Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №240/20611/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/20611/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Липа Володимир Анатолійович

Суддя-доповідач - Савицька Н.В.

03 серпня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Томчука А.В. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2025 без урахування заробітної плати, зазначеної у довідці, виданій Овруцьким райкомом профспілки працівників споживчої кооперації.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2025, з урахуванням заробітної плати, зазначеної у довідці, виданій Овруцьким райкомом профспілки працівників споживчої кооперації, з урахуванням раніше виплачених коштів.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 з 20.03.2024 з обмеженням максимального розміру.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплатити пенсію ОСОБА_1 з 20.03.2024 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідач, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, отримує пенсію по 2 групі інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, що підтверджується наявним в матеріалах справи посвідченням.

У зв`язку з отриманням у червні 2025 року пенсії у меншому розмірі позивач звернувся до відповідача щодо роз`яснення причин таких дій.

Листом № 0600-0305-8/53258 від 12.06.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило, що пенсія ОСОБА_1 була обчислена із заробітної плати за період роботи в с. Журба з 29 по 31 травня 1986 року згідно з довідкою, виданою Овруцьким райкомом профспілки працівників споживчої кооперації. Пенсія виплачувалась у максимальному розмірі -23610,00 грн. Зазначено, що при перегляді пенсійної справи встановлено, що ОСОБА_1 заробітну плату за роботу в с. Журба, яке не було віднесено до зон небезпеки згідно з Переліком населених пунктів і виробничих об`єктів, де оплата праці здійснюється відповідно з зонами небезпеки (згідно рішень Урядової комісії) в підвищених розмірах в залежності від рівня радіації, затвердженого розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 № 964, однак у вищевказаній довідці про заробітну плату зазначена підвищена на 100% годинна тарифна ставка. Оскільки розрахунок заробітної плати за роботу в зоні відчуження проведено всупереч нормативним документам, розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2025 обчислений з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до абзаців 13-15 пункту 9 постанови КМУ від 23.11.2011 №1210.

З матеріалів справи встановлено, а саме з листа відповідача від 12.06.2025 та розпорядження від 19.04.2024 про перерахунок пенсії позивача, що відповідачем перераховано пенсію ОСОБА_1 , та розмір пенсії з 01.03.2024 по 31.03.2024 склав 44697,59 грн, тоді як до виплати 23610,00 грн, з 01.04.2024 - 44697,59 грн, до виплати - 23610,00 грн.

Вважаючи рішення відповідача про перерахунок пенсії позивача без урахування довідки про заробітну плату, виданої Овруцьким райкомом профспілки працівників споживчої кооперації та дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Метою та завданнями Закону № 796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

За правилами статті 54 Закону № 796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

У Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.

Покладення Конституцією України на державу обов`язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.

У Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(П)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону№ 796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.

Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4- р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

Системна судова практика у справах щодо захисту соціальних прав дає підстави для висновку, що прийняттям Закону № 1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(П)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.

Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

Аналіз встановлених обставин справи дозволяє суду зробити висновок, що національне законодавство зазнало змін в частині зменшення мінімального розміру державної пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, та встановлення обмеження максимального розміру заробітної плати, з якої може обраховуватись така пенсія.

Водночас, з огляду наявність Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, яким досліджено п. 11, 12 Порядку № 1210 та Рішення Конституційного Суду № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024, якими визнано частину 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ такою, що не відповідає Конституції України, вказані норми національного законодавства не можуть бути застосовані судом до правовідносин між сторонами, однією з яких є особа щодо якої встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, та яка має право на посилений соціальний захист, що пов`язаний з реалізацією її права на відшкодування завданої здоров`ю шкоди.

Колегія суддів звертає увагу, що у наявних правовідносинах між сторонами відсутній спір щодо наявності у позивача статусу особи з інвалідністю, що виникла у зв`язку з виконанням обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Так, пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу призначено попередньо з розрахунку заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження з 29.05.1986 по 31.05.1986, згідно з довідкою, виданою Овруцьким райкомом профспілки працівників споживчої кооперації.

Однак, з 01.06.2025 відповідачем перераховано пенсію позивача без урахування заробітної плати згідно з вищевказаною довідкою.

Обґрунтовуючи вказані дії, пенсійний орган вказує, що перерахунок заробітної плати за роботу в зоні відчуження проводився на підставі постанови райкому профспілки працівників споживчої кооперації за №9 від 25.09.1992, однак норма абзацу першого п.1 постанови ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 07.05.1986 р. №524-156 «Про умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств і організацій зони Чорнобильської атомної електростанції», якою було встановлено підвищення на 100% тарифних ставок, утратила чинність на підставі постанови Ради Міністрів СРСР від 21.08.1988 р. №491-106 «Про зміну та визнання такими, що втратили чинність, рішень уряду СРСР з питань умов оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій та установ, які зайняті на роботах, що пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганням забрудненню навколишнього середовища». Стверджує, що пенсія позивача була обчислена із заробітної плати за період роботи в с. Журба Овруцького району з 29.05.1986 по 31.05.1986, згідно з довідкою без номера та дати, виданою Овруцьким райкомом профспілки працівників споживчої кооперації Житомирської області (далі - Довідка). Розрахунок заробітної плати позивача за роботу у зоні відчуження був проведений за 3 робочих дні роботи в с. Журба та встановлена доплата за роботу в надурочний час - за 9 годин з урахуванням підвищеної на 100% годинної тарифної ставки, а саме в Довідці зазначено посадовий оклад 330 крб., а тому годинна тарифна ставка повинна становити 2,29 крб.(330 крб.:144), а в Довідці зазначена 4,58 крб. Село Журба не було віднесено до зон небезпеки згідно з Переліком населених пунктів і виробничих об`єктів, де оплата праці здійснюється відповідно з зонами небезпеки (згідно рішень Урядової комісії) в підвищених розмірах в залежності від рівня радіації, затвердженого розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 № 964 Отже, на думку суб`єкта владних повноважень, пенсію позивача було приведено у відповідність до чинного законодавства, тобто без урахування заробітної плати згідно з довідкою без номера та дати, виданою Овруцьким райкомом профспілки працівників споживчої кооперації Житомирської області, оскільки довідка не підтверджена первинними документами про роботу в понадурочний час, табель робочого часу відсутній і в зв`язку з цим доплату за надурочний час розшифрувати неможливо.

Отже, підставою для неврахування зазначеної довідки при перерахунку пенсії позивача стала відсутність первинних документів, які підтверджують роботу в понадурочний час у відповідному підприємстві протягом вказаного періоду.

Апеляційний суд зазначає, що працівник не несе відповідальності за дії роботодавця, щодо знищення протягом тривалого часу первинних документів, на підставі яких позивачу було видано довідку про заробітну плату, яка враховується для розрахунку пенсії.

Колегія суддів звертає увагу відповідача, що останній до 01.06.2025 здійснював виплату пенсії позивачу з урахуванням відповідної довідки виданої Овруцьким райкомом профспілки працівників споживчої кооперації Житомирської області, а тому особи, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, але з вини організації в складі якої особа виконувала роботу в зоні відчуження, не було збережено первинні документи, які підтверджують період роботи в зоні відчуження, мають право на призначення/перерахунок пенсії виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Вказана довідка не була визнана недійсною або такою, що видана безпідставно чи з порушенням правил її видачі.

Апеляційний суд також зазначає, що на працівника не можна покладати відповідальність за відсутність на підприємстві в складі якого особа виконувала роботу в зоні відчуження, первинних документів, які підтверджують період роботи в зоні відчуження. Відсутність первинних документів не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо призначення/перерахунку пенсії виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків на підставі статті 54 Закону № 796-ХІІ.

Отже, відсутність первинних документів, зокрема табелю обліку робочого часу, не може бути підставою для відмови у перерахунку пенсії виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках. Відповідальність за відсутність первинних документів докладається на власника підприємства, а не працівника (пенсіонера).

Колегія суддів вважає, що належних доказів, які б підтверджували безпідставність видачі довідки про заробітну плату позивачу відповідачем не надано.

Доказів того, що відповідачем направлялись запити про надання підтверджуючих документів або вчинялись інші дії і за наслідками таких дій відповідачем були отримані докази, що свідчать про невідповідність сум, зазначених у довідці про заробітну плату фактичним обставинам, відповідач під час розгляду справи не надав.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 №1-р(II)/2019 міститься висновок, згідно з яким аналіз положень, зокрема статті 16 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту; за Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов`язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2025 без урахування заробітної плати, зазначеної у довідці, виданій Овруцьким райкомом профспілки працівників споживчої кооперації, слід визнати протиправними.

Тому, з метою поновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з 01.06.2025, з урахуванням заробітної плати, зазначеної у довідці, виданій Овруцьким райкомом профспілки працівників споживчої кооперації, з урахуванням раніше виплачених коштів.

Що стосується обмеження розміру пенсії максимальним розміром, суд виходить із такого.

Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом № 3668-VІ, який набрав чинності 01.10.2011 року.

За положеннями статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Підпунктом 6 пункту 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI внесено зміни до деяких законодавчих актів України зокрема, до статті 67 Закону № 796-XII, а саме, частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Так, згідно з частиною третьою статті 67 Закону № 796-XII (у редакції до 20.03.2024 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону № 796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 року у справі № 120/1602/23, від 15.11.2023 року у справі № 120/6735/23 та інших.

Однак, 20.03.2024 року Конституційний Суд України прийняв рішення № 2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У контексті викладеного колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що з 20.03.2024 року - з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 року №2-р(II)/2024 стаття 67 Закону №796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Також припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, зі змінами, визнано неконституційними.

Враховуюче зазначене вище, суд першої інстанції вірно виснував, що по 19.03.2024 року включно припис статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов`язковому застосуванню.

Натомість з 20.03.2024 року відсутні підстави для обмеження пенсії, призначеної відповідно до Закону № 796-XII максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, позаяк рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 року № 2-р(II)/2024 визнано неконституційними припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зняття з 20.03.2024 року обмеження пенсії позивача максимальним розміром, а тому відповідача слід зобов`язати здійснити з 20.03.2024 року перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Томчук А.В. Драчук Т. О.