Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №750/5415/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/5415/26

Провадження № 2/750/2936/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Крапивного Б.В.,

за участю: секретаря Буглака А.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

У травні 2026 року ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1294262 від 12.12.2019 в розмірі 19285,50 грн та понесених судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що 12.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 1294262 з використанням інформаційно-комунікаційної системи. Відповідно до умов вказаного договору відповідач отримала кредит у сумі 5000 грн і мала сплатити проценти за користування кредитними коштами на умовах, визначених договором. Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконувала, у зв`язку із чим виникла заборгованість в сумі 19285,50 грн, з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу становить 4850 грн; сума заборгованості за відсотками – 10935,50 грн; сума заборгованості за комісією за видачу кредиту – 1000 грн; сума заборгованості за штрафами/пенею – 2500 грн. 05.03.2020 між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги 48-МЛ, відповідно до умов якого позивач отримав від ТОВ «Мілоан» право вимоги, у тому числі, за кредитним договором № 1294262 від 12.12.2019, укладеним з відповідачем. Окрім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача понесених судових витрат, в які включено витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 15.06.2026.

27.05.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила перевірити факт укладення договору та надходження на її картковий рахунок грошових коштів, застосувати строки позовної давності, врахувати її тяжке матеріальне становище та проблеми зі здоров`ям. Також зазначила про те, що у зв`язку з наявністю заборгованості їй погрожували та здійснювали тиск на доньку.

15.06.2026 судове засідання відкладено на 28.07.2026 у зв`язку із задоволенням судом клопотання відповідача про витребування доказів.

У судовому засіданні 28.07.2026 відповідач просила відмовити в задоволенні позову. Вона не пам`ятає укладення кредитного договору з ТОВ «Мілоан», хоча на той час неодноразово укладала кредитні договори, оскільки не мала грошових коштів для лікування.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у своїх процесуальних документах просив розгляд проводити без його участі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно з позовною заявою 12.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1294262 (далі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк, визначений п. 1.3. Договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. Договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

За змістом п.п. 1.2 – 1.4 Договору сума кредиту становить 5000 грн; кредит надано на 15 днів, з 12.12.2019; термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 27.12.2019.

Згідно з п. 2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.

Пунктом 2.2.1. Договору передбачено, що позичальник сплачує позикодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, визначених цим договором.

За змістом п. 7.1 Договору цей договір діє з моменту укладення і до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину, або електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

У судовому засіданні відповідач зазначила, що не пам`ятає, чи укладала вона 12.12.2019 кредитний договір № 1294262, а також заперечила факт отримання нею кредитних коштів від ТОВ «Мілоан». Водночас, у позовній заяві представник позивача вказав, що факт укладення договору підтверджено належними та допустимими доказами; після укладення кредитного договору кредитор перерахував на рахунок відповідача відповідну суму грошових коштів.

Надаючи оцінку цим твердженням сторін, суд зважає на таке.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною ч. 2 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно зі ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

На підтвердження факту укладення кредитного договору № 1294262 стороною позивача надано його копію, з якої вбачається, що цей договір не містить електронного цифрового підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором ОСОБА_2 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Те саме стосується наданого представником позивача на виконання ухвали суду від 15.06.2026 про витребування доказів оригіналу кредитного договору № 1294262, записаному на оптичному носії.

Надана представником позивача довідка кредитора від 10.09.2025, за змістом якої ОСОБА_2 ідентифікована ТОВ «Мілоан» та отримала одноразовий ідентифікатор «F26382», не може свідчити про підписання відповідачем кредитного договору № 1294262 від 12.12.2019, оскільки ані Договір, ані анкета-заявка на кредит № 1294262 від 11.12.2019 не містять відомостей про те, що його підписано за допомогою зазначеного одноразового ідентифікатора.

Отже, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази укладення кредитного договору № 1294262 від 12.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 .

Окрім того, судом задоволено клопотання сторін про витребування доказів, а саме інформації щодо руху коштів по картковому рахунку відповідача № НОМЕР_1 за період з 12.12.2019 по 19.12.2019. Так, згідно з наданою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацією від 22.06.2026 на вказаний вище картковий рахунок, який дійсно належить відповідачу, надійшли грошові кошти в сумі 5000 грн. Ідентичні відомості щодо надходження 12.12.2019 грошових коштів в сумі 5000 грн на цей картковий рахунок містить надана відповідачем інформація АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 15.06.2026 щодо руху коштів по цьому ж картковому рахунку за той самий період. Разом з тим, надані суду відомості не дозволяють однозначно ідентифікувати походження цих коштів, у тому числі, встановити, чи надходили ці грошові кошти від кредитора, або підтвердити їх надходження з інших джерел, зокрема що це було готівкове поповнення її рахунку, на що в судовому засіданні вказувала відповідач.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено ані факт укладення кредитного договору № 1294262 від 12.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем, ані виконання цим Товариством своїх зобов`язань за вказаним договором.

Окрім того, за твердженням позивача ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» право вимоги, зокрема, за кредитним договором № 1294262 від 12.12.2019 на підставі Договору відступлення прав вимоги 48-МЛ від 05.03.2020.

Надаючи оцінку твердженням позивача щодо відступлення первісним кредитором права вимоги на його користь, суд зважає на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд встановив, що 05.03.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» дійсно укладено Договір відступлення прав вимоги 48-МЛ.

Згідно з п.п. 1.1, 1.2 вказаного Договору на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості). Внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, новий кредитор заміняє кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказані у реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог кредитора за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.

Відповідно до п. 6.2.3 зазначеного Договору факторингу права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає в тому, що в конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 та у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21.

Таким чином, права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Зважаючи, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, що не було доведено позивачем належними та допустимими доказами під час судового розгляду, відсутні підстави вважати, що він набув права вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору відступлення прав вимоги.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо необхідності застосування позовної давності, суд зважає на таке.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з усталено практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 по справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 по справі № 367/6105/16-ц та від 07.11.2018 по справі № 575/476/16-ц, позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

З урахуванням висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, правова оцінка твердженням відповідача щодо дотримання позивачем строків позовної давності судом не надається.

Зважаючи, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору № 1294262 від 12.12.2019 між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_2 та надання останній кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору, невиконання якого він оспорює, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, покладаються на позивача.

Зважаючи на прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати, а саме судовий збір та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 141, 142, 258, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28, м. Львів; код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Б.В. Крапивний