Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №620/7761/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/7761/25 Головуючий у 1 інстанції: Непочатих В.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу виконувача обов`язків заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Ніжинська окружна прокуратура звернулася до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яка розташована у адміністративних межах с. Данина (координати 50.884877, 31.795970), на якій розміщено місце видалення твердих побутових відходів;

- зобов`язати Лосинівську селищну раду Ніжинського району Чернігівської області вжити заходи щодо проведення робіт із виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яка розташована у адміністративних межах с. Данина (координати 50.884877, 31.795970), на якій розміщене місце видалення твердих побутових відходів.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду, виконувач обов`язків заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор фактично звернувся із позовом на захист прав та інтересів Державної екологічної інспекції у Чернігівській області, яка є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, що реалізує державну політику з питань забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, тобто є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку.

Суд першої інстанції зазначив, що жодних обставин, які перешкоджають Державній екологічній інспекції у Чернігівській області звернутися до суду з позовом не наведено ні у позовній заяві, ні у листі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області від 14.05.2025 № 04/1421.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що прокурором не надано доказів проведення перевірки компетентного органу щодо дотримання законодавства або встановлення фактів неналежного виконання ним функцій. Це, у свою чергу, є необхідною умовою для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави або звернення до суду як позивача.

Разом з тим, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та не врахував висновків Верховного Суду щодо критеріїв підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

На переконання апелянта, прокурор не зобов`язаний установлювати протиправність бездіяльності компетентного органу або доводити наявність вини його посадових осіб, оскільки достатнім є підтвердження того, що відповідний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, однак протягом розумного строку не звернувся до суду з відповідним позовом.

Апелянт наголошує, що Державній екологічній інспекції у Чернігівській області було відомо про порушення вимог природоохоронного законодавства щонайменше з липня 2021 року, коли нею проведено перевірку Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області та винесено вимогу щодо усунення виявлених порушень. Водночас, Інспекція протягом тривалого часу не вжила достатніх і дієвих заходів, спрямованих на забезпечення виконання органом місцевого самоврядування вимог природоохоронного законодавства, та не звернулася до суду з відповідним позовом.

Крім того, апелянт посилається на лист Державної екологічної інспекції у Чернігівській області від 14 травня 2025 року № 04/1421, у якому зазначено, що заходи претензійно-позовного характеру щодо усунення виявлених порушень не здійснювалися та найближчим часом здійснюватися не плануються, а також висловлено позицію про можливість звернення до суду безпосередньо прокуратурою. На думку апелянта, наведені обставини підтверджують нездійснення компетентним органом належного захисту інтересів держави та, відповідно, наявність передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для звернення прокурора до суду.

З даного приводу, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 статті 53 КАС України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених ст. 169 цього Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 53 КАС України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Згідно з п. 7 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до ст. 20-2 Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища», до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, належить організація і здійснення в межах компетенції державного нагляду за додержанням органами місцевого самоврядування, у частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, використання та охорону земель, а також поводження з відходами.

У відповідності до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з пп. 5 п. 4 зазначеного Положення, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань звертається до суду з позовами, зокрема, щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Пунктом 1 Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07 квітня 2020 року № 230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2020 року за № 350/34633, передбачено, що Державна екологічна інспекція відповідної області є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

Відповідно до зазначеного Положення, територіальний орган Держекоінспекції в межах своїх повноважень звертається до суду з позовами, зокрема, щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Аналіз положень ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у взаємозв`язку зі ст. 53 КАС України дає підстави для висновку, що прокурор може здійснювати представництво інтересів держави у суді у двох випадках: якщо захист таких інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор виконує субсидіарну роль та замінює у судовому провадженні компетентний орган, який, будучи уповноваженим на захист інтересів держави, не здійснює такого захисту або здійснює його неналежним чином. При цьому, саме на прокурора покладається обов`язок обґрунтувати, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також обставини, які свідчать про нездійснення або неналежне здійснення відповідним органом своїх повноважень.

Нездійснення захисту інтересів держави проявляється у пасивній поведінці компетентного органу, який усвідомлює або повинен усвідомлювати наявність порушення, має передбачені законом повноваження для його припинення та захисту відповідних інтересів, однак, упродовж розумного строку не вживає належних заходів, у тому числі не звертається до суду.

Неналежне здійснення захисту, на відміну від його нездійснення, передбачає вчинення компетентним органом певних дій, спрямованих на захист інтересів держави, які, однак, з огляду на їх зміст, обсяг або результат, не забезпечують ефективного припинення порушення та відновлення відповідних інтересів.

Водночас, прокурор не є альтернативним суб`єктом звернення до суду та не може замінювати компетентний орган лише з мотивів незгоди зі способом реалізації ним своїх повноважень. Підставою для субсидіарного представництва є саме встановлена пасивність такого органу або очевидна неефективність ужитих ним заходів за умови існування порушеного інтересу держави, який залишається без належного захисту.

Отже, під час вирішення питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави суд повинен оцінити не формальну наявність у компетентного органу права на звернення до суду, а його фактичну поведінку після того, як йому стало відомо про порушення, тривалість невжиття належних заходів та результативність дій, спрямованих на захист інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначила, що бездіяльність компетентного органу, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави, має місце у разі, якщо такий орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їх захисту, однак упродовж розумного строку не звернувся до суду з відповідним позовом. При цьому, прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати та підтвердити наявність такої бездіяльності.

Звернення прокурора до компетентного органу до подання позову у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», надає цьому органу можливість самостійно відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема провести перевірку, вжити заходів для припинення порушення, звернутися до суду або надати прокурору аргументовану відповідь про відсутність підстав для такого реагування.

Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, підлягає оцінці як бездіяльність цього органу. Розумність відповідного строку визначається судом з урахуванням характеру та значущості порушення інтересів держави, необхідності їх невідкладного захисту, можливості настання невідворотних негативних наслідків, а також інших обставин конкретної справи.

Отже, для підтвердження підстав представництва прокурору достатньо дотриматися порядку, встановленого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та надати компетентному органу можливість самостійно захистити інтереси держави. Якщо після отримання відповідного звернення компетентний орган упродовж розумного строку не звернувся до суду, така обставина є достатнім аргументом на підтвердження наявності підстав для представництва.

У разі коли прокурору відомі причини незвернення компетентного органу до суду, він повинен зазначити їх у позовній заяві. Водночас, якщо з відповіді компетентного органу неможливо встановити причини невжиття ним відповідних заходів або така відповідь взагалі не надана, зазначене саме по собі не є підставою вважати звернення прокурора до суду необґрунтованим.

Водночас, необхідною умовою для представництва прокурором інтересів держави в особі відповідного суб`єкта владних повноважень є наявність у такого органу компетенції щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у тому числі, шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 620/6905/22, проаналізувавши положення Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, та положення, яке регулює діяльність її територіальних органів, дійшов висновку, що контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог законодавства у сфері охорони довкілля та природних ресурсів належить до повноважень органів Держекоінспекції. Зміст відповідного правового регулювання підтверджує наявність у Держекоінспекції та її територіальних органів права на звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності органу місцевого самоврядування, яка порушує вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26 листопада 2025 року у справі № 600/2736/25-а, в якій зазначено, що діяльність органу місцевого самоврядування у відповідній сфері є об`єктом державного нагляду та контролю у сфері захисту довкілля і природних ресурсів, здійснення якого покладено на органи Держекоінспекції. При цьому, Верховний Суд зауважив, що реалізації права Інспекції на звернення до суду передує здійснення нею у встановленому законодавством порядку повноважень державного нагляду (контролю).

У зазначеній постанові Верховний Суд також підтвердив, що територіальний орган Держекоінспекції є компетентним органом, до повноважень якого належить забезпечення захисту інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, а тому може бути визначений прокурором як орган, в інтересах якого подається позов про визнання протиправною бездіяльності суб`єктів, на яких покладено відповідні природоохоронні обов`язки.

З огляду на викладене, наявність у Державної екологічної інспекції у Чернігівській області повноважень щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог природоохоронного законодавства, а також права на звернення до суду з позовом про визнання протиправною їх бездіяльності свідчить про те, що цей орган є компетентним суб`єктом у спірних правовідносинах та правильно визначений прокурором як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції.

Аналогічний підхід щодо застосування положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 КАС України викладено Верховним Судом у постанові від 08 липня 2026 року у справі № 380/5945/25, предметом розгляду в якій було питання наявності у прокурора підстав для звернення до суду в інтересах держави в особі територіального органу Держекоінспекції з позовом до органу місцевого самоврядування у зв`язку з порушенням вимог природоохоронного законодавства.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив з того, що саме Державна екологічна інспекція уповноважена звертатися до суду, зокрема, з позовами про визнання протиправними дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Водночас наявність у компетентного органу відповідних повноважень не виключає можливості представництва прокурором інтересів держави у разі, якщо такий орган фактично не забезпечує їх належного захисту.

Верховний Суд зазначив, що невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність такого органу. При цьому, пасивна поведінка органу Держекоінспекції, яка обмежується констатацією факту порушення без вжиття реальних заходів впливу на орган місцевого самоврядування, у сукупності з триваючим характером правопорушення є достатнім підтвердженням нездійснення компетентним органом захисту інтересів держави.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 липня 2026 року у справі № 380/5945/25 наголосив, що інтерес держави у таких правовідносинах полягає у забезпеченні екологічної безпеки територіальної громади, а тривале існування порушення вимог природоохоронного законодавства свідчить про необхідність належного та своєчасного реагування з боку уповноважених органів. За відсутності такого реагування прокурор, виконуючи субсидіарну роль, має право звернутися до суду з метою забезпечення захисту відповідного інтересу держави.

Отже, вирішуючи питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен оцінювати фактичну поведінку компетентного органу, характер і тривалість порушення, зміст ужитих заходів та їх спроможність забезпечити реальний захист інтересів держави. Саме по собі здійснення органом окремих контрольних або інформаційних заходів не спростовує його бездіяльності, якщо такі заходи не спричинили припинення триваючого порушення та орган упродовж розумного строку не використав наданого йому права на судовий захист.

Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2021 року Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області проведено планову перевірку дотримання Лосинівською селищною радою Ніжинського району Чернігівської області вимог природоохоронного законодавства, об`єктом якої, зокрема, було місце видалення твердих побутових відходів, розташоване на території с. Данина.

Під час перевірки встановлено відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку під зазначеним місцем видалення відходів, а також те, що земельну ділянку не сформовано та не виділено на місцевості. За результатами перевірки складено акт від 14 липня 2021 року № 70/08 та 15 липня 2021 року винесено вимогу селищному голові щодо забезпечення утримання й експлуатації місць видалення відходів відповідно до вимог законодавства.

Водночас, листом від 19 травня 2025 року № 848/03-42 Лосинівська селищна рада Ніжинського району Чернігівської області повідомила, що технічна документація на земельну ділянку під місцем видалення відходів у с. Данина не розроблялася та не затверджувалася.

Отже, виявлене Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області ще у липні 2021 року порушення станом на травень 2025 року залишалося неусунутим.

При цьому, Державна екологічна інспекція у Чернігівській області листом від 14 травня 2025 року № 04/1421 повідомила, що заходи претензійно-позовного характеру щодо усунення виявлених порушень, зокрема шляхом зобов`язання оформити земельні ділянки під місцями видалення відходів, не здійснювалися та найближчим часом здійснюватися не плануються, а також зазначила про можливість звернення до суду з відповідним позовом безпосередньо прокуратурою.

Таким чином, Державна екологічна інспекція у Чернігівській області була обізнана про наявність порушення вимог природоохоронного та земельного законодавства щонайменше з липня 2021 року, однак, упродовж майже чотирьох років не звернулася до суду та прямо повідомила про відсутність наміру застосовувати заходи претензійно-позовного характеру.

На переконання колегії суддів, наведені обставини у своїй сукупності свідчать не лише про формальну наявність у компетентного органу повноважень щодо захисту інтересів держави, а й про фактичне нездійснення ним такого захисту протягом розумного строку.

Вжиття Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області у 2021 році контрольних заходів та винесення вимоги, яка не була виконана, не спростовує її подальшої пасивної поведінки, оскільки зазначені дії не забезпечили припинення триваючого порушення, а інших ефективних заходів реагування Інспекцією не вживалося.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що прокурор мав навести обставини, які об`єктивно перешкоджали Державній екологічній інспекції у Чернігівській області самостійно звернутися до суду.

Положення ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» пов`язують виникнення у прокурора повноважень на представництво інтересів держави не з відсутністю у компетентного органу фактичної можливості звернутися до суду, а з нездійсненням або неналежним здійсненням таким органом захисту відповідних інтересів. Тому визначальним є об`єктивний факт невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про порушення інтересів держави.

Колегія суддів також вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність надання прокурором доказів проведення перевірки діяльності компетентного органу та встановлення фактів неналежного виконання ним покладених функцій. Законодавством не передбачено, що підтвердження підстав для представництва інтересів держави має здійснюватися виключно шляхом проведення такої перевірки, притягнення посадових осіб відповідного органу до дисциплінарної чи іншої юридичної відповідальності або встановлення їх вини.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави встановлюються судом з огляду на фактичну поведінку компетентного органу, тривалість невжиття ним ефективних заходів, характер порушення та зміст відповіді, наданої на звернення прокурора в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Неможливість установити причини, з яких компетентний орган не звернувся до суду, сама по собі не свідчить про відсутність підстав для прокурорського представництва.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись статтями ст.ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу виконувача обов`язків заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.