Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №420/42072/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42072/25

Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.

Дата ухвалення рішення: 01 червня 2026 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі №420/42072/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги на проживання як внутрішньо переміщеній особі за заявою від 01.09.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу на проживання як внутрішньо переміщеній особі за заявою від 01.09.2025 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2025 року №765 з 01 липня 2025 року призначення та виплата державних соціальних допомог здійснюються органами Пенсійного фонду України, при цьому зазначеною постановою не передбачено здійснення Пенсійним фондом України перевірки правильності прийнятих органами соціального захисту населення рішень про відмову у призначенні державних соціальних допомог до 01 липня 2025 року.

Крім того, апелянт вказує, що за результатами розгляду заяви позивача від 01.09.2025 було прийнято рішення про відмову у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, оскільки середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім`ї перевищував встановлений Порядком №332 розмір, а до складу сім`ї було включено чоловіка позивача, щодо якого не подано довідку про безпосередню участь у бойових діях.

На думку апелянта, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив наявні докази та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 разом із малолітніми дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які мають зареєстроване місце проживання у м. Херсоні, є внутрішньо переміщеними особами.

У зв`язку зі зміною місця проживання ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою від 01.09.2025 про призначення допомоги на проживання як внутрішньо переміщеній особі.

За результатами розгляду зазначеної заяви листом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 26.11.2025 позивачці відмовлено у призначенні допомоги на проживання як внутрішньо переміщеній особі з підстав того, що надана нею довідка №899 від 18.08.2025 про проходження військової служби її чоловіком ОСОБА_4 не підтверджує його безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації.

Вважаючи такі дії відповідача щодо відмови у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до пункту 3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №332, до складу сім`ї уповноваженої особи не включаються особи, призвані на військову службу під час мобілізації на особливий період. Водночас вимога щодо підтвердження безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації стосується іншої категорії осіб, визначеної цією нормою, і не поширюється на осіб, призваних на військову службу під час мобілізації.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно включив до складу сім`ї позивачки її чоловіка та врахував його грошове забезпечення при визначенні середньомісячного сукупного доходу сім`ї, у зв`язку з чим відмова у призначенні допомоги на проживання є протиправною, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведене конституційне положення є однією з основоположних засад діяльності суб`єктів владних повноважень та означає, що такі органи не вправі встановлювати додаткові умови чи вимоги для реалізації особою її прав, якщо такі умови прямо не передбачені законом або іншим нормативно-правовим актом, прийнятим на його виконання.

Отже, вирішуючи питання щодо призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі, відповідач був зобов`язаний застосовувати положення Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №332, відповідно до їх дійсного змісту, не допускаючи розширювального тлумачення норм, яке призводить до встановлення додаткових обмежень у реалізації права на отримання такої допомоги.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із застосуванням відповідачем абзацу сімнадцятого пункту 3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №332 (далі - Порядок №332).

Як убачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачці у призначенні допомоги на проживання стало врахування відповідачем грошового забезпечення її чоловіка при визначенні середньомісячного сукупного доходу сім`ї. При цьому відповідач виходив із того, що надана позивачкою довідка про проходження чоловіком військової служби за призовом під час мобілізації не підтверджує його безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а тому відсутні підстави для невключення його до складу сім`ї уповноваженої особи.

Отже, предметом апеляційного перегляду у цій справі є правильність тлумачення та застосування відповідачем положень абзацу сімнадцятого пункту 3 Порядку №332, а саме встановлення того, чи поширюється вимога щодо підтвердження безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони на осіб, призваних на військову службу під час мобілізації.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що зміст правової норми підлягає з`ясуванню із застосуванням загальновизнаних способів тлумачення, зокрема граматичного, системного та цільового, які у сукупності дають можливість встановити зміст правової норми.

Так, відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 3 Порядку №332 до складу сім`ї уповноваженої особи не включаються: «особи, призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також працівники правоохоронних органів, військовослужбовці і працівники Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, МВС, Національної поліції, особи рядового і начальницького складу ДСНС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, військових формувань, утворених відповідно до закону, які беруть (брали) безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації…».

З аналізу наведеної норми вбачається, що Кабінет Міністрів України виокремив дві самостійні категорії осіб, використавши сполучник «а також», який у цьому випадку поєднує рівноправні елементи переліку, а не встановлює додаткові ознаки для першої із них. За своєю граматичною конструкцією словосполучення «які беруть (брали) безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони…» безпосередньо стосується лише другої категорії осіб - працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників визначених у нормі органів і військових формувань, і не поширюється на осіб, призваних на військову службу під час мобілізації.

Отже, буквальний зміст абзацу сімнадцятого пункту 3 Порядку №332 не дає підстав для висновку про те, що ознака безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони є обов`язковою також для осіб, призваних на військову службу під час мобілізації. Таке тлумачення суперечило б як словесній конструкції норми, так і її системному зв`язку з іншими положеннями Порядку.

Наведене граматичне тлумачення узгоджується також із системним аналізом положень Порядку №332.

Так, пунктом 3 Порядку №332 визначено склад сім`ї уповноваженої особи, тоді як пунктами 13-1 - 13-5 встановлено критерії, за наявності яких сім`я набуває право на призначення чи продовження виплати допомоги, а пунктом 14 цього Порядку визначено порядок обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Отже, питання врахування доходів певної особи є похідним від питання її належності до складу сім`ї уповноваженої особи. Якщо відповідно до пункту 3 Порядку №332 особа не включається до складу сім`ї, її доходи не можуть враховуватися під час визначення середньомісячного сукупного доходу сім`ї для вирішення питання про призначення допомоги.

Матеріалами справи підтверджується, що чоловік позивачки призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та проходить військову службу з 24 лютого 2023 року, що підтверджується довідкою військової частини за формою №5.

За таких обставин саме факт призову на військову службу під час мобілізації є юридично значущою обставиною для застосування абзацу сімнадцятого пункту 3 Порядку №332. Жодних додаткових умов щодо підтвердження безпосередньої участі таких осіб у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони наведена норма не містить.

Натомість запропоноване відповідачем тлумачення фактично зводиться до поширення ознаки «які беруть (брали) безпосередню участь…» на іншу категорію осіб, яка прямо визначена законодавцем окремо. Такий підхід не випливає зі змісту пункту 3 Порядку №332, суперечить системній побудові цієї норми та призводить до встановлення додаткової умови реалізації права на соціальну допомогу, яка нормативним регулюванням не передбачена.

Такий висновок відповідає і меті правового регулювання, закладеній Кабінетом Міністрів України при визначенні складу сім`ї уповноваженої особи.

Аналіз змісту пункту 3 Порядку №332 свідчить про те, що Кабінет Міністрів України визначив перелік категорій осіб, які не включаються до складу сім`ї, виходячи не лише із сімейного статусу таких осіб, а й з особливостей їх правового становища. Однією з таких категорій прямо визначено осіб, призваних на військову службу під час мобілізації.

Отже, Кабінетом Міністрів України враховано особливості правового статусу осіб, призваних на військову службу під час мобілізації, та визначено правові наслідки такого статусу для цілей призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. У зв`язку з цим орган, уповноважений на призначення допомоги, не наділений повноваженнями встановлювати додаткові критерії чи вимагати подання документів, необхідність яких не передбачена Порядком №332.

Інше тлумачення цієї норми фактично призвело б до звуження кола осіб, на яких поширюється її дія, шляхом запровадження додаткової умови щодо підтвердження безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, хоча така умова прямо встановлена лише щодо іншої категорії осіб, визначеної абзацом сімнадцятим пункту 3 Порядку №332.

Відтак колегія суддів доходить висновку, що запропоноване відповідачем тлумачення не ґрунтується на буквальному змісті спірної норми, не узгоджується з її системним зв`язком з іншими положеннями Порядку №332 та фактично доповнює нормативне регулювання новою умовою, яка зазначеним Порядком не передбачена. Такий підхід суперечить принципу законності та вимогам частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до яких суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.

За наведених обставин колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що для невключення до складу сім`ї особи, призваної на військову службу під час мобілізації, обов`язковим є підтвердження її безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Зазначені доводи ґрунтуються на помилковому та розширювальному тлумаченні положень абзацу сімнадцятого пункту 3 Порядку №332, яке фактично ототожнює дві самостійні категорії осіб, розмежовані нормотворцем у межах однієї правової норми.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачка подала довідку військової частини, яка підтверджує, що її чоловік призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та проходить військову службу з 24 лютого 2023 року. Відповідач не заперечував достовірності зазначеного документа та не ставив під сумнів сам факт проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації.

Водночас єдиною підставою для відмови у призначенні допомоги стало ненадання документа, який, за позицією відповідача, підтверджував би безпосередню участь чоловіка позивачки у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони.

Оскільки абзац сімнадцятий пункту 3 Порядку №332 не встановлює такої вимоги щодо осіб, призваних на військову службу під час мобілізації, відповідач фактично поставив реалізацію права позивачки на отримання допомоги у залежність від подання документа, необхідність подання якого нормативним регулюванням не передбачена, чим вийшов за межі наданих йому повноважень.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно включив чоловіка позивачки до складу сім`ї при визначенні середньомісячного сукупного доходу сім`ї, що призвело до неправомірної відмови у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, оскільки зводяться до помилкового тлумачення положень Порядку №332 та не містять належних аргументів, які б свідчили про неправильне встановлення судом першої інстанції обставин справи або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, оціненими відповідно до вимог статті 90 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної інстанції встановить, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності його висновків, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 р. у справі №420/42072/25 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук