Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №285/2915/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/2915/25 Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Бондар О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м.Житомирі

цивільну справу №285/2915/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп»

на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 18 вересня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Літвин О.О. в м.Звягелі,

у с т а н о в и в:

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути заборгованість у сумі 5 481,05 грн, яка складається із: суми кредиту – 3 000 грн, процентів - 950 грн, трьох процентів річних - 1 129,12 грн, інфляційних втрат – 401,93 грн та вирішити питання судових витрат (судового збору в розмірі 3 028 грн і витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн).

Позов обґрунтований тим, що у вересні 2018 року ТзОВ «АІА Фінанс Груп» укладений з ОСОБА_1 кредитний договір (оферти), за умовами якого ОСОБА_1 наданий кредит у розмірі 3 000 грн на 30 днів зі сплатою процентів, який вона зобов`язалася повернути у розмірі та на умовах, встановлених договором. Позичальник умови кредитного договору не виконувала, а тому утворилася заборгованість.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 18 вересня 2025 року позов задоволений. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «АІА Фінанс Груп» заборгованість за кредитним договором від 04 вересня 2018 року №1757837 у сумі 5 481,05 грн, а також - судові витрати зі сплаті судового збору в розмірі 3 028 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції фактично в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивач ТзОВ «АІА Фінанс Груп» подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції фактично змінити, збільшивши витрати на професійну правничу допомогу, з 5 000 грн до 10 000 грн, шляхом викладення четвертого абзацу резолютивної частини рішення суду першої інстанції у новій редакції.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що жодних клопотань зі сторони відповідача про зменшення суми судових витрат не надходило. Вважає, що суд першої інстанції не мав законних підстав для зменшення витрат на правничу допомогу, підтверджених належними доказами. Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року в справі №275/150/22 виснував, що саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Частиною четвертою ст.268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій ст.268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, призначеній до розгляду на 04 березня 2026 року, є дата складення повного судового рішення 03 серпня 2026 року.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку частини першої ст.369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України в частині вирішення питання витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Відповідно до положень частини другої-третьої ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із тим, згідно з частиною четвертою ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, у цій постанові Верховний Суд висловив правову позицію з питання, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за наслідками розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи лише має бути сплачено.

У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18 та від 30 вересня 2020 року в справі №201/14495/16-ц викладений правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року в справі «Лавентс проти Латвії» (заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Колегія суддів наголошує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ТзОВ «АІА Фінанс Груп» на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надало наступні документи: копію договору №21-3 про надання правничої (правової) допомоги від 01 вересня 2021 року; копію додаткової угоди №13 від 06 лютого 2025 року до договору №21-3 про надання правничої (правової) допомоги від 01 вересня 2021 року, копію ордера серії АІ №1939232 від 03 липня 2025 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №5353/10 від 24 липня 2015 року, акт №250703-1 про надані послуги від 03 липня 2025 року, копію платіжної інструкції від 09 квітня 2025 року №357 (а.с.28-35).

Згідно з актом №250528-2 від 28 травня 2025 року про надані послуги за договором №21-3 про надання правничої (правової) допомоги від 01 вересня 2021 року адвокат Литвинець С.А. надав ТзОВ «АІА Фінанс Груп» наступні послуги: представництво інтересів клієнта при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту в суді першої інстанції, що включає: вивчення матеріалів справи та підготовку позову до суду – загальна вартість наданих послуг - 10 000 грн.

Разом із тим, розподіляючи витрати, які поніс позивач на професійну правничу допомогу, колегія суддів звертає увагу на те, що акт №250528-2 про надані послуги від 28 травня 2025 року не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі, адже розмір має бути доведеним, документально обґрунтованим та відповідати критерію розумної необхідності витрат.

У постановах від 02 жовтня 2019 року в справі №211/3113/16-ц та від 06 листопада 2020 року в справі №760/11145/18 Верховний Суд виснував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічні висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі №456/456/20 та від 01 листопада 2022 року в справі №757/24445/21-ц.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою ст.137 ЦПК України.

Так, Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в справі «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі №742/2585/19.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 10 000 грн є завищеними, необґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 5 481,05 грн. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною, а практика є усталеною.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками, викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року в справі №910/5724/23, від 24 січня 2022 року в справі №911/2737/17.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн, ураховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат.

Решта доводів апеляційної скарги також висновків суду першої інстанції не змінює та з огляду на викладене вище додаткової мотивації не потребує.

У іншій частині, тобто у задоволеній частині, рішення суду першої інстанції не обговорюється, оскільки фактично позивачем не оскаржується.

За положеннями ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому рішення залишається без змін.

Керуючись ст.ст.268,367,368,374-375,381-384 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» залишити без задоволення.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 18 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України.

Головуюча Судді: