Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №728/1062/26 — Бахмацький районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 728/1062/26

Номер провадження 2/728/664/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повне)

23 липня 2026 року місто Бахмач

Бахмацький районний суд у складі

головуючого судді – Сороколіта Є.М.,

за участі:

секретаря судового засідання – Кирути Л.І.,

а також

позивача – не з`явилася,

представника позивача – адвоката Антоненка І.Є.,

відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бахмачі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання права власності на 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки, негайно після закінчення судового розгляду ухвалив рішення про таке.

І. Рух справи.

1. Ухвалою Бахмацького районного суду (далі також – Суд) від 19.05.2026 № 728/1062/26 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та прийнято до розгляду позов ОСОБА_2 (далі також – Позивач), представництво інтересів якої здійснює адвокат Антоненко Ігор Євгенійович, до ОСОБА_1 (далі також – Відповідач), за змістом якого Позивач просить визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0877 га з кадастровим номером 7420310100:00:005:0510, розміщеної за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, а також стягнути з Відповідача судові витрати понесені Позивачем у справі, судовий збір в розмірі 3 344,25 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

2. Згаданою ухвалою Суду також призначено проведення підготовчого засідання на 12 годину 00 хвилин 18 червня 2026 року у приміщенні Суду.

3. Ухвалою Суду від 18.06.2026 № 728/1062/26 підготовче засідання у справі закрито та призначено проведення судового засідання з розгляду справи по суті на 10 годину 00 хвилин 23 липня 2026 року у приміщенні Суду.

4. Інші заяви та клопотання на розгляд Суду не надходили.

5. У судовому засіданні з розгляду справи по суті 23.07.2026 о 10 годині 00 хвилин у порядку частини шостої статті 259 Цивільного процесуального кодексу України (далі також – ЦПК України), Суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення, відклавши складання повного рішення на строк не більш як десять днів з дня закінчення розгляду справи, а саме до 03.08.2026.

ІІ. Позиції учасників справи.

6. За змістом позовної заяви Позивач вказує, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 02 вересня 2006 року.

7. Рішенням Бахмацького районного суду від 24.09.2025 у справі № 728/1956/25 шлюб між сторонами було розірвано. Рішення суду набрало законної сили.

8. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

9. Також зазначала, що у період шлюбу відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.05.2007 № 1-1592, сторони придбали земельну ділянку площею 0,0877 га, яка розташована у АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 7420310100:00:005:0510, про що свідчить копія державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 864901, виданого 04.07.2007 Бахмацькою міською радою.

10. У період шлюбу протягом 2008-2012 років на цій земельній ділянці був побудований будинок з господарськими будівлями та спорудами і зареєстрований на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.04.2012 серії НОМЕР_3 .

11. Відповідач здійснити поділ сумісного майна подружжя в добровільному порядку не бажає, що і стало приводом Позивача звернення до Суду з позовною заявою про визнання права власності на 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки в порядку розподілу спільного майна подружжя.

12. Як на правову підставу своїх вимог Позивач посилалася на статті 63, частину першу статті 68, 69, 70 Сімейного кодексу України (далі також– СК України), частину третю статті 368, 369, частину другу статті 372, 377 Цивільного кодексу України (далі також – ЦК України), за змістом яких чоловік та дружина, незалежно від припинення шлюбу, мають рівні права та обов`язки щодо спільно нажитого майна у шлюбі, а тому Позивач і Відповідач мають право кожен на 1/2 частину будинку з надвірними будівлями та спорудами та відповідної земельної ділянки.

13. Зазначену позицію представник Позивача підтримав і у судовому засіданні безпосередньо під час судового розгляду по суті позовних вимог.

14. Щодо позиції Відповідача, то Суд враховує, що останній надіслав відзив в якому вказав, що дану позовну заяву визнає частково, а саме не заперечує проти визнання права Позивача на 1/2 частину спільно набутого майна, щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, він вважає їх значно завищеними, необґрунтованими та неспівмірними із складністю даної справи та просить зменшити дані витрати до розумного та справедливого розміру 3 000,00 грн або відмовити у їх задоволенні у зв`язку із відсутністю належного обґрунтування.

15. Щодо судового збору, вказує, що оскільки спір міг бути вирішений у добровільному порядку без звернення до Суду, на підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3 344,25 грн мають бути залишені за Позивачем або розподілені судом з урахуванням процесуальної поведінки сторін.

16. Вказані доводи Відповідач висловив у судовому засіданні безпосередньо під час судового розгляду по суті позовних вимог.

ІІІ. Фактичні обставини встановлені Судом та докази на їх підтвердження

17. З матеріалів справи вбачається, що Позивач та Відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з 02 вересня 2006 року, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бахмацького районного управління юстиції в Чернігівській області від 02.09.2006 серії НОМЕР_4 , актовий запис № 115 та витягом із застосунку “Дія”, ідентифікатор запиту: 00123444544 (а.с. 6, 11).

18. Шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Бахмацького районного суду від 24.09.2025 у справі № 728/1956/25, провадження № 2/728/1956/25 (а.с. 7-10 зворот).

19. Також в матеріалах справи наявна копія Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 864901, виданого 04.07.2007 Бахмацькою міською радою на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору купівлі – продажу від 08.05.2007 № 1-592, згідно з яким земельна ділянка площею 0,0877 га, яка розташована у АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 7420310100:00:005:0510, належить Відповідачу (а.с. 12).

20. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.04.2012 будинок, розташований за адресою АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу про державну реєстрацію прав від 09.04.2012 (а.с. 14-15).

21. Згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 04.05.2026 № 201-20260504-0011630714, оціночна вартість житлового будинку загальною площею 114,8 кв.м. становить 666 850,66 грн (а.с. 16-17).

22. Довідками КП “Прилуцьке МБТІ” від 30.04.2026 № 517, 518, виданими Позивачу, підтверджується, що згідно з матеріалами архівної справи станом на 31.12.2012 право власності на житловий будинок зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.04.2012, а також про наявність будівель та споруд, що була сформована за даними технічної інвентаризації КП “Прилуцьке МБТІ” від 27.03.2026 (а.с. 18-19).

23. Згідно з технічним паспортом на будинок АДРЕСА_2 , дане будинковолодіння будувалося з 2008 по 2012 роки на земельній ділянці, що була надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0877 га з кадастровим номером 7420310100:00:005:0510 (а.с. 20-22).

24. Також у судовому засідання оглянуто відеозапис спілкування Позивача з Відповідачем тривалістю 17 хв 04 сек щодо врегулювання питання про поділ спільного майна (файл VID_20250920_191738.mp4, який містить відмітку про створення 20.09.2025 19:17).

ІV. Оцінка Суду та релевантне законодавство.

25. Перш за все Суд наголошує, що розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

26. За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

27. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

28. Суд звертає увагу, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування – спеціальні правила, якими Суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати Суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

29. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

30. Окрім того, Суд нагадує, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: “баланс імовірностей” (balance of probabilities) або “перевага доказів” (preponderance of the evidence); “наявність чітких та переконливих доказів” (clear and convincing evidence) і “поза розумним сумнівом” (beyond reasonable doubt).

31. Європейський суд з прав людини (далі також – ЄСПЛ) у рішенні “Джей.Кей. та інші проти Швеції” (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) наголошує, що стандарт “балансу ймовірностей” притаманний саме цивільним справам.

58. Також цей стандарт доказування згадується ЄСПЛ у справі “Бендерський проти України” (BENDERSKIY v. UKRAINE) і полягає у тому, що для Суду, аби визнати певну подію такою, яка відбулася, достатньо дійти висновку про те, що з урахування усіх доказів вірогідність існування такої події є більшою за не існування.

32. Застосовуючи згадані вище підходи до фактичних обставин цієї справи Суд відмічає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

33. Положеннями статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

34. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

35. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

36. Відповідно до положень частин другої, дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

37. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

38. Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

39. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

40. У частині першій статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

41. Також згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

42. Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

43. Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

44. Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

45. У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

46. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

47. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див. постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

48. Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо.

49. Крім того, тлумачення наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.

50. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

51. При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

52. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

53. Відповідно з урахуванням фактичних обставин, встановлених у пунктах 17-20 цього рішення, Суд приходить до висновку, що спірні житловий будинок АДРЕСА_3 , за адресою АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю Позивача та Відповідача.

54. У цьому контексті Суд нагадує, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).

55. Відповідно до частини першої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

56. Згідно з правилами, закріпленими статтею 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

57. Водночас, з урахуванням характеру спілкування між Позивачем та Відповідачем (пункт 24 цього рішення), Суд робить висновок про необхідність розгляду цього питання саме в судовому порядку, оскільки, не зважаючи на висловлені пропозиції стосовно поділу спільного майна, а ні Позивач, а ні Відповідач з достатньою чіткістю не сформували оферту іншій стороні на основі якої можливо було б провести добровільне врегулювання.

58. Враховуючи вищенаведене, з урахуванням досліджених доказів і їх правової оцінки кожного окремо та у сукупному взаємозв`язку, Суд констатує, що, на його переконання, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 0,0877 га з кадастровим номером 7420310100:00:005:0510, розміщену за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, об`єктами права спільної сумісної власності, а також подальшого припинення такого режиму власності і встановленням режиму спільної часткової власності та визнання за Позивачем 1/2 частини у праві власності на спірне нерухоме майно.

V. Розподіл судових витрат.

59. Суд наголошує, що згідно положеннями статті 133 ЦПК України судові витрати складаються, зокрема, із судового збору.

60. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат здійснюється пропорційно задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача.

61. При цьому Суд враховує, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом, а до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

62. Так, згідно з частиною першою статті 4 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 № 3674-VІ (далі також – Закон № 3674-VІ) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

63. За подання до суду позовної заяви майнового характеру, розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

64. Відповідно до квитанції від 06.05.2026 №4489-3339-0061-6924, за подачу до суду позовної заяви ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 3 344,25 грн (а.с. 3).

65. Водночас положеннями частини першої статті 142 ЦПК України визначено, що у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

66. Згідно з частиною першою статті 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження – не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

67. Також частиною п`ятою статті 7 Закону № 3674-VІ визначено, що повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

68. Пунктом 5 розділу I Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, зареєстрованого Мін`юстом України 25.09.2013 за № 1650/24182, закріплено, що повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

69. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету визначено, що суди є органами, що контролюють справляння надходжень бюджету за кодами бюджетної класифікації 22030100 Судовий збір.

70. Також за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

71. На підтвердження понесення витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, Позивачем долучено до матеріалів договір про надання правничої допомоги від 27.04.2026 №б/н, акт приймання передачі наданих послуг на виконання умов Договору від 27.04.2026 та квитанція до прибуткового касового ордера від 06.05.2026, згідно з яким вартість послуг адвоката Антоненка І.Є. становить 10 000,00 грн та відповідно сплачена Позивачем (а.с. 23-25 зворот).

72. Оцінюючи надані документи Суд наголошує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу він має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

73. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання щодо оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

74. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі також – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

75. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (§ 268).

Також у рішенні ЄСПЛ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічні посилання мають постанови ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23, додаткові постанови ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19).

76. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема:

- час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець;

- вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні;

- тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому для Суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

77. Вирішуючи останнє, Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, постанови КГС ВС від 24.04.2024 у справі № 922/3850/23, 11.04.2024 у справі № 910/11136/23, постанови КЦС ВС від 22.11.2023 у справі № 220/571/21, від 20.06.2024 у справі № 760/11612/23).

78. Підсумовуючи наведене, враховуючи незначну складність цієї справи, наявність доволі сталої судової практики щодо розгляду аналогічних питань, проведення лише двох судових засідань, Суд вважає, що заява про стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню на суму 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.), а судовий збір – частковому стягненню з Відповідача на користь Позивача у розмірі 1 671,62 грн (одна тисяча шістсот сімдесят одна гривня 62 коп.) в рахунок компенсації 50 відсотків сплаченого судового збору та поверненням з державного бюджету іншої частини у розмірі 1 671,62 грн (одна тисяча шістсот сімдесят одна гривня 62 коп) у зв`язку з визнанням Відповідачем позову до початку розгляду цієї справи по суті і прийняття такого визнання Судом.

79. Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України Суд, –

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки – задовольнити частково.

2. Визнати житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,0877 га з кадастровим номером 7420310100:00:005:0510, розміщену за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

3. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , припинивши правовий режим спільної сумісної власності.

4. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0877 га з кадастровим номером 7420310100:00:005:0510, розміщену за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, припинивши правовий режим спільної сумісної власності.

5. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1 671,62 грн (одну тисячу шістсот сімдесят одну гривню 62 коп.) у рахунок відшкодування судового збору та 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.) у рахунок відшкодування витрат на надання правничої допомоги.

6. Повернути ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого нею при поданні позовної заяви відповідно до квитанції від 06.05.2026 № 4489-3339-0061-6924 АТ “ТАСКОМБАНК” до платіжної інструкції, що у грошовому виразі становить 1 671,62 грн (одна тисяча шістсот сімдесят одна гривня 62 коп.).

Повернення сплаченої частини суми судового збору необхідно здійснити у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені Главою 1 Розділу V Цивільного процесуального кодексу України, а саме шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення цього рішення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складений 03.08.2026.

Суддя Є.М. Сороколіт