана відповідачкою анкета-заява містить загальне посилання на Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи банку, однак не містить відомостей про розмір процентної ставки за користування кредитом, порядок її нарахування та строк повернення кредиту.

Надані АТ «А-Банк» Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи не містять підпису ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять інших доказів, які б підтверджували вручення відповідачці відповідної редакції цих документів або її ознайомлення з умовами, доданими банком до позовної заяви.

За довідками АТ «А-Банк» ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано платіжні картки, остання з яких має строк дії до грудня 2031 року. Кредитний ліміт за договором неодноразово змінювався та 17 серпня 2025 року був зменшений до 70 470 гривень (а. с. 72 з.-74 з.).

Згідно з випискою за рахунком № НОМЕР_2 за період із 08 листопада 2016 року до 24 березня 2026 року загальна сума витрат становила 432 569 гривень 13 копійок, сума зарахувань – 371 274 гривні 97 копійок, сума комісій – 4 511 гривень 72 копійки, сума кешбеку – 202 гривні 50 копійок (а. с. 32-72).

Відповідно до розрахунку АТ «А-Банк» станом на 26 березня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 становила 83 723 гривні 26 копійок, з яких: 70 007 гривень 94 копійки – заборгованість за кредитом та 13 715 гривень 32 копійки – заборгованість за процентами (а. с. 10-30).

Із наданого банком розрахунку також вбачається, що за період із 08 листопада 2016 року до 26 березня 2026 року внесені ОСОБА_1 кошти у загальній сумі 131 077 гривень 18 копійок були спрямовані банком у рахунок погашення нарахованих процентів.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими судом.

За змістом статей 509, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 626, статті 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою, другою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів цього виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

За частиною першою статті 1054 ЦК України в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Абзацом першим частини першої та частиною другою статті 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, та якщо він підписаний його стороною або сторонами.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній станом на 08 листопада 2016 року, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частин першої–третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом, який утратив чинність, новий акт застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Договірні правовідносини сторін виникли 08 листопада 2016 року. Тому укладення кредитного договору, дотримання письмової форми та погодження його умов, у тому числі розміру і порядку сплати процентів, оцінюються за нормами цивільного законодавства, чинними на цю дату.

За загальним правилом, установленим пунктом 2 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», дія цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання ним чинності. У постанові від 25 березня 2020 року у справі № 431/5519/16-ц Верховний Суд зазначив про помилковість застосування цього Закону до кредитного договору, укладеного до набрання ним чинності.

Матеріали справи не містять доказів укладення після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» нового кредитного договору або погодження сторонами змін до анкети-заяви від 08 листопада 2016 року. За відсутності таких доказів подальше користування кредитним лімітом, видача платіжних карток та зміна банком розміру ліміту стосуються виконання зобов`язання, що виникло у 2016 році, і не підтверджують прийняття ОСОБА_1 нових редакцій Тарифів чи Умов та правил надання банківських послуг.

Отже, тривалість користування кредитним лімітом враховується під час встановлення руху коштів, здійснених платежів і залишку заборгованості, але не змінює вимог до форми договору та доведення погоджених сторонами умов.

До правовідносин сторін щодо укладення кредитного договору підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на 08 листопада 2016 року.

Частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у відповідній редакції було передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються, зокрема, сума кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача з урахуванням процентної ставки та вартості всіх послуг, дата видачі кредиту, право дострокового повернення кредиту, річна процентна ставка, умови дострокового розірвання договору та інші умови, визначені законодавством.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона – підприємець – взяла на себе обов`язок здійснювати надання послуг кожному, хто до неї звернеться, зокрема послуг банківського обслуговування.

За змістом частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Оскільки умови договору приєднання розробляються банком, банк повинен довести, що на час укладення договору діяла конкретна редакція таких умов, була доступною споживачу, доведена до його відома та прийнята ним.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що непідписані позичальником витяги з Тарифів та Умов і правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, якщо банк не довів, що позичальник розумів ці умови, ознайомився з ними та погодився з ними під час підписання анкети-заяви.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на мінливий характер умов, розміщених банком на власному веб-сайті, та зазначила, що на споживача не можна покладати обов`язки за документом, редакцію якого визначає кредитор, якщо банк не довів її прийняття позичальником.

У справі, що переглядається, підписана ОСОБА_1 анкета-заява не містить розміру процентної ставки, порядку нарахування процентів та строку повернення кредиту. Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи, на які посилається банк, не підписані відповідачкою, а доказів ознайомлення її з доданою до позову редакцією цих документів матеріали справи не містять.

За таких обставин користування платіжною карткою та кредитними коштами підтверджує виникнення у відповідачки обов`язку повернути фактично отримані кошти, однак не підтверджує досягнення сторонами у письмовій формі згоди щодо конкретного розміру договірних процентів, порядку їх нарахування та сплати.

Посилання АТ «А-Банк» на постанови Верховного Суду від 09 липня 2018 року у справі № 202/19403/13-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 705/6051/15-ц та від 14 лютого 2018 року у справі № 265/7652/15-ц не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Зазначені постанови ухвалені до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, а тому викладені в них висновки в частині, у якій вони не узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування частини першої статті 1048 ЦК України

В апеляційній скарзі АТ «А-Банк» посилається на те, що навіть у разі відсутності доказів погодження сторонами розміру процентної ставки суд першої інстанції мав на підставі частини першої статті 1048 ЦК України стягнути з ОСОБА_1 проценти, визначені на рівні облікової ставки Національного банку України.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором, а якщо договором їх розмір не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених особою вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Частиною шостою статті 367 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Звертаючись до суду, АТ «А-Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за процентами у розмірі 13 715 гривень 32 копійки, нарахованими банком відповідно до процентної ставки, визначеної Тарифами та Умовами і Правилами надання банківських послуг.

Вимоги про стягнення процентів, розмір яких визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, банк у суді першої інстанції не заявляв та відповідного розрахунку не подавав.

В апеляційній скарзі АТ «А-Банк», посилаючись на частину першу статті 1048 ЦК України, зазначило, що суд першої інстанції мав із власної ініціативи визначити та стягнути проценти на рівні облікової ставки Національного банку України.

У постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 619/1384/21 Верховний Суд, відхиляючи такий довід банку, виходив із того, що «позовних вимог про стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ банк не заявляв» і «суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах заявлених позовних вимог».

Верховний Суд у наведеній постанові врахував відсутність розрахунку процентів на рівні облікової ставки Національного банку України та те, що банк наполягав на погодженні договірного розміру процентів. За таких обставин відмову у стягненні процентів у заявленому позивачем розмірі визнано обґрунтованою.

Подібні обставини встановлені й у справі, яка переглядається. АТ «А-Банк» як у ході розгляду справи суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наполягав на тому, що ОСОБА_1 приєдналася до Умов і Правил надання банківських послуг та погодила встановлену банком процентну ставку. Заявлені до стягнення 13 715 гривень 32 копійки розраховані відповідно до цих умов, а не на рівні облікової ставки Національного банку України.

Матеріали справи містять виписку за рахунком, за якою технічно можливо виконати інший розрахунок. Проте позивач не заявив вимоги про стягнення процентів на рівні облікової ставки Національного банку України: у позові він визначив до стягнення 13 715 гривень 32 копійки за договірною ставкою, а в апеляційній скарзі просить задовольнити первісні позовні вимоги в повному обсязі. Обов`язок суду правильно кваліфікувати встановлені правовідносини не надає йому повноважень змінювати зміст грошової вимоги та формувати розрахунок, на якому позов не ґрунтується.

Розрахунок процентів на рівні облікової ставки Національного банку України потребував би визначення бази нарахування, відповідних періодів і ставок, яких немає у поданому банком розрахунку. У прохальній частині апеляційної скарги банк наполягає на повному задоволенні первісного позову, а не просить стягнути суму, визначену за правилами частини першої статті 1048 ЦК України.

Тому посилання АТ «А-Банк» на частину першу статті 1048 ЦК України не дає підстав для скасування оскаржуваного рішення та нарахування апеляційним судом процентів, про стягнення яких банк не заявляв.

Щодо заборгованості за кредитом

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що були йому передані, у строк та в порядку, встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Оскільки підписана ОСОБА_1 анкета-заява не містить погодженого сторонами строку повернення кредиту, АТ «А-Банк» відповідно до частини другої статті 530 ЦК України мало право вимагати повернення фактично отриманих кредитних коштів у будь-який час. Звернення банку до суду з цим позовом свідчить про пред`явлення відповідної вимоги боржниці.

Водночас наявність у кредитора права вимагати повернення кредиту не звільняє його від обов`язку довести розмір невиконаного зобов`язання з урахуванням усіх здійснених позичальницею платежів.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Обов`язок доказування наявності та розміру кредитної заборгованості покладається на позивача. Розрахунок заборгованості підлягає оцінці у сукупності з первинними документами щодо руху коштів за рахунком, а суд не пов`язаний визначеним кредитором порядком розподілу платежів, якщо такий порядок ґрунтується на умовах, які не стали частиною договору.

Суд першої інстанції не заперечив належність виписки за картковим рахунком як доказу руху коштів. Навпаки, на підставі виписки та розрахунку, поданих АТ «А-Банк», суд встановив, що банк зарахував 131 077 гривень 18 копійок внесених відповідачкою коштів у рахунок процентів, договірний розмір і порядок сплати яких сторонами письмово не погоджені.

Положення статті 534 ЦК України щодо черговості погашення вимог за грошовим зобов`язанням застосовуються до дійсних складових такого зобов`язання. Оскільки АТ «А-Банк» не довело виникнення у ОСОБА_1 обов`язку сплачувати проценти у визначеному банком розмірі, спрямування платежів на погашення таких процентів не може збільшувати непогашений залишок фактично отриманого кредиту.

За цих обставин суд першої інстанції обґрунтовано врахував кошти, які банк без належної договірної підстави відносив на проценти, під час визначення розміру невиконаного основного зобов`язання.

Апеляційна скарга не містить спростування встановленої судом суми платежів у розмірі 131 077 гривень 18 копійок. Банк не подав альтернативного розрахунку залишку кредиту після виключення непогоджених процентів, не зазначив конкретних операцій у виписці, які суд врахував неправильно, та не пояснив, з яких правових підстав отримані ним кошти не повинні зменшувати заборгованість за кредитом.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 не свідчить про обов`язкове стягнення заявленої банком суми кредиту без перевірки проведених позичальником платежів. У тій справі Велика Палата Верховного Суду виходила зі встановленого факту неповернення фактично отриманих кредитних коштів. Натомість у справі, що переглядається, суд першої інстанції на підставі банківських документів встановив, що внесені відповідачкою кошти перевищують заявлений залишок кредиту.

Врахування зазначених платежів не є вирішенням незаявленої вимоги про повернення безпідставно набутих коштів або застосуванням наслідків недійсності правочину. Це є перевіркою судом правильності визначеного позивачем розміру боргу в межах заявленої вимоги про стягнення кредитної заборгованості.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність невиконаного зобов`язання ОСОБА_1 з повернення кредиту у заявленому банком розмірі є правильним, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Колегія суддів відхиляє посилання АТ «А-Банк» на загальні положення статей 641, 642 ЦК України про оферту та акцепт, оскільки вчинення відповідачкою дій із використання кредитних коштів підтверджує прийняття пропозиції банку в частині надання та повернення фактично отриманого кредиту, але не усуває встановлених законом вимог щодо письмового погодження істотних умов споживчого кредитування, зокрема розміру та порядку сплати процентів.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального права або істотне порушення норм процесуального права.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 24 квітня 2026 року ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» залишити без задоволення.

Заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 24 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 03 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава КУЛЯНДА

Ірина ЛИТВИНЮК