Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №300/6978/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/6978/25 пров. № А/857/9833/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Кушнір В.О., Носа С.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України,

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року (суддя – Кафарський В.В., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Івано-Франківськ, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі № 300/6978/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України,

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі – відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати Наказ Голови Державної міграційної служби України Наталії Науменко від 01.09.2025 №242-кт “Про звільнення ОСОБА_1 ”; 2) поновити позивача на роботі з дня його звільнення на рівнозначній посаді; 3) стягнути з відповідача середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року адміністративний позов – задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Наказ Голови Державної міграційної служби України Наталії Науменко від 01.09.2025 №242-кт “Про звільнення ОСОБА_1 ”. Зобов`язано Державну міграційну службу України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Долинського відділу Управління ДМС в Івано-Франківській області. Стягнуто з Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.09.2025 по 15.01.2026 в сумі 188 195 грн 95 коп, з утриманням податків та обов`язкових платежів. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на його користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 34 667 грн 74 коп, з утриманням податків та обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду є необґрунтованим (ухваленим без всебічного та повного з`ясування обставин у справі, що мають важливе значення для прийняття рішення) та незаконним (прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права), а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що пунктом 2 Постанови № 1160 постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної міграційної служби- Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області. Оскільки в даному випадку уповноваженим органом влади прийнято рішення саме про ліквідацію УДМС в Івано-Франківській області, то уповноваженими суб`єктами вчиняються дії саме щодо ліквідації УДМС в Івано-Франківській області та вивільнення працівників у процедурі ліквідації. Апелянт наголошує на тому, що законодавець розмежовує поняття реорганізація та ліквідація, та встановлює різні процедури звільнення. Однак, судом першої інстанції при ухваленні рішення суду не надано належної оцінки вказаному. Вважає апелянт, що суб`єктом владних повноважень дотримано встановлену процедуру звільнення за пунктом 11 частини першої статті 87 Закону № 889 VIII, що не було враховано судом першої інстанції. Таким чином, оскільки у спірних правовідносинах триває процедура ліквідації УДМС в Івано-Франківській області, то позивач підлягає звільненню із займаної посади з підстав ліквідації юридичної особи (пункт 11 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ ), а не реорганізації (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ ). Також вважає апелянт помилковим висновок суду першої інстанції щодо необхідності пропонування позивачу іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Крім того, рішення суду у зобов`язальній частині не відповідає нормам статей 235 КЗпП України, статті 371 КАС України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідно до яких орган, який розглядає трудовий спір, може винести рішення саме «про поновлення на роботі».

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 у справі № 300/6978/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Наказом Державної міграційної служби України від 18.10.2021 №285-кт ОСОБА_1 призначено з 19.10.2021 в порядку переведення на посаду начальника Долинського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, увільнивши з посади начальника Долинського районного відділу Управління ДМС в Івано-Франківській області (а.с. 43).

Пунктами 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2024 №1160 “Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби” прийнято рішення про утворення як юридичної особи публічного права територіальний орган Державної міграційної служби – Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби та постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної міграційної служби - Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області.

Станом на час розгляду справи Головне управління УДМС в Івано-Франківській області перебуває в стані припинення, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Надалі, Наказом ДМС від 25.12.2024 №338 “Про попередження про заплановане вивільнення працівників УДМС в Івано-Франківській області” затверджено список працівників УДМС в Івано-Франківській області, призначення яких здійснюється Головою ДМС, посади яких підлягають вивільненню у зв`язку з ліквідацією УДМС в Івано- Франківській області (а.с. 53-54, 59-60).

Листом №10-12827/1-24 від 26.12.2024 начальника Долинського відділу Управління ДМС в Івано-Франківській області позивача попереджено про наступне звільнення, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу” про що свідчить 02.01.2025 його особистий підпис на попередженні (а.с. 61).

Державну реєстрацію юридичної особи Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби здійснено 04.03.2025.

Головою комісії з ліквідації УДМС в Івано-Франківській області 18.07.2025 на ім`я голови ДМС направлено подання про звільнення ОСОБА_1 за №2601.11-3595/2601.2-25 (а.с. 55-62).

Наказом Держаної міграційної служби України №242-кт від 01.09.2025 позивача 02.09.2025 звільнено з посади начальника Долинського відділу Управління ДМС в Івано-Франківській області відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу” (у зв`язку із ліквідацією як юридичної особи публічного права) (а.с. 9).

Наказом Голови ліквідаційної комісії УДМС в Івано-Франківській області №340-к від 02.09.2025 оголошено наказ Держаної міграційної служби України №42-кт від 01.09.2025 про звільнення ОСОБА_1 (а.с. 10-11).

Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції правильно врахував наступне правове регулювання.

Так, відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулює Закон України від 10.12.2015 №889-VIII “Про державну службу” (далі – Закон №889-VIII).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII передбачено, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.

Згідно з частиною 3 ст. 87 Закону №889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Судом першої інстанції вірно зауважено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону №889-VIII.

На підставі частин 2, 3 ст. 81 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Відповідно до ст. 87 ЦК України, юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною 2 ст. 104 ЦК України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі ст. 106 ЦК України, злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”, територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.

Отже, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

З цього приводу, судом першої інстанції також вірно зазначено, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим, при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховний Суд у постановах від 21.03.2018 в справі №802/651/16-а, від 24.09.2019 у справі №817/3397/15.

Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце – ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2024 №1160 “Про утворення міжрегіонального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби” ліквідовано як юридичних осіб публічного права територіальні органи Державної міграційної служби – УДМС в Івано-Франківській області та ГУ ДМС у Львівській області. Утворено як юридичну особу публічного права територіальний орган Державної міграційної служби – Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби.

Водночас, у цій постанові, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Державної міграційної служби або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість, передбачено об`єднання (злиття) двох територіальних органів Державної міграційної служби, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Державної міграційної служби, повноваження якого поширюються на дві адміністративно-територіальних одиниці (області).

З огляду на викладене та, враховуючи зміст Постанови КМУ №1160 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на підставі розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація УДМС в Івано-Франківській області як юридичної особи публічного права. До новоствореної особи – Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, перейшли функції та повноваження щодо реалізації державної політики у сферах міграції, паспортизації, документування іноземців тощо, що виконувалися юридичною особою, що припиняється - УДМС в Івано-Франківській області.

Вищенаведений висновок, підтверджено також положенням про Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби, затверджене наказом Державної міграційної служби України 27.11.2024 №311 (а.с. 70-76).

Тому є безпідставними доводи апелянта про те, що в спірних правовідносинах відбулася ліквідація державного органу.

Отже, у суб`єкта призначення в спірних правовідносинах на час попередження позивача про звільнення був наявний обов`язок дотримуватися процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII), а саме запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано доводами відповідача те, що Державною міграційною службою України, під час попередження позивача про звільнення не запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або нижчу посаду державної служби. Як наслідок, суб`єктом владних повноважень не підтверджено і відмову позивача від запропонованих вакантних посад, оскільки таких не було запропоновано.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що обов`язок суб`єкта призначення запропонувати державному службовцю вакантну посаду державної служби має бути реалізований не лише формально, а й фактично, з урахуванням усіх наявних на момент попередження про звільнення вакантних посад, які з`являються протягом усього періоду до дня звільнення та які існували на день звільнення.

Необхідність пропонування всіх вакантних посад у межах органу обумовлена тим, що лише таким чином суб`єкт призначення може довести виконання обов`язку з вжиття всіх залежних від нього заходів для працевлаштування працівника. При цьому, поява нових вакансій у період попередження про наступне звільнення вимагає від роботодавця повторного інформування працівника, оскільки зміна структурної ситуації в органі прямо впливає на його трудові права.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність встановлених законом підстав для звільнення позивача з посади та порушення відповідачем порядку його звільнення, а тому підлягає задоволенню позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Голови Державної міграційної служби України Наталії Науменко від 01.09.2025 №242-кт “Про звільнення ОСОБА_1 ”.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з абзацом 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.

Судом першої інстанції також вірно враховано правову позицію Верховного Суду України сформульовану у постанові від 28.10.2014 у справі №21-484а14 про те, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Отже скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи.

Щодо дати з якої необхідно поновити позивача, то пункт 2.27 Інструкції “Про порядок ведення трудових книжок працівників”, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, прямо вказує, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Згідно з оскаржуваним наказом №242-кт від 01.09.2025 дата звільнення позивача є 02.09.2025, відповідно ця дата вважається останнім робочим днем позивача. А відтак з 03.09.2025 у позивача розпочався вимушений прогул.

Таким чином, позивач підлягає поновленню на попередньо займаній посаді – начальника Долинського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (а не на рівнозначній посаді, як того просить представник позивача) з наступного дня після звільнення, тобто 03.09.2025.

Судом першої інстанції також вірно враховано, що стаття 235 Кодексу законів про працю України передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік (частина 2).

Статтею 27 Закону України “Про оплату праці” визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п. “з” п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

У пункті 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 (справа №755/12623/19) визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільнення - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. Водночас виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений.

Судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги те, що згідно довідки Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області №1 від 12.01.2026, середньоденний заробіток позивача складає 1981,01 грн (а.с. 95), який обрахований виходячи із двох останніх місяців роботи позивача (липень–серпень 2025 року).

З огляду на висновки суду щодо визначення наступного дня після звільнення, період вимушеного прогулу позивача слід обраховувати з 03.09.2025 (наступний день після звільнення) по 15.01.2026 (дату ухвалення судом рішення про поновлення на посаді), і відповідно становить 95 робочих днів.

Відтак, оскільки вимушений прогул позивача складає 95 робочих днів у період з 03.09.2025 по 15.01.2026 включно, то на його користь слід стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 188 195,95 грн (1981,01 грн х 95 днів) за час вимушеного прогулу з утриманням податків та обов`язкових платежів.

Судом першої інстанції також вірно враховано, що відповідно до абзацу 8 статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Також згідно з пунктами 2-3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2) та поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції в решта частині позовних вимог позивачем в апеляційному порядку не оскаржене, а тому за правилами статті 308 КАС України у цій частині рішення суду апеляційному перегляду не підлягає.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України – залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року в адміністративній справі № 300/6978/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді В. О. Кушнір

С. П. Нос