Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №346/679/26 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/679/26

Провадження № 2/346/1407/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю: секретаря Урбанович І.Д.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

в обгрунтування своїх вимог, з урахуванням їх уточнення, позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_1 є дружиною відповідача ОСОБА_3 , з яким позивач перебувала у фактичних шлюбних відносинах та з яким має спільного сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки ОСОБА_3 не утримував дитину, з нього судовим наказом від 21.03.2022 року стягувались на її користь аліменти в розмірі 1/4 частки всіх його доходів. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14.11.2024 року зменшено розмір стягуваних аліментів до 1/6 частки всіх доходів ОСОБА_3 . Рішенням вказаного суду з останнього також стягуються аліменти на утримання позивача до досягнення дитиною 6 років в розмірі 1/8 частки доходів відповідача.

Враховуючи, що дитина народилась із фізичними вадами в розвитку та потребувала реабілітаційних заходів, позивач часто зверталась до різних медичних установ щодо проведення масажів, логопедичних уроків та консультації психологів, а також до ОСОБА_3 із проханням брати участь у вихованні сина та сприяти проведенню реабілітації. У грудні 2024 року ОСОБА_3 повідомив про можливість звернення до реабілітолога та необхідність здійснення авансового платежу в сумі 20 000 грн. При цьому пояснив, що у зв`язку зі сплатою аліментів він не має можливості самостійно перерахувати зазначену суму. 23.12.2024 року позивач двома платежами по 10 000 грн. перерахувала вказану суму зі своєї картки на картку, яку вказав ОСОБА_3 . Після здійснення переказу ОСОБА_3 не виходив на зв`язок і про процедуру проведення реабілітації нічого не повідомляв. Як з`ясувалося, 23.12.2024 року позивач переказала кошти на банківську картку ОСОБА_1 , про що позивач не знала. Остання зверталась до ОСОБА_3 із вимогою повернути перераховані кошти, однак, відповіді не отримала, а ОСОБА_1 повідомила, що не мала з нею жодних домовленостей та не визнає отримання від неї зазначених коштів.

Вказує, що спірні грошові кошти в розмірі 20 100 грн. ( з врахуванням суми комісії за їх перерахування) набуті ОСОБА_1 , з якою позивача не пов`язують жодні договірні правовідносини, без правової підстави, а тому в ОСОБА_1 виникло зобов`язання повернути їх, як безпідставно набуті. Крім того, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тому позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на її користь 20 100 грн. та 3% річних, починаючи з 24.12.2024 року по день ухвалення рішення суду, а також понесені судові витрати, які складаються із 1 331,20 грн. сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

06.03.2026 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що будь-яких коштів від ОСОБА_2 вона не отримувала, а надані платіжні доручення вважає підробленими, оскільки клієнтом АТ “ Укресімбанк ” вона не являється. Власником карткового рахунку є її чоловік. Після відвідування нею банку було встановлено надходження грошових коштів, а з виписки – що вони повернуті ОСОБА_2 . ОСОБА_3 з перших днів війни добровільно став на захист держави і тільки через 2 роки офіційно оформився до ЗСУ. Крім того, в шлюбі з ОСОБА_3 у них народилося двоє дітей, яким також потрібні кошти на харчування, навчання, розвиток (а.с. 32-34).

16.03.2026 року позивач надіслала до суду відповідь на відзив, згідно з яким вважає, що твердження ОСОБА_1 про те, що вона не є власником карткового рахунку, на який перераховані кошти, не відповідають дійсності. Так, 15.02.2026 року та 13.03.2026 року позивач здійснила платіж в сумі 1 грн. на картку № НОМЕР_1 , де отримувачем перший раз вказала ОСОБА_1 , а другий – прочерк. В банку пояснили, що даним рахунком можуть користуватись двоє осіб, а система банку вказує користувача, який отримав кошти. Твердження відповідача, що кошти були їй повернуті не підтверджуються випискою, оскільки в ній зазначено про списання коштів невідомо на чий рахунок і кому вони відправлялись (а.с. 57-58).

27.04.2026 року відповідач ОСОБА_1 надіслала до суду заперечення, в якому зазначила, що працівник банку на її звернення надала довідку про те, що вона не є і не була клієнтом банку АТ “ Укресімбанк ”, не була ні отримувачем, ні користувачем рахунку. У відділенні АТ КБ “ ПриватБанк ” їй пояснили, що оскільки рахунок, на який перераховувались грошові кошти, належить іншому банку, платник самостійно має можливість вводити дані отримувача. Вказує, що позивач неодноразово вчиняла махінації й щодо інших особистих переказів нібито на її рахунки та писала про необхідність повернення коштів. Більше того, з наданих позивачем квитанцій не встановлено, що ці кошти перераховувались на реабілітацію сина (а.с.80-82).

Позивач в судове засідання не з`явилась, її представник адвокат Кобзан Р.М. через систему “ Електронний суд ” 08.05.2026 року подав до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримує, просить розгляд справи проводити в його та позивача відсутності ( а.с. 98-99 ).

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала із зазначених нею у відзиві та запереченні підстав, а також вказала, що відповідач ОСОБА_3 , якого вона представляє, також не визнає заявлені вимоги. Крім того зазначила, що переказ коштів позивач здійснювала за своєю ініціативою; кошти остання надсилала на рахунок ОСОБА_3 , а вказала її в призначенні платежу.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся за зареєстрованим місцем проживання. Причин своїх неявок відповідач суду не повідомив, не звернувся із заявою про розгляд справи в його відсутності та не подав відзив на позов.

За таких обставин, з урахуванням положень ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності цього відповідача.

Суд, заслухавши відповідача, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , його батьками вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 07.10.2021 року ( а.с. 11 ).

Судовим наказом Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21.03.2022 року з ОСОБА_3 на користь позивача присуджено стягувати аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення останнім повноліття ( а.с. 12 ).

Згідно з даними копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 13.09.2024 року, ОСОБА_1 13.09.2024 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 (а.с.51).

Відповідно до копії консультативного висновку спеціаліста медичного центру “ Доктор Царук ” від 16.10.2024 року ОСОБА_4 встановлено діагноз – легкий когнітивний розлад внаслідок мікроцефалії, специфічні розлади розвитку мови ( а.с. 13 ).

Згідно з копією протоколу обстеження, проведеного вказаним медичним центром, у ОСОБА_4 зареєстровано електроенцефалографію з дифузними неспецифічними змінами та ознаками мультифокального епілептогенезу ( а.с. 14 ).

Відповідно до копії довідки №27, виданої ТОВ “ Медюніон”, ОСОБА_4 потребує домашнього догляду ( а.с. 15 ).

Як встановлено зі змісту квитанцій та платіжних інструкцій, 23.12.2024 року о 15:19:04 год. та 22:09:18 год. ОСОБА_2 як платник переказала на рахунок № НОМЕР_1 по 10 000 грн., комісія – 100 грн., отримувач ОСОБА_1 , код отримувача НОМЕР_4 , призначення платежу “ Переказ власних коштів ”; надавач платіжних послуг отримувача THE STATE EXPORT-IMPORT BANK OF UKRAINE (UKREXIMBANK ( а.с. 16, 17, 17 зворот)).

Згідно з даними інформації про окремі операції по картці/рахунку НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ) і додатковим рахункам договору SAMDNWFC00069864952 від 20.08.2021 року за період 23.12.2024 року, наданої АТ КБ “ ПриватБанк” від 23.10.2025 року та 05.11.2025 року, 23.12.2024 року з вищевказаної картки здійснені перекази на картку НОМЕР_1 , банк отримувача THE STATE EXPORT-IMPORT BANK OF UKRAINE (UKREXIMBANK ) на загальну суму 20 100 грн. (двічі по 10 050 грн.), з яких 100 грн. комісія ( а.с. 18, 19 ).

Відповідно до даних довідок, виданих АТ “ Державний експортно-імпортний банк України ”, ОСОБА_1 не є та не була клієнтом АТ “ Укрексімбанк ” ( а.с. 35, 83 ).

Згідно з випискою за контрактом №9500016055, IBAN НОМЕР_7 , ОСОБА_5 , АДРЕСА_1 , вказано транзакції за № НОМЕР_8 , за період з 23.12.2024 року по 24.12.2024 року, за вказаний період на рахунок зараховано 20 000 грн., зокрема двічі по 10 000 грн. 23.12.2024 року ( а.с. 36 ).

У квитанціях від 15.02.2026 року та 13.03.2026 року, вказано платник ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 , рахунок № НОМЕР_1 ; сума відповідно по 1 грн.; призначення платежу: переказ власних коштів ( а.с. 59, 60).

Згідно з даними листа №БТ/0025800/2916-26 від 18.05.2026 року АТ “ Укрексімбанк ” надано інформацію про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 , (паспорт серії НОМЕР_9 , виданий 25.01.2016 року), за період з 23.12.2024 року по 24.12.2024 року, до якого долучено виписку по рахунку № НОМЕР_10 , із фіксацією інформації на відповідному СD-диску (а.с.117).

Відповідно до розміщеної на вказаному диску виписки за контрактом №9500016055, IBAN НОМЕР_7 , ОСОБА_5 , АДРЕСА_1 , наданої АТ “ Держаний експортно-імпортний банк України ” ( АТ “ Укрексімбанк ”), зазначено транзакції за № НОМЕР_8 за період з 20.12.2024 року по 26.12.2024 року; за вказаний період на рахунок зараховано, зокрема, 23.12.2024 року двома платежами по 10 000 грн.

Під час огляду інформації із СD-диску, на якому зафіксовано зміст виписки по рахунку № НОМЕР_10 , що наданий АТ “ Укрексімбанк, встановлено, що 23.12.2024 року о 15:19:06 год. та 22:09:20 год. ( що збігається з датою та часом, зазначеним в квитанціях, виписці по картці/рахунку позивача, долучених останньою), здійснено зарахування коштів двома платежами по 10 000 грн., на рахунок № НОМЕР_1 з номера платіжної картки/рахунку платника коштів, на який переводяться кошти, або з якого отримують, - 4149497504482458, із зазначенням даних відправника – NATALIIA KUDLA; банк відправника – PRIVATBANK. При цьому, 23.12.2024 року о 18:02:36 год. та 24.12.2024 року о 12:29:14 год. з рахунку № НОМЕР_1 здійснено списання коштів відповідно по 10 000 грн. на номер платіжної картки/рахунку – НОМЕР_11 ( що відповідає номеру, з якого позивач перерахувала кошти на платіжну картку, що належить відповідачу ОСОБА_3 ).

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Як визначено у статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Відповідно до ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановахвід 04.08.2021 року в справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11.01.2023 року в справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

У разі наявності підстав, передбачених ст.1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача майно, можливо застосувати такий спосіб захисту, як подання кондикційного позову (позадоговірного зобов`язального способу захисту права власності), про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 року (справа №6-3090 цс15).

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого), 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212 - 1214 ЦК України).

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Вказана правова позиція викладена у постанові КЦС ВС від 19.10.2023 року у справі № 761/13656/20.

Згідно з ч.1 ст.15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року (справа № 129/1033/13-ц), постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року (справа № 910/18036/17), від 23.10.2019 року (справа № 917/1307/18), від 18.11.2019 року (справа № 902/761/18), від 04.12.2019 року (справа № 917/2101/17).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить стягнути з відповідачів на її користь грошові кошти у загальному розмірі 20 100 грн., як безпідставно набуті майно (грошові кошти) на підставі ст. 1212 ЦК України. Так, вона зазначає, що грошові кошти перераховані на банківський рахунок, наданий ОСОБА_3 , та який виявився рахунком ОСОБА_1 , з метою організації реабілітаційних заходів для сина позивача та відповідача ОСОБА_3 . У зв`язку не проведенням реабілітації дитини позивач вважає, що вказані кошти набуті відповідачами без достатньої правової підстави та підлягають поверненню як безпідставно набуті. Водночас, відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи проти таких доводів, зазначила, що будь-яких коштів вона не отримувала, відкритих рахунків у банку АТ “ Укресімбанк ” вона не має, а рахунок, на який надходили кошти, належать ОСОБА_3 ; кошти, надані позивачем добровільно на лікування дитини без встановлення обов`язку їх повернення.

З аналізу наданих банківських виписок та квитанцій, як вже зазначалось, встановлено, що 23.12.2024 року о 15:19:04 год. та о 22:09:18 год. позивач перерахувала на карту № НОМЕР_1 , власником банківського рахунку за якою є ОСОБА_3 , грошові кошти в розмірі 20 000 грн. двома платежами, призначення платежів “ переказ власних коштів ”, отримувач “ ОСОБА_1 ”, надавач платіжних послуг отримувача банк отримувача THE STATE EXPORT-IMPORT BANK OF UKRAINE (UKREXIMBANK ). При цьому, згідно з даними довідки АТ “ Державний експортно-імпортний банк України ” ОСОБА_1 не є та не була клієнтом АТ “ Укрексімбанк ”. Таким чином, надані докази свідчать про фактичне надходження грошових коштів на рахунок відповідача ОСОБА_3 , що підтверджує обставини, на які посилається позивач у своїх вимогах.

Водночас, позивач, всупереч вимогам ст. 77-81 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження перерахунку спірних грошових коштів відповідачу ОСОБА_1 , внаслідок чого не довела факт набуття цим відповідачем майна або його збереження за рахунок іншої особи (позивача). Такими доказами не можуть вважатись відомості, зазначені в наданих позивачем квитанціях, із зазначенням прізвища цього відповідача як отримувача, рахунок в яких (квитанціях) їй як отримувачу не належить, оскільки вони не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Разом з тим, із матеріалів справи та посилань позивача встановлено, що остання добровільно, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, перерахувала кошти відповідачу ОСОБА_3 , зазначаючи призначенням платежу “ переказ власних коштів ”, знаючи при цьому, що між ними відсутні фінансові зобов`язання, тобто відсутній обов`язок з її боку на перерахування грошових коштів на користь цього відповідача. До такого висновку суд дійшов, виходячи з того, що у матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких договірних відносин, а також доказів існування обов`язку цього відповідача щодо повернення вказаних коштів позивачу або недобросовісності відповідача.

Із вказаного призначення платежу, яке зазначено як «переказ власних коштів», незважаючи на запевнення сторони позивача, що такий слід розцінювати як авансовий платіж на реабілітацію сина, за відсутності будь-яких інших належних доказів, що свідчили б про правову природу такого переказу на виконання існуючого правочину/домовленості між сторонами у справі, суд позбавлений можливості дійти безсумнівного висновку, що перерахування таких грошових коштів здійснювалось позивачем саме на виконання, за позицією позивача, усної домовленості із відповідачем на реабілітацію сина.

Будь-яких інших доказів погодження сторонами домовленості у належному порядку з приводу здійснення авансових платежів матеріали справи не містять.

Поряд з тим, як встановлено зі змісту наданої АТ «Укрексімбанк» виписки, зафіксованої на носії інформації (диску), 23.12.2024 року о 18:02:36 год. та 24.12.2024 року о 12:29:14 год. з рахунку № НОМЕР_1 , що належить відповідачу ОСОБА_3 , здійснено списання коштів відповідно по 10 000 грн. на номер платіжної картки/рахунку – НОМЕР_11 , що відповідає номеру, з якого позивач перерахувала кошти на платіжну картку відповідачу ОСОБА_3 .

Крім того, слід зазначити, що наявні в матеріалах справи скріншоти листування у месенжері хоча містять лише повідомлення щодо необхідності повернення коштів ( а.с. 92-93), водночас не містять жодних відомостей щодо особи відправника відповідних повідомлень, тому суд не може встановити, чи є відправник та одержувач повідомлень сторонами у цій справі.

Також, суд зауважує, що відповідні паперові відтворення електронної інформації не можуть слугувати належними та допустимими доказами, з огляду на те, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19).

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 наголосила на тому, що слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування), як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку, із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Ураховуючи викладене вище, суд не може прийняти до уваги надані позивачем роздруківки скріншотів переписки у месенджері в якості належного та допустимого доказу, у розумінні приписів статей 77,78 ЦПК України.

Таким чином, відсутня сукупність ознак, що на грошові кошти у визначеній позивачем сумі (20 100 грн.) поширюється правовий режим безпідставно набутого майна та у позивача виникає право вимоги таких коштів у відповідачів.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обгрунтування позовних вимог, а також не доведено порушення її прав та інтересів відповідачами, зокрема, й факт збереження відповідачем ОСОБА_3 майна (грошових коштів) за рахунок іншої особи (позивача), тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв`язку із наведеним, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення 3% процентів річних за прострочення користування безпідставно набутими грошовими коштами, оскільки, вони є похідними від вирішення питання про стягнення безпідставно набутих грошових коштів як основної вимоги, підстав для задоволення якої позивачем не доведено та судом не встановлено.

Отже, в задоволенні позову слід відмовити, в зв`язку з чим не підлягають присудженню на користь позивача понесені нею судові витрати.

На підставі ст. ст. 15, 16, 1212 ЦК України, та, керуючись ст. ст.13, 76-78, 81, 141, 263 - 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителька АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_12 .

Відповідачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жителька та місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 04 серпня 2026 року.

Суддя: Яремин М. П.