Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №520/175/14-ц — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2487/26

Справа № 520/175/14-ц

Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.,

учасники справи: заявник – ОСОБА_1 , заінтересовані особи – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшн», ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2025 року, постановлену Київським районним судом м. Одеси, у складі: судді Луняченка В.О. в приміщенні того ж суду,

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшн», ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа № 520/175/14-ц, виданого Київським районним судом м. Одеси від 11.06.2018 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договором, таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в:

Предметом апеляційного перегляду є ухвала Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2025 року, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа № 520/175/14-ц, виданого Київським районним судом м. Одеси від 11.06.2018 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договором у розмірі 3752236,87 гривень, таким, що не підлягає виконанню (а.с. 102-105зв.).

В апеляційній скарзі заявник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17.11.2025 та увалити нове судове рішення, яким визнати виконавчий лист № 520/175/14-ц від 11.06.2018 таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з припиненням зобов`язання за кредитним договором № 014/0014/82/62326 шляхом позасудового задоволення вимоги іпотекодержателя.

Доводами апеляційної скарги є те, що:

- після звернення стягнення на предмет іпотеки наступні вимоги кредитора до боржника є неможливими (постанова ВС від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18);

- звернення стягнення на предмет іпотеки (як у формі набуття власності, так і у формі його продажу) погашає вимогу кредитора в межах вартості майна, незалежно від інших спорів між сторонами (постанова ВС від 19.09.2019 у справі № 522/5673/16-ц);

- задоволення вимоги іпотекодержателя шляхом передачі йому предмета іпотеки завершує кредитне зобов`язання (постанова ВС від 25.02.2022 у справі № 761/18653/20);

- судом не враховано, що після задоволення вимоги іпотекодержателя будь-які подальші вимоги до боржника та поручителя щодо виконання основного зобов`язання є недійсними і вказане не потребує оцінки дійсності договорів, встановлення правомірності продажу і оцінки правосуб`єктності кредитора;

- суд помилково вважав, що встановлення факту припинення зобов`язання є оспорюванням правочинів, так як заявник не просить визнати договір купівлі-продажу дійсним або недійсним, не просить оцінювати законність дій ОСОБА_2 , не просить визначати кредитора, а просить констатувати факт, який вже настав – кредитор отримав предмет іпотеки та кошти, а отже зобов`язання припинене, з огляду на що, на думку скаржника, виконавчий лист більше не підлягає виконанню, бо кредитор вже отримав задоволення вимоги (а.с. 110-123).

У відзиві на апеляційну скаргу заінтересована особа ТОВ «Інвестмент Корпорейшн» в особі свого представника Галайчук Ганни Сергіївни просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін, зазначаючи, що посилання скаржника на практику Верховного Суду мають вибірковий характер та наведені поза контекстом відповідних правових висновків і жодна з наведених постанов не містить висновку про можливість встановлення факту припинення зобов`язання виключно в межах розгляду заяви за ст. 432 ЦПК України без вирішення спору по суті.

Твердження скаржника про повне припинення кредитного зобов`язання є спірним та документально не підтвердженим, оскільки відсутнє судове рішення, яким встановлено факт повного погашення заборгованості, не досліджено співвідношення суми коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки із загальним розміром боргу, не встановлено, що отримані кошти повністю покрили всі зобов`язання боржника, а отже відсутні підстави вважати, що обов`язок боржника припинився безспірно, як того вимагають положення ст. 432 ЦПК України (а.с. 144-150).

Скаржник подав відповідь на відзив, у якій просив залишити відзив без розгляду, з огляду на те, що ТОВ «Інвестмент Корпорейшн» вибуло зі статусу стягувача, так як ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19.06.2025 у справі № 520/175/14-ц замінено стягувача у виконавчому провадженні з ТОВ «Інвестмент Корпорейшн» на ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп».

Додатково звертає увагу на те, що зобов`язання припинилося 21.09.2018 в силу ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», відповідно до правової позиції ВП ВС, викладеної у постанові від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, і наступні вимоги є недійсними, а відсутній обов`язок боржника є підставою для застосування ст. 432 ЦПК України (а.с. 151-170).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судовому засіданні 28.07.2026 скаржник ОСОБА_1 , який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, заінтересовані особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшн» - у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, так як судові повістки-повідомлення на 28.07.2026 отримали в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 12.05.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (а.с. 174-174зв., 175зв.), заінтересована особа ОСОБА_2 – у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, так як особисто отримав судову повістку-повідомлення, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 177), в судове засідання не з`явилися.

Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що з`явилися, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що у січні 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 469440,37 доларів США, що еквівалентно 3752236,87 грн, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачами 07 серпня 2006 року був укладений кредитний договір та договори поруки, згідно яких ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) доларів США, на строк по 07 серпня 2016 року (включно), зі сплатою 14% річних, а ОСОБА_3 , на добровільних засадах, взяла на себе зобов`язання відповідати по зобов`язанням ОСОБА_1 . У зв`язку із несвоєчасним поверненням кредитних коштів та не сплати відсотків за користування кредитними коштами, позивач вимушений був звернутися до суду з позовом.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2014 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» було задоволено.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15.04.2015 року заяву ОСОБА_4 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2014 року скасовано.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2015 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0014/82/62326 від 07 серпня 2006 року у розмірі 469 440,37 доларів США, що еквівалентно 3 752 236 (три мільйони сімсот п`ятдесят дві тисячі двісті тридцять шість) гривень 87 копійок.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На підставі даного рішення 11.06.2018 року Київським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист №520/175/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0014/82/62326 від 07 серпня 2006 року у розмірі 469 440,37 доларів США, що еквівалентно 3 752 236 (три мільйони сімсот п`ятдесят дві тисячі двісті тридцять шість) гривень 87 копійок.

18.02.2021 року приватним виконавцем, на підставі заяви стягувача винесена постанова про відкриття виконавчого проваджень ВП № 64568302 з примусового виконання виконавчого листа № 520/175/14 від 11.06.2018 року, щодо стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 469 440,37 доларів США, правонаступником якого згідно з ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 03.02.2021 року є ТОВ «Інвестмент Корпорейшн» (стягувач). Ухвала суду набрала законної сили 05.02.2021 року.

В ході примусового виконання рішення суду було виявлено, описано, оцінено та звернуто стягнення на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_3

21.09.2021 року проведені електронні торги та за результатом проведення відкритого аукціону з продажу лоту № 492848 (1/2 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) переможцем була визнана ОСОБА_5 , яка придбала майно за стартовою ціною, оскільки не знайшлось інших покупців, які б запропонували вищу ставку.

22.09.2021 року приватним виконавцем виданий Акт про проведені електронні торги на ім`я ОСОБА_5 , а 30.09.2021 року видано Свідоцтво про придбання майна з торгів.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2021 року заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 14 грудня 2015 року залишена без задоволення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2015 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого був ТОВ «Інвестмент Корпорейшен») заборгованості за кредитним договором № 014/0014/82/62326 від 07 серпня 2006 року у розмірі 469 440,37 доларів США, що еквівалентно 3752236,87 грн. та судових витрат. В цій частині ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого зазначено ТОВ «Інвестмент Корпорейшен») в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого зазначено ТОВ «Інвестмент Корпорейшен») заборгованості за кредитним договором № 014/0014/82/62326 від 07 серпня 2006 року у розмірі 469440,37 доларів США, що еквівалентно 3752236, 87 грн та судових витрат - відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» на користь ОСОБА_3 судові витрати у справі в сумі 2580,75 грн (а.с. 63-68).

При цьому 24.07.2018 АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступив ПАТ «ОКСІ БАНК» право вимоги за кредитним договором № 014/0014/82/62326, укладеним 07.08.2006 із ОСОБА_1 .

24.07.2018 ПАТ «ОКСІ БАНК» відступив право вимоги за кредитним договором № 014/0014/82/62326 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП».

26.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» та ОСОБА_2 уклали договір № 26-07/18/1 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/0014/82/62326 від 07.08.2006 разом з договором поруки від 07.08.2006, укладеним з ОСОБА_3 , а також договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 08.08.2006, укладеним в якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором.

08.12.2020 ОСОБА_2 підписав договір про розірвання договору відступлення права вимоги № 26-07/18/1 від 26.07.2018.

В цей же день, 08.12.2020 ТОВ ФК «Укрфінанс Груп», повторно відступив право вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 іншій юридичній особі, а саме ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» по договору відступлення права вимоги № 908/12-20.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси по справі № 947/37930/21 від 11.10.2022, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21.03.2023 та постановою Верховного суду від 31.07.2024, визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 26 липня 2018 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Немм О. В. за реєстровим № 1365.

16.12.2024 постановою Одеського апеляційного суду № 757/744/21-ц визнано недійсним договір про розірвання договору відступлення права вимоги № 26-07/18/1 від 26 липня 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» та ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір відступлення права вимоги № 08-12/20 від 08 грудня 2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен».

Наслідком визнання недійсним договору про розірвання договору відступлення права вимоги № 26-07/18/1 від 26 липня 2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» та ОСОБА_2 , визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 08-12/20 від 08 грудня 2020 року, укладеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП» та TOB «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН» та визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 26 липня 2018 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінансгруп» та ОСОБА_2 - є відновлення фактичного та правового становища сторін цих договорів, яке існувало до укладання вказаних договорів відступлення, будь-яке юридичне значення вказаних договорів відступлення нівельовано за наслідками вирішення судами справ про визнання договорів недійсними.

17.10.2023 приватним виконавцем Колечком Д.М. відкрито виконавче провадження ВП № 73069917 з примусового виконання виконавчого листа № 520/175/14 від 11.06.2018 щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 469 440,37 доларів США, правонаступником якого згідно із ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19.06.2025 є Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП» (код ЄДРПОУ 40326297).

У червні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про поворот виконання рішення суду, в якій просила постановити ухвалу, якою скасувати акт про проведення електронних торгів від 22.09.2021 року, скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та номер: 2306, виданий 30.09.2021 року, видавник ОСОБА_6 , повернути 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , яка була продана в рахунок погашення заборгованості на підставі скасованого рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.12.2015 року по справі № 520/175/14-ц.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2024 року заяву ОСОБА_3 про поворот виконання рішення задоволено частково.

Допущено поворот виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2015 року у справі № 520/175/14-ц шляхом повернення ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 в порядку повороту виконання рішення суду.

Не погодившись з ухвалою суду, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду та відмовити ОСОБА_3 у задоволені заяви.

Постановою Одеського апеляційного суду від 01.04.2025 скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2024 року та у задоволені заяви ОСОБА_3 про поворот виконання рішення відмовлено.

Колегія суддів зазначила, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що обставини, які були предметом дослідження судом при розгляді заяви про поворот виконання рішення, вже були встановлені рішенням Київського районного суду м. Одесі від 20.12.2022 року по справі № 947/28840/21, яким було відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову про визнання електронних торгів недійсними, скасування Акту про проведені електронні торги від 22.09.2021 року та Свідоцтва про придбання майна з торгів від 30.09.2021 року. Вказане рішення суду набрало законної сили та має преюдиціальне значення про розгляді іншої справи з тими самими сторонами.

Водночас 21.09.2018 о 18:30:08 державним реєстратором Рубан М.О. КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» здійснено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 , номер запису про право власності 28112400, на підставі договору іпотеки від 08.09.2006 року.

07.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Рубан Майї Олександрівни, ОСОБА_2 про визнання неправомірної та скасування державної реєстрації права власності.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року у справі № 520/17221/18, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 , номер запису про право власності 28112400 від 21.09.2018 року о 18:30:08 державного реєстратора Рубан Майї Олександрівни КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації». Визначено порядок виконання рішення, зазначено, що скасування запису про право власності на квартиру АДРЕСА_4 , є підставою для поновлення відомостей у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що передували скасуванню запису.

Постановою Верховного Суду від 11 травня 2022 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року скасовані в частині задоволених позовних вимог та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постановляючи оскаржувану ухвалу від 17 листопада 2025 року про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа № 520/175/14-ц, виданого Київським районним судом м. Одеси від 11.06.2018 року, таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що на день розгляду заяви на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М. знаходиться виконавче провадження ВП № 73069917 з примусового виконання виконавчого листа № 520/175/14 від 11.06.2018 щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 469 440,37 доларів США, правонаступником якого згідно із ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19.06.2025 є Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП».

Рішення суду від 15.04.2015 року у справі № 520/175/14, в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 014/0014/82/62326 від 07 серпня 2006 року у розмірі 469 440,37 доларів США, є чинним та підлягає виконанню.

Заявлені вимоги стосовно визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовані тим, що з моменту позасудового задоволення кредитодавцем 27.09.2018 року своєї вимоги шляхом реєстрації права власності на іпотечне майно, припинено зобов`язання по стягненню заборгованості по кредитному договору, яке забезпечено іпотекою.

Однак, у даному випадку суд не погодився із наявністю такого факту, так як під час виконання вказаного рішення суду 21.09.2021 року було звернуто стягнення на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_3 .

Посилання заявника про наявність позасудового звернення стягнення на іпотечне майно у порядку стягнення заборгованості по тому ж самому кредитному договору № 014/0014/82/62326 від 07 серпня 2006 року судом не може прийматись до уваги, враховуючи, що право власності на іпотечне майно за адресою: АДРЕСА_3 , перереєстроване 21.09.2018 року за ОСОБА_2 , який не є кредитодавцем по вказаному кредитному договору, а Договір про відступлення права вимоги від 26 липня 2018 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» та ОСОБА_2 , визнано у судовому порядку недійсним.

На думку суду, питання встановлення факту припинення зобов`язань слід розглядати в окремому процесі, із залученням в якості сторін наявного кредитора (діючого правонаступника), а також особу, у власність якої перейшло право власності на іпотечне майно.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

За ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий судовий розгляд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що випливає зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з частинами першою, другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», є закінчення виконавчого провадження.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22.

Заявник стверджує, що оскільки ОСОБА_2 задовольнив свою вимогу позасудовим врегулюванням спору шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки, то після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником фізичною особою є недійсними і в такому разі задля захисту права боржника від подвійного стягнення виконавчий лист, виданий Київським районним судом м. Одеси від 11.06.2018 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договором у розмірі 3752236,87 гривень, підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню (а.с. 3-4).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

За ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судове рішення, на підставі якого видано виконавчий лист щодо вимог до заявника, не скасовано та не змінено в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, яке набрало законної сили.

Докази, які б підтверджували відсутність у боржника обов`язку або будь-які інші причини, за яких лист може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню заявником не надано і судом не здобуто, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню відповідно до положень ст. 432 ЦПК України і доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання заявника про наявність позасудового звернення стягнення на іпотечне майно у порядку стягнення заборгованості по тому ж самому кредитному договору № 014/0014/82/62326 від 07 серпня 2006 року, оскільки ОСОБА_2 не є кредитодавцем по вказаному кредитному договору, а Договір про відступлення права вимоги від 26 липня 2018 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» та ОСОБА_2 , визнано у судовому порядку недійсним.

Крім того, відомості щодо повного погашення боргу заявником в матеріалах справи відсутні.

Доводи скаржника про те, що кредитор отримав предмет іпотеки та кошти, а отже зобов`язання припинене, з огляду на що, на думку скаржника, виконавчий лист більше не підлягає виконанню, бо кредитор вже отримав задоволення вимоги, є власним помилковим тлумаченням заявника спірних правовідносин і на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Щодо неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник і вважає їх релевантними, колегія суддів зазначає наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, на яку посилається заявник, суди встановили, що боржник, який заявив позов про припинення зобов`язань за кредитним договором, одночасно є іпотекодавцем у цих кредитно-іпотечних правовідносинах за одним забезпечувальним договором - договором іпотеки. Предметом цього договору була земельна ділянка, на яку в позасудовому порядку кредитором звернуто стягнення шляхом визнання права власності на підставі застереження, що міститься в договорі іпотеки.

Тобто, обставини зазначених справ є відмінними від тих, що розглядаються в рамках даної справи, а тому висновки, викладені в постанові Верховного Суду у зазначеній вище справі, на які посилається скаржник, не є релевантними.

Щодо посилань скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2022 у справі № 761/18653/20 та від 19.09.2019 у справі № 522/5673/16-ц, то за вказаними номерами судових справ відповідні судові рішення у ЄДРСР відсутні.

Оскільки не встановлено отримання кредитором присудженого рішенням суду за рахунок звернення стягнення на предметі іпотеки та отримання такого кредитором, доказів виконання зобов`язання у встановленому судом розмірі заявником також не надано, то судом цілком вірно встановлено відсутність підстав для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, чого помилковими доводами заявника не спростовано.

Таким чином, порушень норм процесуального права за доводами апеляційної скарги, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 31 липня 2026 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький