Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №620/9151/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/9151/25 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: cудді-доповідача: Терези Ю.О., cуддів: Безименної Н.В., Черпака Ю.К., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - Відповідач 1, Скаржник), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - Відповідач 2), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 22.07.2025 № 14646/03-16, яким ОСОБА_1 відмовлено у поновленні виплати пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити ОСОБА_1 з 01.09.2024 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, а також виплатити заборгованість з пенсії за віком, яка утворилась за період її несплати, починаючи з 01.09.2024.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в продовженні виплати пенсії ОСОБА_1 ПС №974260173158.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити ОСОБА_1 з 01.09.2024 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

У решті позову відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058-IV, однак у матеріалах пенсійної справи відсутнє рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії з підстав передбачених Законом № 1058-VI. За таких умов, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в продовженні виплати пенсії ОСОБА_1 ПС № 974260173158 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити ОСОБА_1 з 01.09.2024 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов`язання Відповідача 1 виплатити Позивачу заборгованість з пенсії за віком, суд першої інстанції зазначив про передчасність такої вимоги, оскільки перерахунок пенсії на виконання рішення суду ще не проведено, а суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які, можливо, будуть мати місце у майбутньому.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і відзиву Відповідача

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Скаржник подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В апеляційній скарзі Скаржник зазначає, що Позивач пропустила загальний шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ст. 122 КАС України, оскільки Позивач просить суд поновити виплату пенсії з 01.09.2024, проте до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів звернулася лише 08.08.2025. При цьому, Скаржник послався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.

Також Скаржник зазначає, що для поновлення виплати пенсії до заяви про призначення/ перерахунок пенсії додаються:

-копія документу/документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання/перебування за кордоном (з перекладом);

-оригінал документі про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом);

-копія паспорта громадянина України.

На переконання Скаржника, додані до заяви копії документів повинні бути засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально. Однак, при поданні заяви про поновлення виплати пенсії не було долучено повний пакет документів, які визначені законодавством (зокрема, документ про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання/перебування за кордоном). Оскільки, до заяви додано посвідку на постійне місце проживання (заявниця не є особою, яка тимчасово проживає за кордоном), підстави для прийняття позитивного рішення відносно Позивача відсутні.

Крім того, Скаржник наголошує, що Позивач не зверталась до сервісного центру органів Пенсійного фонду особисто та не подавала заяву для поновлення виплати пенсії, про що зазначено в адміністративному позові Позивачем.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Зокрема, Позивач зазначає, що звернулася до суду з цим позовом 08.08.2025, після прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішення від 22.07.2025 про відмову в продовженні виплати пенсії ОСОБА_1 , тобто у межах встановленого законом строку.

Також Позивач наголошує, що у вересні 2024 року рішення про припинення виплати пенсії пенсійний орган не приймав, тому припинення виплати пенсії відбулось з порушенням положень ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025 та 29.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

13.05.2026 за результатами повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, у зв`язку зі звільненням судді-доповідача Бєлової Л.В., вказана апеляційна скарга надійшла до провадження судді-доповідача Терези Ю.О.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2026 справу прийнято до провадження новим складом суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2026 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області рішення про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком та копію пенсійної справи ОСОБА_1 (у повному обсязі).

На виконання вказаної ухвали Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало витребувані судом докази. Водночас Відповідач 1 повідомив, що відповідне рішення про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком не приймалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

У цій справі жоден з учасників не заявляв клопотання про розгляд справи за їх участі, наявні у справі докази є достатніми для вирішення справи, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Як зазначає Позивач, з вересня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області припинило виплату пенсії.

17.06.2025 Позивач через свого представника звернулася із заявою до Відповідача 1 про поновлення виплати пенсії (а.с. 6), додавши до заяви копії: паспорта (а.с. 10-11), реєстраційного номера облікової картки платника податків (а.с. 12), посвідки на проживання з нотаріально засвідченим перекладом (а.с. 7-8), свідоцтва від 17.06.2025, виданого консулом Генерального консульства України в Мюнхені, що особа є живою (а.с. 9).

Вказана заява Позивача про поновлення виплати пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області.

За результатами розгляду заяви Відповідачем 2 прийнято рішення про відмову в продовженні виплати пенсії ОСОБА_1 ПС № 974260173158 (а.с. 5). У вказаному рішенні зазначено, що оскільки до заяви додано посвідку на постійне місце проживання (заявниця не є особою, яка тимчасово проживає за кордоном), прийнято рішення про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .

Вважаючи вказане рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню, Позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Оцінка висновків суду першої інстанції і доводів учасників справи

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, тому колегія суддів, враховуючи положення ч. 1 ст. 308 КАС України, не перевіряє його законність та обґрунтованість у цій частині.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, при вирішенні справи колегія суддів виходить з такого.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальний Закон, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 8 Закону №1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з протоколом № 330186 від 25.04.2007, який знаходиться у пенсійній справі, Позивачу в січні 2007 року призначена пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивач у адміністративному позові стверджує, що Відповідач 1 безпідставно та без прийняття відповідного рішення з 01.09.2024 припинив виплату пенсії.

Також у відповіді на відзив на адміністративний позов Позивач зазначає, що згідно зі свідоцтвом від 17.06.2025 № 570/4-1335-2025 вона тимчасово проживає у Федеративній Республіці Німеччина.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-1V втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено у Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058- IV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Отже, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, Позивач, як громадянка України, проживаючи у Федеративній Республіці Німеччина, має такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Стаття 49 Закону № 1058-ІV регулює питання припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, згідно з ч. 1 вказаної статті Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Цей перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-VI, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Разом з тим, в матеріалах пенсійної справи відсутнє (не приймалось) рішення пенсійного органу про припинення виплати Позивачу пенсії з підстав передбачених Законом № 1058-VI, що не заперечувалося Скаржником. Факт того, що рішення про припинення виплати Позивачу пенсії не приймалося, додатково підтверджено Скаржником у клопотанні, поданому до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» 06.07.2026.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що втручання Відповідача 1 у право Позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, вважається таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2 Рішення).

З огляду на викладене, припинення виплати Позивачу пенсії з 01.09.2024 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом 1058-IV, а тому дії Відповідача 1 щодо припинення виплати Позивачу призначеної пенсії за віком є протиправними.

Ефективним способом захисту порушеного права Позивача у цій справі є поновлення виплати пенсії з моменту, коли таку виплату було протиправно припинено.

Зважаючи, що Відповідач 1, припиняючи виплату пенсії, діяв протиправно, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги шляхом зобов`язання Відповідача 1 поновити ОСОБА_1 з 01.09.2024 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Колегія суддів зауважує, що за відсутності рішення про припинення виплати пенсії, суб`єкт владних повноважень не мав права припиняти таку виплату, а тому всі подальші дії і рішення суб`єкта владних повноважень щодо пенсійних виплат Позивачу є наслідком протиправного припинення виплати Позивачу пенсії, отже також є протиправними.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправним та скасував рішення ПС № 974260173158 Відповідача 2 про відмову в продовженні виплати пенсії ОСОБА_1 ,

Доводи Скаржника про те, що Позивач пропустила загальний шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ст. 122 КАС України, оскільки просить суд поновити виплату пенсії з 01.09.2024, проте до суду з цим позовом звернулася лише 08.08.2025, колегія суддів відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать положенням ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-VI.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-VI нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Отже, враховуючи, що невиплата пенсії Позивачу відбулася з вини держави в особі її уповноваженого органу, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком, що прямо передбачено ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-ІV.

Така позиція щодо строку звернення до суду висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі Скаржник не навів доводів, які могли б свідчити про наявність підстав для її задоволення.

Колегія суддів враховує, що, згідно з п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи на підставі належних і допустимих доказів і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач: Ю.О. Тереза

Судді: Н.В. Безименна

Ю.К. Черпак