Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №757/44875/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

Суд: Печерський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

Дата: 22 червня 2026 р.

Справа: №757/44875/25-ц

Суддя: Остапчук Т. В.

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/44875/25-ц

пр. 2-9307/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.,

при секретарі судового засідання - Погребняк В.Д.,

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення коштів та стягнення збитків

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про про повернення коштів та стягнення збитків. В обґрунтування посилається ,що ОСОБА_5 , 1964р.н. (рідний батько позивача ОСОБА_3 ) був власником ряду об`єктів нерухомості, а саме:

- житловий будинок загальною площею 647,00 кв.м. із земельною ділянкою площею 0,0800 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка площею 0,0300 га, розташована за тією ж адресою;

- земельні ділянки площею 0,0285 га та 0,1000 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Маючи заборгованість за кредитним договором перед ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» ОСОБА_5 вирішив продати вищевказану нерухомість, погасити заборгованість перед банком та на залишок суми продажи придбати собі меншу за площею та характеристиками нерухомість (квартиру), для власного проживання та членів своєї родини .

Для реалізації цієї мети ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_4 , яка представлялась і була відома як брокер з нерухомості, та яка за домовленістю та за погоджену плату (гонорар) взяла на себе обов`язок знайти покупця, а після продажу на залишок суми продажу придбати ОСОБА_5 іншу нерухомість.

На виконання такої домовленості ОСОБА_5 . 13.12.2012 видав ОСОБА_4 довіреність, проект якої підготовив та довіреність посвідчив приватний нотаріус КМНО Юр-Капіносом А.Є. за реєстровим № 5957, за якою ОСОБА_5 уповноважив відповідачку бути його представником перед будь-якими фізичними та/або юридичними особами, в державних органах та в органах місцевого самоврядування, в судах, в правоохоронних органах (міліція, СБУ, прокуратура), а також уповноважую її управляти, користуватися та розпоряджатися будь-яким належним мені майном: рухомим (в т. ч. транспортними засобами), корпоративними правами, акціями, нерухомим майном (квартирами, будівлями, нежилими приміщеннями, земельними ділянками, тощо), майновими правами, де б воно (майно) не знаходилось та з чого б воно не складалось, а також набувати на моє ім`я (купувати, приватизовувати, приймати, в дар, інвестувати, обмінювати, тощо) будь-яке майно (рухоме та/або нерухоме) де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось.

В частині прав вказана довіреність містила, зокрема, повноваження «укладати відповідні правочини,…отримувати належні мені гроші», на чому наполягала ОСОБА_4 для закріплення свого «ексклюзивного» права брокера на продаж-купівлю майна. Довіреність була видана із правом передоручення.

03.06.2013 ОСОБА_4 діючи від імені ОСОБА_5 за вищевказаною довіреністю від 13.12.2012, уклала із покупцем (іноземна юридична особа за законодавством Нідерландів) Попередній договір купівлі-продажу нерухомості, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Юр-Капіносом А.Є. за реєстровим № 1820.

За цим договором сторони зобов`язалися укласти у майбутньому та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу належних ОСОБА_5 об`єктів нерухомості.

Загальна ціна майбутньої купівлі-продажу: 81 499 000,00 грн.

При цьому згідно п. 13 цього Попереднього договору покупець зобов`язався на підтвердження своїх намірів укласти основні договори купівлі-продажу передати продавцю забезпечувальний платіж - грошові кошти в сумі 23 000 000,00 грн., з яких:

17 000 000,00 грн. покупець перераховує продавцю ОСОБА_5 на його рахунок, відкритий в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» для погашення кредитної заборгованості;

6 000 000,00 грн. (залишок забезпечувального платіжу) покупець перераховує продавцю на його рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «БАНК «НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ».

Такі перерахування були здійснені покупцем в повному обсязі, кредитна заборгованість ОСОБА_5 була погашена і, відповідно залишок від загальної ціни продажу складав: 81 499 000,00 - 23 000 000,00 = 58 499 000,00 грн.

07.06.2013 ОСОБА_4 діючи від імені ОСОБА_5 за вищевказаною довіреністю від 13.12.2012, уклала із покупцем Договір купівлі-продажу садиби (земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком), а саме житлового будинку із земельною ділянкою площею 0,0800 га, що розташовані по АДРЕСА_1 . Купівлю-продаж будинку було вчинено за суму 65 199 200,00 грн., а земельної ділянки - за 8 149 900,00 грн. (всього - 73 349 100,00 грн.), з яких:

суму в розмірі 20 700 000,00 грн. сторони врахували як вже сплачену за Попереднім договором від 03.06.2013 (п. 9.1 Договору),

суму в розмірі 36 349 300,00 грн. покупець зобов`язався сплатити продавцю шляхом безготівкового перерахування в строк до 12.06.2013 на рахунок продавця № 26206083967001, відкритий в ПАТ «БАНК «НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» (п. 9.2 цього Договору),

суму в розмірі 16 299 800,00 грн. покупець зобов`язався сплатити продавцю шляхом безготівкового перерахування в строк до 21.06.2013 на рахунок продавця № 26206083967001, відкритий в ПАТ «БАНК «НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» (п. 9.3 Договору).

07.06.2013 ОСОБА_4 діючи від імені ОСОБА_5 за вищевказаною довіреністю від 13.12.2012 також уклала із покупцем три договори купівлі-продажу земельних ділянок:

- площею 0,0300 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ціною купівлі-продажу в розмірі 3 259 960,00 грн., частину з якої в розмірі 920 000,00 грн. сторони зарахували як сплачену за Попереднім договором від 03.06.2013, а іншу частину в розмірі 2 339 960,00 грн. покупець зобов`язався перерахувати на рахунок продавця ОСОБА_5 № НОМЕР_1 в ПАТ «БАНК «НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» до 12.06.2013 - цей договір був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Юр-Капіносом А.Є. за реєстровим № 2050;

- площею 0,0285 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 за ціною купівлі-продажу в розмірі 814 990,00 грн., частину з якої в розмірі 230 000,00 грн. сторони зарахували як сплачену за Попереднім договором від 03.06.2013, а іншу частину в розмірі 584 990,00 грн. покупець зобов`язався перерахувати на рахунок продавця ОСОБА_5 № НОМЕР_1 в ПАТ «БАНК «НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» до 12.06.2013 - цей договір був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Юр-Капіносом А.Є. за реєстровим № 2054;

- площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 за ціною купівлі-продажу в розмірі 4 074 950,00 грн., частину з якої в розмірі 1 150 000,00 грн. сторони зарахували як сплачену за Попереднім договором від 03.06.2013, а іншу частину в розмірі 2 924 950,00 грн. покупець зобов`язався перерахувати на рахунок продавця ОСОБА_5 № НОМЕР_1 в ПАТ «БАНК «НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» до 12.06.2013 - цей договір був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Юр-Капіносом А.Є. за реєстровим № 2046.

Як в подальшому з`ясувалось, в потай від всіх ОСОБА_4 (використовуючи при цьому свою знайому ОСОБА_6 ) заздалегідь відкрила на ім`я ОСОБА_5 рахунок № НОМЕР_2 в АБ «КЛІРІНГОВИЙ ДІМ» (де колись працювала) і відповідно ОСОБА_6 отримала повноваження розпоряджатися цим рахунком.

Для відкриття такого рахунку ОСОБА_4 видала ОСОБА_6 в порядку передоручення довіреність, посвідчену 17.05.2013 приватним нотаріусом КМНО Юр-Капіносом А.Є. за реєстровим № 1516.

При цьому, зі змісту цієї виданої в порядку передоручення довіреності вбачається, що ОСОБА_4 певним чином перекрутила та розширила повноваження ОСОБА_6 , а саме щодо дій у банківській сфери - право відкривати рахунки, розпоряджатися коштами на них, переказувати кошти на будь-які інші рахунки, у тому числі за кордон, отримувати пін-коди тощо.

Зміст цієї виданої в порядку передоручення довіреності від 17.05.2013 не повністю відповідав змісту повноважень за довіреністю від 13.12.2012.

З огляду на наведене, в потай від ОСОБА_5 , ОСОБА_4 14.06.2013 уклала із покупцем Договір про внесення змін № 1 до Договору купівлі-продажу садиби (земельної ділянки разом з розташованим на ній житловим будинком) від 07.06.2013.

Зміни було внесено до пункту 9.3 Договору купівлі-продажу від 07.06.2023, і за новими домовленностями суму в розмірі 16 299 800,00 грн. покупець був зобов`язаний сплатити продавцю в строк до 21.06.2013, проте вже на рахунок № НОМЕР_2 в АБ «КЛІРІНГОВИЙ ДІМ», попередньо відкритий ОСОБА_6 . Всі інші умови Договору купівлі-продажу залишилися без змін.

На рахунки ОСОБА_5 від покупця мала надійти сума в розмірі 58 499 000,00 грн., з якої:

42 199 200,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ «БАНК «НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ», який був відкритий самостійно ОСОБА_5 ;

16 299 800,00 грн. на рахунок № НОМЕР_2 в АБ «КЛІРІНГОВИЙ ДІМ», який був відкритий ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ) впотай від ОСОБА_5 .

В подальшому з`ясувалось, що 05.07.2013 впотай від ОСОБА_5 повірена ОСОБА_6 , користуючись виданою їй в порядку передоручення довіреністю від 17.05.2013 відкрила на ім`я ОСОБА_5 новий поточний рахунок № НОМЕР_3 в ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК» і того дня переказала з рахунку № НОМЕР_2 в АБ «КЛІРІНГОВИЙ ДІМ» на цей рахунок суму в розмірі 10 100 000,00 грн.

В подальшому ОСОБА_6 за її заявами на видачу готівки було отримано з поточного рахунку ОСОБА_5 № НОМЕР_3 в ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК»:25.07.2013 № 192747604 9 998 990,00 грн., 06.09.2013 № 203836513 69 000,00 грн.

Отже сума, що була безпосередньо знята ОСОБА_6 як повіреною ОСОБА_5 з вказаного рахунку в ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК» становить 10 067 990,00 грн.

Крім того, з цього рахунку було здійснено безпідставний нічим не виправданий переказ в розмірі 290,00 грн.

В подальшому з`ясувалось, що 25.07.2013 сума в розмірі 9 998 990,00грн. була внесена ОСОБА_4 на її особистий поточний рахунок № НОМЕР_4 в ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК».

Що ж стосується залишку від суми в розмірі 16 299 800,00 грн., яка поступила на рахунок ОСОБА_5 в АБ «КЛІРІНГОВИЙ ДІМ», а саме: 16 299 800,00 грн. - 10 100 000,00 грн. = 6 194 372,38 грн., то з неї в період з 14.06.2013 по 10.07.2013 ОСОБА_4 окрім вищевказаного перерахування на «новий» рахунок начебто ОСОБА_5 в ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК» (переказ в сумі 10 100 000,00 грн.) були здійснені повністю безпідставні та нічим не виправдані перекази на її власний рахунок, на рахунок ОСОБА_6 та рахунки фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, які жодного відношення до ОСОБА_5 не мали.

Таким чином, ОСОБА_5 за вищевказаних обставин: не було повернуто від повірених кошти в розмірі 10 067 990,00 грн.;завдано повіреними збитків в розмірі 6 194 372,38 грн.

Крім того, користуючись своє довіреністю від 13.12.2012 ОСОБА_4 отримала доступ і до рахунка ОСОБА_5 НОМЕР_1 в ПАТ «БАНК «НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ», з якого в період з 05.06.2013 по 11.06.2013 також безпідставно здійснила банківські перекази різним особам на суму 1 429 703,50 грн., чим додатково заподіяла матеріальної шкоди ОСОБА_5 .Ураховуючи вищезазначене вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не повернули довірителю все одержане у зв`язку із виконання доручення, а саме - кошти в сумі 10 067 990,00 грн. Більш того - повірена ОСОБА_4 заподіяла довірителю матеріальних збитків в розмірі 7 625 073,88 грн.

Через скоєння кримінального правопорушення було ініційовано кримінальне провадження, яке зареєстровано 02.10.2013 у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12013110000000989, за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах).

ОСОБА_3 як спадкоємця померлого ОСОБА_5 визнано потерпілим по кримінальному провадженню, про що у відповідності до ч. 2 ст. 55 КПК України вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки.

25.06.2015 ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчиненим за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

26.06.2015 оголошено розшук підозрюваної, яка ухилилась від органу досудового розслідування та її місцезнаходження невідоме.

Із урахуванням наведеного 14.06.2018 позивач направив ОСОБА_4 на її адресу реєстрації лист-повідомлення, в порядку цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України), де вимагав у семиденний строк з дня отримання вимоги повернути кошти, які належали довірителю та відшкодувати заподіяні збитки. Лист отриманий 19.06.2018.Просить стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 ) суму в розмірі 39 172 149,10 грн., де 10 067 990,00 грн. основний борг та крім того, інфляційні нарахування 10 079 131,75 грн., 3% річних 2 143 240,61 грн., 7 625 073,88 грн. збитки та крім того, інфляційні нарахування 7 633 512,18 грн., 3% річних 1 623 200,68 грн. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача надав відзив . Вказував що вже аналогічні позови розглядались та пропущений строк позовної давності. В судовому засіданні просив відмовити в позові.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 18.09.25р. відкрито провадження по справі в порядку загального провадження.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 26.11.25р. закрито підготовче засідання та призначено судовий розгляд.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до слідуючого.

ОСОБА_5 , 1964р.н. був власником об`єктів нерухомості, а саме:

- земельна ділянка площею 0,0300 га, розташована за тією ж адресою;

- земельні ділянки площею 0,0285 га та 0,1000 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Маючи заборгованість за кредитним договором перед ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» ОСОБА_5 вирішив продати вищевказану нерухомість.

Для реалізації цієї мети ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_4 , яка за домовленістю та за погоджену плату (гонорар) взяла на себе обов`язок знайти покупця, а після продажу на залишок суми продажу придбати ОСОБА_5 іншу нерухомість.

Довіреність була видана із правом передоручення.

В січні 2013 року стан здоров`я ОСОБА_5 значно погіршився і 24.01.2013 його було госпіталізовано до реанімаційного відділення ДУ «Національний інститут фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України», з діагнозом - туберкульозний менінгоенцефаліт, де він перебував на стаціонарному лікуванні до 08.07.2013.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер в лікарні м. Мезер (район Лостау, Німеччина)

Загальна ціна майбутньої купівлі-продажу: 81 499 000,00 грн.

ОСОБА_4 заздалегідь відкрила на ім`я ОСОБА_5 рахунок № НОМЕР_2 в АБ «КЛІРІНГОВИЙ ДІМ» і відповідно ОСОБА_6 отримала повноваження розпоряджатися цим рахунком.

ОСОБА_4 14.06.2013 уклала із покупцем Договір про внесення змін № 1 до Договору купівлі-продажу садиби (земельної ділянки разом з розташованим на ній житловим будинком) від 07.06.2013.

Всі інші умови Договору купівлі-продажу залишилися без змін.

Про видачу в порядку передоручення довіреності на ОСОБА_6 , відкриття нового рахунку та про свій намір внести зміни до Договору купівлі-продажу від 07.06.2013 повірена не повідомляла.

На рахунки ОСОБА_5 від покупця мала надійти сума в розмірі 58 499 000,00 грн., з якої:

42 199 200,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ «БАНК «НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ», який був відкритий самостійно ОСОБА_5 ;

16 299 800,00 грн. на рахунок № НОМЕР_2 в АБ «КЛІРІНГОВИЙ ДІМ», який був відкритий ОСОБА_4 .

05.07.2013 повірена ОСОБА_6 , користуючись виданою їй в порядку передоручення довіреністю від 17.05.2013 відкрила на ім`я ОСОБА_5 новий поточний рахунок № НОМЕР_3 в ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК» і того дня переказала з рахунку № НОМЕР_2 в АБ «КЛІРІНГОВИЙ ДІМ» на цей рахунок суму в розмірі 10 100 000,00 грн.

В подальшому ОСОБА_6 за її заявами на видачу готівки було отримано з поточного рахунку ОСОБА_5 № НОМЕР_3 в ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК»: 25.07.2013 № 192747604 9 998 990,00 грн., 06.09.2013 № 203836513 69 000,00 грн.

Крім того, з цього рахунку було переказ в розмірі 290,00 грн.

Що ж стосується залишку від суми в розмірі 16 299 800,00 грн., яка поступила на рахунок ОСОБА_5 в АБ «КЛІРІНГОВИЙ ДІМ», а саме: 16 299 800,00 грн. - 10 100 000,00 грн. = 6 194 372,38 грн., то з неї в період з 14.06.2013 по 10.07.2013 ОСОБА_4 окрім вищевказаного перерахування на «новий» рахунок ОСОБА_5 в ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК» (переказ в сумі 10 100 000,00 грн.) були здійснені повністю безпідставні та нічим не виправдані перекази на її власний рахунок, на рахунок ОСОБА_6 та рахунки фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, які жодного відношення до ОСОБА_5 не мали.

Таким чином, ОСОБА_5 за вищевказаних обставин: не було повернуто від повірених кошти в розмірі 10 067 990,00 грн.; завдано повіреними збитків в розмірі 6 194 372,38 грн.

Кримінального правопорушення зареєстровано 02.10.2013 у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12013110000000989, за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах).

Позивач ОСОБА_3 - рідний син померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у строк, встановлений ст. 1270 ЦК України прийняв спадщину у відповідності до ст. 1268 цього Кодексу, як спадкоємець за законом. Інші спадкоємці - відсутні.

Спадкова справа зареєстрована 22.07.2014, у Спадковому реєстрі № 56335543, перебуває в провадженні приватного нотаріуса КМНО Буждиганчук Є.Ю

Відповідно до ч.1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК України).

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК України). Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК України).

Повірений зобов`язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (ст. 1006 ЦК України).

Довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ст. 1007 ЦК України).

Аналіз вищевказаних норм матеріального права дає підстави для наступних висновків:

- традиційно в доктрині приватного права виокремлюють договірне представництво або добровільне, що виникає на підставі договору. Цим договором, зокрема, є договір доручення (глава 68 ЦК України);

- довіреність видається однією особою іншій особі, тому видача довіреності є одностороннім правочином. Для цього не потрібна наявність волі іншої особи, тобто другої сторони договору доручення. Довіреність видається на підставі договору доручення (ст. 1003 ЦК України), при чому це робиться обов`язково (ч. 1 ст. 1007 ЦК України). Це означає, що наявність довіреності свідчить про договірне представництво;

- глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Формулювання, які вживаються в ст. 1003 ЦК України і сутність правовідносин представництва, вимагають фіксації його повноважень, що може бути здійснено в договорі та/або в довіреності. Натомість в ст. 1007 ЦК України міститься вимога видати довіреність повіреному і це означає, що вона є обов`язковою. Але можливо вчинити договір доручення в усній формі, й у цьому разі довіреність слугуватиме підтвердженням його укладання;

- з урахуванням змісту ст. 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва;

- видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, ст. 1006 ЦК України;

- положення ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва.

Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, тому на такі правовідносини поширюються положення ст.ст. 1000 - 1006 ЦК України.

Саме такі правові висновки наведено у постанові Об`єднаної палати КЦС Верховного Суду від 25.03.2024 у справі № 458/229/18 (провадження № 61-5932сво22).

Крім того, відповідно ст.ст. 7, 13, ЦК України діючи в чужих інтересах, представник зобов`язаний максимально слідувати інтересам довірителя, а не нараховувати гроші собі, безконтрольно та невиправдано (без будь-яких підстав) перераховувати кошти на користь фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, які мають ознаки фіктивності.

В порушення наведеного повірена ОСОБА_4 нічого не повідомляла про хід виконання доручення; розпоряджалась коштами ОСОБА_5 на власний розсуд; таємно домовилась із покупцем про переказ коштів на інший рахунок в іншому банку (впотай відкритий нею); не повернула отримані кошти і не надала будь-якого звіту.

ОСОБА_4 не тільки порушила умови виданої їй довіреності, але й незаконно утримує кошти, які були власністю ОСОБА_5 та їй не належать, чим порушила вимоги ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України.

Стосовно видачі Корецькою 17.05.2013 в порядку передоручення довіреності на ім`я ОСОБА_6 слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Згідно із ст. 1005 ЦК України повірений, який передав виконання доручення замісникові, повинен негайно повідомити про це довірителя. У цьому разі повірений відповідає лише за вибір замісника. Довіритель має право у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений. Якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником повіреного або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає за вибір замісника.

ОСОБА_4 не повідомляла ані ОСОБА_5 , ані його рідних про передачу повноважень ОСОБА_6 .

Крім того, відповідно до Акту приймання-передачі робіт від 06.09.2013 ОСОБА_6 передала отримані кошти не своєму довірителю ОСОБА_5 , як того вимагає ч.3 ст.1006 ЦК України, а ОСОБА_4 - яка була таким самим повіреним, як і сама ОСОБА_6 .

Таким чином, правовою підставою для стягнення з відповідача суми в розмірі 10 067 990,00 грн. є положення ч. 3 ст.1006 ЦК України та підтвердження факту отримання повіреними зазначеної суми у зв`язку із виконанням доручення.

Правовою підставою для стягнення з відповідача суми в розмірі 7 625 073,88 грн. є положення ст.ст. 22,661 ЦК України та факт заподіяння відповідачем збитків ОСОБА_5 .

21.03.2014 ОСОБА_3 звертався до Солом`янського районного суду м. Києва із позовом до відповідача ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК», треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про стягнення коштів, справа № 760/5913/14-ц. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03.12.2014 р. відмовлено.

Відтак вбачається, що справи № 760/5913/14-ц та справа № 757/44875/25-ц є різними спорами: між іншими сторонами та заявлені з інших підстав.

За таких обставин відсутні визначені п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підстави для закриття провадження у справі № 757/44875/25-ц.

Що ж стосується справи № 755/320/17 Дніпровського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про стягнення коштів, то ухвалою вказаного суду від 09.02.2017 позовну заяву ОСОБА_3 визнано неподаною та повернено позивачу.

Вказана ухвала набрала законної сили, проте не рішенням суду або є ухвалою про закриття провадження у справі, а тому і в цьому випадку визначені законом підстави для закриття провадження у справі № 757/44875/25-ц відсутні.

Стосовно заяви про застосування позовної давності слід зазначити наступне.

Слідчим управлінням Головного управління МВС України у м. Києві здійснювалось досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12013110000000989, внесене 02.10.2013 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ч. 4 ст. 190 КК України.

ОСОБА_3 визнаний по цьому кримінальному провадженню потерпілим.

25.06.2015 слідчим органу досудового розслідування було повідомлено про підозру ОСОБА_4 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство) вчиненим за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, тобто у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

25.06.2015 ОСОБА_4 набула статусу підозрюваної, то того ж дня, тобто - 25.06.2015, представником потерпілого ОСОБА_3 та в інтересах останнього було подано в порядку ст. 128 КПК України до органу досудового розслідування цивільний позов у кримінальному провадженні, де відповідачем визначено підозрювану ОСОБА_4 .

У 2015 році підозрювана ОСОБА_4 переховуючись від правоохоронних органів виїхала за кордон, де ще й досі ухилюється від досудового розслідування, суду та кримінального покарання, в Україну не повертається. За таких обставин кримінальна справа до суду, для розгляду по суті не передавалась, цивільний позов не вирішено.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 зазначеного Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 1,4,7 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Аналіз змісту вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності для потерпілого у кримінальному провадженні за вимогами про відшкодування шкоди співпадає з моментом появи у кримінальному провадженні особи у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, тобто коли у потерпілого виникає право на пред`явлення позову до конкретної особи.

Частиною 1 ст. 128 КПК України встановлено кінцеву межу строку звернення з цивільним позовом про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням майнової та/або моральної шкоди під час кримінального провадження: «до початку судового розгляду».

При цьому кримінальний процесуальний закон жодним чином не пов`язує такі межі зі спливом позовної давності за правилами ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 265 ЦК України, якщо суд залишив без розгляду позов, пред`явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред`явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

Отже, позовна давність взагалі не застосовується, поки позов розглядається (перебуває) в межах кримінального процесу, оскільки кримінальний процес має власні правила та обмеження (можливість подання «до початку судового розгляду»).

Cаме до цього зводяться правові висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 369/1850/18, від 02.09.2020 у справі № 452/435/17, від 19.08.2019 у справі № 652/219/17 та у низці інших.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.08.2019 у справі № 652/219/17 чітко виснувано, що пред`явлення та розгляд цивільного позову у кримінальному провадженні фактично визначається самостійною підставою для зупинення перебігу позовної давності, відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 265 ЦК України.

Крім того, за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Перебування кримінального провадження в органі досудового розслідування, вчинення по кримінальному провадженню передбачених законом дій (саме розслідування, намагання правоохоронного органу притягнути підозрювану ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності, її розшук, дії по екстрадиції з-за кордону тощо), на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключали необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

Минуло більш як 10 років з дня повідомлення ОСОБА_4 про підозру та з дня подачі цивільного позову у кримінальному провадженні.

Підозрювана протягом більш як 10-ти років ухиляється від правоохоронних органів та розгляду кримінального провадження, що унеможливлює передачу слідчим кримінального провадження до суду, розгляд цивільного позову по суті.

Тому враховуючи викладене, зважаючи на факт тривалого розгляду кримінального провадження, позивачем наразі вирішено звернутися до суду в порядку цивільного судочинства, відкликавши при цьому свій цивільний позов у кримінальному провадженні.

Відтак, позивач змушений звернутися до суду в порядку цивільного судочинства, з «другою» позовною заявою.

Право на доступ до суду є ключовим елементом права на справедливий судовий розгляд, що гарантується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У своїй постанові від 29.06.2021 по справі № 904/3405/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від своїх попередніх висновків та виснувила, що сам по собі факт порушення провадження може бути визнаний поважною причиною пропуску строку звернення до суду, зазначила при цьому: Інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку саме для звернення до суду за захистом цього права, в тому числі за допомогою державного примусу. Перебіг позовної давності обчислюється за загальним правилом від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Залишення ж позову без розгляду є відмовою суду розглянути звернення особи про захист її порушеного права (позов) внаслідок визначених процесуальним законом недоліків або дій цієї особи. При цьому особа може повторно звернутись до суду з такими ж вимогами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Частиною 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (ст.ст. 22,611 ЦК України).

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань».

У постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 760/6938/16-ц зазначено, що «дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

Нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та у низці інших.

Відповідач (або його уповноважений представник) отримав 19.06.2018 направлену 14.06.2018 позивачем вимогу, а відтак в силу ч. 2 ст. 530 ЦК України у семиденний строк повинен був її задовольнити: 19.06.2018 + 7 днів = 26.06.2018.

У урахуванням наведеного суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України слід розраховувати саме з цієї дати по 31.07.2025р.

Згідно із розрахунками наданими позивачем , які відповідачем не спростовано нарахування становлять: по сумі 10 067 990,00 грн., інфляційні витрати - 10 079 131,75 грн., 3% річних - 2 143 240,61 грн. По сумі 7 625 073,88 грн., інфляційні нарахування - 7 633 512,18 грн., 3% річних - 1 623 200,68 грн.

При таких обставинах позов підлягає задоволенню.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Схожий висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

При застосуванні буквального тлумачення частини першої статті 1230 ЦК України можливий висновок, що спадкоємці набуватимуть лише право на відшкодування збитків завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях. Однак це не в повній мірі відповідало би нормам статей 608 1218 1219 ЦК України, та суперечило б принципу справедливості, інакше в нерівному становищі опинялися спадкоємці кредитора-учасника договірного зобов`язання та спадкоємці кредитора-учасника недоговірного зобов`язання. Тому основним критерієм, при включенні таких прав до складу спадщини, повинно бути встановлено чи є право нерозривно пов`язаним із особою кредитора. Додатковим аргументом включення права на відшкодування шкоди у недоговірному зобов`язанні до складу спадщини вказує зміст частини першої статті 1231 ЦК України, у якій передбачено перехід у спадщину обов`язку відшкодувати майнову шкоду у недоговірному зобов`язанні. (Постанова Верховного суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 662/541/15-ц)

Відповідно до ст..141 ЦПК України з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 15140 грн.

Керуючись ст..237, 244, 625, 1230 ЦК України, ст.. ст..ст. ст. 12,13,76,77,79, 81,141, 263 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення коштів та стягнення збитків задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 ) суму в розмірі 39 172 149,10 грн., де 10 067 990,00 грн. основний борг , інфляційні нарахування 10 079 131,75 грн., 3% річних 2 143 240,61 грн. , 7 625 073,88 грн. збитки інфляційні нарахування 7 633 512,18 грн., 3% річних 1 623 200,68 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 15140 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_3 : АДРЕСА_3

відповідач: ОСОБА_4 : АДРЕСА_4

Дата складання повного тексту рішення 22.07.2026р.

Суддя Т.В.Остапчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua