Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №600/2531/26-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/2531/26-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

03 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Повернуто позивачу позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ухвалою суду від 26 травня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом; відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом; залишено без руху позовну заяву та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку та надання доказів поважності причин його пропуску.

На виконання вимог указаної ухвали суду позивачем надано клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яке обґрунтовано тим, що у зв`язку з призовом позивача на військову службу по мобілізації він був обмежений у доступі до отримання правової допомоги. Крім цього позивач виконує службові обов`язки в умовах воєнного стану, впродовж часу виконання яких (включаючи і час перебування на навчанні у зв`язку із призовом на військову службу) фізично не міг займатись приватними справами, зокрема, з ініціювання судових спорів. Вказано, що лише у березні 2026 року позивач зміг отримати безоплатну правову допомогу після вручення йому повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України. Додатково представник позивача звернув увагу на те, що після призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації позивач не володів військовим квитком, а з його змістом він ознайомився лише після ознайомлення представника позивача 01 квітня 2026 року зі змістом листа військової частини НОМЕР_1 від 22 березня 2026 року, до якого було долучено копію військового квитка, а також надано інші документи щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації. У зв`язку з цим позивач (його представник) вважає, що фактично про порушення своїх прав він дізнався лише з 01 квітня 2026 року, що вказує на своєчасне звернення до суду з цим позовом починаючи з дня, з якого він дізнався про порушення своїх прав.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Отже, спеціальним строком для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у справах щодо проходження публічної служби законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до адміністративного суду з позовом за їх захистом.

Як вбачається зі змісту позову та доданих до нього матеріалів, спірні правовідносини виникли, зокрема, у зв`язку з протиправним, на думку позивача, призовом його на військову службу на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №218 від 23 травня 2025 року.

Отже, спірні відносини стосуються, фактично, прийняття позивача на публічну (військову) службу.

Як стверджується у позові, ОСОБА_1 був мобілізований на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 23 травня 2025 року, а 25 травня 2025 року його скеровано для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Наведене свідчить про те, що позивач достовірно знав (не міг не знати) про призов його на військову службу саме з 23 травня 2025 року.

Враховуючи викладене, перебіг строку звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою почався з 24 травня 2025 року (наступного дня з дати винесення наказу про призов на військову службу під час мобілізації) та закінчився 24 червня 2025 року.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, з цією позовною заявою позивач звернувся до суду лише 21 травня 2026 року (згідно з відбитком штампу канцелярії суду), тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи ж оцінку підставам пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, зазначеним у поданому на виконання вимог ухвали суду від 26 травня 2026 року клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Подібні висновки викладені і Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року у справі №420/1782/23, де вказано, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску звернення до суду з цим позовом, наведених у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду, поданому на виконання вимог ухвали від 26 травня 2026 року, суд зазначає, що в такому не зазначено жодних обставин, які унеможливлювали або істотно перешкоджали ОСОБА_1 (особисто або в порядку представництва) своєчасно, тобто в період з 24 травня 2025 року по 24 червня 2025 року, звернутися до суду з цим позовом.

Посилання у позові на перебування ОСОБА_1 на військовій службі не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення позивача до суду з цим позовом.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Твердження позивача про те, що про порушення своїх прав він дізнався лише 01 квітня 2026 року після отримання його представником відповіді на адвокатський запит, до якої було долучено копію військового квитка та інших документів щодо призову на військову службу під час мобілізації, не змінюють момент, з якого позивач мав бути обізнаний про вчинення протиправного, на його думку, призову на військову службу (тобто наприкінці травня 2025 року).

Як зазначено самим позивачем (його представником) у позові, дії щодо мобілізації були вчинені відносно нього були вчинені у березні-травні 2025 року, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 травня 2025 року №180 його було зараховано на всі види забезпечення.

Наведене свідчить про те, що позивач достеменно знав (не міг не знати) про призов його на військову службу під час мобілізації у травні 2025 року.

У свою чергу звернення представника позивача – адвоката Андрюка А.М. у березні 2026 року до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 і до командира військової частини НОМЕР_1 щодо отримання відомостей про обставини призову позивача на військову службу з наданням копій відповідних документів свідчить лише про вчинення адвокатом позивача активних дій, спрямованих на захист прав позивача, лише з березня 2026 року, тобто майже через 1 рік після протиправного, на думку позивача, призову на військову службу під час мобілізації.

До цього суд зауважує, що не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав або нехтування ними не є поважною причиною пропуску строку.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому порівняльний аналіз словоформ “дізналася” та “повинна була дізнатися” дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.

Так, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку “повинна була дізнатися” слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Беручи до уваги наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд зауважує, що у поданому до суду клопотанні про поновлення строку звернення до суду не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення позивачем у встановлений законом строк усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.

Доводи клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду не є об`єктивними перешкодами чи труднощами, які зумовили пропуск строку звернення до суду з цим позовом у межах строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зауважує, що позивачем не надано доказів, які свідчать про наявність виняткових, особливих і непереборних обставин об`єктивного характеру, які унеможливили або істотно ускладнили подання позовної заяви, а також доказів того, що він вчинив усі необхідні дії, які свідчили би про бажання реалізувати у повній мірі свої процесуальні права безпосередньо після призову на військову службу у травні 2025 року.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, що зі змісту доводів, наведених позивачем у клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, поданій на виконання вимог ухвали суду від 26 травня 2026 року, не вбачається обставин, які були б пов`язані з дійсними істотними труднощами та наявністю перешкод об`єктивного і непереборного характеру, які б унеможливили або значно утруднили можливість реалізації ОСОБА_1 особисто або в порядку представництва права на судовий захист у строк, установлений процесуальним законом для звернення до адміністративного суду.

Не звернення до суду з адміністративним позовом через неналежне використання або байдужість до своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Тому, наведені позивачем у поданому на виконання вимог ухвали суду від 26 травня 2026 року клопотанні про поновлення строку звернення до суду причини пропуску строку звернення до адміністративного суду є неповажними.

Згідно пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Боровицький О. А.

Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.