Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №760/456/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 760/456/25

пр. № 2/759/588/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Єросової І.Ю.,

при секретарі Біляку М.О.

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Бараненка Л.О.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - адвоката Янковської В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (03020, м. Київ, пр-т. Повітряних Сил, 41) про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком,

ВСТАНОВИВ:

03.01.2025 адвокат Герасимовська Н.М., яка представляє інтереси позивача, звернулась до Солом`янського районного суду м. Києва із позовом, у якому просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком та встановити факт самостійного виховання та утримання дитини батьком ОСОБА_3 .

Даний позов представник позивача обґрунтовує тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають спільного сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони у шлюбі не перебували, проживали спільно сім`єю без реєстрації шлюбу, після припинення стосунків син залишився проживати із матір`ю ОСОБА_2 . У 2021 році син почав проживати із батьком, оскільки позивачу стало відомо про факт вживання відповідачем наркотичних речовин, однак у подальшому син продовжив проживати із матір`ю. Восени 2024 позивачу знову стало відомо про факт вживання відповідачем заборонених речовин, а тому забрав сина на проживання до себе. Фактичне проживання дитини із батьком підтверджується показами свідків-сусідів. Представники служби у справах дітей Солом`янської РДА провели обстеження умов проживання дитини, де визначили, що квартира, в якій ОСОБА_1 наразі проживає, перебуває у задовільному стані, обладнана необхідними меблями для проживання у ній дитини. Із долучених до позову доказів вбачається, що вихованням та утриманням сина займається саме батько, який приділяє належну увагу стану здоров`я дитини, відвідування навчального закладу, стабільному емоційному стану дитини.

Встановити факт самостійного утримання та виховання дитини сторона позивача просить з метою захисту та реалізації законних прав та інтересів дитини, уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів влади, надання права на отримання соціальних пільг (у разі необхідності), а також переміщення дитини без документально оформленої згоди матері.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2025 для розгляду даного позову визначено суддю Солом`янського районного суду м. Києва Кицюк В.С.

Ухвалою від 13.01.2025 матеріали цивільної справи передано за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025 для розгляду даної позовної заяви визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.

Ухвалою від 27.02.2025 позовну заяву залишено без руху.

17.03.2025 представником позивача подано до суду заяву, якою частково усунуто недоліки позову.

Ухвалою від 21.03.2025 відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 08.07.2025 зобов`язано Службу у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації надати суду висновок про щодо розв`язання даного спору.

08.07.2025 через канцелярію суду надійшла заява представника позивача - адвоката Герасимовської Н.М., в якій остання просить долучити заяву відповідача ОСОБА_2 , адресовану начальнику Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації. У вказаній заяві відповідач інформаціє працівників Служби про обізнаність наявності судового процесу та просить час для підготовки відповідних документів.

Копію позовної заяви з додатками відповідач ОСОБА_2 отримала 13.08.2025 року.

24.10.2025 на електронну адресу суду надійшов висновок Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому Служба підтримує вимоги позовної заяви ОСОБА_3 та вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_1 із батьком.

27.10.2025 через систему «Електронний суд» представник позивача скерувала клопотання про долучення доказів - копії судового наказу в рамках цивільної справи №760/16277/25, яким ухвалено стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини доходів (заробітку) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 13.06.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

У підготовчому засіданні 28.10.2025 судом допитано у якості свідка ОСОБА_6 , яка повідомила, що з дитинства знайома із відповідачем ОСОБА_2 , проживали неподалік одна від одної, разом відвідували одну школу та у подальшому працювали на одній роботі. У 2021 році, коли ОСОБА_1 проживав із матір`ю, був випадок, що ОСОБА_1 гуляв сама на дитячому майданчику без нагляду дорослих, зокрема матері. Також була ситуація, що дитина впала і поранилася, тоді вона набрала ОСОБА_2 і повідомила про подію, однак остання ніяк не відреагувала на таке. Відповідач тривалий час вживала наркотичні речовини, а тому вона вирішила забрати ОСОБА_1 на деякий час до себе. Потім зателефонувала ОСОБА_2 і сказала їй прийти забрати дитину. Також набрала бабусі ОСОБА_1 і саме вона забрала дитину. Потім, будучи стурбованою за стан дитини, вона звернулася до соціальної служби, аби останні перевірили стан проживання дитини. Пізніше отримала інформацію, що у дитини все добре, вона проживає із батьком, має все необхідне для нормального розвитку. У травні вона приїжджала в гості до позивача, де спілкувалася із ОСОБА_1 , помітила, що дитина змінилася у кращий бік, має охайний вигляд, приємно з дитиною спілкуватися. Коли ОСОБА_1 проживав із матір`ю, то був відлюдькуватий та неговіркий.

Наразі із ОСОБА_2 не спілкується, хоча раніше були подругами. Остання не працює з 2018 року, останнє місце роботи у кафе було, разом працювали, але відповідача звільнили звідти, бо вона крала гроші з каси. Потім ОСОБА_2 брала мікрокредити, але заборгованість не погашала. Більше того, ОСОБА_2 дала її номер як поручителя, про що їй стало відомо лише після дзвінків із погрозами. Відомо, що наразі ОСОБА_2 проживає з наркоманом у нього в квартирі, де разом вживають заборонені речовини, не працюють. Фактично відповідач не заперечує щодо проживання дитини із батьком, у той же час, вона ніби хоче, аби син з нею був, але нічого для цього не робить.

Свідок ОСОБА_7 повідомила суду, що з проживає спільно із позивачем у незареєстрованому шлюбі 3 роки. За цей час вона багато разів бачила відповідача, яка не цікавиться життям дитини, не надає грошові кошти на її утримання. Після отримання інформації про умови життя дитини прийняли спільне рішення забрати дитину для спільного проживання. Також відомо, що ОСОБА_1 купував матері цигарки. Неодноразово до місця проживання матері приїжджала поліція. Відповідач за час проживання спільно із дитиною не займалася здоров`ям останнього, не водила до лікарів. Після того як забрали дитину - ОСОБА_2 не відповідала на телефонні дзвінки позивача, який хотів забрати речі дитини, аби ОСОБА_1 було комфортно проживати на новому місці. Мали змогу забрати речі дитини лише у вересні-жовтні 2024 року. Зайшовши до помешкання відповідача, вона та позивач відчули сильний сморід від цигарок. У дитини є захворювання - алергічний реніт, стан останнього під час перебування із матір`ю загострювався. Наразі батько активно займається вихованням сина, купує необхідні для розвитку останнього речі, розвиваючі іграшки, вони подорожують, дитина пізнає світ, відкриває для себе нові горизонти. В цілому психологічний стан дитини змінився, значно покращився, ОСОБА_1 став більш емоційним та відкритим. Відомо, що відповідач заперечує щодо постійного проживання сина із батьком.

Ухвалою від 28.10.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

04.05.2026 судом прийнято додаткові пояснення представника відповідача - адвоката Янковської В.Ю., в яких остання заперечує щодо обставин, викладених у позові в частині ведення відповідачем аморального способу життя та відсутності матеріального забезпечення сина. Так, ОСОБА_2 працює та упродовж 2025-2026 надсилає сину кишенькові кошти. Також відповідач неодноразово відвідувала навчальний заклад, де навчається ОСОБА_1 , і цікавилася його успішністю, поведінкою у школі. ОСОБА_2 усвідомила помилковість своєї поведінки та більше не допустить подібної поведінки. Відповідач любить свого сина та бажає спільно проживати із ним. Теплі відносини матері із сином підтверджують також обставини викладені у самому позові. Також адвокат зауважує, що упродовж десяти років позивач не наполягав на проживанні сина з ним, лише після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України ОСОБА_3 ініціював дане питання. У привітній розмові син повідомив матері, що батько підвозить його лише до зупинки громадського транспорту, оскільки не бажає мати зустріч із представниками ІНФОРМАЦІЯ_4. Фактично дії позивача щодо подачі даного позову є намаганням уникнути мобілізації. За таких обставин, адвокат Янковська В.Ю. вказує, що твердження позивача про одноособове виховання та утримання сина не відповідає дійсності.

Допитаний у судовому засіданні 04.05.2026 позивач ОСОБА_3 повідомив, що дитина проживає разом з ним та його цивільною дружиною декілька років. Мати дитини систематично вживає наркотичні речовини, добровільно погодилася пройти огляд з метою виявлення факту вживання наркотичних речовин, тест виявився позитивним. Після того, як у відповідача було виявлено у крові наркотичні речовини, 23.09.2024 він забрав дитину на постійне проживання до себе. Син набрав йому та повідомив, що не може додому зайти, оскільки мати не відкриває двері. Відповідач кошти дитині не дає, коли має бути судове засідання - вона одразу хоче зустрітись з дитиною. Бачиться відповідач із дитиною рідко і такі зустрічі не тривалі. У телефоні сина він знайшов переписку з відповідачем, зі змісту якої вбачається, що мати просить сина купити запальничку, цигарки. Наразі син має задовільний стан, як фізичний, так і психічний, активний, займається спортом, відвідує секції. Коли син проживав із відповідачем, він постійно спілкувався із сином, активно проводив із ним час, при цьому, не вбачав підстав для відібрання дитини у матері. Упродовж десяти років не помічав за ОСОБА_2 факту вживання останньою наркотичних речовин, достовірно відомо про один випадок, внаслідок якого було зроблено відповідний аналіз. З початку спільного проживання із сином він не володіє інформацією про спосіб життя відповідача, її коло спілкування, вживання останньою заборонених речовин.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні 04.05.2026 заперечує щодо задоволення позову, просить залишити дитину з нею. Підтверджує, що був випадок, коли син прийшов додому о 21 годині, але не міг потрапити в квартиру. Дитину не забрала зі школи, оскільки це не був навчальний процес, а ОСОБА_1 пішов просто погуляти. Вона була вдома, міцно спала, а тому не чула як син намагався потрапити додому. На запропоновані варіанти ОСОБА_3 , зокрема щодо переїзду на проживання та лікування від наркотичної залежності до Німеччини, вона не погодилася, оскільки розуміла, що фактично бажання позивача надати допомогу породжено саме необхідністю уникнути мобілізації. Вона тривалий час проживала у цивільному шлюбі із чоловіком, якого вбили на війні. ОСОБА_3 пропонував їй зробити нотаріально посвідчену заяву про «нібито проживання дитини із ним», аби його не забрали на війну. Упродовж десяти років вона самостійно утримувала дитину, виховувала сина, працювала офіційно, отримувала дохід, який був достатній для утримання сина. Зазначає, що позивач не забороняв їй спілкуватися із дитиною, бачитися, але лише у присутності батька. Підтверджує, що до моменту початку проживання сина із батьком, декілька разів вживала наркотичні речовини, однак після події виявлення такого факту зробила для себе відповідні висновки і більше подібного не повторювала. Тривалий час телефонувала до позивача і просила повернути сина до місця її проживання, судовий спір не ініціювала. Також підтвердила, що просила сина купити деякі предмети та продукти, про які вказує сторона позивача, оскільки сама не мала можливості це зробити за станом здоров`я. На запитання представника позивача щодо гуртків, які відвідує син, та закладів, в яких займається - надати відповідь не може. З приводу продемонстрованого фото пояснила, що це «робота» колекторів, в яких вона брала кредити. Також повідомила, що неодноразово їй телефонувала мати позивача та просила допомогти ОСОБА_3 вирішити питання щодо уникнення останнім мобілізації.

У судовому засіданні 30.06.2026 судом з`ясовано думку ОСОБА_1 , місце проживання якого встановлюється в рамках даного судового провадження. Останній, повідомив, що має гарне ставлення до матері, хотів би проживати разом із нею за інших обставин. Наразі проживає із батьком та його дівчиною у с. Софіївська Борщагівка у Київській області, з якими має чудові відносини. У квартирі має окрему кімнату, в цілому життя із батьком комфортне. Коли проживав із мамою, то часто не відвідував школу, міг довго гуляти та не спати до третьої години ночі. Зараз відчуває себе краще та такий формат життя йому подобається більше, оскільки є контроль. Підсумовуючи, ОСОБА_1 зауважив, що бажає залишитися проживати із батьком.

Представник відповідача у судовому засіданні просить долучити до матеріалів справи докази, які підтверджують, що відповідач не вживає наркотичні речовини. Також долучені докази підтверджують поважність причин неявок відповідача у судові засідання у 2024 році.

Також суд долучає до матеріалів справи клопотання сторони позивача про долучення доказів - квитанцій про перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача.

Сторона позивача у судовому засіданні просить задовольнити позовні вимоги.

Сторона відповідача заперечує щодо визначення місця проживання дитини із батьком та просить відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши позиції сторін справи, ретельно дослідивши наявні у розпорядженні суду матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд доходить таких висновків.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

03.01.2025 адвокат Герасимовська Н.М., яка представляє інтереси позивача, звернулась до Солом`янського районного суду м. Києва із позовом, у якому просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком та встановити факт самостійного виховання та утримання дитини батьком ОСОБА_3 .

У ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (т. 1 а.с. 10).

Станом на день звернення ОСОБА_3 до суду та упродовж розгляду справи між сторонами не досягнуто згоди щодо визначення місця проживання спільного малолітнього сина ОСОБА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У відповідності до ч.3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Принцип загальної і рівної відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини закріплений і нормами міжнародного права ст. 18 Конвенції про права дитини проголошено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов`язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із вимогами ст.ст. 150, 153, 155 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з п. п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Суд сприймає доводи сторони позивача про те, що відповідач ОСОБА_2 не приділяє сину належної уваги, не цікавиться станом його здоров`я та не здійснює достатнє матеріальне забезпечення. За час проживання із матір`ю малолітній ОСОБА_1 мав погані оцінки, систематично не виконував домашні завдання, не відвідував шкільні заняття та секції. При цьому, дитина спостерігала за вживанням заборонених речовин, іноді придбавала такі для своєї матері, проживала в умовах, які не відповідають рівню належних для дитини відповідного віку.

Батько ОСОБА_3 забезпечив дитину комфортним житловим приміщенням - окремою кімнатою із необхідними меблями, робочою зоною (столом), шафою для одягу та відповідно сезонним одягом. Також у дитини наявні гігієнічні засоби та продукти харчування у достатній кількості, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 05.11.2024 року (т. 1 а.с. 14-15).

Крім того, з початку проживання ОСОБА_1 із батьком, тобто з 24.09.2024, шкільна успішність дитини значно покращилася, як і фізичний та духовний розвиток останнього. Наведене підтверджується характеристикою ОСОБА_1 від 18.11.2024 та довідкою Ліцею №43 «Грааль» м. Києва від 20.01.2025 (т. 1 а.с. 32, 102).

У той ж час, суд зауважує, що, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, відокремлюватися від матері. Суспільство і органи влади повинні забезпечити необхідний догляд за дітьми, які залишилися без піклування сім`ї або без адекватних засобів підтримки.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Крім того, судом враховано статтю 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин.

У судовому засіданні 30.06.2026 судом заслухано думку самого ОСОБА_1 , визначення місця проживання якого є предметом даного судового провадження. Так, у ході спілкування малолітній повідомив, що бажає залишитися проживати із батьком, водночас до матері ставиться добре, любить її. Крім того, ОСОБА_1 підтвердив, що мати іноді дає кишенькові кошти, спілкується з ним, бажає проводити час разом.

Також суд зауважує, що відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до висновку Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації від 23.10.2025 №108-12304 комісія з питань захисту прав дитини вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_1 із батьком ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 181-182).

Суд також зважає на те, що матеріали справи не містять доказів належного матеріального становища відповідача, яке б дозволило їй забезпечити сина належним та необхідним задля нормального фізичного та духовного розвитку дитини. Остання у ході розгляду справи не надала доказів, які підтверджують її майновий стан, а також наявність офіційного працевлаштування. Водночас ОСОБА_2 підтвердила ту обставину, що вона брала мікрокредити, борги за якими станом на день розгляду даної справи не погашені. За таких обставин, суд доходить висновку, що відповідач не має належного рівня доходу, аби утримувати сина.

Враховуючи, що проживання малолітнього ОСОБА_1 із батьком ОСОБА_3 є позитивним для дитини, відповідає його інтересах, сприяє духовному та фізичному розвитку дитини, суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу в частині визначення місця проживання дитини.

Водночас, вирішуючи питання щодо встановлення факту одноособового виховання та утримання ОСОБА_3 малолітнього сина ОСОБА_1 , суд критично ставиться до тверджень сторони позивача про те, що відповідач ОСОБА_2 систематично вживає заборонені (наркотичні) речовини, оскільки доказів такого позивачем та його представником у ході розгляду справи не надано.

Так само суд не погоджується із доводами про те, що ОСОБА_2 не приділяє сину увагу, не цікавиться його шкільним життям, не надає матеріальну допомогу та не виховує сина. Як вбачається із характеристики ОСОБА_1 від 18.11.2024, виданої Ліцеєм №43 «Грааль» м. Києва, мати ОСОБА_1 придбала для сина необхідні додаткові підручники та зареєструвалася в електронному щоденнику сина (т. 1 а.с. 32). Зі змісту довідки від 20.01.2025 вбачається, що мати ОСОБА_2 під`єднана у Вайбері до групи батьків класу, де надається класним керівником повна інформація про діяльність класу, а на початку навчального року зареєструвалася в електронному щоденнику сина (т. 1 а.с. 102).

Також у ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 починаючи з лютого 2025 року здійснює грошові перекази на картковий рахунок позивача, що є кишеньковими коштами для дитини. Стороною позивача не спростовується та не заперечується той факт, що відповідач має зустрічі із сином та спілкування у месенджерах у соціальних мережах.

Крім того, суд звертає увагу на те, що 14.10.2025 Солом`янським районним судом м. Києва в рамках цивільної справи №760/16277/25 видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини доходів (заробітку) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 13.06.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Суд зауважує, що такий судовий наказ видано судом після ініціювання позивачем даного судового провадження, зокрема, в частині встановлення факт одноособового утримання сина. За своїм змістом, видача судового наказу про стягнення із ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітнього сина свідчить про надання матір`ю допомоги в утриманні дитини, а відтак, вимога про встановлення факту самостійного утримання сина фактично нівелюється.

Також суд сприймає доводи сторони відповідача, які фактично підтверджуються й стороною позивача, що ОСОБА_2 надає сину кишенькові гроші, зокрема й шляхом перерахування на картковий рахунок батька.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

ОСОБА_2 має спілкування із сином, останні мають зустрічі, зокрема й у присутності батька. Тобто відповідач бере участь у житті дитини, цікавиться її успішністю у школі, про що свідчить реєстрація матері в електронних щоденниках сина та долучення до групи класу у Вайбері. Так само відповідач ще у 2024 році, тобто до ініціювання даного судового провадження, здійснила купівлю додаткових підручників для сина.

Суд акцентує увагу на доводах сторони відповідача про те, що ініціювання даного судового провадження спрямоване на ухилення позивача ОСОБА_3 від мобілізації. Так, позивач є особою призовного віку, військовозобов`язаним, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а відтак, у даному випадку слід з`ясувати наявність можливих зловживань в напрямку підстав для звільнення з військової служби або надання відстрочки від військової служби, передбачених чинним законодавством України.

У судовому засіданні 04.05.2026 позивач під час допиту відмовився надавати відповідь на запитання представника позивача чи має він відстрочку від мобілізації та чи оновив свої дані у застосунку «Резерв+». Позивач ОСОБА_3 так само не надав доказів відсутності у нього наміру уникнути мобілізації шляхом встановлення факту одноособового виховання та утримання малолітнього сина.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 23 Закон України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» (в редакції від 01.01.2025) дійсно передбачали можливість надання відстрочки від проходження військової служби під час мобілізації військовозобов`язаних, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.

Станом на день розгляду даної справи вказана норма Закону зазнала змін та не надає факту самостійного виховання та утримання батьком дитини статусу підстави для відстрочки від військової служби під час мобілізації.

У постанові Верховного суду від 19.11.2025 у справі №725/158/25 витлумачено, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини).

Як вбачається зі складу учасників справи, відповідний орган державної влади, до сфери відання якого відноситься питання надання відстрочки від проходження військової служби під час мобілізації, не залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

У ході розгляду справи стороною позивача не спростовано тверджень відповідача ОСОБА_2 про те, що позивач пропонував останній оформити документи, які б давали йому право на отримання відстрочки від проходження військової служби. Остання, яка втратила цивільного чоловіка, який загинув на війні, погоджувалася на такі заходи, однак процес підписання та оформлення відповідних документів не було здійснено. Натомість, позивачем було подано позовну заяву до суду із вимогами про встановлення факту самостійного утримання та виховання свого малолітнього сина ОСОБА_1 .

Окремо суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до висновку психолога ОСОБА_8 від 09.12.2024 дитина є розвинутою, має нормальний для свого віку інтелектуальний рівень, розуміє моральні норми, у поведінці дотримується схвалювальних нормативів, у стосунках з однолітками прагне з усіма дружити, не схильний до суперництва, готовий поступатися, намагається уникати прямого конфлікту із оточуючими. ОСОБА_1 має почуття любові до матері та підвищене почуття турботи про неї та відповідальності за неї. З обома батьками у дитини теплі відносини, бажає спілкуватися із обома (т. 1 а.с. 16-25).

Такий висновок було складено через півтора місяці після початку проживання ОСОБА_1 , із батьком, фактично аналогічні твердження були висловлені дитиною і під час спілкування із судом. Відтак, наведене лише підтверджує, що мати ОСОБА_2 спілкується із сином, здійснює його виховання, формує навички сприйняття світу, позитивно впливає на дитину, формує почуття любові до близьких.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 5, 6 ЦПК України). Критерії оцінки судом наданих сторонами доказів визначені у ст. ст. 77-80 ЦПК України.

Суд вважає, що позивачем не надано суду доказів, які свідчать що дитина знаходиться на самостійному вихованні та утриманні батька, не надано доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини матір не приймає участі чи умисно ухиляється від виконання цих обов`язків. Утримання та виховання дитини батьком є законним його обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач. Також позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що батько дитини самостійно несе витрати по її утриманню, так і доказів того, що матір таких витрат не несе. Самі лише посилання позивача на вказані обставини не підтверджують факту самостійного утримання ним дитини. Надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, проте відсутні докази ухилення матері від участі у вихованні дитини. Та обставина, що мати дитини проживає окремо, не свідчить про те, що позивач самостійно виховує дитину та не позбавляє матір батьківських прав та обов`язків.

Враховуючи наведені обставини та відсутність доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для задоволення вимог позивача про встановлення факту самостійного утримання та виховання малолітнього сина ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 272, 273, 352-355 ЦПК України, Законом України «Про охорону дитинства», суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (03020, м. Київ, пр-т. Повітряних Сил, 41) про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком - задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №3618, разом з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 1 221 грн. 20 коп.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Єросова І.Ю.