Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №216/3198/22 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/3198/22

провадження 2/216/115/26

РІШЕННЯ

іменем України

31 липня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Цимбалістенко О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Таганської Є.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» про визнання недійсним умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, укладеного між Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» та ОСОБА_1 , визнання недійсним умов Типового договору розподілу природного газу, укладеного між Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» та ОСОБА_1 , зобов`язання Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» здійснювати розподіл газу на умовах та за тарифами, що діяли до прийняття Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 № 329-VIII, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» і Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» відшкодувати матеріальну шкоду у сумі 145 934 грн та моральну шкоду у сумі 32 500 грн, вжиття заходів щодо довічного, безкоштовного забезпечення природним газом в об`ємі не менше 10 000 куб. м на рік, -

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог позивача

Позивач звернулася до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із позовною заявою до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ ЗБУТ».

У позовній заяві позивач просить:

1.Визнати недійсними умови затвердженого постановою НКРЄКП від 30.09.2015 №2500 «Про затвердження Типового договору постачання природного газу побутовим споживачем» - Типового договору постачання природного газу побутовим споживачем між ОСОБА_1 та ТОВ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ ЗБУТ»;

2) визнати недійсними умови затвердженого постановою НКРЄКП від 30.09.2015 року № 2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу» - Типового договору розподілу природного газу між ОСОБА_2 та АТ «КРИВОРІЖГАЗ» ЄДРПОУ 03341397;

3) зобов`язати АТ «КРИВОРІЖГАЗ» ЄДРПОУ 03341397 здійснювати їй розподіл природного газу на умовах та за тарифами які діяли до прийняття 09.04.2015 року Закону України № 329-VIII «Про ринок природного газу»;

4) зобов`язати ТОВ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ ЗБУТ» ЄДРПОУ 39572642 спільно із АТ «КРИВОРІЖГАЗ» ЄДРПОУ 03341397 відшкодувати мені: матеріальну шкоду у загальній сумі 145934 грн. (сто сорок п`ять тисяч дев`ятсот тридцять чотири гривні); моральну шкоду у сумі 32500 грн. (тридцять дві тисячі п`ятсот гривень).

5) в якості компенсації вжити заходів щодо довічного, пожиттєвого, абсолютно безкоштовного, безперервного забезпечення жертв природним газом в об`ємі не менше ніж 10000 м3 на рік, із яких ОСОБА_2 на власний розсуд використовуватимуть необхідну їй кількість природного газу.

Обґрунтування позовних вимог

В обґрунтування позовних вимог позивача посилається на те, що із червня 2015 року за попередньою змовою відповідачі створили шахрайську схему по незаконному втручанню у її право мирно володіти її майном - грошовими коштами (пенсією), під видом фіктивного постачання природного газу. Зазначає, що транспортування, розподіл і постачання природного газу є різними сферами послуг на ринку природного газ, відокремленими одне від одного. «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» здійснює господарську діяльність з розподілу природнього газу, товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» здійснює постачання природного газу і саме через таке відокремлення господарської діяльності її було втягнуто проти її волі у цивільно-правові відносини та вчинено щодо неї обман, оскільки не було надано їй можливості заперечити чи відмовитись від укладання Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам та Типового договору розподілу природного газу, а спосіб їх акцептування призвів до тривалого обману її у сфері постачання природного газу. Вказує, що ТОВ «Дніпропетровськгаз Збут» систематично з червня 2015 року отримував від неї кошти за надання послуг з постачання природного газу, однак ніколи так і не доставляв, фізично не переміщав. Разом з тим, «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» надає ТОВ «Дніпропетровськгаз Збут» її особисті дані без її згоди для здійснення фіктивного постачання природного газу, що є незаконним використанням її персональних даних. Вважає, що Типові договори на постачання і на розподіл природного газу є рекламою, що ввела її в оману, а реальна послуга їй не надавалась, таким чином вона є жертвою реклами, захопленою в заручники умовами Договорів. Крім того зазначила, що із червня 2015 року вона сплатила 56 717 грн за постачання природного газу, що у подвійному розмірі становить 113 434 грн, тому вона оцінює завдану їй матеріальну шкоду у розмірі 113 434 грн. Разом з тим зазначила, що завдану їй моральну шкоду вона оцінює у розмірі 32500 грн.

Позиції відповідачів

Відповідач акціонерне товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву ОСОБА_1 .

Разом з тим, суд не бере до уваги поданий 18.10.2022 відзив на позовну заяву відповідача ТОВ «Дніпропетровськгаз Збут» підписаний Юлією Масальською з таких підстав.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 2 статті 178 ЦПК України встановлено, що відзив підписується позивачем або його представником.

Разом з цим, частиною 3 статті 58 ЦПК України визначено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Одночасно частиною 2 статті 60 ЦПК України визначено, що під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Однак, справа що розглядається (№ 216/3198/22) не відноситься до категорії малозначних справ, а відзив на позовну заяву підписано Юлією Масальською, яка на підтвердження своїх повноважень надала суду лише довіреність.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в ухвалі від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частини третя та четверта статті 58 ЦПК України у редакції, чинній із 29 грудня 2019 року). Отже, з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.

Враховуючи зазначені вимоги процесуального закону та зважаючи на те, що відзив підписаний неповноважною особою, суд, доводи викладені у відзиві на позовну заяву, наразі не розглядає.

Рух справи та стислий виклад обставин справи, встановлених судом

26.08.2022 позивач звернулась до Центрально-Міського районного суду з позовною заявою до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» про визнання недійсним умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, укладеного між Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» та ОСОБА_1 , визнання недійсним умов Типового договору розподілу природного газу, укладеного між акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» та ОСОБА_1 , зобов`язання Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» здійснювати розподіл газу на умовах та за тарифами, що діяли до прийняття Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 № 329-VIII, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» і Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» відшкодувати матеріальну шкоду у сумі 145 934 грн та моральну шкоду у сумі 32 500 грн, вжиття заходів щодо довічного, безкоштовного забезпечення природним газом в об`ємі не менше 10 000 куб. м на рік.

Ухвалою судді Центрально-Міського районного суду м. Кривий Ріг Коваля В.О. від 29.08.2022 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

08.02.2023 у зв`язку із тривалою хворобою судді Коваля В.О. за розпорядженням керівника апарату суду було здійснено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого справа передана на розгляд судді Цимбалістенко О.В.

19.02.2024 ухвалою судді Цимбалістенко О.В. справа була прийнята до розгляду в порядку загального позовного провадження.

20.05.2025 було закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 01 грудня 2025 року було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі та роз`яснено позивачу положення ч.ч. 1, 2, 4 ст. 212 ЦПК України.

В судове засідання 21.07.2026 представник відповідача акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Представник відповідача Домбровська Є.В. надала суду заяву про розгляд справи без її присутності, просила відмовити у задоволенні позовної заяви.

В судове засідання 21.07.2026 представник відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Заяву ОСОБА_3 від 24.01.2025 про розгляд справи без її участі та відмові у задоволенні позовної заяви, суд також не може взяти до уваги з причин описаних у неприйнятті до уваги відзиву ТОВ «Дніпропетровськгаз Збут».

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання призначене на 21.07.2026 не з`явились, клопотання про відкладення розгляду справи або про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції суду від неї не надходило.

Переконавшись, що у час на який призначено судовий розгляд цієї справи відсутня повітряна тривога і прибуття до суду не становить небезпеки для життя та здоров`я учасників справи, суд, ухвалює здійснювати розгляд справи за відсутності учасників справи з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.

Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом справи та вирішенню питань.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, відповідно до п.1 ч.3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд враховує, що позивач ОСОБА_1 у судові засідання призначені на 24.02.2026, 14.04.2026, 13.05.2026 та 21.07.2026 не з`явилась.

Про час та місце судових засідань призначених на 24.02.2026, 14.04.2026, 13.05.2026, ОСОБА_1 була належним чином повідомлена шляхом поштового відправлення судової повістки за адресою: АДРЕСА_1 , які були вручені їй особисто, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, про час та місце судового засідання призначеного на 21.07.2026 позивач була належним чином повідомлена шляхом поштового відправлення судової повістки за адресою: АДРЕСА_1 , яка повернулось до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

З аналізу пунктів 99, 99-1, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, слідує, що у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику з відповідною відміткою.

До повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 194/1422/19, від 23.09.2021 у справі № 757/56776/20-ц.

У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З огляду на те, що позивач ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання та не повідомила суд про причини своєї неявки в судове засідання призначене на 16 год 00 хв 21.07.2026 підстав для відкладення розгляду справи, яка перебуває в провадження суду з 26 серпня 2022 року суд не вбачає.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Під час здійснення судового розгляду були встановлені наступні фактичні обставини

Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин,якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України, встановлені загальні вимоги, до держання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочинуне можесуперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності ; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі ; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом ; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 229 ЦК України ,якщо особа,яка вчинила правочин,помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення маєи помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін,таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення,крім випадків,встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Згідно зі статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце,якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Згідно зі статтею 634 ЦК України, договір приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Відповідно до статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Статтею 642 ЦК України, встановлено, що відповідь особи,якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт)повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно зі статтею 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до п.13.ч1 ст.1,ч.1 ст., ч.1 ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що іншою стороною у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживач. Побутовий споживачем, відповідно до п.4 гл.1 Кодексу ГРМ та п.5 Правил постачання природного газу, затверджених Постановою НКРЕКП від 30.09.20215 №2496 є фізична особа яка придбає природний газ з метою використання для власних потреб, тобто яким є позивач у справі який звернувся до суду саме з позовом про захист прав споживача.

Згідно ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово- комунальних послуг здійснюється виключно на підставі договорів, які укладаються відповідно до типових договорів або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими органами відповідно до закону.

Разом з тим, правові засади функціонування ринку природного газу України визначаються Законом України «Про ринок природного газу», при цьому технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема, умови забезпечення комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об`ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб`єктів ринку природного газу визначено Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 N 2494 (далі - Кодекс ГРМ), Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг N 2496 від 30.09.2015 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за N 1382/27827 (далі - Правила постачання природного газу), Типовим договором розподілу природного газу, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 N 2498, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за N 1384/27829 (далі - Типовий договір).

Постановою НКРЕКП №2500 від 30.09.2015 затверджено Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам та Заява - приєднання до договору.

Відповідно до п.2 розділу 3 Правил постачання, постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2500, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.

Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.

На письмову вимогу побутового споживача постачальник зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дати отримання такого письмового звернення безкоштовно надати побутовому споживачу підписану уповноваженою особою постачальника письмову форму договору постачання природного газу побутовим споживачам.

Згідно з п.4 розділу 3 Правил постачання природного газу, фактом згоди споживача про приєднання до умов договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов`язками - і факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог Правил.

Пунктом 2 глави 1 Розділу 6 Кодексу передбачено, що доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до газорозподільної мережі (далі - ГРМ) для споживання (постачання) природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2498.

Згідно з п.1 гл. 3 Розділу 6 Кодексу споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт.

Відповідно до п.3 глави 3 Розділу 6 Кодексу договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.

Разом з тим, 06.11.2015 року набрали чинності Правила постачання природного газу, затверджені Постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015р. (далі - Правила), які регулюють відносини між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи.

Згідно постанови НКРЕКП №1588 від 21.05.2015 ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» було видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану), вугільних родовищ, яка діє безстроково на підставі постанови НКРЕКП №2247 від 01.09.2015.

Також, відповідно до постанови НКРЕП №1274 від 16.04.2015, ПАТ «Криворіжгаз», видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, газу (метану), вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу та Криворізького району Дніпропетровської області в розташування розподільних газопроводів, що перебувають у праві користування.

В пункті 7 глави 3 розділу 6 Кодексу газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 березня 2015 року №2494 зазаначено, що фактом приєднання споживача до умов договору розподілу приророднього газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви приєднання, сплата рахунку Оператора ГРМ або документально підтверджене споживання природного газу.

Згідно з положеннями ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Як було встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 є побутовим споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 ,

З червня 2015 року вона сплачувала послуги постачання природного газу на суму 56 717 грн, що підтверджується наданими інформаціями по платежих.

Означене свідчить про приєднання споживача до умов договору розподілу природнього газу (акцептування договору), тому доводи позивача в частині того, що позивач фактично приєдналась до умов Типового договору затвердженого постановою НКРЕКП №1588 від 21.05.2015 у червні 2015 року, тоді як вказана постанова набула чинності 01.12.2015, що позбавило її можливості ознайомитися з умовами договору, судом до уваги не приймаються.

Щодо укладання типового договору неналежною стороною у розумінні статті 80 ЦК України, за відсутності цивільної дієздатності, слід зазначити, то таке твердження позивача спростовується наявністю у ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» ліцензії на право провадження господарської діяльності із постачання природного газу виданої на підставі постанови НКРЕКП №1588 від 21.05.2015, тобто саме на постачання природного газу до Оператора ГРМ, яким є АТ «Криворіжгаз», діючого на належній правовій основі (наявність ліцензії відповідно до постанови НКРЕП №1274 від 16.04.2015), щодо подальшого відібрання та розподілу в межах розташування розподільних газопроводів у місті Кривому Розі, які перебувають у праві користування в АТ «Криворіжгаз».

Крім того, у позовній заяві не обґрунтовано порушення відповідачами прав позивача умовами Типових договорів та не зазначено, недодержання яких саме вимог, встановлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 ЦК України, позивач вважає підставою недійсності Типового договору розподілу природного газу та Типового договору постачання природного газу в цілому.

Суд зазначає, що частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 81 ЦПК України покладає на сторони обов`язок доказування і подання доказів.

Виходячи з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов`язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Типовий договір розподілу природного газу з додатками затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2498, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1384/27829, разом з цим Типовий договір постачання природного газу з додатками затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015р. за № 1386/27831.

З огляду на викладене, у разі наявності спору з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо визнання недійсним Типового договору на розподіл природного газу такий спір є публічно-правовим і підпадає під юрисдикцію адміністративного суду та підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, слід зазначити що згідно зі ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами п.2 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно зі ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій належать до компетенції адміністративних судів.

Разом з цим, суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У своєму висновку Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Разом з тим, оцінюючи інші доводи позивача, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», відповідно до якої хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Таким чином, саме в межах заявлених до визначених позивачем ОСОБА_1 відповідачів вимог про визнання недійними умов Типового договору розподілу та Типового договору постачання недійсними, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, зобов`язання здійснювати розподіл природного газу на умовах та за тарифами які діяли до 09.04.2015, а також вжиття заходів щодо компенсації у вигляді довічного, пожиттєвого, абсолютно безкоштовного, безперервного забезпечення жертв природним газом в об`ємі не менше ніж 10000 м3 на рік, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

До збитків, ч.2 п.1 вказаної статті відносить витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Разом з цим відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Ураховуючи те, що позовні вимоги в частині визнання недійсними умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачем та Типового договору розподілу природного газу задоволенню не підлягають, а вимоги щодо здійснювати розподіл природного газу на умовах та за тарифами які діяли до 09.04.2015, відшкодування відповідачами матеріальної та моральної шкоди, а також вжиття заходів щодо компенсації у вигляді довічного, пожиттєвого, абсолютно безкоштовного, безперервного забезпечення жертв природним газом в об`ємі не менше ніж 10000 м3 на рік, є похідними від вимоги позивача про визнання недійсним умов Типових договорів, тому зазначені похідні вимоги також задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки у позові відмовлено, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про захист прав споживачів"; докази понесення відповідачами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у справі відсутні, тому відповідно до ст.141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 278-279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» про визнання недійсним умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, укладеного між Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» та ОСОБА_1 , визнання недійсним умов Типового договору розподілу природного газу, укладеного між Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» та ОСОБА_1 , зобов`язання Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» здійснювати розподіл газу на умовах та за тарифами, що діяли до прийняття Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 № 329-VIII, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» і Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» відшкодувати матеріальну шкоду у сумі 145 934 грн та моральну шкоду у сумі 32 500 грн, вжиття заходів щодо довічного, безкоштовного забезпечення природним газом в об`ємі не менше 10 000 куб. м на рік – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 03341397, розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр. Металургів, 1.

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39572642, розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Поля, буд.2, літ. А-2

Повний текст рішення складений 31 липня 2026 року.

Суддя О. В. ЦИМБАЛІСТЕНКО