Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №393/583/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 393/583/25

провадження № 22-ц/4809/1122/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Мурашка С.І., Чельник О.І.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Шевчуком Юрієм Андрійовичем, на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2026 року у складі головуючого судді Подліпенця Є.О.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов та рішення суду першої інстанції.

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №1605490 від 1 липня 2024 року в розмірі 49 130, 99 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 1 липня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем було укладено договір №1605490 про надання споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».

Відповідно до розділу 1 кредитного договору ТОВ «Селфі Кредит» надає позичальнику (споживачу) кредит в гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту складає 10 000,00 грн. Кредит надається строком на 360 днів, стандартна процентна ставка становить 1,5% в день та застосовується в межах строку кредиту.

Позивач зазначає, що ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник вказав при оформленні кредиту. Вказане підтверджується документом від надавача платіжних послуг ТОВ «ПЕЙТЕК», що включено до реєстру платіжної інфраструктури Національного Банку України.

Згодом, позичальник звернувся до ТОВ «Селфі Кредит» шляхом вчинення дій в відповідному розділі ІТС Товариства і ініціював внесення змін до договору в частині збільшення суми кредиту в розмірі 600,00 грн. Товариство задовольнило даний запит і направило відповідачу пропозицію (оферти) укласти додаткову угоду до договору у вигляді розміщення в особистому кабінеті позичальника на сайті повного тексту даної додаткової угоди, яку позичальник також акцептував у той самий спосіб, що і основний договір (шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».

ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за додатковою угодою до договору виконало та надало позичальнику додаткові грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника. Це підтверджується документом від надавача платіжних послуг.

Таким чином, позичальником було отримано кредит в загальній сумі 10 600,00 грн.

Позивач вказує, що відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

У подальшому, 24 січня 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ "Свеа Фінанс" укладено договір факторингу № 01.02-04/25, за яким ТОВ ««Селфі Кредит»» відступило права вимоги, а ТОВ "Свеа Фінанс" набуло право вимоги за первинними договорами в розмірі заборгованостей боржників перед ТОВ «Селфі Кредит», визначеними в Реєстрі боржників. За даним договором факторингу позивач набув права вимоги до відповідача за кредитним договором №1605490 від 1 липня 2024 року.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Представник відповідача – адвокат Шевчук Ю.А., подав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зазначив, що позовні вимоги є необгрунтованими, оскільки позивачем не надано належних доказів належності платіжної картки на яку були перераховані кошти за договором та відсутності доказів перерахування коштів відповідачу за кредитним договором.

Представник вказав, що обов`язковою умовою укладення між сторонами кредитного договору має бути доведення факту передання кредитодавцем відповідачеві грошових коштів, що є предметом кредитного договору. Обов`язок повернення кредиту та сплати процентів пов`язується з обставиною надання такого кредиту та є наслідком отримання позичальником коштів та користування ними. Картку, на яку були перераховані кошти, неможливо ідентифікувати, оскільки зазначена лише частина номеру картки (10 цифр із 16 необхідних).

Зауважив, що розрахунок заборгованості долучений до позовної заяви не є доказом, що підтверджує надання коштів за кредитним договором, а є виключно документом у якому фіксується результат аналізу первинних документів.

Вказав, що відповідач з 29 липня 2025 року перебуває на військовій службі в ЗСУ, відтак на останнього поширюється дія пільг, передбачених ч.15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за відсотками в розмірі 33 231,00 грн немає.

Крім того, зазначив, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем), а відтак не можуть бути стягнуті із відповідача на користь позивача (а.с.85-91).

Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2026 року задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за договором № 1605490 про надання споживчого кредиту від 01 липня 2024 року, яка становить 43 830 гривень 99 коп., що складається з: - 10 599, 99 грн – заборгованість по тілу кредиту; - 33 231,00 грн – заборгованість по відсотках.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» судові витрати у виді судового збору в розмірі 2 161,08 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд керувався тим, що договір №1605490 про надання споживчого кредиту від 1 липня 2024 року підписаний відповідачем, а тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину. Разом з тим у порушення умов договору та додаткової угоди до нього, відповідач зобов`язання за ними належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 43 830 гривень 99 коп., що складається з: - 10 599, 99 грн – заборгованість по тілу кредиту; - 33 231,00 грн – заборгованість по відсотках.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення із відповідача на користь позивача пені в розмірі 5 300 грн, суд керувався приписами п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, якими визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шевчук Юрій Андрійович, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2026 року та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник звертає увагу, що матеріали справи не містять належних доказів належності платіжної картки НОМЕР_1 , на яку були перераховані кошти за договором кредиту №1605490 саме ОСОБА_1 , а також відсутні належні докази перерахування коштів відповідачу саме ТОВ «СВЕА ФІНАНС».

Зазначає, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Акцентує увагу суду, що відповідач з 2025 року являється військовослужбовцем та перебуває на військовій службі у ЗСУ. Станом на дату звернення позивача до суду із позовом, відповідач уже перебував на військовій службі, відтак, представник вважає, що захист Батьківщини у період воєнного стану повинен бути належно оцінений не зважаючи на те коли відповідач вступив до лав ЗСУ.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано, що згідно вимог ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2026 року – без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

1 липня 2024 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 1605490 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» з додатками до нього, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» (а.с. 8-13).

Відповідно до п. 1.1. Договору, на умовах, встановлених Договором, товариство надає споживачу кошти у кредит в національній валюті України гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Згідно до п. 1.2. Договору, сума кредиту (загальний розмір) складає 10 000, 00 грн. Тип кредиту кредит.

Пунктами 1.3.-1.4 Договору визначено, що строк кредиту становить 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів.

Відповідно до п. 1.5. Договору, тип процентної ставки фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти, стандартна процентна ставка становить 1,5% в день (п. 1.5.1).

Згідно до п. 1.6. Договору, мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.

Відповідно до п. 1.10 Договору, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 64000,00 грн.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

Крім того, відповідачем 1 липня 2024 року підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором "К017" паспорт споживчого кредиту, який містить умови кредитування, інформацію щодо орієнтовної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту (а.с.14-15).

ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник вказав при оформленні кредиту. Даний факт підтверджується Листом директора ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20250226-166 від 26 лютого 2025 року, з якого вбачається, що між Товариством та ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» було укладено Договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку №01042024-2 від 2024.04.01. Відповідно до зазначеного Договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ»: 1 липня 2024 року 16:18:14 на суму 10 000,00 грн (а.с. 33).

Згодом позичальник звернувся до ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» шляхом вчинення дій у відповідному розділі ІТС товариства і ініціював внесення змін до договору в частині збільшення суми кредиту. Товариство задовольнило даний запит і направило відповідачу пропозицію (оферту) укласти додаткову угоду до договору у вигляді розміщення в особистому кабінеті позичальника на сайті повного тексту даної додаткової угоди, яку позичальник також акцептував 2 липня 2024 року у той самий спосіб, що і основний договір (а.с. 16-17).

Крім того, 2 липня 2024 року відповідач підписав за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором "Е397" паспорт споживчого кредиту до укладення додаткової угоди щодо збільшення суми кредиту до договору про споживчий кредит №1605490 від 1 липня 2024 року, який містить умови кредитування, інформацію щодо орієнтовної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту (а.с.18-19).

ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» свої зобов`язання за додатковою угодою до договору також виконало та надало позичальнику додаткові грошові кошти, що підтверджується Листом директора ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20250226-167 від 26 лютого 2025 року, з якого вбачається, що між Товариством та ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» було укладено Договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку №01042024-2 від 2024.04.01. Відповідно до зазначеного Договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ»: 2 липня 2024 року 18:31:06 на суму 600,00 грн (а.с. 34).

24 лютого 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ "СВЕА ФІНАНС" укладено договір факторингу № 01.02-04/25, за яким ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» відступило права вимоги, а ТОВ "СВЕА ФІНАНС" набуло право вимоги за первинними договорами в розмірі заборгованостей боржників перед ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», визначеними в Реєстрі боржників, у тому числі, за даним договором факторингу ТОВ "СВЕА ФІНАНС" було відступлено право вимоги за заборгованістю відповідача перед ТОВ "СВЕА ФІНАНС" за кредитним договором № 1605490 про надання споживчого кредиту від 1 липня 2024 року (а.с. 35-46).

Згідно Додатку 1 до Договору факторингу від 24 лютого 2025 року № 01.02-04/25 (Витяг з Реєстру боржників до Договору факторингу від 24 лютого 2025 року № 01.02-04/25), відповідно до якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» відступило права вимоги, а ТОВ "СВЕА ФІНАНС" набуло право вимоги за договором № 1605490 про надання споживчого кредиту від 1 липня 2024 року, укладеного відповідачем (а.с.47-48).

Згідно розрахунку заборгованості за договором №1605490 про надання споживчого кредиту від 1 липня 2024 року заборгованість відповідача становить 49 130, 99 грн, що складається з: 10 599, 99 грн – заборгованість по тілу кредиту; 33 231,00 грн – заборгованість по відсотках; 5300,00 грн – пеня (а.с. 30-32).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається, відповідач оскаржує судове рішення, яким стягнуто із нього на користь позивача заборгованість за кредитним договором №1605490 про надання споживчого кредиту від 01 липня 2024 року, яка становить 43 830 гривень 99 коп., що складається з: - 10 599, 99 грн – заборгованість по тілу кредиту; - 33 231,00 грн – заборгованість по відсотках. Так, відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає про те, що матеріали справи не містять належних доказів належності платіжної картки НОМЕР_1 , на яку були перераховані кошти за договором кредиту №1605490 саме ОСОБА_1 , а також відсутні належні докази перерахування коштів відповідачу саме ТОВ «СВЕА ФІНАНС».

Колегія суддів не погоджується із такими доводами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, що наданими позивачем доказами підтверджується, що 1 липня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, шляхом підписання договору електронним цифровим підписом, однак, в порушення умов вказаного договору, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо повернення коштів та сплати відсотків за надання кредиту на умовах, визначених укладеним правочином. Крім того, 2 липня 2024 року сторони уклали додаткову угоду до договору.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог Товариства.

Оскільки відповідач виконав послідовні дії в інформаційній системі, яка використовувалась ТОВ «Селфі Кредит», вважається, що сторони кредитного договору досягли згоди щодо істотних умов цих договорів.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14).

Відповідно до положень ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).

Відповідач не надав доказів оспорення зазначеного кредитного договору у судовому порядку.

При цьому, Верховний Суд неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

З урахуванням зазначеного вище, відповідачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідного договору, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договору від її імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.

Варто зауважити, що при отриманні кредиту позичальник заповнює відповідну анкету, яка містить інформацію про позичальника, проте, відповідачем не спростовано відповідні відомості й не доведено, що вони не відповідають дійсності.

Крім цього, відповідачем не спростовано розрахунок заборгованості, складений позивачем, не надано доказів погашення заборгованості за кредитним договором.

Заперечуючи отримання кредитних коштів на свій рахунок від первісного кредитора, сторона відповідача виписку по власному банківському рахунку не надала, відповідного клопотання про витребування відомостей з банківської установи не заявляла.

З урахування викладеного вище, апеляційний суд вважає, що надані позивачем докази є належними, допустимими та достатніми для підтвердження укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору, надання/перерахування за його умовами коштів позичальнику.

Колегія суддів зазначає, що як первісним кредитором у цій справі є фінансова, а не банківська установа, нормативно-правове регулювання діяльності якої має свої особливості, зокрема, що стосується вимог до первинної документації. ТОВ «Селфі Кредит» не є банком, а тому не відкриває позичальнику рахунків, не формує банківських виписок з рахунків, а лише здійснюють перерахування кредитних коштів на вже існуючий рахунок позичальника у банківській установі, зазначений ним під час укладення кредитного договору.

За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним, що ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 10 600,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку, вказану відповідачем у кредитному договорі.

Надаючи оцінку аргументам сторони відповідача, апеляційний суд відхиляє посилання на те, що нарахування відсотків за кредитним договором є явно завищеним та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Колегія суддів зазначає, що відповідні нарахування відсотків у розмірі 33 231 грн здійснено згідно положень кредитного договору, вказане нарахування відсотків за користування кредитними коштами не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування».

Щодо доводів відповідача про те, що він звільнений від сплати відсотків за користування кредитними коштами колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно довідки в/ч НОМЕР_2 від 12 серпня 2025 року №665, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 з 29 липня 2025 року по теперішній час (а.с.93).

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля".

Тобто, проценти за кредитним договором не підлягають нарахуванню, а нараховані підлягають списанню у разі, коли на момент або протягом періоду їх нарахування позичальник був військовослужбовцем, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно розрахунку заборгованості установлено, що нарахування відповідачу відсотків за користування кредитними коштами здійснювалося за період з 1 липня 2025 року до 24 лютого 2025 року включно.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування пільг передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на період нарахування відповідачеві відсотків за користування кредитними коштами, у зв`язку з тим, що протягом періоду нарахування відсотків, відповідач ОСОБА_1 не мав статусу військовослужбовця.

Інші доводи, викладені у апеляційній скарзі спростовуються встановленими судом обставинами у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в частині, що оскаржується, – без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК – відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Шевчуком Юрієм Андрійовичем, на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2026 року залишити без задоволення.

Рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2026 року, в частині, що оскаржується, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 03.08.2026.

Головуючий С.М. Єгорова

Судді С.І. Мурашко

О.І. Чельник