Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №420/11469/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11469/26

Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Дата ухвалення рішення: 28 травня 2026 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі №420/11469/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2019- 2021 роки в розмірі 10 846,37 грн на коефіцієнти 1,197, 1,0796, 1,115 - з 19.10.2025 року, та 1,121 - з 01.03.2026 року для забезпечення індексації пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести з 19.10.2025 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2019- 2021 роки в розмірі 10 846,37 грн на коефіцієнти збільшення 1,197, 1,0796, 1,115, а з 01.03.2026 року - на коефіцієнт збільшення 1,121 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,197, 1,0796 та 1,115) та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) щодо непроведення індексації пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019- 2021 роки, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197, 1,0796, 1,115 та 1,121.

Суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з урахуванням індексації із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019- 2021 роки, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії: з 19.10.2025 року - 1,197, 1,0796, 1,115, а з 01.03.2026 року - 1,121 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,197, 1,0796 та 1,115), з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтувало неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи по суті.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної правової оцінки доводам відповідача та доказам, наявним у матеріалах справи, у зв`язку з чим дійшов помилкових висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 42 Закону України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють порядок проведення індексації пенсій, а також безпідставно не врахував, що перерахунок пенсії позивача було здійснено відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, апелянт наголошує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо обов`язку відповідача здійснювати перерахунок пенсії позивача шляхом застосування коефіцієнтів збільшення до показника середньої заробітної плати, який враховувався під час обчислення пенсії позивача, тоді як, на переконання апелянта, чинне законодавство передбачає інший механізм визначення базового показника для проведення індексації пенсії.

У зв`язку з викладеним апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком з 07.09.2022 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

23.03.2026 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою, у якій просив провести перерахунок (індексацію) пенсії позивача шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,197, 1,0796, 1,115 та 1,121.

Листом від 27.03.2026 року № 1500-1906-8/46461 відповідач повідомив позивача, що, оскільки пенсію за віком призначено у 2022 році із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019- 2021 роки у розмірі 10 846,37 грн, підстав для врахування коефіцієнтів 1,197 з 01.03.2023 року, 1,0796 з 01.03.2024 року, 1,115 з 01.03.2025 року та 1,121 з 01.03.2026 року немає.

Не погодившись із такою відмовою та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду першої інстанції з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, здійснюючи перерахунок пенсії позивача відповідно до частини другої статті 42 Закону України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не застосував коефіцієнти збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, до того показника, який враховувався під час обчислення пенсії позивача.

Натомість відповідач фактично здійснив часткову індексацію пенсії шляхом встановлення відповідних доплат, що не відповідає вимогам чинного законодавства щодо механізму проведення індексації пенсій.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача та наявність правових підстав для зобов`язання останнього здійснити перерахунок пенсії позивача із застосуванням передбачених законодавством коефіцієнтів збільшення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від особи обставин, а також у старості та в інших випадках, визначених законом. Це право гарантується, зокрема, системою загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, умови набуття права на пенсійне забезпечення, порядок призначення, обчислення, перерахунку та виплати пенсій визначені Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Саме цим Законом визначено правовий механізм щорічного перерахунку (індексації) пенсій, який є предметом спору у цій справі.

Відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені правовідносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить його положенням. Виключно Законом № 1058-IV визначаються умови набуття права на пенсійне забезпечення, порядок обчислення та перерахунку пенсій, а також підстави і умови здійснення пенсійних виплат.

Згідно зі статтею 1 Закону № 1058-IV пенсія є щомісячною пенсійною виплатою у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа у випадках та на умовах, визначених цим Законом.

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» визначає загальні правові засади індексації грошових доходів населення, тоді як спеціальний механізм індексації пенсій, призначених відповідно до Закону № 1058-IV, встановлений частиною другою статті 42 цього Закону.

З метою реалізації конституційних гарантій щодо забезпечення належного рівня пенсійного забезпечення законодавцем у частині другій статті 42 Закону № 1058-IV передбачено механізм щорічної індексації пенсій.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії.

Абзацом другим частини другої статті 42 Закону № 1058-IV встановлено, що зазначений показник щороку збільшується на коефіцієнт, який визначається з урахуванням 50 відсотків показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року проведення такого збільшення, порівняно з трьома календарними роками, які передували відповідному періоду.

За відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду України розмір такого коефіцієнта може бути збільшений, однак не може перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні за відповідний період.

На виконання вимог частини другої статті 42 Закону № 1058-IV Кабінетом Міністрів України постановою від 20 лютого 2019 року № 124 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 124).

Пунктом 1 Порядку № 124 визначено механізм проведення щорічного перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу), який враховується для обчислення пенсії.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 124 перерахунку підлягають пенсії, призначені відповідно до Закону № 1058-IV.

Оскільки позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, його пенсія належить до пенсій, що підлягають щорічному перерахунку (індексації) у порядку, визначеному частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV та Порядком № 124.

Таким чином, між сторонами відсутній спір щодо поширення на спірні правовідносини дії частини другої статті 42 Закону № 1058-IV та Порядку № 124. Спірним є виключно питання щодо того, який саме показник середньої заробітної плати (доходу), що враховується для обчислення пенсії, підлягає збільшенню при проведенні її щорічної індексації.

Зазначене питання підлягає вирішенню шляхом системного тлумачення положень частини другої статті 42 Закону № 1058-IV та Порядку № 124, з урахуванням того, що останній є підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим на виконання Закону № 1058-IV, а тому не може змінювати його зміст, встановлювати інший порядок реалізації права на індексацію пенсії чи звужувати обсяг прав, гарантованих законом.

Пунктом 5 Порядку № 124 передбачено, що перерахунок пенсій у 2019 році здійснювався шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався для обчислення пенсії станом на 01 жовтня 2017 року, на відповідний коефіцієнт збільшення. При цьому кожний наступний перерахунок проводиться з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу), збільшеного під час попередніх перерахунків.

Разом із тим наведені положення Порядку № 124 підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з положеннями частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, на виконання якої цей Порядок прийнято.

З аналізу частини другої статті 42 Закону № 1058-IV вбачається, що законодавець визначив об`єктом щорічної індексації показник середньої заробітної плати (доходу), який враховується для обчислення пенсії. Саме цей показник підлягає щорічному збільшенню на коефіцієнт, визначений Кабінетом Міністрів України.

Ні Закон № 1058-IV, ні Порядок № 124 не містять положень, відповідно до яких під час проведення індексації пенсій, призначених після 01 жовтня 2017 року, має застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу), визначений станом на зазначену дату.

Отже, доводи апелянта про те, що пункт 5 Порядку № 124 встановлює загальне правило застосування під час індексації всіх пенсій показника середньої заробітної плати, визначеного станом на 01 жовтня 2017 року, ґрунтуються на буквальному тлумаченні окремого положення підзаконного нормативно-правового акта без урахування його змісту, мети та системного зв`язку із Законом № 1058-IV.

Колегія суддів виходить із того, що пункт 5 Порядку № 124 врегульовував порядок проведення першого перерахунку пенсій у 2019 році після запровадження механізму щорічної індексації та визначав базу для такого перерахунку щодо пенсій, призначених на той момент.

Водночас ця норма не встановлює самостійного правила визначення показника середньої заробітної плати (доходу), який підлягає збільшенню під час усіх наступних індексацій, незалежно від часу призначення пенсії.

Для пенсій, призначених після 01 жовтня 2017 року, показником середньої заробітної плати (доходу), який «враховується для обчислення пенсії» у розумінні частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, є саме той показник, який був застосований при призначенні конкретної пенсії. Саме цей показник у подальшому підлягає послідовному збільшенню на коефіцієнти, визначені Кабінетом Міністрів України.

Інше тлумачення фактично означало б заміну показника середньої заробітної плати (доходу), який був використаний при обчисленні пенсії, іншим показником, що не застосовувався під час її призначення, хоча така можливість не передбачена Законом № 1058-IV.

Крім того, запропонований апелянтом підхід призводив би до різного правового режиму індексації пенсій залежно виключно від дати їх призначення, тоді як частина друга статті 42 Закону № 1058-IV такого розмежування не встановлює.

Отже, пункт 5 Порядку № 124 визначає механізм послідовного збільшення того показника середньої заробітної плати (доходу), який був врахований при призначенні конкретної пенсії, та не може тлумачитися як такий, що змінює визначений законом об`єкт індексації.

Таке тлумачення відповідає вимогам частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, принципу верховенства права, закріпленому статтею 8 Конституції України, а також вимогам частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади діяти виключно на підставі та у спосіб, визначені законом.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачу призначено пенсію за віком з 07 вересня 2022 року відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019- 2021 роки у розмірі 10 846,37 грн.

Отже, саме цей показник є тим показником середньої заробітної плати (доходу), який враховувався для обчислення пенсії позивача у розумінні частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.

Під час проведення подальших щорічних перерахунків збільшенню підлягав саме зазначений показник шляхом його послідовного множення на коефіцієнти збільшення, визначені Кабінетом Міністрів України на відповідні роки.

Натомість відповідач, здійснюючи індексацію пенсії позивача, фактично не збільшив показник середньої заробітної плати, застосований при її призначенні, а виходив із іншого показника середньої заробітної плати (доходу), який використовувався станом на 01 жовтня 2017 року.

Наведений відповідачем підхід не відповідає змісту частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, оскільки передбачає застосування під час індексації показника середньої заробітної плати (доходу), який не враховувався при обчисленні пенсії позивача.

При цьому відповідач не навів належного правового обґрунтування того, яким чином положення пункту 5 Порядку № 124 можуть бути підставою для заміни показника середньої заробітної плати (доходу), застосованого при призначенні пенсії, іншим показником, якщо така можливість не передбачена Законом № 1058-IV.

Запропоноване апелянтом тлумачення фактично призводить до застосування різного підходу до індексації пенсій залежно виключно від часу їх призначення, хоча частина друга статті 42 Закону № 1058-IV такого розмежування не встановлює. Водночас воно змінює визначений законом об`єкт індексації без прямої законодавчої підстави, що суперечить принципу правової визначеності як складовій принципу верховенства права.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був здійснювати індексацію пенсії позивача шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у розмірі 10 846,37 грн, який був застосований при її призначенні, із використанням коефіцієнтів збільшення, визначених Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.

Оскільки відповідач не застосував передбачений законом механізм індексації, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання його бездіяльності протиправною та зобов`язання здійснити відповідний перерахунок пенсії.

Наведене тлумачення положень частини другої статті 42 Закону № 1058-IV узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23, відповідно до якого під час проведення індексації збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу), який був застосований при призначенні конкретної пенсії, а положення Порядку № 124 не можуть тлумачитися таким чином, щоб змінювати визначений законом об`єкт індексації.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Колегія суддів враховує зазначений правовий висновок Верховного Суду, оскільки правовідносини у цій справі є аналогічними тим, що були предметом розгляду у справі № 160/28752/23, а підстав для відступу від нього або незастосування у цій справі не встановлено.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи та ґрунтуються виключно на іншому тлумаченні положень Закону № 1058-IV і Порядку № 124, яке не узгоджується з наведеними вище висновками суду та правовою позицією Верховного Суду.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права і не допустив порушень норм процесуального права, які відповідно до статті 317 КАС України могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, підстав для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не вбачається.

Керуючись статтями 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук