Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №300/303/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/303/26 пров. № А/857/22487/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСала П. І.,

суддів:Димарчук Т.М.,

Москаля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви від 30 березня 2026 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

20.01.2026 через підсистему "Електронний суд" ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або представник позивача), як законний представник своєї малолітньої дитини - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - ГУНП або відповідач), в якому заявила такі позовні вимоги:

- визнати протиправними дії ГУНП, які виразились у відмові у наданні обов`язкової 90-денної відпустки відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", та звільненням зі служби в поліції матері малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - майора поліції ОСОБА_1 , як такі, що спричинили порушення прав малолітньої дитини ОСОБА_2 на захист, безпечне середовища для проживання, які гарантовані ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, ст. 8 Європейської Конвенції про права людини та становлять непряме втручання у сімейне життя;

- скасувати наказ ГУНП № 774 від 05.05.2025 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Надвірнянського РВР ГУНП в Івано-Франківській області", яким до майора поліції ОСОБА_1 , слідчого слідчого відділення Надвірнянського РВП ГУНП застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції;

- скасувати наказ ГУНП № 208 о/с від 06.05.2025 "По особовому складу" про звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 , слідчого слідчого відділення Надвірнянського РВП ГУНП;

- поновити майора поліції ОСОБА_1 , слідчого слідчого відділення Надвірнянського РВП ГУНП, з 06.05.2025 на службі в поліції на посаді яку займала, із збереженням місця роботи;

- стягнути з ГУНП в користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу, пов`язаного з звільненням з служби в поліції, починаючи з часу звільнення по день фактичного поновлення на посаді.

Позов обґрунтовано тим, що відмова відповідача надати відпустку, передбачену ч. 4 ст. 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", та подальше звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції призвело до порушення комплексу основоположних прав її малолітнього сина ОСОБА_2 , позбавило його єдиного джерела доходу та негативно відобразилось на умовах його матеріального забезпечення.

Відтак ОСОБА_1 звертається до суду з відповідним позовом від імені свого малолітнього сина, як його законний представник, задля захисту його порушених прав та інтересів.

При цьому представник позивач заявила клопотання про поновлення строку звернення до суду, посилаючись на те, що у справі № 300/3493/25, яка стосується поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції, малолітнім ОСОБА_2 було подано заяву про вступ у справу як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. 15.01.2026 у задоволенні цієї заяви було відмовлено. Отже, до моменту ухвалення судом рішення щодо заяви про вступ у справу № 300/3493/25, як третьої особи із самостійними вимогами, малолітній ОСОБА_3 був обмежений у можливості подати тотожний окремий позов, оскільки існувала процесуальна перешкода у вигляді розгляду судом заявлених самостійних вимог у межах вищевказаної справи, та ризик застосування судом наведеного положення ст. 170 КАС України. Водночас після постановлення ухвали суду від 15.01.2026 про відмову у вступі третьої особи із самостійними вимогами у справі № 300/3493/25 щодо малолітнього ОСОБА_2 виникла об`єктивна можливість звернутися до суду за захистом прав та законних інтересів малолітнього ОСОБА_2 з окремою позовною заявою.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 , подану від імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ГУНП про визнання дій протиправними, скасування наказів, зобов`язання вчинити дії - повернуто позивачу на підставі положень ст.ст. 169, 123 КАС України, у зв`язку з пропуском без поважних причин строку звернення до суду.

Суд виходив із того, що у спірному випадку момент коли ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , дізналася про порушення прав своєї малолітньої дитини нерозривно пов`язаний із датою звільнення з роботи ОСОБА_4 - 06.05.2025. Саме з цього моменту виникли передумови для настання негативних наслідків, які, на думку ОСОБА_4 , свідчать про порушення прав її дитини. Із цим позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася 20.01.2026, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення, встановленого законом. Водночас на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 не навела та не надала доказів наявності непереборних обставин, які перешкодили їй своєчасно звернутись до суду. Поряд з цим, залишення без задоволення ухвалою суду від 15.01.2026 заяви про вступ ОСОБА_2 у справу № 300/3493/25 як третьої особи на стороні позивача із самостійними вимогами на предмет спору не перериває і не зупиняє перебігу строку на оскарження дій відповідача у цій справі. Факт залишення вказаної заяви без задоволення не можна вважати поважною причиною звернення до суду з пропуском строку у спірних правовідносинах. Отже, наведені ОСОБА_1 доводи не свідчать про пропущення строку звернення до суду з поважних причин та не можуть бути підставами для висновку про його поновлення при зверненні до суду із цим позовом.

У поданій апеляційній скарзі представник позивача просить зазначену ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, покликаючись на неправильне застосуванням норм матеріального права, недотримання норм процесуального права, а також порушення права малолітньої дитини на ефективний доступ до суду та справедливий судовий розгляд.

Зокрема, ОСОБА_1 не погоджується з висновками суду щодо неповажності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, вважає їх передчасними, неповними та необґрунтованими.

Зазначає, що суд не дослідив у сукупності: що йдеться про самостійний позов дитини, а не про повторний позов матері; що позивач є малолітньою особою без процесуальної дієздатності; що законний представник уже здійснював попередню спробу захисту прав дитини в іншому провадженні; що наслідки оскаржуваних дій для дитини мають не миттєвий, а тривалий характер; що справа стосується не абстрактного майнового інтересу, а сімейного життя, матеріального забезпечення і найкращих інтересів дитини.

Звертає увагу на те, що права малолітньої дитини вже намагалися захистити в межах адміністративної справи № 300/3493/25. З цією метою було подано заяву про вступ дитини у процес як третьої особи із самостійними вимогами, оскільки спірні правовідносини безпосередньо стосувалися її прав та інтересів. Ухвалою суду від 15.01.2026 у задоволенні даної заяви було відмовлено і ця обставина має істотне правове значення не з точки зору формального переривання чи зупинення строку, а як підтвердження того, що законний представник діяв добросовісно, активно та своєчасно намагався реалізувати право дитини на судовий захист у межах уже відкритого провадження. Однак суд першої інстанції обмежився формальною констатацією того, що така процесуальна дія не перериває і не зупиняє перебігу строку звернення до суду, не надавши жодної оцінки її значенню для встановлення поважності причин звернення з окремим позовом. Такий підхід суду створив ситуацію, за якої малолітня дитина позбавлена будь-якого ефективного способу судового захисту: спочатку її вимоги не були розглянуті в межах справи № 300/3493/25, а надалі окремий позов був повернутий із формальних підстав.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що однак не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якої визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, на думку колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною першою-другої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного вчинення ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Застосування наслідків пропуску такого строку за відсутності об`єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду не порушує сутності права на доступ до суду, оскільки переслідує легітимну мету забезпечення юридичної визначеності.

У цьому контексті колегія суддів ураховує сталу практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати допустимим процесуальним обмеженням. Такі обмеження належать до сфери регулювання держави, яка має певну свободу розсуду, однак вони не повинні звужувати доступ особи до суду у такий спосіб або до такої міри, щоб було порушено саму сутність цього права (рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі "Зубац проти Хорватії" / Zubac v. Croatia [GC], заява № 40160/12, пункт 78).

Отже, застосування судами норм процесуального закону щодо строків звернення до суду саме по собі не становить порушення права на доступ до суду, якщо таке застосування переслідує легітимну мету юридичної визначеності та не є непропорційним.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Частинами першою та другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеною процесуальною нормою окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду. Для цього особа, зацікавлена у зверненні до суду за захистом своїх прав, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Як видно з матеріалів справи, у спірному випадку ОСОБА_1 , діючи як законний представник своєї малолітньої дитини - ОСОБА_2 , від його імені та в його інтересах 20.01.2026 звернулася до адміністративного суду з позовом до ГУНП, заявивши позовні вимоги, які по суті зводяться до оскарження законності звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі наказу ГУНП № 208 о/с від 06.05.2025. При цьому способом захисту прав та інтересів малолітньої дитини обрано скасування (у тому числі) цього наказу, поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відтак, беручи до уваги характер спірних правовідносин та предмет заявленого позову, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що перебіг строку звернення до суду із цим позовом необхідно обчислювати саме з 06.05.2025. Адже прийняття відповідачем наказу про звільнення та фактичне припинення трудових відносин і є тим юридичним фактом, який свідчить про ймовірне порушення прав ОСОБА_2 , а наслідки звільнення для дитини, на які посилається ОСОБА_1 , зокрема погіршення її матеріального становища, зміна умов проживання тощо, є похідними від самого факту звільнення.

При цьому оскаржувані рішення та дії відповідача не можуть вважатися триваючим правопорушенням, оскільки із звільненням ОСОБА_1 06.05.2025 припинилися відносини публічної служби та виникли спірні правовідносини через незгоду ОСОБА_1 із законністю звільнення.

Відтак суд першої інстанції правомірно відхилив доводи ОСОБА_1 про дотримання строку звернення до адміністративного суду із цим позовом з посиланням на те, що спірні дії та рішення відповідача мають триваючий характер.

Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо необхідності застосування саме загального шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України. Незважаючи на те, що ініційований спір фактично пов`язаний із звільненням з публічної служби, його особливість полягає у суб`єктному складі сторін (позивачем є малолітня дитина, а не безпосередньо звільнена зі служби особа) та у правах (законних інтересах), на захист яких подано позовну заяву (позов обґрунтовується захистом прав та інтересів саме малолітнього). За таких обставин відсутні підстави застосовувати місячний строк звернення до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Таким чином, пред`явлення до суду позову у цій справі 20.01.2026 відбулося з порушенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, що правильно констатовано судом першої інстанції.

При цьому, на думку колегії суддів, представник позивача ОСОБА_1 намагається штучно розділити свій власний обов`язок як законного представника та процесуальний статус дитини, щоб обійти строки звернення до суду.

Колегія суддів зауважує, що малолітня дитина фізично та юридично не здатна самостійно усвідомити порушення свого права, не може самостійно визначити строк звернення до суду та самостійно підготувати чи подати позовну заяву.

Суть інституту законного представництва якраз і полягає у тому, що оскільки малолітня дитина не може діяти в суді самостійно, її інтереси захищають батьки, які є її законними представниками (ст. 56 КАС України). Законне представництво - це не просто право, це імперативний обов`язок батьків: вони діють замість дитини, транслюючи свою волю в процесуальні дії від імені дитини. Відповідно, саме вони приймають процесуальні рішення про те, чи подавати позов від імені дитини чи ні та коли саме це робити. Тобто матір або батько, які вчиняють такі дії, та їхня малолітня дитина у цьому процесі з точки зору волевиявлення є одним цілим.

У даному випадку, оскільки ОСОБА_1 є єдиним джерелом формування волі для цього позову, її особиста обізнаність про наказ про звільнення автоматично означає, що законний представник мав повну можливість подати позов в інтересах дитини вчасно.

Таким чином, колегія суддів висновує, що перебіг строку звернення до суду в інтересах малолітньої особи обчислюється з моменту, коли про порушення прав дитини дізнався або міг дізнатися її законний представник. Своєю чергою, обізнаність законного представника про обставини порушення прав дитини (або про виникнення підстав для звернення до суду) тотожна обізнаності самого позивача. З огляду на те, що ОСОБА_1 як законний представник дитини була достеменно обізнана про існування оскаржуваного наказу з моменту його прийняття та мала реальну, об`єктивну можливість своєчасно пред`явити позов в інтересах малолітнього (іншого позивачкою не доведено), посилання на неповноліття позивача як на поважну причину пропуску строку є безпідставними.

Щодо значення заяви про вступ ОСОБА_2 у справу № 300/3493/25 у статусі третьої особи із самостійними позовними вимогами (тими, які заявлені у цій справі) та відмови суду у її задоволенні, то колегія суддів зазначає таке.

У вказаній справі за № 300/3493/25 позивачка ОСОБА_1 заявила позовні вимоги: про визнання протиправними дій ГУНП, які виразились у відмові у наданні відпустки без збереження заробітної плати; скасування наказу ГУНП № 774 від 05.05.2025 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області", яким до майора поліції ОСОБА_1 , слідчого відділення Надвірнянського РВП ГУНП, застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції; скасування наказу ГУНП № 208 о/с від 06.05.2025 "По особовому складу" про звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 , слідчого відділення Надвірнянського РВП ГУНП; поновлення майора поліції ОСОБА_1 , слідчого відділення Надвірнянського РВП ГУНП, з 06.05.2025 на службі в поліції на посаді, яку вона займала, із збереженням місця роботи.

Отже, справа за № 300/3493/25 стосується спору з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби (п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 залишено без задоволення заяву про вступ у справу № 300/3493/25 малолітнього ОСОБА_2 як третьої особи, яка заявляє самостійні позовні вимоги на предмет спору, після чого (20.01.2026) Лісовою А.Ю. від імені та в інтересах ОСОБА_5 подано окремий адміністративний позов у цій справі (за № 300/303/26).

Разом з тим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що винесення судом ухвали про відмову у вступі малолітньої дитини у справу як третьої особи не є поважною причиною пропуску строку чи підставою для його обчислення з моменту постановлення такої ухвали.

Процесуальна відмова суду у залученні особи до участі у справі в певному процесуальному статусі не є обставиною, яка в розумінні закону зупиняє чи перериває перебіг строків звернення до суду з окремим позовом.

Право на судовий захист, за твердженням самого законного представника, було порушено саме оскаржуваним наказом про звільнення, а не судовим рішенням в іншій справі. Відтак обрання законним представником помилкової процесуальної стратегії (пред`явлення вимог шляхом подання заяви про вступ у справу як третьої особи, а не ініціювання окремого позовного провадження) є особистим процесуальним ризиком сторони. Така поведінка свідчить про суб`єктивне зволікання законного представника із реалізацією належного способу захисту прав дитини, що не може визнаватися судом як об`єктивна та непереборна перешкода, яка заважала своєчасному зверненню.

Додатково колегія суддів враховує, що, беручи до уваги положення ч. 3 ст. 293 КАС України, заперечення на ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви про вступ у справу третьої особи із самостійними позовними вимогами можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду та бути предметом оцінки судів вищих інстанцій.

Будь-яких інших поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом не наведено, а тому висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви на підставі положень ст.ст. 169, 123 КАС України є обґрунтованим та відповідає фактичним обставинам справи і наявним у ній доказам.

Отже, у розглядуваному випадку немає підстав вважати підхід суду першої інстанції до застосування наслідків пропуску процесуального строку звернення до суду надто формальним, невиправдано суворим або таким, що має ознаки безпідставного обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України.

Зважаючи на те, що наведені в апеляційній скарзі доводи не виправдовують пасивної поведінки законного представника позивача при виконанні процесуальних обов`язків щодо дотримання встановленого законом строку та не свідчать про поважність причин його пропуску, апеляційний суд констатує, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви у зв`язку з пропущенням без поважних причин строку звернення до суду ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанцій - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього дитини ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі № 300/303/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя П. І. Сало

судді: Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль