Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №273/1362/26 — Баранівський районний суд Житомирської області

Баранівський районний суд Житомирської області

Справа № 273/1362/26

Провадження № 2-о/273/76/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

27 липня 2026 року Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді Бєлкіну Д. С. секретаря судових засідань Стаднюк В.В. , з участю представника заявника адвоката Ковальчук Р.М., заінтересованої особи ОСОБА_1 , представника заінтересованої особи адвоката Ляхова О.В. ( в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа - ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, в якій просить видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_1 та встановити відносно неї наступні заходи тимчасового обмеження її прав строком на 6 місяців: заборонити перебувати в місці їх спільного проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 , заборонити наближатися на відстань до 100 метрів до місця їх проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог вказав, що з 31.12.2013 він перебував у шлюбі з ОСОБА_1 . 02.12.2014 він отримав у власність шляхом приватизації земельну ділянку площею 0,15 га (кадастровий номер 1820655400:03:002:0104) для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 . Під час перебування у шлюбі він розпочав будівництво нового будинку на цій земельній ділянці, однак з причин відсутності необхідних коштів його не завершив та не зміг ввести належним чином в експлуатацію. У зв`язку з чим подружжя проживало у самочинно збудованому об`єкті незавершеного будівництва (який не набув статусу житлового будинку) на земельній ділянці кадастровий номер 1820655400:03:002:0104, по АДРЕСА_1 . З часом сімейні відносини почали погіршуватись, шлюб став формальним, у зв`язку з чим у грудні 2022 року сторони звернулись до Баранівського відділу ДРАЦС для подання спільної заяви про розлучення в порядку ч.1 ст. 160 СК України та 24.01.2023 року отримали свідоцтво про розірвання шлюбу. Попри офіційне розірвання шлюбу, ОСОБА_3 з невідомих причин продовжувала проживати у самочинно збудованому об`єкті незавершеного будівництва (який не набув статусу житлового будинку) розташованому на земельній ділянці, яка належить йому на праві приватної власності. Спільне проживання на одній земельній ділянці в недобудованому приміщенні є нестерпним та становить реальну загрозу для життя та здоров`я як його самого, так і членів його родини, оскільки ОСОБА_3 систематично зловживає алкогольними напоями, внаслідок чого поводиться вкрай неадекватно та агресивно. Перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вона регулярно провокує конфлікти, які переростають у бійки та застосування фізичного насильства. Жертвами протиправних та насильницьких дій ОСОБА_4 є не лише заявник, а й інші члени сім`ї. Окрім фізичного насильства (вчинення бійок, завдання ударів) ОСОБА_3 чинить постійний, жорстокий психологічний тиск. Зокрема, вона відкрито демонструє наявність стосунків з іншими чоловіками, що супроводжується цинічними образами, нецензурною лайкою та приниженням чоловічої гідності заявника. Поведінка ОСОБА_4 є систематичною, агресивною та непередбачуваною, що викликає у нього постійний страх за власну безпеку, здоров`я та життя. У зв`язку з такою агресивною поведінкою колишньої дружини, яка щоразу становила та становить реальну загрозу для його життя і фізичного здоров`я, він був змушений неодноразово викликати працівників органів Національної поліції України для припинення протиправних дій та фіксації фактів насильства за місцем перебування. За результатами реагування на вказані виклики та за фактами вчинення ОСОБА_5 домашнього насильства, працівниками поліції неодноразово складались протоколи про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (вчинення домашнього насильства).

Істотною обставиною є те, що ОСОБА_3 фактично не проживає у цьому приміщенні на постійній основі, до зазначеного будинку та земельної ділянки з`являється виключно епізодично (наїздами). При цьому такі наїзди ніколи не пов`язані з побутовими потребами чи веденням господарства. Метою кожної появи ОСОБА_4 є виключно ініціювання нових конфліктів, психологічний тиск та агресивне з`ясування відносин. Земельна ділянка кадастровий номер 1820655400:03:002:0104, по АДРЕСА_1 , на якій розташований самочинно збудований об`єкт незавершеного будівництва (який не набув статусу житлового будинку) належить на праві приватної власності ОСОБА_6 19.12.2006 за договором купівлі-продажу ОСОБА_7 придбав старий дерев`яний будинок загальною площею 63.51 м.кв. по АДРЕСА_1 , однак у подальшому зніс його, оскільки відсоток зносу становив – 72%, що було на межі саморуйнування. ОСОБА_7 зареєстрований за своїм місцем проживання по АДРЕСА_1 . Попри те, що ОСОБА_3 не має реєстрації постійного місця проживання , вона продовжує перебувати на земельній ділянці (та об`єкт незавершеного будівництва), яка їй не належить та до якої вона не має жодного стосунку.

Заявник та його представник в судовому засіданні вимоги заяви підтримали, просили такі задовольнити, надали пояснення, аналогічні викладеним в заяві.

Заінтересована особа ОСОБА_1 в судовому засіданні щодо вимог заяви заперечила, додатково пояснила, що постійно проживає і веде домашнє господарство за адресою АДРЕСА_1 . Заявник ОСОБА_2 у своїй заяві вказав неправду, я не вживаю спиртних напоїв і не провокую його.

Педставник ОСОБА_1 адвокат Ляхов О.В. у судовому засіданні щодо вимог заяви заперечив, додатково пояснив, що заява необгрунтована, жодної постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за домашнє насильство не було, провадження закриті за закінченням строків. На даний у провадженні апеляційного суду перебуває спір сторін про поділ майна, зокрема і житлового будинку. Посилання заявника на те, що ОСОБА_1 не сплачує рахунки за світло, не є ознакою домашнього насильства. ДВважає, що дана заява подана ОСОБА_8 у відповідь на таку ж заяву ОСОБА_1 .

Заслухавши пояснення заявника та заінтересованої особи, їх представників, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень глави 13 Розділу IV ЦПК України справи про видачу і продовження обмежувального припису розглядаються судами в порядку окремого провадження.

Згідно з п.1 ч.1 ст.350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

За змістом п. п. 3, 6, 7, 8 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Частиною 2 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких, в тому числі, - подружжя, колишнє подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти), рідні брати і сестри.

За змістом ч.2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Згідно вимог ч.3 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

У пункті 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису,суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22), вказано, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

У постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20) висловлена правова позиція, згідно з якою сам факт звернення заявника до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між подружжям та не підтверджує факт вчинення особою домашнього насильства.

Згідно з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 545/744/19 (провадження № 61-13514св19) встановлений факт сварок і непорозумінь між подружжям на побутовому ґрунті свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факту вчинення особою домашнього насильства.

Отже, як домашнє насильство може бути кваліфіковане не будь-яке виникнення сварок і непорозумінь на побутовому ґрунті між подружжям (колишнім подружжям) чи особами, котрі мешкають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а лише такі діяння фізичного або ж психологічного характеру, внаслідок яких була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23(провадження № 61-9498св23), зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Звертаючись до суду,заявник вказав, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу вчиняє щодо нього дії, що мають ознаки психологічного насильства, додавши до заяви копії постанов суду про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , провадження по яких закрито у зв`язку з закінченням строку притягнення особи до адміністративної відповідальності, а тому такі надані заявником докази не дають суду підстави дійти висновку про наявність в діях заінтересованої особи психологічного або фізичного насильства відносно заявника.

Що стосується твердження заявника про наявність у ОСОБА_1 у власності іншого житлового будинку, то це не є достатнього підставою для задоволення даної заяви

Також заявником не надано будь-яких доказів вчинення заінтересованою особою фізичного насильства у вигляді дій, зазначених у заяві. Саме по собі звернення заявника до поліції та складання протоколів не підтверджує з достовірністю факт вчинення домашнього насильства відносно заявника.

Враховуючи викладене, проаналізувавши докази та пояснення учасників, суд приходить до висновку, що надані заявником докази не підтверджують вчинення насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Фактично, встановлені у судовому засіданні обставини свідчать лише про наявність конфліктних відносин між заявником і заінтересованою особою.

Відтак, встановивши, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_1 жодного з видів зазначеного вище насильства стосовно ОСОБА_2 у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не визначають ризиків, тобто чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для заявника, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені вказаним Законом, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 294, главою 13 ЦПК України, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа - ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовити повністю.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 31.07.2026 року

Суддя Бєлкіна Д.С.