Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №620/14789/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/14789/24 Головуючий у 1 інстанції: Лукашова А.Б.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №254150031330 від 24.07.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як матері інваліда з дитинства з 17.07.2024.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував спадковий характер захворювання її сина, яке існувало з народження та проявлялося до досягнення ним шестирічного віку. Апелянт наголошує, що наявні медичні документи підтверджують ранні прояви захворювання, яке надалі стало підставою для встановлення дитині інвалідності. Відтак, на переконання апелянта, відсутність висновку ЛКК не спростовує факту наявності відповідних підстав до досягнення дитиною шестирічного віку. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність у ОСОБА_1 права на дострокове призначення пенсії.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 20.10.2022, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

ОСОБА_2 є дитиною-інвалідом до 18 років, що підтверджується медичним висновком №139 від 21.06.2023, виданого Комунальним некомерційним підприємством "Сімейна поліклініка" Чернігівської міської ради, відповідно до якого у дитини наявне захворювання (патологічний стан), що відповідає розділу І пункту 3, підпункту 3.15 "Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 №454/471/516 (згідно з Наказом Міністерства охорони здоров`я №342 від 11.07.2005).

17 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності зазначену заяву передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення від 24 липня 2024 року №254150031330 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком. Вказане рішення мотивовано тим, що поданими документами не підтверджено право ОСОБА_1 на зниження пенсійного віку, оскільки, відсутній висновок лікарсько-консультаційної комісії про наявність у дитини медичних показань для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Не погоджуючись з вищевказаною відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Пунктом 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Механізм подання та оформлення документів для призначення пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 2.17 розділу II Порядку № 22-1, при призначенні пенсій матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини.

Пунктом 2.18 розділу II Порядку № 22-1 визначено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги.

У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку.

Згідно з пунктом 1 Порядку видачі медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 грудня 2001 року № 482, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 січня 2002 року за № 11/6299 (далі - Порядок № 482), показаннями для встановлення інвалідності у дітей є патологічні стани, які виникають при вроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 482, установлення у дитини медичних показань для визнання її дитиною з інвалідністю віком до 18 років здійснюється лікарсько-консультативними комісіями відповідних закладів охорони здоров`я після стаціонарного або амбулаторного обстеження.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08 листопада 2001 року № 454/471/516 затверджено Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, як мати дитини з інвалідністю.

На обґрунтування наявності права на призначення дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 надала документи, що підтверджують факт народження та виховання нею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також встановлення йому статусу дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Зокрема, відповідно до медичного висновку №139 від 21.06.2023, виданого Комунальним некомерційним підприємством «Сімейна поліклініка» Чернігівської міської ради, у дитини встановлено захворювання, яке стало підставою для визнання її дитиною з інвалідністю, а з 22.06.2023 ОСОБА_2 призначено відповідну державну соціальну допомогу.

Заяву ОСОБА_1 за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке прийняло рішення від 24.07.2024 №254150031330 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком.

За змістом пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до досягнення шестирічного віку, після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. Отже, виникнення такого права пов`язується із сукупністю визначених законом умов щодо віку матері, тривалості її страхового стажу, факту народження та виховання дитини до шестирічного віку, а також обставин, пов`язаних з інвалідністю дитини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50-річного віку, а її страховий стаж становив 33 роки 1 місяць 15 днів, тобто перевищував мінімальну тривалість страхового стажу, передбачену пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.

Факт того, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 20.10.2022. Обставини виховання ОСОБА_1 сина до досягнення ним шестирічного віку відповідачем під сумнів не ставилися та підставою для відмови у призначенні пенсії не визначалися.

Також, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не заперечувало факту визнання ОСОБА_2 дитиною з інвалідністю віком до 18 років, що підтверджується медичним висновком №139 від 21.06.2023 та посвідченням про призначення йому з 22.06.2023 відповідної державної соціальної допомоги.

Таким чином, досягнення ОСОБА_1 необхідного віку, наявність у неї передбаченого законом страхового стажу, факт народження та виховання дитини до шестирічного віку, а також установлення ОСОБА_2 статусу дитини з інвалідністю не є спірними у межах цієї справи.

Слід зауважити, що єдиною підставою для відмови у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком визначено відсутність висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Отже, вирішенню підлягає питання, чи є відсутність саме такого висновку безумовною та достатньою підставою для відмови у призначенні дострокової пенсії за віком за наявності інших документів, якими ОСОБА_1 обґрунтовує своє право на призначення такої пенсії.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 визнано дитиною з інвалідністю після досягнення ним шестирічного віку, а тому відповідно до пункту 2.18 Порядку №22-1 наявність у дитини медичних показань для встановлення такого статусу до досягнення шестирічного віку мала бути підтверджена висновком лікарсько-консультаційної комісії.

Оскільки ОСОБА_1 такого висновку не надала, суд першої інстанції дійшов висновку, що поданими нею документами не підтверджено наявності всіх передбачених законодавством умов для призначення дострокової пенсії за віком.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими, такі висновки зроблено виключно з огляду на час формального встановлення дитині інвалідності та відсутність окремого висновку лікарсько-консультаційної комісії, без належної оцінки інших наявних у матеріалах справи документів у їх сукупності.

Сам по собі факт встановлення дитині інвалідності після досягнення шестирічного віку не є безумовним підтвердженням того, що обставини, які стали підставою для її встановлення, виникли лише після досягнення дитиною цього віку. Так само відсутність окремого документа не може бути достатньою підставою для висновку про відсутність відповідного юридично значущого факту без дослідження інших доказів, які стосуються часу виникнення таких обставин.

Правильність наведеного підходу підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформульованими у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а, вирішуючи питання щодо умов дострокового призначення пенсії матері дитини з інвалідністю, підтримала правовий висновок Верховного Суду України про те, що для призначення такої пенсії визначальне значення має не дата формального встановлення дитині інвалідності, а момент виникнення медичних показань для її встановлення.

Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові зазначила, що мати дитини з інвалідністю має право на призначення дострокової пенсії за віком у разі, якщо дитину визнано дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Якщо дитину визнано дитиною з інвалідністю після досягнення нею шестирічного віку, право матері на призначення такої пенсії пов`язується з підтвердженням того, що відповідні медичні показання існували до досягнення дитиною зазначеного віку.

Отже, з наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду вбачається, що встановлення дитині інвалідності після досягнення шестирічного віку саме по собі не виключає права матері на призначення дострокової пенсії за віком. У такому випадку правове значення має встановлення часу виникнення обставин, які стали підставою для визнання дитини дитиною з інвалідністю.

В подальшому, зазначений правовий висновок застосовано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.05.2022 у справі №620/4083/18.

У вказаній справі Верховний Суд, незважаючи на відсутність окремого висновку про наявність у дитини відповідних медичних показань до досягнення шестирічного віку, не обмежився перевіркою формальної наявності такого документа, а надав оцінку всій сукупності доказів, які характеризували час виникнення захворювання дитини. Встановивши, що захворювання, яке надалі стало підставою для встановлення інвалідності, мало вроджений характер та існувало від народження, Верховний Суд дійшов висновку про підтвердження відповідних обставин до досягнення дитиною шестирічного віку.

При цьому, Верховний Суд вказав, що відсутність відомостей у закладі охорони здоров`я та відсутність відповідної інформації у зв`язку зі значним плином часу не можна прирівнювати до відсутності самого факту або події. Верховний Суд також врахував, що наявними у справі доказами підтверджувався вроджений характер захворювання, тоді як суб`єктом владних повноважень не було надано доказів протилежного.

Таким чином, правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.05.2022 у справі №620/4083/18, підлягають застосуванню у взаємозв`язку.

Отже, відсутність окремого висновку лікарсько-консультаційної комісії не звільняє орган Пенсійного фонду України та суд від обов`язку дослідити інші наявні документи і надати їм оцінку в сукупності з метою встановлення часу виникнення обставин, які стали підставою для визнання дитини дитиною з інвалідністю.

Матеріали справи містять копію медичної картки ОСОБА_2 та виписку з неї, в яких зафіксовано відомості про стан здоров`я дитини починаючи з першого року її життя.

Зі змісту зазначених документів вбачається, що вже протягом першого року життя ОСОБА_2 лікарями виявлялися порушення, пов`язані з його фізичним розвитком та руховими функціями, у зв`язку з чим, дитині проводилися додаткові обстеження та призначалося відповідне лікування. Результати проведених обстежень також містили показники, які відрізнялися від установлених значень.

Вказані відомості були внесені до медичної документації безпосередньо під час спостереження за дитиною та задовго до досягнення нею шестирічного віку. Отже, вони підтверджують, що відповідні порушення стану здоров`я ОСОБА_2 виникли та спостерігалися не з моменту формального встановлення йому інвалідності у 2023 році, а значно раніше.

Водночас, медичним висновком №139 від 21.06.2023 установлено наявність у ОСОБА_2 спадкового захворювання, яке стало підставою для визнання його дитиною з інвалідністю віком до 18 років. Таким чином, відомості медичної картки про прояви порушень протягом першого року життя дитини узгоджуються з установленим надалі спадковим характером захворювання.

При цьому, колегія суддів не здійснює самостійного визначення діагнозу, часу виникнення захворювання або ступеня порушень стану здоров`я дитини, а надає правову оцінку відомостям, які були зафіксовані медичними працівниками у відповідних документах.

Оцінюючи зазначені документи у сукупності, колегія суддів ураховує, що вони містять послідовні відомості про наявність у ОСОБА_2 відповідних порушень ще протягом першого року життя, тоді як Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не надано доказів, які б спростовували ці обставини або свідчили про виникнення захворювання лише після досягнення дитиною шестирічного віку.

Враховуючи вищезазначене, установлення ОСОБА_2 статусу дитини з інвалідністю після досягнення шестирічного віку та відсутність окремого висновку лікарсько-консультаційної комісії не спростовують відомостей, зафіксованих у медичних документах, які у своїй сукупності підтверджують наявність відповідних обставин до досягнення ним шестирічного віку.

Так, пункт 2.18 Порядку №22-1 визначає документи, якими підтверджуються обставини, необхідні для призначення дострокової пенсії за віком матері особи з інвалідністю з дитинства.

Водночас, положення зазначеного пункту не можуть застосовуватися ізольовано від пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV та тлумачитися таким чином, що відсутність окремого документа в усіх випадках безумовно виключає право особи на призначення пенсії незалежно від змісту інших доказів.

Слід зауважити, що визначальним для вирішення питання про наявність у матері права на призначення дострокової пенсії за віком є встановлення часу виникнення обставин, які стали підставою для визнання дитини дитиною з інвалідністю. Висновок лікарсько-консультаційної комісії є передбаченим Порядком №22-1 засобом підтвердження таких обставин, однак, його відсутність не спростовує відомостей, безпосередньо зафіксованих медичними працівниками під час спостереження за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.

Приймаючи рішення від 24.07.2024 №254150031330, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області обмежилося констатацією відсутності висновку лікарсько-консультаційної комісії та на цій підставі дійшло висновку про непідтвердження права ОСОБА_1 на зниження пенсійного віку. Зміст оскаржуваного рішення відповідача не містить інших підстав для відмови у призначенні пенсії або висновків про невідповідність ОСОБА_1 вимогам щодо віку, страхового стажу чи виховання дитини до шестирічного віку.

При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не наведено обставин та не надано доказів, які спростовували б відомості медичної документації щодо стану здоров`я ОСОБА_2 протягом першого року його життя або свідчили б про виникнення захворювання, яке стало підставою для встановлення інвалідності, лише після досягнення ним шестирічного віку.

Отже, оскаржуване рішення відповідача ґрунтується виключно на формальній відсутності окремого документа та не враховує суті права, за реалізацією якого звернулася ОСОБА_1 .

Такий підхід не відповідає критерію обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки, при його прийнятті не було враховано всіх обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення дострокової пенсії за віком.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково надав визначального значення виключно відсутності висновку лікарсько-консультаційної комісії та не врахував правового підходу Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.05.2022 у справі №620/4083/18, а також наявних у матеріалах справи документів, які у своїй сукупності підтверджують існування відповідних обставин до досягнення ОСОБА_2 шестирічного віку.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що на день звернення із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 досягла 50-річного віку, мала страховий стаж тривалістю понад 15 років, є матір`ю ОСОБА_2 та виховала його до досягнення шестирічного віку. Наявні у справі документи також у своїй сукупності підтверджують, що обставини, які надалі стали підставою для встановлення ОСОБА_2 статусу дитини з інвалідністю, існували до досягнення ним шестирічного віку.

Враховуючи вищезазначене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24 липня 2024 року № 254150031330 про відмову у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки матеріалами справи підтверджено дотримання ОСОБА_1 усіх умов, визначених пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 17 липня 2024 року дострокову пенсію за віком, відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як матері особи з інвалідністю з дитинства.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

У відповідності до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24 липня 2024 року № 254150031330 про відмову у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 17 липня 2024 року дострокову пенсію за віком, відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, як матері особи з інвалідністю з дитинства.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, буд. 10, код ЄДРПОУ 21318350) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у загальному розмірі 3 028 (три тисяч двадцять вісім) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.