Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №400/3565/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/3565/26

Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г..

Дата ухвалення рішення: 27 квітня 2026 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі №400/3565/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо виплати з 01.03.2026 пенсії із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення (обмеження розміру пенсії);

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2026 без застосування коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період дії воєнного стану» (далі - Постанова № 1778), у розмірі 31 103,18 грн, без обмеження її максимальним розміром.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.03.2026 із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, установлених Постановою № 1778.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.03.2026 без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, установлених Постановою № 1778, з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтуванні апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки не врахував положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період дії воєнного стану», якими на період дії воєнного стану встановлено особливий порядок виплати пенсій окремим категоріям осіб. На думку апелянта, виплата пенсії позивачу здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, а тому правові підстави для визнання дій відповідача протиправними відсутні.

Крім того, апелянт зазначає, що після ухвалення рішення судом першої інстанції постановлено ухвалу про виправлення описки, якою уточнено його резолютивну частину, у зв`язку з чим рішення підлягає виконанню з урахуванням внесених виправлень.

Також апелянт наголошує, що з 01 січня 2026 року виплата пенсії позивачу здійснювалася відповідно до статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постанови № 1778, якими передбачено застосування коефіцієнтів до сум перевищення пенсій, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

З огляду на викладене апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. На його думку, доводи апеляційної скарги є безпідставними, зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

У зв`язку з цим позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України № 2262-ХІІ.

Згідно з розрахунком пенсії за вислугу років по пенсійній справі № N/A 8875, станом на 25.03.2026 розмір нарахованої до виплати пенсії позивача становив 31 103,18 грн. Разом із тим відповідач здійснив її перерахунок із застосуванням коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період дії воєнного стану» (далі - Постанова № 1778), унаслідок чого розмір пенсії до виплати було визначено у сумі 26 479,09 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо застосування до його пенсії зазначених коефіцієнтів та обмеження її розміру, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та прийнятої на її виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 фактично змінюють умови та норми пенсійного забезпечення осіб, пенсії яких призначені відповідно до Закону № 2262-ХІІ, шляхом запровадження додаткового механізму зменшення їх розміру, тоді як відповідно до частини третьої статті 1-1 цього Закону такі зміни можуть вноситися виключно шляхом внесення змін до Закону № 2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому суд зазначив, що законом про Державний бюджет України не можуть змінюватися права та гарантії, встановлені спеціальним законом, а також врахував правові висновки Конституційного Суду України та Верховного Суду щодо недопустимості обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у зв`язку з чим дійшов висновку про протиправність застосування до пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів, установлених Постановою № 1778, та обмеження її максимальним розміром.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення поданого позову з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян обумовлена особливим характером виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України, а тому встановлені державою соціальні гарантії не можуть бути звужені без належного конституційного обґрунтування.

Абзацом третім преамбули Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій та вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, базується на Конституції України і складається із цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них. При цьому зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Судом встановлено, що з 01.03.2026 року відповідачем при виплаті пенсії позивачу одночасно застосовано як обмеження пенсії максимальним розміром, так і коефіцієнти до відповідних сум перевищення, передбачені статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Саме положеннями статті 2 Закону №3668-VІ відповідач обґрунтовує правомірність застосування до пенсії позивача обмеження її максимального розміру.

Разом із тим рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, якими було встановлено максимальний розмір пенсії для осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до цього Закону. Надалі рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 визнано неконституційними приписи статті 2 Закону №3668-VІ в частині поширення такого обмеження на осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин нормативне регулювання, яке передбачало б можливість обмеження максимального розміру пенсії осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до Закону №2262-ХІІ, було відсутнє, а тому стаття 2 Закону №3668-VІ не підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Аналогічні правові висновки неодноразово викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21, від 25 липня 2022 року у справі №580/3451/21 та від 17 березня 2023 року у справі №340/3144/21.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо обов`язковості застосування до позивача обмеження, передбаченого статтею 2 Закону №3668-VІ, є безпідставними.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно правомірності застосування до пенсії позивача коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що у 2026 році, в період дії воєнного стану, пенсії, призначені, зокрема, відповідно до Закону №2262-ХІІ, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених положень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», якою встановлено порядок застосування відповідних коефіцієнтів.

Разом із тим зазначені нормативні приписи фактично змінюють умови пенсійного забезпечення осіб, яким пенсію призначено відповідно до Закону №2262-ХІІ, оскільки передбачають виплату пенсії у меншому розмірі шляхом застосування спеціального механізму її зменшення. При цьому Закон №2262-ХІІ не містить положень, які б передбачали можливість застосування таких коефіцієнтів або надавали Кабінету Міністрів України повноваження визначати додаткові підстави для зменшення розміру вже призначеної пенсії.

Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 наголосив, що законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни до інших законів, зупинятися їх дія чи змінюватися права і гарантії, встановлені спеціальними законами. Аналогічний підхід викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що запровадження воєнного стану саме по собі є достатньою правовою підставою для зміни умов пенсійного забезпечення осіб, пенсії яких призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ, оскільки такий правовий режим не змінює визначених цим Законом умов пенсійного забезпечення та не наділяє Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати нові підстави чи механізми зменшення розміру призначених пенсій, якщо такі повноваження прямо не передбачені законом.

Оскільки Закон №2262-ХІІ у спірний період не зазнав відповідних змін, підстав для застосування до позивача механізму зменшення розміру пенсії, встановленого статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778, у відповідача не було.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та прийнятої на її виконання постанови Кабінету Міністрів України №1778 не можуть бути правовою підставою для зміни умов пенсійного забезпечення осіб, пенсії яких призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ, а відтак - для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії.

Посилання апелянта на чинність постанови Кабінету Міністрів України №1778 не свідчить про можливість її застосування до спірних правовідносин, оскільки відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України чи закону суд застосовує акт вищої юридичної сили.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування статті 2 Закону №3668-VІ, статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України №1778 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.

Інших доводів, які б свідчили про неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суду наводити мотиви рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Обсяг такого обґрунтування може змінюватися залежно від характеру рішення, складності справи та доводів, наведених учасниками процесу.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 КАС України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 400/3565/26 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук