Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №404/5178/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/5178/25

провадження № 22-ц/4809/1134/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С.М. (суддя-доповідач), суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 1 квітня 2026 року у складі головуючого судді Гершкула І. М.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов, відповіді на відзив і рішення суду першої інстанції.

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути із відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання кредиту №2947450 від 26 листопада 2019 року в розмірі 62 190 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Алекскредит" з допомогою вебсайту alexcredit.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем, було укладено договір про надання кредиту №2947450, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідача.

Відповідно до умов п.1.3. договору позики ТОВ «Алекскредит» надало відповідачу у власність грошові кошти (позику) в сумі 9 000 грн перерахувавши кошти на картковий рахунок ОСОБА_1 , а відповідач взяв на себе обов`язок повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за користування кредитними коштами, згідно з умовами договору.

Разом з тим, ОСОБА_1 порушив умови договору позики та не виконував покладені на нього зобов`язання належним чином, у зв`язку з чим станом на 30 квітня 2025 року сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 62 190 грн, з яких: 9 000 грн – сума кредиту, 53 190 грн – нараховані проценти за користування кредитом.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що у нього відсутні грошові зобов`язання перед позивачем, оскільки шахрайським чином третьою особою було використано його особисті дані та документи для здійснення дій щодо отримання кредитних коштів. Звернув увагу суду, що відносно факту шахрайських дій 21 січня 2020 року відповідач подав заяву до поліції, а Кіровоградським РВП Кропивницького ВП ГУ НП в Кіровоградській області розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню №12020120170000050.

Вказує, що в даному кредитному договорі відсутнє реальне підтвердження намірів відповідача на отримання коштів, а також заключення будь-яких договірних стосунків. Кошти відповідачем отримано не було, наявна заборгованість не відноситься жодним чином до відповідача, договір №2947450 від 26 листопада 2019 року ним не укладався.

Відповідач зазначає, що він не підписував договір у письмовій формі, не надавав позивачу згоду (акцепт) на укладення даного договору та не отримував жодні кошти від ТОВ «Алекскредит», а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню (а.с.26-36).

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якому заперечив щодо доводів відповідача. В обґрунтування зазначив, що твердження відповідача про неукладення між позивачем і відповідачем жодних договорів позики, кредитних договорів є припущенням. Вказано, що сторона позивача надала суду відповідний договір і розписала порядок його укладання відповідно норм Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а тому доводи відповідача є необґрунтованими та хибними (а.с.44-51).

Рішенням Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 1 квітня 2026 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" заборгованість за договором №2947450 від 26 листопада 2019 року в сумі 62 190 грн та судові витрати в сумі 2 422 грн 40 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд керувався тим, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами укладенням між ним та відповідачем кредитного договору та перерахування кредитних коштів на картку відповідача. Суд зазначив, що доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надано, а відтак відсутні підстави вважати, що відповідач не укладав кредитний договір із позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Богданова Альона Петрівна, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 1 квітня 2026 року та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування зазначено, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що між сторонами 26 листопада 2019 року було укладено кредитний договір № 2947450, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази підписання договору відповідачем у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію»

Представник вказує, що позивачем не було надано доказів, того, що договір про надання кредиту №2947450 від 26 листопада 2019 року був укладений відповідачем, зокрема не було надано ні підтвердження направлення, ні отримання даного паролю або даних щодо накладення електронного цифрового підпису.

Крім того, апелянт не погоджується з наданими визначеннями суду щодо строку кредитування, зазначає, що судом невірно застосовано норми ст. 1048, 1050 Цивільного кодексу України.

Звертає увагу, що відповідно до графіку платежів, що міститься в матеріалах справи, строк кредитування – 26 грудня 2019 року. Таким чином, нарахування процентів повинно здійснюватися за період з 26 листопада 2019 року до 26 грудня 2019 року і складати відповідно до Графіку платежів до Договору кредиту 3 456,00 грн.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін (а.с.131-134).

Представник позивача зазначає, що відповідач, будучи належним чином поінформованим про істотні умови договору, зокрема розмір та порядок сплати відсотків, погодивши їх, добровільно договір, отримала кредит, користувалася кредитними коштами на визначених сторонами договору умовах. При цьому відповідач з 2019 року не скористався правом на оскарження договору чи його окремих положень, не заявляв зустрічного позову у даній справі.

Окрім цього, вказав, що на час укладення та дії кредитного договору законодавством не обмежувався максимальний розмір процентів. Сторона відповідача не надала будь-яких медичних документів, що на час укладання договору ОСОБА_1 мав та має будь-які вади по психічному та фізіологічному відхиленню від здорового стану. Вказаних документів не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційної скарги. Звернення до правоохоронних органів про тиск та змушення укладання Договору з позивачем по справі також відсутні. Таким чином, підтвердження того, що пересічний громадянин не розуміє що робить, є припущення зі сторони відповідача.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Судом встановлено, що 26 листопада 2019 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 2947450.

Договір містить посилання на Правила надання кредиту ТОВ «Алекскредит», що розміщені на сайті кредитодавця (п.1.1. Договору).

Згідно з пунктом 1.2 договору за договором кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов договору. Кредит надається в національній грошовій одиниці України гривні.

Відповідно до пункту 1.3. договору сума кредиту складає 9 000 грн.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у наступному порядку (п.1.7):

у випадку використання кредиту зі сплатою процентів у випадку використання кредиту (п.2.20 Правил) менше ніж п`ять календарних днів, включаючи Дострокове виконання Зобов`язань (п. 2.12 Правил), Позичальник сплачує фіксовану суму Процентів за користування кредитом, яка складає 6,8 відсотків від визначеної в п.1.3 цього Договору суми кредиту. У випадку використання Позичальником Лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту (п. 1.3 Договору) та сплати Процентів за користування кредитом протягом 30 календарних днів з 26.11.2019 року по 26.12.2019 року (включно) (Базовий період п. 2.4 Правил) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,28 відсотків (Акційна ставка (п. 2.1 Правил) або Ставка за програмою лояльності (п. 2.34 Правил). При використанні Позичальником Загальних умов кредитування процентні ставки складають: у Базовий період з 26.11.2019 року по 26.12.2019 року (включно) 1,7 відсотків за один день користування Кредитом (Базова процентна ставка п. 2.3 Правил); у Спеціальний період (п. 2.4 Правил) з 27.12.2019 року до 23.06.2020 року (включно) 3 відсотки за один день користування Кредитом (спеціальна процентна ставка п. 2.34 Правил).

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що строк дії Договору (п. 2.41 Правил) встановлюється з дати укладення Договору (п. 2.9 Правил) 26.11.2019 року до кінцевої дати виконання Договору 23.06.2020 року (включно).

Вказаний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатору PS2947450 (а.с.78-82).

Додатком №1 до Договору про надання фінансового кредиту є графік платежів, в якому визначено платежі за лояльними (покращеними) умовами кредитування та графік платежів за загальними умовами кредитування. Згідно вказаного графіку платежів орієнтовна загальна вартість кредиту за весь період кредитування (з 26.11.2019 по 23.06.2020) становить 13 595, 40 грн, з яких: 9 000 грн – основна сума кредиту, 4 595, 40 грн – проценти за користування кредитними коштами (а.с.82).

ОСОБА_1 підписав також паспорт споживчого кредиту, в якому сторони погодили основні умови кредитування (а.с.83-85).

Довідка ТОВ ФК ''Елаєнс'' від 21 квітня 2025 року №271339631, видана ТОВ "Алекскредит" на підставі договору №41346335_18/10/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку), інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, укладеного ТОВ ФК ''Елаєнс'' та "Алекскредит", підтверджує зарахування 9 000 грн на картковий рахунок НОМЕР_1 , дата проведення платежу 26 листопада 2019 року (а.с.86).

Згідно детального розрахунку заборгованості за Договором про надання кредиту № 2947450 від 26 листопада 2019 року, заборгованість відповідача перед позивачем становить 62 190 грн, з яких: 9 000 грн – сума кредиту, 53 190 грн – нараховані проценти за користування кредитом (а.с.87-90).

Відповідно до копії витягу з ЄРДР від 21 січня 2020 року, 21 січня 2020 року за заявою ОСОБА_1 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 ч.1 КК України, а саме ОСОБА_1 звернувся до Кропивницького РВП Кропивницького ВП ГУНП і повідомив, що його сестра ОСОБА_2 зловживаючи довірою останнього отримала його паспортні дані за допомогою яких взяла кредит на його ім`я на загальну суму 60 000 грн. Наслідок розслідування кримінального правопорушення: кримінальне провадження закрито на підставі ст.284 ч.1 п.2 КПК України (а.с.38).

На виконання ухвали суду першої інстанції, АТ КБ ''ПриватБанк'' надано лист №20.1.0.0.0/7-260227/59465-БТ від 03 березня 2026 року, яким повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_2 , надано виписку по рахунку за період із 24.11.2019-26.11.2019 з якої вбачається, що 26.11.2019 на рахунок відповідача здійснено переказ коштів у сумі 9 000 грн (а.с.66-67).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається, відповідач оскаржує судове рішення, яким стягнуто із нього на користь позивача заборгованість за кредитним договором №2947450 від 26 листопада 2019 року в загальній сумі 62 190 грн, з яких 9 000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 53190 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом. Так, ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази підписання кредитного договору відповідачем у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Також вказує, що позивачем не було надано доказів, того, що договір про надання кредиту №2947450 від 26 листопада 2019 року був укладений відповідачем, зокрема не було надано ні підтвердження направлення, ні отримання даного паролю або даних щодо накладення електронного цифрового підпису.

Колегія суддів не погоджується із такими доводами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог Товариства.

Оскільки відповідач виконав послідовні дії в інформаційній системі, яка використовується позивачем, вважається, що сторони кредитного договору досягли згоди щодо істотних умов цих договорів.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14).

Відповідно до положень ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).

Відповідач не надав доказів оспорення зазначеного кредитного договору у судовому порядку.

При цьому, Верховний Суд неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

Однак відповідачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідного договору, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.

Колегія суддів звертає увагу відповідача, що в матеріалах справи наявний лист АТ КБ ''ПриватБанк'' №20.1.0.0.0/7-260227/59465-БТ від 03 березня 2026 року, в якому зазначено, що 26 листопада 2019 року на рахунок відповідача здійснено переказ коштів у сумі 9 000 грн.

Відтак, доводи відповідача викладені ним в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Щодо законності рішення суду в частині стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 53190 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 1.7. Договору про надання кредиту, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у наступному порядку:

Згідно п 1.7.1. Договору у випадку використання Кредиту (п. 2.20. Правил) менше ніж 5 календарних днів, включаючи Дострокове виконання зобов`язань (п. 2.12. Правил), Позичальник сплачує фіксовану суму процентів за користування кредитом, яка складає 6,40% від визначеної в п. 1.3. цього Договору суми кредиту.

Відповідно до п. 1.7.2. Договору у випадку використання Позичальником лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту (п. 1.3. Договору) та сплати процентів за користування кредитом протягом 30 календарних днів з 26.11.2019 до 26.12.2019 (включно) (Базовий період – п. 2.4. Правил) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,28% (Акційна ставка (п. 2.1 Правил) або Ставка за програмою лояльності (п. 2.34 Правил). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Лояльних (покращених) умов кредитування складає 12456 грн, у тому числі Основна сума кредиту 9000 грн 00 коп. Проценти за користування кредитом 3456 грн.

Згідно п. 1.7.3. Договору при використанні Позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: в базовий період з 26.11.2019 до 26.12.2019 (включно) – 1,7 % за один день користування кредитом (базова процентна ставка – п. 2.3. Правил); в Спеціальний період (п. 2.40. Правил) з 27.12.2019 до 23.06.2020 (включно) – 3% за один день користування Кредитом (Спеціальна процентна ставка – п. 2.34. Правил). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Загальних умов кредитування складає 13 595,40 грн (а.с. 72).

Відповідно до п. 1.7.4. Використання Базової процентної ставки у Базовому періоді, нарахування процентів у Спеціальному періоді за Спеціальною процентною ставкою є правом Кредитодавця. Кредитодавець без погодження з Позичальником може на свій розсуд зменшити нарахування встановлених Договором процентів за користування кредитом.

Відтак, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості складає 53 190 грн за період з 26.11.2019 (з моменту укладення Договору кредиту) та до 23.06.2020 (до моменту закінчення договору).

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до Графіку платежів, що міститься в матеріалах справи строк кредитування зазначено 26.12.2019, отже нарахування процентів повинно здійснюватися за період з 26.11.2019 до 26.12.2019 і складати 3 456 грн є необґрунтованими, оскільки ця інформація стосується лояльних (покращених) умов кредитування за умови повного виконання відповідачем зобов`язань у базовий період. Тобто, якби відповідач повернув кредитні кошти у період з 26.11.2019 по 26.12.2019 сума відсотків за користування кредитом складала б 3 456 грн, однак позичальник вказаних дій у базовий (лояльний) період кредитування не вчинив.

Варто зауважити, що графік платежів також містить інформацію про загальні умови кредитування за період з 26.11.2019 по 23.06.2020, про що відповідач в апеляційній скарзі не зазначає, посилаючись лише на інформацію про лояльні умови кредитування.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, що визначена сума заборгованості за відсотками порушує принцип розумності та суперечить засадам справедливості, а також не відповідає вимогам ч.2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» враховуючи таке.

Так, згідно ч. ч. 1, 2, п. 5 ч. 3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (на який посилається скаржник) передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак у даному випадку спірними є нарахування процентів за правомірне користування кредитними коштами, а не відсотків компенсації у разі невиконання споживачем зобов`язань за договором. При цьому позичальник, укладаючи кредитний договір, самостійно та добросовісно надав оцінку запропонованим умовам кредитування, зважив на можливість їх дотримання з огляду на наявне фінансове становище та на час укладення договору вважав їх прийнятними та вигідними для себе, що й отримало вираження у факті надання згоди на укладення правочину та отримання на його підставі кошів кредиту.

Таким чином, за обставин даної справи не можна вважати, що відповідач уклав кредитний договір на вкрай невигідних для нього умовах.

Інші доводи, викладені у апеляційній скарзі спростовуються встановленими судом обставинами у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК – відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 1 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повна постанова складена 03.08.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

С.І. Мурашко