Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №580/10651/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/10651/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Аліменко В.О.

Тереза Ю.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

22.09.2025 позивач звернулася з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просила суд визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2025 №1253 (з основної діяльності) про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби солдатом призваним по мобілізації ОСОБА_2 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що висновки, викладені в акті службового розслідування щодо самовільного залишення місця служби солдатом ОСОБА_2 є передчасним та не доводять факту самовільного залишення місця служби. Факти, викладені в акті розслідування зводяться лише щодо неможливості встановити місця перебування військовослужбовця.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача, відтак вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона вказує на безпідставність апеляційної скарги та просить відмовити у її задоволенні.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний на військову службу під час мобілізації на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 30.08.2022 за № 223.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 02.01.2025 №1-РС солдата ОСОБА_2 призначено на посаду гранатометника 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону в/ч НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.02.2025 за № 51, солдат ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання 12.02.2025 зник безвісти поблизу АДРЕСА_1 .

На підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 17.02.2025 за № 874 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення поля бою солдатом призваним по мобілізації ОСОБА_2 .

За результатами службового розслідування складений відповідний акт від 08.03.2025 за № 10216, який затверджений наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 14.03.2025 за № 1253.

Крім того, відповідно до наказу від 14.03.2025 за № 1253 занесено до книги грошових стягнень та нарахувань суму шкоди завданої державі внаслідок втрати військового мана у розмірі 42040,82 грн та наказано не включати солдата ОСОБА_2 до наказів про виплату додаткової винагороди з лютого 2025 року та позбавлено преміювання за лютий 2025року та весь період самовільного залишення військової частини, включаючи місяця повернення.

Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Командир в/ч НОМЕР_1 дійшов висновку про самовільне залишення місця служби солдатом ОСОБА_2 лише з пояснень одного військовослужбовця, солдата ОСОБА_3 , який був на позиції разом із ОСОБА_2 .. Інших доказів, зокрема, фотозйомки, аерозйомки місця події, обставин, які могли спричинити залишення місця бою, акт службового розслідування не містить.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до п.п. 1, 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини визначені Статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999.

Положення Статуту Збройних Сил України поширюються на військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів.

Відповідно статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут; в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту).

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності (ч.2 ст.45 Дисциплінарного статуту). Порядок накладення дисциплінарних стягнень встановлено статтями 83-95 Дисциплінарного статуту.

Статтею 83 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Відповідно до ст. 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. У кожному випадку вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, інших порушень вимог Закону України «Про запобігання корупції» з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або проводиться за його рішенням за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції.

У частині 1 статті 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до вимог статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 р. за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).

Пунктом 1 розділу I Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування може призначатися у разі:

- невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;

- невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;

- неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;

- дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;

- втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;

- порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;

- недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;

- повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;

- скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Пунктом 3 Розділу II вказаного Порядку передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Відповідно до п. 1 Розділу III вказаного Порядку, рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.

За результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини (п. 1 р. V Порядку № 608).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (п. 6 р.VI Порядку № 608).

Водночас, порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Так, пунктом 144-1 Положення № 1153/2008 встановлено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України (п. 144-2 Положення №1153/2008).

Верховний Суд в постанові по справі № 813/1021/17 від 19.02.2020 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

В постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 804/4633/17 викладена позиція, що при залишенні військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину, Не з`ясування обставин і причин, за яких військовослужбовець залишив військову частину, а також відсутність доказів, які б підтверджували самовільне залишення розташування військової частини, свідчить про відсутність підстав для висновку про самовільне залишення цим військовослужбовцем військової частини.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно в акті службового розслідування від 08.03.2025 року №10216 зазначено, що близько 21 години 30 хвилин 12 лютого 2025 року в районі виконання бойового завдання а саме ведення оборонних дій поблизу населеного пункту Вовчанськ, Чугуївського району, Харківської області під час перевірки зв`язку з ПВ «ВЕНЕРА» ВОП «СУЗІР`Я» РОП « КОСМОС » в районі центру н.п. Вовчанськ стало відомо що, гранатометник 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат призваний по мобілізації ОСОБА_2 самовільно покинув позицію і зник в невідомому напрямку із закріпленою зброєю АК-74, 5,45мм № НОМЕР_2 .

Станом на 08.03.2025, тобто на момент завершення службового розслідування, ОСОБА_2 не повернувся у розташування військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до акту від 08.03.2025, у ході службового розслідування було виявлено ознаки кримінального правопорушення з боку ОСОБА_2 за ст. 408, 410 KK України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №1253 від 14.03.2025 про результати службового розслідування у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_2 визнано таким, що покинув оборонні позиції та не повернувся до військової частини НОМЕР_1 , в зв`язку з чим матеріали по даному факту були передані до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава.

Аналізуючи факти та обставини викладені у матеріалах службового розслідування, суд першої інстанції акцентував, що а ні в акті, а ні у відзиві на позовну заяву не вказано, які саме факти свідчать про те, що ОСОБА_2 саме самовільно покинув позицію, а не потрапив в полон або загинув внаслідок військових дій. Крім того, в поясненнях опитаних військовослужбовців містяться неточності та суперечності, які не дають можливості дійти однозначного висновку, що солдат ОСОБА_2 самовільно покинув позицію військового підрозділу.

Так, у поясненнях командира 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону в/ч НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 від 28.02.2025 вказано, що 12.02.2025 близько 20 год. 30 хв. солдат ОСОБА_2 доповів, що по ним працюють скиди. Дочекавшись моменту, коли скиди відпрацювали, приблизно 21 год 00 хв. капітан ОСОБА_4 відправив стрільця номера обслуги 1 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону в/ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_5 перевірити позицію ПВ «ВЕНЕРА» ВОП «СУЗІР`Я» РОП « КОСМОС », так як військовослужбовці з цієї позиції включно із солдатом ОСОБА_2 на зв`язок не виходили. Після того як він прибув на позицію виявив, що на місці були лише два військовослужбовця: ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , які повідомили, що після того, як відпрацювали скиди, ОСОБА_2 разом із зброєю вибіг і не прибув назад.

Із пояснень самого ОСОБА_5 , який був відправлений перевірити позицію вбачається, що йому солдат ОСОБА_3 сказав, що ОСОБА_2 вибіг кудись із зброєю і не прибув назад. Тобто, із наданих пояснень вбачається, що на позиції був лише один військовослужбовець, солдат ОСОБА_3 .

Свідчення, які надані командиром ОСОБА_4 , солдатом ОСОБА_3 та ОСОБА_5 містять розбіжності, що не дає можливості встановити обставини справи.

Разом з тим, пояснення солдата ОСОБА_6 , який зі слів командира ОСОБА_4 , був на позиції разом ОСОБА_2 , відсутні в матеріалах службового розслідування.

За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що твердження командира в/ч НОМЕР_1 про самовільне залишення місця служби ОСОБА_2 ґрунтуються лише на поясненнях одного військовослужбовця - солдата ОСОБА_3 ..

Інших доказів, зокрема, фотозйомка, аерозйомка місця події, обставини, які могли спричинити залишення місця бою, акт службового розслідування не містить.

Проведені військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 пошукові та розшукові заходи результатів не дали, місцезнаходження солдата ОСОБА_2 станом на теперішній час не встановлено.

Отже, підтвердженим є лише факт зникнення солдата ОСОБА_2 з місця дислокації після проведення ворогом бойових дій.

При цьому акт службового розслідування не містить жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували наявність у діях солдата ОСОБА_2 умислу на самовільне залишення поля бою, ухилення від виконання обов`язків військової служби або відмову діяти зі зброєю. Так само матеріали розслідування не містять відомостей, які б свідчили про вчинення ним будь-яких дій, спрямованих на порушення військової дисципліни чи вимог статутів Збройних Сил України.

Колегія суддів погоджується з твердженнями суду першої інстанції, що у відповідача відсутні правові підстави для висновку про самовільне залишення солдатом ОСОБА_2 поля бою або про вчинення ним дисциплінарного чи кримінального правопорушення, пов`язаного з відмовою від виконання обов`язків військової служби, що є підставою для визнання спірного наказу протиправним.

Колегія суддів звертає увагу, що особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими актами законодавства України (ч. 2 ст. 9 Закону №2505-VIII).

Абзацом 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 6 ст. 9 Закону №2011-XII визначено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

B свою чергу, видання відповідачем спірного наказу без наявності об`єктивних та достовірних доказів, обмежило право позивача на звернення із заявою про виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 , як зниклого безвісти та призвело до передчасних висновків щодо самовільного залишення її сином поля бою.

Колегія суддів звертає увагу що в силу приписів пункту 144-1 Положення № 1153/2008 призупинення військової служби, а відтак і припинення виплати грошового забезпечення, пов`язується із днем внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів, що відносно солдата ОСОБА_2 порушено кримінальне провадження , чи за фактом його зникнення ведеться досудове розслідування.

Таким чином, відповідачем не виконано вимоги п. 144-1 Положення № 1153/2008 в частині призупинення військової служби солдата ОСОБА_2 , а тому і в частині припинення виплати йому грошового забезпечення.

Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показів свідків.

Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею78 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даній справі відповідачем не доведено в суді правомірність оскаржуваного позивачкою наказу.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.О. Аліменко

Ю.О. Тереза

(повний текст постанови складено 31.07.26р.)