Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №620/562/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/562/25 Головуючий у 1 інстанції: Баргаміна Н.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.11.2024 року про надання відстрочки від мобілізації за абзацом 13 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відмови викладеної у листі від 28.11.2024 № 6/3624;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо надання ОСОБА_1 відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що разом із заявою про надання відстрочки ним було подано всі необхідні документи, які підтверджують наявність у його батька інвалідності II групи, потребу останнього у сторонньому догляді, а також фактичне здійснення такого догляду саме позивачем. При цьому, апелянт зазначає, що його сестра ОСОБА_1 не має можливості здійснювати догляд та утримувати батька, оскільки, перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не забезпечена матеріально та фінансово, що підтверджується відповідними документами та нотаріально посвідченою заявою, однак, суд першої інстанції належної оцінки цим обставинам не надав. Крім того, апелянт посилається на те, що його батько відповідною заявою обрав саме його як особу, яка здійснюватиме утримання та догляд, проте, вказане волевиявлення особи з інвалідністю відповідачем та судом не враховано. Також, апелянт стверджує, що комісія формально підійшла до розгляду поданих документів та без належного з`ясування всіх обставин дійшла необґрунтованого висновку про наявність іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення, який повинен здійснювати догляд за батьком позивача.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до голови Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , 27 листопада 2024 року Комісією з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 було прийнято рішення, оформлене протоколом № 49, про відмову в наданні відстрочки, оскільки є член сім`ї першого ступеня споріднення, який повинен здійснювати постійний догляд, зазначений у пункті 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (донька).

Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, а також засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону № 3543-XII, громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Водночас, статтею 23 Закону № 3543-XII визначено підстави для надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Механізм проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а також порядок оформлення відстрочки від такого призову визначений Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 58 Порядку № 560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Пунктом 60 Порядку № 560 передбачено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до додатку 5 до Порядку № 560, особи, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю, до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації додають документи:

- для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;

- для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

- для військовозобов`язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб);

- для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку з наявністю у його батька - ОСОБА_2 інвалідності II групи та необхідністю здійснення за ним догляду.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи, а відповідно до висновку ЛКК № 980 від 14.11.2024 потребує сторонньої допомоги.

З метою реалізації права на відстрочку, 19.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до Комісії із відповідною заявою, до якої долучив документи на підтвердження родинних відносин, інвалідності батька, потреби його у догляді, а також документи щодо інших членів сім`ї.

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 має повнолітню доньку - ОСОБА_3 , яка не є військовозобов`язаною. У нотаріально посвідченій заяві від 12.11.2024 ОСОБА_3 зазначила про неможливість здійснення догляду та утримання батька, у зв`язку з перебуванням у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також вказала, що фактично догляд за батьком здійснює її брат ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_2 заявою, складеною за формою згідно з додатком 15 до Порядку № 560, обрав ОСОБА_1 як особу з числа військовозобов`язаних членів сім`ї першого ступеня споріднення для здійснення його утримання (догляду).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , 27 листопада 2024 року Комісією з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення, оформлене протоколом № 49, про відмову у наданні відстрочки у зв`язку з наявністю члена сім`ї першого ступеня споріднення, який повинен здійснювати постійний догляд, - доньки особи з інвалідністю.

Отже, предметом правової оцінки у межах цієї справи є наявність у ОСОБА_1 передбачених пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за умови наявності у його батька іншої повнолітньої невійськовозобов`язаної дитини та з урахуванням обставин, на які позивач посилається як на підтвердження неможливості сестри здійснювати утримання та догляд.

Так, відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати, крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту) або відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що сама по собі наявність у військовозобов`язаного одного з батьків з інвалідністю I чи II групи не є безумовною та достатньою підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Виникнення такого права законодавець пов`язав із сукупністю визначених законом обставин, однією з яких є відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати відповідного батька чи матір.

При цьому, законодавцем безпосередньо визначено обставини, за наявності яких інша невійськовозобов`язана особа, на яку покладено обов`язок щодо утримання особи з інвалідністю, не перешкоджає виникненню у військовозобов`язаного права на відстрочку, а саме: якщо така особа сама є особою з інвалідністю, потребує постійного догляду, перебуває під арештом (крім домашнього арешту) або відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Отже, для застосування пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII правове значення має не лише факт наявності батька або матері з інвалідністю I чи II групи, а й наявність або відсутність інших невійськовозобов`язаних осіб, які, відповідно до закону, зобов`язані їх утримувати, та встановлення щодо таких осіб передбачених цією нормою винятків.

Водночас, можливість особи з інвалідністю I чи II групи обрати одну особу з числа військовозобов`язаних для здійснення свого утримання (догляду) законодавець також пов`язав саме з відсутністю невійськовозобов`язаних осіб, які відповідно до закону зобов`язані її утримувати.

Аналогічна послідовність умов закріплена Порядком № 560, яким передбачено складання заяви за формою згідно з додатком 15 про вибір військовозобов`язаного для здійснення утримання (догляду) саме у разі відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та, відповідно до закону, зобов`язані утримувати особу, зазначену у пункті 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Колегія суддів враховує правовий підхід, викладений Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 140/12873/23, відповідно до якого, під час вирішення питання щодо застосування передбаченої законом сімейної підстави визначальним є встановлення саме тих юридичних обставин, з якими відповідна норма закону безпосередньо пов`язує настання визначених нею правових наслідків.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що ОСОБА_2 має повнолітню доньку - ОСОБА_3 , яка є сестрою позивача. При цьому, відповідач виходив з того, що ОСОБА_3 не є військовозобов`язаною та належить до осіб, які, відповідно до закону, зобов`язані утримувати свого батька. Саме наявність доньки була визначена Комісією як підстава для відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки.

Так, відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з частиною першою статті 172 СК України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Водночас, частиною першою статті 202 СК України встановлено обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, а відповідно до частини першої статті 203 СК України, дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Отже, обов`язок повнолітніх дітей щодо батьків встановлений безпосередньо Конституцією України та СК України і не залежить від того, хто з кількох повнолітніх дітей фактично здійснює догляд за батьком.

Водночас, частина друга статті 202 та стаття 204 СК України визначають спеціальні підстави, за яких такий обов`язок не виникає або особа може бути звільнена від його виконання. Матеріали цієї справи не містять відомостей про наявність щодо ОСОБА_3 таких обставин.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що перебування його сестри ОСОБА_3 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку свідчить про відсутність іншої особи, яка не є військовозобов`язаною та відповідно до закону зобов`язана утримувати батька позивача.

Як вбачається з нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 від 12.11.2024, неможливість здійснювати догляд (утримувати) батька вона обґрунтовувала тим, що у період з 08.06.2023 по 15.04.2026 перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та у зв`язку із цим матеріально і фінансово не забезпечена.

Водночас, пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 із заявою про надання відстрочки, прямо визначено випадки, за яких наявність іншої невійськовозобов`язаної особи, яка відповідно до закону зобов`язана утримувати особу з інвалідністю, не перешкоджає реалізації військовозобов`язаним права на відстрочку, а саме: якщо така особа сама є особою з інвалідністю, потребує постійного догляду, перебуває під арештом (крім домашнього арешту) або відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до зазначених законодавцем обставин не віднесено.

Наведене узгоджується також з нормативним регулюванням процедури підтвердження права на відстрочку, встановленої Порядком № 560.

Додатком 5 до цього Порядку для підтвердження неможливості іншої невійськовозобов`язаної особи, яка відповідно до закону зобов`язана утримувати особу з інвалідністю I чи II групи, передбачено документи, що підтверджують саме обставини, визначені пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Отже, сама по собі довідка про перебування у відпустці для догляду за дитиною та нотаріально посвідчена заява про відсутність матеріального і фінансового забезпечення не підтверджують наявності передбачених законом обставин, які виключали б врахування ОСОБА_3 як іншої невійськовозобов`язаної особи, зобов`язаної законом утримувати свого батька.

При цьому, перебування повнолітньої доньки у відпустці для догляду за власною дитиною саме по собі не припиняє встановленого законом обов`язку щодо утримання непрацездатного батька та не змінює її правового статусу для цілей застосування пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Посилання апелянта на фактичну неможливість сестри здійснювати догляд за батьком, у зв`язку з необхідністю догляду за малолітньою дитиною, фактично зводиться до поширення на спірні правовідносини обставини, яка не передбачена законодавцем, як виняток із встановленої наведеною нормою умови.

З огляду на викладене, надані ОСОБА_1 документи підтверджували факт перебування його сестри у відпустці для догляду за дитиною, однак не підтверджували наявності щодо неї жодної з обставин, з якими пункт 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII пов`язує можливість не враховувати іншу невійськовозобов`язану особу, яка відповідно до закону зобов`язана утримувати особу з інвалідністю.

Таким чином, відповідні доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 сукупності передбачених законом умов для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Доводи апелянта про те, що наявність заяви ОСОБА_2 за формою згідно з додатком 15 до Порядку № 560, якою останній обрав ОСОБА_1 для здійснення свого утримання (догляду), є достатньою підставою для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, зі змісту поданої до Комісії заяви вбачається, що ОСОБА_2 із числа військовозобов`язаних членів своєї сім`ї першого ступеня споріднення для здійснення свого утримання (догляду) обрав сина - ОСОБА_1 .

Водночас, відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII право особи з інвалідністю I чи II групи обрати для здійснення догляду одну особу з числа військовозобов`язаних законодавець пов`язав із попередньою умовою - відсутністю невійськовозобов`язаних осіб, які відповідно до закону зобов`язані її утримувати.

Отже, волевиявлення особи з інвалідністю щодо вибору конкретного військовозобов`язаного не є самостійною та безумовною підставою для виникнення у такої особи права на відстрочку, а може бути реалізоване лише за наявності визначених законом передумов.

Відповідно, заява за формою, згідно з додатком 15 до Порядку № 560, має значення для визначення конкретної особи з числа військовозобов`язаних, яка здійснюватиме утримання (догляд) особи з інвалідністю, однак сама по собі не підтверджує відсутності інших невійськовозобов`язаних осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати таку особу, та не замінює необхідності встановлення цієї обставини.

У спірних правовідносинах така передумова відсутня, оскільки, як встановлено вище, ОСОБА_2 має повнолітню доньку - ОСОБА_3 , яка не є військовозобов`язаною та щодо якої матеріалами справи не підтверджено наявності передбачених пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII обставин, за яких вона не враховується як особа, зобов`язана відповідно до закону утримувати батька.

Враховуючи вищезазначене, факт обрання ОСОБА_2 саме ОСОБА_1 для здійснення свого утримання (догляду) не усуває встановленої законом умови щодо відсутності інших невійськовозобов`язаних осіб, зобов`язаних його утримувати, а тому, не свідчить про наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Щодо доводів апелянта про те, що у заяві від 19.11.2024 ним помилково зазначено пункт 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII замість пункту 13 цієї частини, колегія суддів зазначає, що вказана обставина не впливає на правильність вирішення спору по суті.

Як убачається зі змісту позовних вимог та доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 пов`язує наявність у нього права на відстрочку саме з пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, посилаючись на наявність у його батька інвалідності II групи та здійснення за ним догляду.

Водночас, навіть за умови оцінки поданої позивачем заяви та доданих до неї документів на предмет відповідності вимогам пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII сукупність передбачених цією нормою умов для надання ОСОБА_1 відстрочки відсутня.

При цьому, колегія суддів враховує, що Комісії разом із заявою були надані документи щодо наявності у ОСОБА_2 іншої повнолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , а також її нотаріально посвідчена заява щодо неможливості здійснювати догляд за батьком, у зв`язку з перебуванням у відпустці для догляду за дитиною.

Отже, відповідні обставини були відомі відповідачу на час вирішення питання про надання відстрочки та безпосередньо оцінені Комісією, яка саме наявність доньки визначила підставою для відмови у наданні відстрочки.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.